Дмитро Тевелєв: «Треба точно розуміти ситуацію в галузі, на підприємстві і дотримуватися букви закону»

В Україні триває боротьба за підприємства, які перебувають у державній власності. Нещодавня історія проведення санації на одному з найбільших українських енергетичних підприємств — «Дніпроенерго» викликала бурю емоцій, суперечок і взаємних обвинувачень. Одні вбачали в цьому елементи тихої «прихватизації», інші — припинення спроби банкрутства або одержання державного майна за безцінь, треті ж вважають, що це боротьба двох найбільших фінансово-промислових груп за підвищення капіталізації. Точно можна сказати лише те, що енергокомпанія «Дніпроенерго» із 2001 року перебуває в стані банкрутства. І впродовж усього цього часу, за великим рахунком, нікому до неї не було діла.

Однак наприкінці серпня поточного року компанія і кредитори підписали мирову угоду. Інвестором ВАТ стали «Павлоградвугілля» і шахта «Комсомолець Донбасу» (які входять до «Донбаської паливно-енергетичної компанії» — «ДПЕК»), контрольовані народним депутатом Рінатом Ахметовим. «ДПЕК» узяла на себе погашення всіх боргів ВАТ «Дніпроенерго», натомість отримуючи збільшення своєї частки в статутному капіталі ВАТ. І попри те, що головним акціонером підприємства залишиться держава, поява «ДПЕК» у ролі інвестора й акціонера найбільшої в Україні енергогенеруючої компанії не дає спокою деяким великим українським підприємцям. Що і чому з цього приводу думають у ВАТ «Дніпроенерго», кореспондент «ДТ» поцікавився у члена правління цієї енергокомпанії Дмитра ТЕВЕЛЄВА.

— Дмитре Михайловичу, головна претензія до процедури санації «Дніпроенерго» — це відсутність відкритої конкуренції при її оголошенні. Поясніть, чому в санації цього підприємства взяли участь тільки компанії Ріната Ахметова — «Павлоградвугілля» і шахта «Комсомолець Донбасу». І чому інші бізнес-структури не були допущені до участі у відкритому конкурсі?

— Незручно починати зі спростування, але в багатьох досить-таки перекручена інформація про те, як відбувалася процедура санації. Справа в тому, що вона була абсолютно прозорою і гласною. Ще в грудні минулого року комітетом кредиторів було прийняте рішення звернутися через засоби масової інформації до потенційних інвесторів з пропозицією взяти участь у санації підприємства. Наприкінці грудня
2006-го відкриту пропозицію було надруковано в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр». У ній було зазначено і перелік основних стандартних вимог до інвесторів, і терміни подачі заявок. «Дніпроенерго» перебувало в процедурі банкрутства, і його діяльність здійснювалася відповідно до вимог закону про відновлення платоспроможності боржника або про визнання банкрутом. Хочу зауважити, що в цьому разі закон не передбачає якихось конкурсів з відбору інвестора. Інвестор відповідно до закону може заявити про своє бажання, незалежно від того, чи залучають його підприємство і комітет кредиторів, чи оголошують або ні публічний конкурс. Це умова, визначена законом.

Крім того, у плані санації, який діяв на той момент, був цілий розділ «Можливість участі інвестора в процедурі санації». Будь-яка хоч трохи обізнана з процедурою банкрутства людина розуміє, що умова, прописана в плані санації, однакова для всіх. Обов’язкову вимогу з проведення конкурсу законодавством не передбачено, але, незважаючи на це, комітет кредиторів вирішив усе-таки публічно звернутися через ЗМІ до потенційних інвесторів з пропозицією взяти участь у процедурі санації. Відповідно, ті, кому це було цікаво і важливо, відгукнулися на таку пропозицію.

Відгукнулися, до речі, на ці оголошення не тільки підприємства групи «ДПЕК», зокрема «Комсомолець Донбасу» і «Павлоградвугілля». Достатньо навести як приклад таку шановану фінансову компанію, як «Альфа-Банк». Таким чином, треба говорити про те, що конкурс з відбору інвесторів був відкритим.

— Як ви вважаєте, чому все ж таки своїх умов з проведення санації не запропонували інші кредитори, наприклад Південний ГЗК?

