Дмитро Гриджук: «Ситуація в банківському секторі не стає легшою, але вона вже передбачувана»

Цієї осені банківська тема приречена залишатися в епіцентрі уваги. Стрибки валютного курсу, невирішені проблеми вкладників, плачевний стан економіки вкупі з фактично заблокованим кредитуванням — усі ці проблеми безпосередньо позначаються на фінансовому становищі величезної кількості українських громадян.

Та й майбутні президентські вибори не дадуть банкірам спати спокійно. Адже банківська тема стала одним із ключових напрямів передвиборної агітації більшості кандидатів у президенти.

Як оцінюють те, що відбувається, самі банкіри, у чому вбачають першопричини своїх сьогоднішніх проблем, як намагаються їх розв’язувати і які будують плани на майбутнє? Про це ми розпитали голову правління банку «Хрещатик» Дмитра ГРИДЖУКА.

— Дмитре Миколайовичу, ледь не головна тема останніх тижнів — валютний ринок і перспективи курсу гривні. Здогадок і пояснень із цього приводу висловлено силу-силенну. У чому ви вбачаєте основні причини того, що відбувається?

— Як і у випадку з відпливом вкладів, найчастіше називають таку причину — паніка населення, що, втім, є тільки наслідком інших, глибших процесів, котрі визначають ситуацію в економіці. Паніка виникає через дуже низьку довіру до національної грошової одиниці — гривні. Довіра ж може формуватися двома шляхами. Перший — оперативність заходів для запобігання і протидії надмірним курсовим стрибкам, причому як в один, так і в інший бік. Другий, більш фундаментальний, — стабільність економіки загалом, ефективність вжитих антикризових заходів.

І в першому, і в другому випадку украй важливою є чітка координація зусиль усіх гілок влади, особливо її економічного блоку. На жаль, нині доводиться констатувати повну відсутність скоординованого системного підходу.

Ситуацію погіршує й те, що з усіх боків постійно звучать страхаючі заяви, похмурі прогнози. Зрозуміло, що за таких умов недостатньо просто сказати: для девальвації гривні немає підстав. Потрібен чіткий аналіз, який заслуговує на довіру, а також зрозуміла і прозора стратегія поводження регулятора на валютному ринку. Потрібна системна масово-роз’яснювальна робота, яку мають проводити передусім не представники комерційних банків і не псевдоексперти валютного ринку, а фахівці та офіційні особи, котрі відповідають за це.

— Офіційні особи і самі не можуть знайти порозуміння. Причому конфлікт нещодавно набув публічного характеру. Як ви гадаєте, хто мусить давати свої прогнози першим — Нацбанк щодо валютного курсу чи Кабмін щодо макропоказників?

— Знайти відповідь на це запитання в українських умовах так само складно, як і в парадоксі про яйце та курку. На жаль, непомірна тінізація і доларизація нашої економіки — це той важкий тягар, якого ми не змогли позбутися чи хоча б значно зменшити його в період більш сприятливої економічної кон’юнктури.

Поки реалії такі, що саме котирування в обмінних пунктах — головний барометр як споживчих настроїв і ощадної активності населення, так і ділової та інвестиційної активності бізнесу. У такий спосіб бізнес і населення голосують за економічну політику, здійснювану в нашій державі.

Давайте дамо собі чесну відповідь. У меморандумі, підписаному з МВФ — практично єдиним на сьогодні кредитором України, записано, що базові критерії — достатність резервів, дефіцит бюджету, зростання ВВП і інфляція, і саме їх і слід враховувати. От і виходить, що спочатку уряд має дати достовірні прогнози щодо основних макропоказників, а вже потім НБУ, виходячи з цих прогнозів, мусить прорахувати відповідну волатильність валютного курсу і наскільки, залежно від потреб економіки в ресурсах (грошах), мають зрости кредитно-грошові показники.

Однак у цілому прогнозування — це спільна праця всього економічного блоку, який відповідає в державі за фундаментальні показники розвитку економіки країни, у тому числі й за монетарну політику.

— Про проблему непомірної доларизації української економіки і шляхи її розв’язання ми з вами говорили ще торік у листопаді. Відтоді риторика чиновників звучала багаторазово, але на ділі, на жаль, ситуація, здається, тільки погіршилася.

— Справді, проблема доларизації, як і необхідність цілого комплексу заходів для закріплення за гривнею не лише платіжної, а й ощадної функції стали ще більш актуальними. Однак безумовним є і те, що домагатися зміцнення ощадного статусу гривні необхідно лише старанно зваженими комплексними методами, і в жодному разі — якимись заборонами чи примусовими обмеженнями на валютні депозити, виплати відсотків за ними. Єдино правильний спосіб — робити заощадження в гривні досить надійними і більш вигідними, аніж валютні, задіявши при цьому виключно ринкові важелі.

