Крах кришталевих мрій, або кілька слів про міфи та реалії каспійської нафти

У нафтопроводі Одеса—Броди нарешті з’явилися перші партії нафти. Нафти, яка принесе Україні прибуток у формі твердої валюти. На тлі цього не зникає скепсис щодо правильності обраного маршруту. І навіть у шанованому вітчизняному тижневику «Дзеркало тижня» ставлять, волаючи, одне запитання: «Чому нафтопровід Одеса—Броди став нещасливим, хоча міг бути сполучною (і міцною) ниткою з євроспільнотою і формою диверсифікації джерел постачання нафти до України та через неї? Хто і коли публічно відповість на ці запитання?»

Отже, спробую відповісти на запитання, чи завершилася «нескінченна історія» з першим незалежним нафтопроводом України? Хоча на це, забігаючи наперед, уже дала свою «відповідь» й сама історія будівництва, становлення і запуску Одеса–Броди.

З висоти чотирнадцятого року незалежності України добре видно прорахунки та недоліки попередніх років господарювання. Проте сьогодні ніхто не має права і не буде засуджувати перші роки незалежності, які супроводжувалися значною кількістю негативних чинників, що були зумовлені об’єктивною руйнацією змертвілої економіки на пострадянському просторі. Ці ж фактори справили необоротний негативний вплив на систему енергопостачання нашої держави, зокрема у сфері нафтозабезпечення.

Трохи призабутої історії

Різке падіння видобутку нафти у Росії, яка за часів СРСР була основним джерелом постачання її на вітчизняні нафтопереробні заводи, призвело до катастрофічного зменшення обсягів переробки нафти українськими НПЗ і спричинило дефіцит пально-мастильних матеріалів в Україні. На це вплинула фінансово-виробнича криза, яка несподівано вдарила по нафтопереробній промисловості нашої країни і тривала протягом 90-х років минулого сторіччя. Причиною колаптоїдного стану української нафтопереробної галузі була її неготовність і непристосованість до роботи в умовах ринкової економіки.

За цих обставин і виникла ідея диверсифікації джерел постачання нафти до України. Метою диверсифікації мало стати розширення географії імпорту нафти за рахунок використання альтернативи російським джерелам — нафтових родовищ Близького Сходу, Ірану, Азербайджану та Казахстану. Зауважимо, мова йшла не виключно про так звану каспійську нафту.

Диверсифікація джерел постачання «чорного золота» і справді давала змогу створити конкурентні умови на вітчизняному ринку нафти. Це означало, що пропозицій постачальників нафти мало стати на порядок більше. І це повинно було зменшити рівень впливу на нафтопереробний сектор держави негативних процесів, які відбуваються чи можуть відбутися на конкретному експортному ринку. У такий спосіб можна було забезпечити необхідний рівень енергетичної безпеки у сфері нафтопостачання. До того ж за таких умов у разі виникнення будь-яких форс-мажорних обставин вітчизняні нафтопереробники мали б змогу «оперативного маневру» у виборі джерел імпорту нафти.

Окрім того, реальна диверсифікація джерел постачання нафти значно послабила б можливості для політичного впливу на Україну. Створення штучних бар’єрів для постачання нафти на вітчизняні НПЗ шляхом адміністративно-фінансового тиску було б неможливим.

Концепцію диверсифікації джерел постачання газу та нафти в Україну було затверджено постановою Кабінету міністрів України від 14 січня 1997 року № 10. Цією ж постановою було створено Міжвідомчий координаційний центр з питань диверсифікації джерел постачання газу та нафти, до складу якого було включено представників центральних органів виконавчої влади, керівників підприємств і провідних проектних установ нафтогазового комплексу.