— Чому в санації не брали участі інші кредитори? Мабуть, це питання треба адресувати їм, а не мені. У тому числі я б запитав: «Чому не захотіли запропонувати свої умови санації?». На мій погляд, це або байду­жість до долі «Дніпроенерго», або очікування його банкрутства — точно важко сказати…

— Тобто саме відсутність конкурентів дала змогу «ДПЕК» отримати «Дніпроенерго» дешевше ринкової вартості?

— Що стосується оцінки ринкової вартості цього підприємства, то про це уже багато говорилося. Вартість компанії на момент початку активних дій з виведення підприємства зі стану неплатоспроможності становила близько 470 млн. дол. Це нескладно встановити — перегляньте архів котирувань ПФТС. Саме такою була його капіталізація на момент оголошення процедури санації. В офіційній заяві інвестора йшлося про участь у відновленні платоспроможності підприємства, про інвестування величезних за мірками України і безпрецедентних у її історії коштів у розмірі понад 2 млрд. грн. (за 26% акцій), які підуть на погашення боргів і інвестування в модернізацію основних фондів. Усе це, безумовно, сколихнуло ринок, і капіталізація підприємства, вартість його акцій зросли. Тому на момент прийняття рішення про додаткову емісію вартість акцій уже становила значно більшу суму, але від цього виграла насамперед держава, збільшивши вартість свого контрольного пакета.

— Чи могла держава виручити більше грошей при відкритій приватизації і продажу пакета акцій «Дніпроенерго»?

— Щоб говорити на цю тему, треба точно розуміти ситуацію на підприємстві і поважати букву закону. По-перше, приватизація, тобто відкритий продаж державного майна, можлива тільки на підприємстві, де не проводиться процедура банкрутства. Під час здійснення процедури банкрутства приватизація припиняється і не проводиться. Цього вимагає закон. Тому говорити про те, що держава могла відщипнути від свого великого пакета і продати невеличку частину, некоректно, і ця думка виявляє просте незнання українських законів.

По-друге, є чимало прикладів, коли держава продавала великі пакети серйозних підприємств, так званих блакитних фішок, які перебували далеко не в найкращому економічному стані, і жоден продаж не зробив ці підприємства успішнішими. І всього лише з однієї причини: гроші, одержувані від приватизації, надходять до бюджету держави! Жодна копійка, відповідно до нашого законодавства, не йде на підприємство. Давайте пригадаємо, чим є «Дніпроенерго» на сьогодні: це зношеність основних фондів на 82%, це заборгованість перед кредиторами в розмірі 1 млрд. грн. Ну, продала б держава ці акції, і що, від цього прийшли б гроші на підприємство? Чи кредитори одержали б якісь додаткові кошти? Ні. Бюджет? Можливо, якісь діри ці гроші і залатали б, але що одержало б підприємство? Що одержав би трудовий колектив? Практично нічого. Тому говорити про те, що продаж пакета дав би якусь користь, на мій погляд, недоречно.

Хоча, можливо, комусь це і принесло б користь, як, наприклад, після двічі проданої «Криворіжсталі». Ви самі зможете відповісти, хто виграв від повторного продажу названого меткомбінату? Сьогодні навіть слідчі органи не знають відповіді на це запитання.

У чому програла держава? Я гадаю, ваше запитання можна розуміти так, що в результаті санації держава не одержала жодної копійки від інвесторів і втратила можливість поповнити бюджет за рахунок продажу акцій компанії. Це неправильне твердження. По-перше, держава нічого не продавала — у неї як було 2983717 акцій компанії, так і залишилося, але вартість цих акцій збільшилася в кілька разів. Якщо в жовтні 2006 року ринкова вартість однієї акції становила порядку 400—500 грн., то в жовтні 2007-го — близько 2500 грн. Нескладно підрахувати вартість однієї акції. А я ще раз звертаю вашу увагу на те, що загальна кількість акцій не змінилася до початку дій з відновлення платоспроможності компанії і залишається незмінною і нині. На сьогодні ніщо не заважає державі продати свої акції, приватизувати частину або всі акції, які є в її власності. Якщо потрібно поповнити бюджет, то перешкод для цього немає. Але дохід від їхнього продажу зараз буде більшим, ніж якби їх продавати до приходу інвестора.