— Як відновити довіру вкладників до банківської системи?

— Одна з ключових умов відновлення довіри — безумовне виконання всіма банками своїх зобов’язань перед клієнтами і повернення вкладникам проблемних банків їхніх заощаджень. Вселяє певний оптимізм вирішення питань рекапіталізації проблемних банків. Але для закріплення успіху необхідно якнайшвидше розв’язати проблеми інших установ, котрі втратили платоспроможність. Досвід показує, що для стабілізації банківського сектора і захисту вкладників краще, щоб фінустанова, котра має проблеми з ліквідністю, могла продовжувати функціонувати, нехай навіть в обмеженому режимі.

Цікавою в цьому сенсі є концепція банку-мосту, запропонована Чеським національним банком для швидкої передачі банківських проблем, насамперед зобов’язань перед вкладниками, у «лікувальну» фінансову установу. Тобто у виняткових випадках держава викуповує банк із допомогою держбанку спеціального призначення, котрий створюється для цієї мети. Процес націоналізації було використано й у Великобританії, причому нещодавно ухвалений англійський закон про банківську діяльність містить таку ж концепцію банку-мосту.

А от США, наприклад, застосували більш ризикований підхід. Загальний пакет держпідтримки перевищив 1,5 трлн.
дол. У результаті дефіцит бюджету, за прогнозами, сягне цього фінансового року 12% ВВП. Маастрихтські критерії, як бачите, перевищено вчетверо. Слідом за заходами для підтримання ліквідності і зниження практично до нуля базових ставок для звільнення від проблемних активів банків із бюджету було виділено 700 млрд. дол.
Окрім того, ФРС оголосила про запровадження заходів для полегшення кредитування, збільшено держгарантії щодо повернення депозитів, запроваджено тимчасову гарантію за поточними безвідсотковими рахунками. У рамках оголошеного Держказначейством США Плану фінансової стабільності було проведено стрес-тести банків, здійснено вливання капіталу і викуп активів...

Далі йшов пакет фіскальних стимулів ще майже на
787 млрд. дол., або 5% ВВП. Урізані податки, збільшені витрати на інфраструктуру, надається як цільова допомога цілим штатам, так і соціальна — окремим громадянам, оголошено про можливість реструктуризації іпотечних кредитів для майже 10 млн. домогосподарств.

Результат не забарився. Сьогодні в Америці говорять про видужання економіки. За даними газети The New York Times, прибуток держави від допомоги банківському сектору перевищує 4 млрд. дол., дохідність від вкладень у середньому — 15% на рік.

— В Україні, певно, якихось заходів вживають, а якихось — ні. Тому складно з вами не погодитися, що українським антикризовим заходам бракує системності. Загалом, якщо казати про якісь реальні результати, вони пов’язані з рекапіталізацією банківського сектора. Однак банківські проблеми, мабуть, доведеться розв’язувати нескінченно довго, якщо не поліпшити ситуації в економіці в цілому.

— Безумовно. Крім зусиль у банківській сфері, необхідний ще чіткий і зрозумілий план з відновлення економіки, підкріплений реальними діями. Сьогодні практично в усіх країнах прийнято програми санації економіки і банківської системи, програми виходу з кризи і післякризового розвитку, котрі на офіційному рівні доводяться до розуміння кожним громадянином: які завдання поставлено, якими шляхами їх вирішують і яких досягнуто результатів.

У нас же єдиної програми, що пропонує реальні шляхи виходу з кризи, не існує, хоча в історії України є досвід планового розвитку.

У нас популярним є альтернативний сценарій — це коли всупереч заявам офіційних осіб виникають «незбагненні» коливання курсу, спекуляції, підкріплені чутками та домислами. Починається паніка, скуповується валюта, забираються вклади, починаються ще більш різкі стрибки курсу, виникає дефіцит ліквідності, зростають відсоткові ставки тощо.

— Наскільки виправданими, на ваш погляд, є закиди на адресу банкірів у тому, що вони беруть участь у валютних спекуляціях?

— Хочу підкреслити: банки відіграють тут далеко не головну роль. Ще раз повторюся: нема системи, котра могла б запобігти таким процесам, запропонувала б чіткі, послідовні і прозорі правила роботи на валютному ринку для всіх банків.

— Що заважає відновити кредитування банками реального сектора?

— Насамперед нестабільність управління економікою і відсутність, знову ж таки, системності в роботі державних і законодавчих органів, побоювання фінустанов втратити ліквідність і опинитися в ситуації виживання. У реальному секторі простоює чимало виробничих потужностей, різко погіршилася платіжна дисципліна, почастішали випадки розірвання контрактів, що, в свою чергу, впливає на строки та обсяги виконання підприємствами своїх зобов’язань перед банками.

