«Енергоатом»: уникнути напіврозпаду

20 серпня Кабмін звільнив з посади президента НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського. За даними джерел DT.UA, рішення про його відставку з подачі глави Міненерговугільпрому Юрія Бойка уряд прийняв кілька тижнів тому. Уже й наступника підготували. Ні, не призначеного тимчасово виконуючим обов’язки глави «Енергоатома» Віссаріона Кіма. Джерела стверджують, що невдовзі президентом НАЕК стане людина Ахметова (і Бойка) - Микита Константинов. І не тільки тому, що останній чекав свого часу в «Київенерго», викупленому Ахметовим.

Він ще відповідає й за оновлену Енергетичну стратегію України до 2030 року, до змісту якої Р.Ахметов дуже небайдужий. Фахівці-атомники припускали, що як тільки зі стратегією буде покінчено, Константинов одразу замінить Недашковського. Але, видно, як кажуть, хоче заміж аж пищить. Тому Недашковського «турнули» раніше.

Та й узагалі події останніх трьох-чотирьох місяців в українській атомній галузі та навколо неї нагадують детектив. Спочатку стався інцидент із паливом американської компанії Westinghouse на Южно-Українській АЕС. Потім у пресі з’явилася інформація про факти корупції та зловживання в керівництві «Енергоатому», зокрема при закупівлях американського палива.

Навіть побіжно поглянувши на те, що відбувається, стає зрозуміло, що всі ці події пов’язані між собою. У їх основі лежить уже органічно властиве нашим чиновникам прагнення псувати все заради наживи за державний рахунок.

Небезпечна знахідка

Інцидент із американським паливом на Южно-Українській АЕС стався під час планово-попереджувального ремонту блоку №3, який стартував наприкінці квітня поточного року. При вивантаженні ядерного палива було виявлено пошкодження обода дистанціонуючої решітки тепловиділяючих збірок виробництва американської Westinghouse (ТВЗ-W), які на цьому блоку експлуатувалися разом зі збірками російського виробництва - ТВЗА.

Вивченням інциденту зайнялася комісія, до якої ввійшли представники заводу-виготовлювача Westinghouse зі Швеції, а також Южно-Української АЕС, НАЕК «Енергоатом», Держатомрегулювання та Міністерства енергетики й вугільної промисловості України. Офіційні підсумки розслідування досі не оголошено, але різні ЗМІ, посилаючись кожне на свої джерела, повідомляють, що фахівці дійшли невтішного для Westinghouse висновку - пошкодження деталей ТВЕЛів сталися через конструктивні недоробки виробника.

Оператор АЕС України - «Енергоатом» офіційно підтвердив, що пошкодження елементів тепловиділяючих збірок виробництва транснаціональної компанії Westinghouse, які експлуатувалися на Южно-Українській АЕС, сталися через конструктивні недоробки виробника.

Далі події почали нагадувати голосну сварку в шляхетному сімействі. Спочатку віце-президент Westinghouse із зовнішніх зв’язків і стратегії Майк Керст заявив, що американське паливо для Южно-Української АЕС було пошкоджене українськими фахівцями під час завантаження в реактор. Мовляв, українські атомники вирішили дати більше навантаження на касету, що призвело до граничної напруги в місці розташування паливних збірок і скривлення дистанціонуючих решіток.

Невдовзі в Інтернеті з’явилися матеріали операційного аудиту «Енергоатому», проведеного цього року Держфінінспекцією України. З цих документів (до слова, ніким не опротестованих і не спростованих) випливало, що закупівлі американського палива здійснювалися «Енергоатомом» через посередника. Внаслідок чого НАЕКу тільки цього року було завдано збиток на суму 100 млн. євро.

Очевидне нівелювання самої ідеї диверсифікації поставок ядерного палива. Адже метою цієї політики було здешевлення палива та підвищення якості його роботи. Тепер же з’ясовується, що альтернативне паливо не тільки, м’яко кажучи, не відповідає заявленим параметрам, а й обходиться Україні втридорога. Не кажучи вже про можливі ризики ядерної й радіаційної безпеки. Хто винуватий у тому, що «хотіли як краще, а вийшло як завжди»?

Уроки гри на ядерному ринку

Ринок ядерного палива глобальний, але специфічний - із невеликою кількістю постачальників і великою кількістю споживачів. Специфіка в тому, що ядерне паливо - товар, який погано тиражується і максимально залежить від типу реактора, в якому має працювати. Доходить до того, що в реакторах Westinghouse паливні касети мають форму квадрата, а в українських реакторах типу ВВЕР - шестикутника. При цьому паливо для «чужих» реакторів виробники тільки вчаться робити, і тому на АЕС радянського зразка (а саме такі працюють в Україні) американське паливо працює поки що погано.