Нижче наведено основні завдання, які були покладені на координаційний центр:

1) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з реалізації положень Концепції;

2) підготовка та розгляд проектів міжнародних угод про створення інфраструктури постачання і транзиту газу та нафти;

3) сприяння залученню фінансових ресурсів з позабюджетних джерел для реалізації заходів диверсифікації джерел постачання газу та нафти в Україну;

4) розгляд проектів нормативних актів з питань, що стосуються створення інфраструктури постачання і транзиту газу та нафти;

5) оцінка науково-виробничого потенціалу країни для визначення можливості спорудження об’єктів транспортування газу та нафти;

6) розробка пропозицій щодо державної підтримки проектів, пов’язаних з диверсифікацією джерел постачання газу та нафти в Україну, та участі українських суб’єктів господарювання у проведенні тендерів на право спорудження об’єктів транспортування газу та нафти.

Характер перелічених завдань яскраво засвідчує, що у сфері нафтозабезпечення координаційний центр мав зосередити увагу, хоч як це дивно, на заходах, які були пов’язані виключно із створенням інфраструктури транспортування нафти (власне, конкретного нафтопроводу).

Проте, наголосимо саме на цьому, поза увагою залишилася низка питань, які також потребували державної підтримки в рамках реалізації цієї Концепції. Зокрема, створення відповідних стимулюючих умов для модернізації та підготовки нафтопереробних підприємств України до використання на рівні рентабельності різних сортів нафти. Приміром, так званих легких, що за своїм хімічним складом відрізняються від російської експортної суміші типу Urals.

Важливе питання стратегічного значення, а саме — створення стимулюючих умов для залучення іноземних інвестицій у нафтопереробну галузь, не знайшло підтримки під час роботи координаційного центру. І це, на моє переконання, у подальшому призвело до краху принципово важливого для України диверсифікаційного проекту, який передбачав забезпечення поставок в Україну нафти з альтернативних російських джерел, для чого, власне, потрібні були сучасний потужний нафтовий термінал в акваторії Чорного моря та нафтопровід, що з’єднав би цей об’єкт з існуючою нафтопровідною інфраструктурою.

Будівництво морського нафтотермінала «Південний» і нафтопроводу Одеса–Броди стартувало паралельно з розробкою концептуальних засад вітчизняної диверсифікації джерел надходження енергоносіїв до України.

Спорудження термінала розпочали у травні 1994 року, яке, однак, невдовзі законсервували через значну кількість організаційно-технічних і фінансових проблем. Повноцінну роботу відновили після виходу у світ постанови Кабінету міністрів України від 17 січня 2000 року № 56 «Про заходи щодо прискорення створення Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору». Згідно з постановою державний пакет акцій у розмірі 90,83% ЗАТ «Укрнафтотерм» (замовника будівництва нафтотерміналу) було передано до статутного фонду ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба», яке на цей час вже побудувало значну частину нафтопроводу Одеса—Броди. У грудні 2001 року МНТ «Південний» уже здали в експлуатацію.

Нафтопровід Одеса—Броди будували з вересня 1996 року до серпня 2001-го. Техніко-економічне обґрунтування та підготовка проектно-кошторисної документації для обох об’єктів виконувало ВАТ «Інститут транспорту нафти».

У ТЕО, зокрема, було написано таке: «Призначення з’єднувального нафтопроводу НПК «Південний» — Західна Україна полягає у перекачуванні імпортованої нафти до Надвірнянського і Дрогобицького НПЗ, а також транзитом до споживачів Європи. Будівництво з’єднувального нафтопроводу дозволяє сполучити дві існуючі системи нафтопроводів — «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи», із одночасним підвищенням надійності забезпечення нафтою нафтопереробних заводів. Поставка нафти передбачається через морський нафтоперевалочний комплекс (НПК) поблизу м. Одеси».

Перша черга нафтопроводу була розрахована на 14,5 млн. тонн, з яких 7 млн. призначалися для нафтопереробних заводів Західної України. Залишок потужності передбачалося використати для забезпечення споживачів країн Центральної Європи і Балтії, а також Білорусі.

