Сергій Глушко: «Світові ціни не можуть нескінченно триматися на рівні 50 дол. за барель»

Останніх півроку ситуація на ринку нафтопродуктів не сходить із газетних шпальт. Про динаміку світових цін на нафту, які побили всі мислимі й немислимі рекорди, їхній вплив на вартість палива в Україні і спроби уряду утримати ціни «у вузді» не писав за цей період тільки лінивий. Ситуація на паливному ринку навіть змусила керівництво країни витягти з архівів проект створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК), що пилюжився в урядових кабінетах ще з часів прем’єрства Анатолія Кінаха. Зримим виявом змін стала зміна менеджменту АТ «Укртатнафта», відомого також як Кременчуцький НПЗ, про що «ДТ» неодноразово писало у вересні-жовтні. Сьогодні ВІНК практично створена і почала працювати, що й послужило темою для розмови з новим головою правління «Укртатнафти» Сергієм Глушком.

— Сергію Миколайовичу, останнім часом розгорнулася дискусія про обгрунтованість цін на нафтопродукти, «заморожених» у меморандумі, підписаному урядом і нафтотрейдерами. Нафтовики запевняють, що не можуть реалізовувати паливо в Україні за цими цінами в умовах постійного подорожчання нафти, а уряд говорить про спекуляції на ринку. Що ви можете сказати з цього приводу як менеджер, який представляє інтереси держави?

— Стосовно «Укртатнафти» це досить складне питання. Відповідно до меморандуму, ми не лише втримуємо, як і інші заводи, роздрібні ціни на узгодженому рівні, а ще й виконуємо відвантаження «пільгового» дизпалива сільськогосподарським підприємствам за ціною, на 200 дол. за тонну нижчою від ринкової. У вересні-жовтні ми відвантажили АПК близько 40 тис. тонн дизпалива, недоотримавши від цих операцій близько 8 млн. дол. Уряд, зі свого боку, компенсує ці втрати шляхом погашення нам заборгованості з ПДВ. Але в даний момент ці розрахунки запізнюються.

Якби не ця обставина, ми могли б втримувати ціни меморандуму з нульовою рентабельністю. Однак «Укртатнафта» працювала і працює в рамках узгоджених із урядом цін. Закупівельна ціна на нафту в жовтні становила близько 320 дол. за тонну, проте відвантажувальні ціни «Укртатнафти» зафіксовані на рівні, який зберігає для власників автозаправних станцій (АЗС) запас рентабельності від 14% на бензині марки АІ-76 до 6,9% — на бензині марки АІ-95. Від’ємна рентабельність у розмірі -1,7% може виникати лише при реалізації дизпалива, але його продажі через АЗС порівняно невеликі. Загальна рентабельність продажів «кошика нафтопродуктів» у роздробі явно позитивна і, за нашими підрахунками, сягає 6%.

Наскільки мені відомо, аналогічну збутову політику проводить і компанія «ТНК-Україна», а всі перегини при роздрібній реалізації виникають у зв’язку з тим, що деякі власники автозаправних станцій вважають 6-відсоткову рентабельність недостатньою.

Однак ми чітко вказали власникам АЗС, які продають наше паливо, що тим із них, хто намагатиметься продавати нафтопродукти за ціною, що перевищуватиме узгоджений рівень, відвантаження з «Укртатнафти» будуть припинені. Я вважаю, що, працюючи з нульовою рентабельністю, ми маємо повне право це вимагати.

— Та все ж продаж нафтопродуктів за меморандумними цінами прибутковий чи збитковий для «Укртатнафти»?

— На цей час збитковий, але резерви є. По-перше, ми розраховуємо на прискорення розрахунків з ПДВ з боку уряду, що поверне в оборот компанії додаткові кошти. По-друге, у зв’язку з нюансами, які виникли в процесі зміни менеджменту, «Укртатнафта» переробила в жовтні тільки 460 тис. тонн нафти, що вилилося у відносно високі витрати на переробку нафтосировини. У листопаді ми плануємо переробити близько 600 тис. тонн нафти, що приведе до зниження питомої частки витрат.