Це було зрозуміло ще до появи в Україні Westinghouse, на прикладі чеської АЕС «Темелін». Там 2006 року стався інцидент, аналогічний южно-українському: паливні касети Westinghouse перекосило й при вивантаженні вони пошкодилися. Проблеми з якістю палива Westinghouse визнав уже згадуваний вище Майк Керст. «Маю прямо сказати, що наше паливо не цілком збігалося з вимогами споживача. Згодом ця ситуація виправилася, однак ми втратили довіру клієнта, ми пропонували недостатньо якісний продукт», - сказав він в інтерв’ю чеському радіо.

Правда, стверджувати, що західні виробники завжди зазнавали невдач із поставками палива для реакторів ВВЕР, некоректно. Є й протилежний приклад: колишній акціонер Westinghouse, компанія British Nuclear Fuels Limited (BNFL), кілька років успішно поставляла паливо для реакторів ВВЕР-400 на фінську АЕС «Ловіза». Хоча в підсумку фінські атомники уклали великий контракт із російським «Росатомом».

Та повернімося в Україну і спробуємо відповістити на просте запитання: чому як альтернативу (або для диверсифікації - це як поглянути) вибрали Westinghouse? Детальний покроковий опис стратегії американців в Україні вже досить широко висвітлено в ЗМІ.

Історія починається 6 травня 1998 року, коли Україна й США підписали угоду про співробітництво в мирному використанні ядерної енергії, яка передбачає інвестиції 30 млн. дол. на модернізацію українського паливного сектора. Для недавно створеного «Енергоатома», який уже тоді ледь зводив кінці з кінцями через хронічні неплатежі, таке співробітництво було якраз до речі. І от уже гроші американських платників податків ідуть на фінансування спільного проекту кваліфікації ядерного палива - UNFQP. Цей проект передбачає залучення в процес українських фахівців-ядерників з Харківського фізико-технічного інституту.

Можливо, це був збіг, але незабаром вони дають принципове «добро» на використання ТВЗ-W на АЕС України. Крім багаторічної грантової підтримки ХФТІ, Westinghouse стала акціонером компанії «Вестрон», зайнятої розробкою систем управління для АЕС. Таким чином, американська сторона, зокрема компанія Westinghouse, стала одним із головних донорів науково-дослідних розробок ХФТІ.

У червні 2005 року департамент енергетики США на безоплатній основі, як гуманітарну допомогу, передав Україні перші шість касет виробництва Westinghouse для роботи на Южно-Українській АЕС. На третьому енергоблоку станції почалася їх експериментальна експлуатація, що викликало неоднозначні коментарі українських атомників. Невдовзі американська сторона починає наполягати на підписанні комерційного контракту, але на прохання тодішнього прем’єра Юрія Єханурова продовжує спонсорську підтримку проекту із кваліфікації та інші благодійні програми.

Одночасно в Україні триває лобіювання інтересів іншої американської компанії - Holtec, яка пропонує проект будівництва в Чорнобильській зоні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Цей об’єкт потрібно побудувати для вирішення проблем із відпрацьованим ядерним паливом Westinghouse. Річ у тому, що чинний контракт із Росією передбачав вивезення і подальшу утилізацію відпрацьованого ядерного палива російського виробництва. Американці ж своє паливо пропонували не вивозити до себе на переробку, а зберігати в Чорнобильській зоні, багаторазово збільшуючи проблематику цього регіону.

Хай там як, але 2008-го президент НАЕК «Енергоатом» Юрій Коврижкін і віце-президент Westinghouse Андерс Джексон підписують контракт на поставку в Україну в період з 2011-го по 2015 рік палива Westinghouse у кількості, достатній для щорічного планового часткового перевантаження не менше трьох енергоблоків АЕС. За умовами контракту, американське паливо працюватиме в одній змішаній зоні з російським паливом. Того ж року підписується контракт із Holtec на спорудження ЦСВЯП. Ціна питання - 200 млн. дол. Правда, рішення про будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива Верховна Рада України прийняла лише кілька тижнів тому…

У самому факті лобіювання інтересів американської компанії на українському ринку навряд чи є щось кримінальне: нам би так технічно й розважливо захищати інтереси своїх виробників на зарубіжних ринках.

Та тут виникає цікавий момент, що стосується сумнівів у безпеці роботи палива Westinghouse на Южно-Українській АЕС. Чи були вони в українських чиновників і атомників? Були. І, виходить, що, маючи уявлення про всі ризики роботи палива Westinghouse, українська сторона пішла на це абсолютно усвідомлено.

