Приватизація «Нафтогазу», газо- і нафтотранспортної системи чи енергоуподобання олігархів?

Із легкої руки глави Мінекономрозвитку та торгівлі Петра Порошенка було ініційоване майже п’ятиразове - з 1492 до 290 - скорочення переліку об’єктів держвласності, які не підлягають приватизації.

Тепер, якщо Кабмін переконає парламентську більшість (у чому особливо сумніватися не доводиться), до тих, які можна приватизувати, потраплять також НАК «Нафтогаз України», ДАК «Чорноморнафтогаз» і навіть магістральний нафтопровід «Дружба», що перебуває в управлінні «Укртранснафти» (яку контролює група «Приват»), але поки ще формально належить до сфери впливу «Нафтогазу». Про шахти й електромережі теж ідеться, як і про багато що інше.

Утім, повний список ласих об’єктів, що розпродаються державою, ще достеменно невідомий і не затверджений Верховною Радою. Але це, схоже, справа техніки.

Тому логічним є запитання: що конкретно в енергетичній, передусім нафтогазовій сфері (крім уже проданих компаніям Дмитра Фірташа акцій облгазів) буде виставлено на приватизаційні конкурси?

Річ у тому, що газо- і нафтотрубопроводи великого діаметра, а також підземні сховища газу й необхідна для роботи газотранспортної системи (ГТС) і нафтотранспорту інфраструктура, як випливає із Закону України «Про трубопровідний транспорт», не можуть бути приватизовані. Хоча вони й перебувають в управлінні (користуванні) дочірніх компаній «Нафтогазу України».

Однак сама по собі НАК «Нафтогаз України» - це суто управлінська надбудова, голосно названа холдингом, тільки й усього. Правда, з вагомим і дорогим непрофільним активом. А основні дочірні компанії «Нафтогазу» - «Укргазвидобування» і «Укртрансгаз», які реально здатні давати прибуток, до кінця 2012-го мають бути перетворені на самостійні ВАТ, про що DT.UA не так давно докладно розповідало (див. №26 від 3 серпня 2012 року «Як бонус додається ГТС…»).

Останнім часом ми предметно не говоримо про дочірню компанію «Нафтогазу» - «Укргазвидобування». Хоча вона теж реструктуризується по повній програмі та має бути відокремлена від НАКу за основним профілем - видобутком вуглеводнів. Правда, про зміст цієї програми мало хто знає з невтаємничених. Та поки що саме ця компанія забезпечує 75% видобутку традиційного природного газу «Нафтогазом України». Вона ж забезпечує приріст запасів газу на суші - 78% за результатами геологорозвідки 2011 року (хоча рік у рік прирощувати запаси дедалі складніше через вичерпання основних родовищ та брак коштів на сучасні технології розвідки і видобутку).

До того ж НКРЕ встановила ціну на газ, що видобувається цією компанією, в 420 грн. за 1000 кубометрів. Для порівняння: імпортований «Нафтогазом України» російський газ сьогодні обходиться в 536 дол. (якщо без 100-доларової умовної знижки).

Податкове навантаження на компанію постійно зростає і поточного року становить близько 60% від усіх її доходів. Та при всьому цьому «Укргазвидобування» - ласий шматок, солодкість якого, схоже, свідомо та планомірно намагаються применшити. Менше коштуватиме, отже, дешевше обійдеться потенційним покупцям, тобто покупцеві. Не виключено, що це буде один із синів президента. Не даремно ж він протягом останнього року активно цікавиться надрами…

З урахуванням вищесказаного, що мають на увазі, коли говорять про приватизацію згаданих вище стратегічних державних об’єктів нафтогазового комплексу країни? Або ж ідеться про те, хто саме й у чиїх інтересах завершить розпочатий Ігорем Бакаєм (першим головою НАКу) ще наприкінці минулого сторіччя процес приватизації «Нафтогазу України»?

То чи можна говорити безпосередньо про приватизацію газотранспортної та нафтотранспортної інфраструктури?

Швидше за все, поки що просто відбудеться формальне, але чітке розмежування на паливному ринку країни сфер впливу та інтересів групи Д.Фірташа (крім облгазів, йому відійде видобуток дочірньої компанії НАКу «Укргазвидобування», яка реформується), групи Р.Ахметова (він, схоже, претендує не тільки на основну участь в УРП з розробки Прикерченської ділянки на шельфі Чорного моря, а й на видобуток вуглеводнів «Чорноморнафтогазом», зокрема й двома «вишками Бойка», а це 1-1,2 млрд. кубометрів газу наступного року; крім того, треба враховувати його вугільні активи й апетити) та групи «Приват» І.Коломойського (який контролює поки що єдиний працюючий в Україні й до того ж напівдержавний пафтопереробний завод -Кременчуцький та дочірнє нафтотранспортне підприємство НАКу - «Укртранснафту», до складу якої входить і нафтопровід «Дружба»). Цікаво, як претенденти на ту ж «Дружбу» збираються юридично оформити цю операцію?

Не менш цікаво й те, як державні енергомережі перекочують у приватні руки, наприклад того ж Р.Ахметова. Чи з ним ктось має намір усерьез посперечатися за ці поки ще держенерготранспортні активи?

Говорити про прозорість майбутніх конкурсів із продажу акцій стратегічних підприємств країни взагалі не доводиться. Достатньо згадати тендерні шоу з продажем держпакетів акцій облгазів компаніям Фірташа…

Реалізовуватися все це буде, можна не сумніватися, під гаслом лібералізації українського енергоринку, зокрема ринку газу, і його відповідності вимогам як мінімум Другого енергопакета ЄС та в контексті членства України в Європейському Енергетичному співтоваристві. Практично ж це означає зміцнення енергопозицій мінімум трьох монополій державного масштабу, але приватної (найчастіше для проформи - акціонерної) форми власності.