У розпорядженні Кабінету міністрів від 11 жовтня 1993 року №840, відповідно до якого було створено ЗАТ «Укрнафтотерм» (перший замовник будівництва нафтотермінала «Південний»), зазначалося, що метою товариства «є здійснення господарсько-виробничої діяльності, спрямованої на закупівлю нафти за кордоном, транспортування її морським шляхом і трубопровідним транспортом на нафтопереробні заводи, забезпечення нафтопродуктами потреб народного господарства та населення України».

Серед інших передбачався також варіант з’єднання МНТ «Південний» з системою Придніпровських магістральних нафтопроводів для забезпечення транспортування нафти з акваторії Чорного моря на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука та Лисичанська. У зв’язку з цим початковий варіант проекту спорудження об’єкта передбачав будівництво двох додаткових, паралельних нафтопроводу Одеса—Броди, ниток. Однак у майбутньому від варіанта з’єднання з Придніпровськими магістральними нафтопроводами довелось відмовитись через брак фінансування.

Таким чином, нафтопровід Одеса—Броди та МНТ «Південний» призначались, насамперед для вирішення внутрішніх проблем із нафтопостачання. Транзитне призначення цих об’єктів мало на той час, і виходячи з контексту ситуації, другорядний характер.

В умовах різкого падіння обсягів видобутку та експорту російської нафти нафтопровід Одеса–Броди та МНТ «Південний» повинні були забезпечити заміщення російської нафти на вітчизняному ринку, а також в країнах Європи, Балтії та в Білорусі іншими обсягами нафти з регіонів Близького Сходу, а також з Ірану, Азербайджану та Казахстану.

Розглядаючи загальні економіко-географічні аспекти функціонування об’єктів трубопровідного транспорту, слід зазначити, що нафтопровід буде «корисним» тільки у двох випадках. По-перше, коли його використовують як засіб транспортування нафти з району видобутку до нафтотермінала з метою подальшої доставки цієї сировини морським транспортом. Або ж, по-друге, коли нафтопроводом транспортують нафту від родовища чи термінала до НПЗ, де вона переробляється на пальне.

Корисність нафтопроводу вимірюється його завантаженістю, що має два вияви. Існують нафтопроводи, які з’єднують райони видобутку з нафтовими терміналами, і їх завантаженість залежить від інтенсивності експлуатації нафтових родовищ. Є нафтопроводи, що з’єднують райони видобутку або термінали з нафтопереробними заводами, і їхня завантаженість залежить від обсягів споживання нафти НПЗ. До речі, саме на потреби НПЗ, в кінцевому результаті, фактично і працює вся нафтотранспортна система.

Початковою точкою нафтопроводу Одеса—Броди, в першому варіанті його використання за напрямом «південь-північ», є МНТ «Південний». А тому повноцінне функціонування Одеса—Броди та термінала у вказаному вище напрямку залежить виключно від обсягів переробки нафти на НПЗ, які територіально розміщені в субрегіоні розташування цих нафтотранспортних об’єктів.

Для нафтопроводу Одеса—Броди та МНТ «Південний» таким субрегіоном є Україна, Білорусь, країни Балтії та Центральної Європи. Тобто обсяги завантаження нафтопроводу Одеса—Броди та МНТ «Південний», наприклад, каспійською нафтою залежать від обсягів переробки цієї нафти на НПЗ згаданого субрегіону.

Перший висновок, який не взяли до уваги прихильники використання Одеса—Броди у режимі «південь-північ»: нафтопровід обслуговує нафтопереробний завод, а не навпаки. Таким чином обсяги, сорт і напрямок руху нафти такими трубопроводами залежить виключно від потреб НПЗ. Фактично, цей базовий постулат не був усвідомлений та, відповідно, врахований при здійсненні заходів з реалізації Концепції диверсифікації джерел постачання нафти і газу в Україну. Як наслідок, приватизація вітчизняної нафтопереробної промисловості не була гармонізована з диверсифікаційними проектами в нафтотранспортному комплексі, що й спричинило у подальшому розвиток подій у хибному напрямі.