Що підштовхнуло чиновників до цього ризикованого кроку? Як кажуть, дурість чи зрада? Швидше за все, правильна відповідь - гроші. Цей висновок підтверджують документи Державної фінансової інспекції, згідно з якими американське паливо потрапляло в Україну через посередницьку фірму з Німеччини. У результаті це призвело до завищення вартості паливних збірок для НАЕК «Енергоатом» і авансування у 2011 році на суму понад 100 млн. євро. І це дані тільки за минулий рік, але ж поставки були й 2009-го, і вже 2012-го.

Посередник, як свідчить українська практика, - це завжди однозначно безглузде (для споживача) завищення ціни. В Україні всі це знають завдяки роботі відомої компанії «РосУкрЕнерго». Але в результаті збитків зазнав держбюджет, а в чиї кишені пішла колосальна різниця в ціні - це мають з’ясовувати слідчі органи.

Камо грядеши?

Сьогодні очевидно, що політика диверсифікації в її нинішньому вигляді не виправдала себе, і навряд чи є сенс її продовжувати. І не тільки через проблеми з надійністю і безпекою палива Westinghouse. Очевидно, що без висновку кваліфікованої комісії судити про прецедент з американським паливом в Україні передчасно. Але, схоже, висновки комісії навряд чи будуть на користь американського виробника. Занадто вже свіжа в пам’яті чеська історія. Це по-перше.

По-друге, диверсифікації не можна продовжувати у разі збереження непрозорої фінансової схеми розрахунків за поставлене американське паливо. Якщо поставки йдуть за завищеною ціною та через посередника і якщо через проблеми з паливом уже другий місяць простоює весь гігаватний енергоблок, то раціональні аргументи для продовження подальшого співробітництва з Westinghouse у такому форматі знайти важко.

Ну, і, по-третє, вибудовувати довгострокові відносини з постачальником палива неможливо без стратегічного бачення розвитку української атомної енергетики, яка дає країні майже 50% від усієї виробленої електроенергії.

Ці принципові нюанси чомусь опинилися поза сферою інтересів розробників нового варіанта Енергетичної стратегії України до 2030 року. Адже вибір постачальника (постачальників) палива має залежати від типу реакторів, які планується споруджувати замість діючих. Очевидно ж, що один і той самий постачальник послуги з будівництва АЕС і виробництва палива в рамках довгострокового контракту «будівництво+паливо» може запропонувати хорошу знижку. І тут треба серйозно й професійно зважити всі плюси й мінуси диверсифікації.

Урешті-решт, проблем з постачальниками можна раз і назавжди уникнути, побудувавши в себе в країні завод із виробництва ядерного палива. Тим більше що рішення про це вже прийняли на державному рівні.

Та все-таки питання про те, за якими критеріями Україні треба вибирати альтернативного постачальника ядерних послуг і технологій і як без шкоди для безпеки країни та її економіки диверсифікувати поставки ядерного палива, залишається відкритим.

Спробуємо сформулювати зрозумілі критерії такого співробітництва. По-перше, всі відносини між сторонами мають бути в рамках прямих контрактів, без незрозумілих посередників. По-друге, цінові параметри цих відносин мають вимірюватися зрозумілими фінансовими формулами, які залежать від коливання зрозумілих змінних. Наприклад, ціна палива справедливо залежить від світової ціни на уран. І якщо ціни на уран у світі падають, то й паливо має обходитися споживачеві дешевше. По-третє, результатом цього співробітництва має стати будівництво в Україні виробництв у рамках не тільки ядерно-паливного циклу, а й неенергетичних ядерних технологій. Максимально всі ланцюжки від видобутку урану до виробництва електроенергії слід локалізувати в Україні, створюючи робочі місця та стимули для розвитку галузевої науки. Паралельно потрібно створювати кластери неенергетичних ядерних технологій, передусім, ядерної медицини. По-четверте, Україні на рівних слушних умовах має бути забезпечено доступ до атомних енергетичних технологій наступного покоління. Йдеться про реактори на швидких нейтронах і технології виробництва МОКС-палива.

Утім, навряд чи такі критерії задовольнять наших небайдужих до корупції чиновників і олігархів від енергетики.

Залишається тільки ще раз нагадати, що епоха шалених грошей минає. Тепер треба будувати, а не красти. Розвивати, а не розкрадати. Не робитимемо цього - втратимо країну. Адже атомна галузь примітна ще й тим, що в ній ми, як і раніше, конкурентоспроможні. У світі дуже затребувані наші вчені, експлуатаційники, енергетики. І якщо ми не забезпечимо цих людей роботою тут, то вони використовуватимуть свої знання й досвід на благо якоїсь іншої країни - не України.

Так уже сталося з українським автомобілебудуванням: ми повністю втратили свій інженерно-конструкторський корпус і перетворили наші підприємства на майданчики для промислового складання другосортних автомобілів. Чи не такий само сценарій «розпаду» очікує атомну галузь України?