Правління «Укртатнафти» розглядає можливість збільшення завантаження підприємства до 750 тисяч тонн на місяць з нового року. Цього тижня ми повинні обговорити це питання з «Татнефтью» і урядом Татарстану, щоб знати, наскільки ми можемо розраховувати на їхні ресурси. Питання досить складне як із технологічної, так і з маркетингової точок зору. Але оскільки «Укртатнафту» будували для переробки 1,5 мільйона тонн на місяць, збільшення завантаження виробничих потужностей, безумовно, підвищить ефективність роботи компанії.

— Але про зниження вартості нафтопродуктів поки що не йдеться. Чи може вартість палива в Україні знизитися, і що для цього потрібно?

— Гадаю, рано чи пізно це станеться. По-перше, світові ціни не можуть нескінченно триматися на рівні понад 50 дол. за барель. По-друге, вже найближчим часом наш основний постачальник — Росія — почне відчувати труднощі з експортом нафти через свої основні порти Новоросійськ і Приморськ у зв’язку з зимовими штормами. Це неминуче приведе до збільшення пропозиції російської нафти на нашому ринку, і відповідно, до зниження її вартості.

Крім того, з нового року Росія скасує ПДВ на поставки нафти в Україну, що викличе здешевлення сировини на 50—55 дол. за тонну, якщо нинішні ціни збережуться. Та й зимовий спад споживання нафтопродуктів в Україні теж внесе свою лепту. Адже пропозиція залишиться колишньою, а попит знизиться.

— Як ви ставитеся до ініціативи Кабміну відновити ліцензування експорту нафтопродуктів? Чи сприятиме це зниженню вартості нафтопродуктів?

— Проект урядової постанови, який я бачив, прогресивний щонайменше, в одному: темні нафтопродукти не будуть предметом ліцензування, тобто загрози затоварення ними у нафтопереробних заводів немає. У короткостроковій перспективі постанова приведе до припинення експорту і насичення ринку. Далі все залежить від того, наскільки оперативно уряд відстежуватиме ситуацію на ринку і видаватиме (чи не видаватиме) ліцензії на експорт тих чи інших партій нафтопродуктів.

Критичними для успіху чи провалу цього механізму будуть швидкість і адекватність видачі ліцензій. Виробництво дизпалива і низькооктанових бензинів в Україні профіцитне — внутрішньому ринку не потрібні такі обсяги. Збільшення завантаження українських НПЗ останніми роками пояснюється в основному тим, що нафтопереробна галузь поступово перетворювалася на експортно орієнтовану.

На мій погляд, щоб ліцензування експорту нафтопродуктів мало сенс, нафтовикам і уряду необхідно збиратися раз на місяць, складати баланс нафти і нафтопродуктів на наступний місяць і, виходячи з цього, розподіляти квоти на експорт серед НПЗ пропорційно обсягам їхнього виробництва.

— Сергію Миколайовичу, ви прийшли в «Укртатнафту» під прапором об’єднання державних нафтових активів у рамках вертикально інтегрованої нафтової компанії. Сьогодні, з погляду принципів управління, «Укртатнафта» — це ще самостійне підприємство чи вже елемент ВІНК, керованої з єдиного центру?

— Як вам відомо, при формуванні ВІНК було прийнято механізм передачі державних пакетів акцій нафтовидобувних і нафтопереробних підприємств у статутний фонд «Нафтогазу України». Створення керуючої компанії поки що не планується. «Укртатнафта» і НАК сьогодні координують свої дії на всіх основних етапах виробничого ланцюжка, від контрактування нафти до відвантажень нафтопродуктів. Але вертикалі управління НАК — «Укртатнафта» на сьогодні немає. Крім того, ми координуємо свою діяльність ще й із НК «Татнефть», яка є не лише одним із наших акціонерів, а й найбільшим постачальником нафти на підприємство. В основному це стосується графіка постачання нафти, технологічної схеми переробки і термінів відвантаження нафтопродуктів.

— Ще свіжі в пам’яті вересневі пристрасті з приводу зміни менеджменту «Укртатнафти» і взаємних закидів компанії та її основного кредитора УкрСиббанку. Чи вдалося врегулювати ситуацію з поверненням кредитів?

— На жаль, лише частково. На сьогодні нам залишилося повернути Укрсиббанкові близько 15 млн. грн. кредитних коштів, що і буде зроблено найближчим часом. Але, попри все бажання, нам складно розлучитися з цією фінансовою установою.