У процесі приватизації нафтопереробної промисловості України не склалися умови, які б сприяли диференціації інвесторів за регіональним принципом (для прикладу, Росія — ЄС — національні ФПГ), а також за інвестиційними зобов’язаннями щодо модернізації вітчизняних НПЗ з метою їх технологічного пристосування для рентабельної переробки нафти легких сортів. Натомість такі зобов’язання обмежувалися лише фізичними обсягами переробки нафти на приватизованих НПЗ.

Унаслідок цього на момент здачі в експлуатацію нафтопроводу Одеса—Броди та МНТ «Південний» уся нафтопереробна промисловість України в інвестиційному та сировинному відношенні була повністю прив’язана до поставок російської нафти. І, за великим рахунком, ці нафтотранспортні об’єкти стали просто непотрібні нафтопереробним підприємствам України.

Спроба використати нафтопровід Одеса—Броди і МНТ «Південний» з метою забезпечення поставок легкої каспійської нафти в країни Балтії та Центральної Європи, а також до Білорусі була невдалою. Адже внаслідок активної економічної експансії російського нафтового капіталу нафтопереробна промисловість і дилерська мережа з реалізації нафтопродуктів цих країн тепер також перебувала в орбіті контролю російських нафтових гігантів.

Ціна зацікавлення Одеса—Броди

Отож, 2001 року нафтопровід Одеса—Броди та МНТ «Південний», які з кінця 90-х років називали об’єктами української частини Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), внаслідок різкої зміни ситуації втратили своє диверсифікаційне значення як для України, так і для країн Центральної та Східної Європи.

Певною мірою це був крах «кришталевих мрій» українського економічного дитинства. Однак того ж року українська сторона отримала непоганий шанс для виходу з цього досить неприємного становища принаймні без великого сорому.

Не випадково на церемонії зварювання «золотого стику» нафтопроводу Одеса–Броди, яка відбулася 19 серпня 2001 року за участі Президента України Л.Кучми, був присутній перший керівник компанії «ЛУКОЙЛ» Вагіт Алекперов.

Нині досить важко прогнозувати розвиток подальших подій у тому разі, якби українська сторона ще 2001 року без вагань розпочала переговори щодо можливості використання нафтопроводу Одеса—Броди у реверсному режимі. На той момент російські експортери нафти справді відчували дефіцит власних експортних потужностей, оскільки темпи розширення їхніх експортних нафтопроводів відставали від темпів зростання видобутку нафти. Загальна ситуація дозволяла небезпідставно розраховувати на початок експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди вже з першого кварталу 2002-го. Звичайно, це були не 14,5 млн. тонн на рік, а лише близько 7 млн. Проте відсутність альтернативи у вигляді каспійської нафти була очевидною.

Натомість було обрано інший сценарій. Замість економічної прагматики у пошуку підходів щодо забезпечення використання нафтопроводу Одеса—Броди, нами було розпочато широкомасштабну піар-кампанію з формування привабливого іміджу Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору. У хід пішли навіть широковідомі бренди консалтингових та аудиторських компаній.

Наслідком цієї кампанії була значна кількість «позитивних висновків» щодо перспективності маршруту ЄАНТК для транспортування каспійської нафти. У них конкурентоспроможність українського маршруту виводилась шляхом застосування демпінгових тарифів на нафтопроводі Одеса—Броди, які не тільки не давали змогу розраховувати на повернення коштів, вкладених у будівництво українських об’єктів, а й узагалі не покривали витрат, пов’язаних із закупівлею технологічної нафти (108 млн. дол.), та експлуатаційних витрат.

Особливої уваги заслуговують так звані контракти на транспортування каспійської нафти. Тривалий час представники «проєвропейського напрямку» використання нафтопроводу Одеса—Броди тримали контракти під великим секретом, оскільки, як вони заявляли, потенційні клієнти бажали зберегти конфіденційність цих документів.

Аналіз, який ВАТ «Укртранснафта» провела згідно з дорученням міністра палива та енергетики С.Тулуба, засвідчив, що у документах не містилося жодних конкретних зобов’язань із надання транзитної каспійської нафти для транспортування нафтопроводом Одеса—Броди. Це було напередодні прийняття урядом постанови від 05.07.2004 року № 831, якою було знято заборону на реверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди, що, у свою чергу, було встановлено постановою КМУ від 04.02.2004 року №114.