У результаті заходів санації повністю розрахувалися з кредиторами. У результаті держава одержала близько 800 млн. грн. до бюджету як повернення боргів «Дніпроенерго», тобто не продавши жодної одиниці свого майна, нічого не приватизувавши, держава поповнила свій бюджет, збільшила вартість своїх акцій у рази й отримала дохід у бюджет понад 800 млн. грн., відновивши контроль і управління підприємством.

— Держава залишається власником контрольного пакета «Дніпроенерго». Чи може вона відмовитися від санації і зажадати повернути ситуацію у вихідну точку, наприклад, на підставі того, що вся схема санації за позовом Південного гірничо-збагачувального комбінату може бути визнана незаконною?

— Я не ототожнював би державу з Південним гірничо-збагачувальним комбінатом. Це поки що дуже різні речі. Так, справді, Південний ГЗК оскаржує план санації. Але скасувати його може тільки суд. На сьогодні уже було досить багато судових засідань різних інстанцій, і всі вони підтвердили законність, слушність, правомірність усіх дій, вжитих для виведення «Дніпроенерго» зі стану банкрутства. Усі до єдиного.

Що стосується Південного гірничо-збагачувального комбінату, то на сьогодні це підприємство не є кредитором «Дніпроенерго» в принципі. Борги перед ПГЗК були погашені ще в 2004 році відповідно до чинного на той момент рішення, вірніше, постанови Кабінету міністрів про проведення взаємозаліку. Таким чином, ПГЗК як ініціатор скарг, м’яко кажучи, зловживає своїми правами. На сьогодні він не є кредитором, а в розумінні закону про відновлення платоспроможності він навіть не є стороною у цій справі. Залишається тільки здогадуватися, чому ПГЗК не бажає відновлення платоспроможності «Дніпроенерго» і виведення його з банкрутства. Незрозуміло, чиї права й інтереси він захищає, тому що його права були відновлені й інтереси задоволені ще в 2004 році.

— Чи може після приходу Юлії Тимошенко до влади санація закінчитися реприватизацією? Якими тоді будуть ваші дії? Чим усе це може обернутися безпосередньо для «Дніпроенерго»?

— Складність цього питання (а його досить часто озвучують) полягає в тому, що люди не розрізняють поняття. Реприватизація — це тільки повернення в державну власність того, що було приватизоване. У нашому випадку — у процедурі санації — державна власність не приватизовувалась. У держави як було близько трьох мільйонів акцій компанії «Дніпроенерго», так і залишилося.

— До речі, кажуть, що після початку процедури санації держава втратила 40% акцій «Дніпроенерго» і що мета санації до цього і зводилася…

— Це чергова інсинуація прибічників банкрутства. Непогано було б авторам подібних заяв для початку пригадати арифметику. Держава, маючи на момент початку процедури санації 76,04% акцій, залишила у своїй власності 50% плюс одну акцію. Прості арифметичні дії показують, що це не 40, а 26%. Але звертаю вашу увагу на те, що навіть з урахуванням додаткової емісії держава зберегла контрольний пакет акцій!

— Наскільки відомо, компанія «Дніпроенерго» уже розрахувалася з кредиторами. Це справді так? І як це було зроблено?

— Так, дійсно, у листопаді, виконуючи зобов’язання, пов’язані з укладанням мирової угоди в справі про банкрутство, «Дніпроенерго» за рахунок коштів інвесторів (а це 1,52 млрд. грн. саме для розрахунку з кредиторами) погасило борги перед кредиторами. Хотілося б уточнити, що понад 500 млн. грн. одержав Держрезерв, близько 150 млн. грн. — Міністерство фінансів, майже 100 млн. грн. пішли на погашення заборгованості з реструктуризованого податкового збору, боргів перед державними підприємствами, у тому числі вугільними, газопостачальними.

Держава реально одержала кошти, можливість поповнити бюджет. І водночас держава повернула собі можливість управляти підприємством. Інвестори виконали свої зобов’язання перед компанією, а компанія виконала свої зобов’язання перед кредиторами. І, таким чином, на сьогодні вона вільна від боргів.

То чи варто втручатися в нормальний розвиток ситуації?