22 вересня, в останній день роботи, мій попередник Павло Овчаренко виконав передоплату за нафту на суму 86 млн. грн. харківській компанії «Альфа ойл». Минуло півтора місяця, але ні нафти, ні грошей ми не одержали. З цього приводу «Укртатнафта» звернулася з позовом у Господарський суд і з листом у Генеральну прокуратуру, оскільки припускаємо, що ця структура афільована з УкрСиббанком.

— Наскільки можна було бачити, у зв’язку з вересневими змінами трохи похитнулася і позиція «Татнефти», стався збій у поставках нафти. Які ваші справи сьогодні?

— Збої справді були, хоча «Татнефть» можна зрозуміти. Прийшов новий керівник, і компанії необхідно було переконатися в оплаті поставлених ресурсів. Так, були збої як у графіку поставок, так і в графіку платежів. Але, попри згадані складнощі з УкрСиббанком, «Укртатнафта» сьогодні не має заборгованості з оплати нафторесурсів «Татнефти». Ми вийшли на нормальний графік, якого чітко дотримуємося.

Днями глава «Нафтогазу України» Юрій Бойко і я плануємо провести переговори в Казані з керівництвом Татарстану і компанії «Татнефть» про збільшення поставок нафти в Кременчук. Відповідно до домовленостей, татарстанська сторона бере стабільну пайову участь у завантаженні заводу. А оскільки в нас є бажання й можливості нарощувати переробку вже нинішнього року, ми хочемо проінформувати про це наших татарстанських партнерів.

— Говорячи про взаємини з Татарстаном, хотілося б згадати про компанію «Татнефтепром», яка фактично належить «Укртатнафті». Нафти від цієї структури як не було, так і немає, хоча періодично виникають розмови про спроби «розмити» український пакет і таким чином вивести цей актив. Що насправді відбувається з «Татнефтепромом», і чи контролює «Укртатнафта» ситуацію в цій компанії?

— Це просте господарське питання, роздуте до скандалу колишнім менеджментом. Наша дочірня компанія «Татнефтепром» сьогодні видобуває 35—40 тис. тонн нафти на місяць, із яких, відповідно до російського законодавства, можна експортувати всього третину. У масштабах «Укртатнафти» ці 13 тис. тонн — дрібниця.

Організаційно і територіально «Татнефтепром» складається з власне «Татнефтепрома» і дочірньої компанії «Зюзеевнефть». У минулому навіть робилася спроба від’єднати «Зюзеевнефть» від «Татнефтепрома», і мені особисто як голові ради директорів «Татнефтепрома» коштувало великих зусиль повернути «Зюзеевнефть» у «початкове становище».

«Зюзеевнефть» справді найцінніша частина «Татнефтепрома» — у неї краща економіка видобутку, є ліцензії на відмінні родовища. Але, на жаль, коштів на розвиток цього підприємства в «Укртатнафти» поки що немає, це об’єктивна реальність.

Тим часом «Укртатнафта» отримала пропозицію про створення спільного підприємства «Зюзеевнефти» із сусіднім підприємством «Татнефтеотдача». Обидва підприємства розміщені в Нурланському районі Татарстану і володіють ліцензіями на прилеглі одне до одного родовищ. Власник «Татнефтеотдачи» — компанія «Корус» — гарантує залучення інвестицій і збільшення спільного видобутку двох компаній до 100 тис. тонн нафти на місяць.

Крім того, «Корус» володіє танкерним флотом і може налагодити експортні поставки вже не третини, а всього обсягу видобутої нафти на Кременчуцький НПЗ, а «Укртатнафта», у свою чергу, візьме на себе зобов’язання щодо закупівлі цієї сировини. Це наша обов’язкова умова для створення СП.

Таким чином, ми вирішуємо і завдання зростання видобутку, тобто збільшення прибутковості «Татнефтепрома», і завдання гарантованого постачання сировини в Кременчук. При цьому «Укртатнафта» зберігає свою частку в «Татнефтепроме», і про якесь її зменшення чи повну втрату не може бути й мови. Зрештою, якщо ми не можемо забезпечити розвиток дочірньої компанії, то потрібно хоча б не заважати їй самостійно розвиватися.