Більш того, у відповідь на запит ВАТ «Укртранснафта» щодо можливості початку переговорів про умови завантаження нафтопроводу каспійською нафтою компанія «Сом-Петрол» (Туреччина), контракт з якою було подано серед інших для аналізу, заявила, що взагалі не планує використання нафтопроводу Одеса—Броди. Власне, інші потенційні користувачі нашого нафтопроводу так і залишалися у ранзі «потенційні».

Обставини укладення цих документів, а також мета їх активного пропагування у ЗМІ та посилання на них у процесі інформування вищого керівництва держави щодо стану роботи над проектом ЄАНТК до цього часу залишаються незрозумілими.

Фактично ми стали жертвою піар-кампанії, яку власноруч організували для інших, і ці інші просто почали нас використовувати.

Нафтопровід, який мав локальне значення і не міг через своє географічне розташування внести глобальні зміни в напрями транспортування основних потоків каспійської нафти, перетворився на проблему міждержавних відносин з нашими стратегічними партнерами.

Навіть коли всі зрозуміли, що каспійська нафта для нафтопроводу Одеса–Броди має виключно віртуальні обсяги, нам знадобилося ще багато часу та зусиль, аби «політично» виплутатися із незручної ситуації.

Поступово, але впевнено

Якби час можна було повернути назад, то цю статтю не мало б сенсу писати. Якби 1994 року до питання аналізу диверсифікації джерел постачання нафти в Україну підійшли із повною відповідальністю перед майбутніми поколіннями, то нині пересічні українці не захищали б із такою затятістю або реверс, або прямий напрямок. При цьому більшість із адептів котрогось із напрямів ніколи навіть не бачили і не уявляють роботу конкретного нафтопроводу. Як тут не згадати відому тезу про куховарку, яка може керувати державою. Що ж говорити про якийсь нафтопровід!

У випадку із Одеса—Броди перемога економіки далася важко. Адже виявилося, що на «кришталеві мрії» нашого економічного дитинства наклав свій відбиток політичний популізм. Зважаючи на це, прийняття рішення про транспортування нафти з Бродів до МНТ «Південний» було нелегким. Однак альтернативи цьому рішенню не було, на користь чого свідчать наведені аргументи. Саме аргументи, а не таємничі, двозначні або містичні твердження про «доцільність» використання нафтопроводу у певному напрямку.

Водночас це зовсім не означає, що ми назавжди відмовились від ідеї диверсифікації джерел постачання нафти в Україну та диверсифікації наших транзитних потоків.

Ситуація на нафтових ринках змінюється. Безпрецедетне зростання цін на нафту у світі, подорожчання пального, поглинання чи об’єднання нафтових транснаціональних компаній — яскраві тому підтвердження. До цього можна додати падіння обсягів видобутку нафти у районі Північного моря — одного з основних европейських нафтових джерел, вступ наших найближчих сусідів до Євросоюзу, що неодмінно призведе до поступової корекції їх зовнішньоекономічної стратегії. Отже всі ці фактори неодмінно нададуть у майбутньому шанс для розвитку диверсифікаційних нафтотранспортних проектів. Найперспективнішим вбачається польський напрям, однак не слід квапитися і закидати комусь пасивність. Треба рухатися поступово, але впевнено, керуючись власним розумом, а не, як це часто у нас буває, думкою сусіда за парканом.

Головне — не слід даремно гаяти час на порожні балачки та дискусії, як у випадку з напрямом використання нафтопроводу Одеса—Броди. Усі учасники цієї гарячої «полеміки» повинні мати мужність визнати, що згаяний на це час — це втрачені гроші.

Зрештою, користь історії полягає не тільки у духовному збагаченні, а й у відстороненому аналізі помилок минулого — це дасть змогу запобігти їм у майбутньому.