Звідси — високі ризики кредитування, які посилюються тим, що сьогодні правильно оцінити як кредитний проект, так і заставу досить складно. Ринкові умови в сегментах, у яких працюють підприємства, дуже мінливі, а на товарні ринки впливають значні коливання світового попиту та пропозиції.

Тобто позичальники сьогодні стали менш надійними. Як наслідок зниження їхньої
платоспроможності — банки стали побоюватися за свій капітал. Вони вибрали стратегію скорочення кредитних портфелів із тим, щоб іще й зменшити норму вимог до достатності капіталу.

До того ж доводиться казати і про таке неприємне явище, як ефект витискання інвестицій. Під час серпневих аукціонів Мінфіну з розміщення ОВДП пропонували короткострокові облігації за ставкою до 28% річних. Скажіть, який інвестиційний проект у реальному секторі може дати сьогодні вищу дохідність і мати таку надійність?

— А наскільки серйозною проблемою для банків сьогодні є проблемні активи?

— Вважаю, ми ще не досягли піка боргової проблеми. По-перше, фінансове становище підприємств продовжує погіршуватися, а в деяких галузях узагалі пішло в зону від’ємних значень. Одночасно зростає залежність підприємств від банківських кредитів. І не за рахунок розширення кредитування, а просто відбувається обвальне зниження забезпеченості підприємств власним обіговим капіталом, що автоматично збільшує питому вагу позикових коштів. Це загрожує черговою хвилею неповернень.

Вважаю, саме час звернути увагу на реструктуризацію підприємств, надання вітчизняним товаровиробникам певних преференцій (чи хоча б невтручання в їхні справи). Це — фундаментальна проблема, оскільки з певного моменту буде вже не важливо, чи є в банку ресурси...

Серйозні проблеми виникають також у тих банків, які в гонитві за високими прибутками або в процесі передпродажної підготовки надмірно захопилися розвитком споживчого кредитування, забувши про адекватний контроль ризиків.

По-друге, банкам стає дедалі важче маскувати зростаючу заборгованість — не секрет, що «погані» кредити частково пролонгують. Однак справжніх масштабів псевдореструктуризації не знає ніхто, і коли ці проблеми проявляться — теж. Усе залежить від строковості кредитних портфелів різних банків.

Сценаріїв виходу з критичної ситуації може бути кілька. Важливо знайти найбільш прийнятний саме для України. На щастя, вже можна аналізувати не лише пакети антикризових заходів різних країн, а й їхню ефективність.

— Однак кожен такий пакет викликає чимало приводів для критики. Як можна уникнути помилок?

— Діяти та отримувати результати, ведучи при цьому серйозну роз’яснювальну пропагандистську роботу, необхідну для отримання в суспільстві мандата довіри до антикризових заходів. Без нього будь-які зусилля практично приречені на невдачу.

— І насамкінець. То ви очікуєте другої хвилі кризи?

— Ви знаєте, ситуація в банківському секторі не стає легшою, але вона вже передбачувана. За останні півроку ми залишилися прибутковим банком, із підтвердженими міжнародними і національними рейтингами, достатньою адекватністю капіталу та особливими програмами лояльності до своїх клієнтів. Банк виконує всі свої зобов’язання, у тому числі перед іноземними інвесторами, котрим своєчасно і повністю повернули синдикований кредит у сумі 21 млн. дол. Ми провели ретельний аналіз ринку, зробили багато прогнозних розрахунків щодо розвитку ситуації в банківській сфері.

Гадаю, основні труднощі, пов’язані з дефіцитом ліквідності, банки вже пережили. Радше, слід говорити про проблему достатності капіталу. У чому виражається певна закономірність розвитку кризи: спочатку дефіцит ліквідності, котрий потім трансформується в прострочену заборгованість і погіршення якості активів, що змушує банки формувати додаткові резерви на можливі втрати. А це, як правило, призводить до нестачі капіталу і скорочення або відсутності прибутку, котрий впливає на рівень капіталізації.

Отакий логічний ланцюжок, що допомагає нам усвідомити: вихід із кризи буде не V-подібний, як це було наприкінці 90-х на тлі колосального спаду в економіці, а UUU-подібний. Тобто він буде тривалим, складним, але все ж із позитивним результатом. При цьому абсолютно не слід повертатися у вихідну точку. Більше того, саме ситуація перегрітої економіки перед початком кризи і породила всі ризики, котрі чітко позначилися в кризових умовах. Потрібна більш консервативна система, більш орієнтована на ризик-менеджмент, грамотну і зважену політику ведення будь-якого бізнесу, у тому числі банківського.