«Колектив — за борт» пропонують викинути промислові підприємства Львова задля власного порятунку

Ситуація на львівському ринку праці змінилася так само стрімко, як і осіння погода. Вона довго не хотіла відступати, але якось задощило, ніби з глибокого яру потягло холодом — і осені наче й не було. Першими згадали про свої функціональні обов’язки профспілки: близько півтисячі їхніх представників провели мітинг у центрі Львова з вимогою привернути увагу влади до безробіття в області.

Найпопулярнішими були транспаранти з написами «Ні — підвищенню цін на тарифи», «Ні — заборгованості по зарплаті», «Ні — безоплатній відпустці освітян» і таке інше. Втім, складалося враження, що ці гасла вже запізнілі. Бо на підприємствах мова вже йде не про утримання рівня заробітної плати, а про повну зупинку виробництва із масовими скороченнями працюючих.

На мітингу було прийнято резолюцію, в якій говориться, що фінансово-економічна криза виникла не з вини працівників чи профспілок, тому перекладати її тягар на плечі трудящих неприпустимо. Відтак, профспілки вимагають прийняти державний бюджет на 2009 рік без зниження передбаченого його проектом рівня державних соціальних стандартів та гарантій і встановити мінімальну зарплату у розмірі не нижчому за прожитковий мінімум для працездатної особи. Крім цього, на їх думку, владні структури повинні запровадити мораторій на підвищення цін і тарифів, зокрема тарифів на житлово-комунальні послуги.

Профспілки заявили «рішучий протест міському голові м. Львова А.Садовому з приводу ігнорування міської угоди щодо необхідності погодження з Об’єднанням профспілок Львівщини рішень виконкому стосовно підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги і за проїзд у громадському транспорті та у зв’язку з небажанням укласти нову угоду між виконкомом та Об’єднанням профспілок Львівщини».

— Ми поки що тримаємо ситуацію під контролем, — каже заступник голови Об’єднання профспілок Львівщини Михайло Будзан, — але не впевнені, що страйки не почнуть виникати стихійно. Сьогодні в області вже близько 35 тис. безробітних. Їх кількість увесь час зростає. Через бездіяльність вищих посадових осіб держави та банківських структур підприємства різних форм власності поставлені у безвихідь. Головна проблема полягає в тому, що роботодавці почали звільняти людей з формулюванням «за згодою сторін». Це означає, що ці люди почнуть отримувати допомогу по безробіттю лише через три місяці після реєстрації у центрі зайнятості.

Фахівці з Львівського обласного центру зайнятості наводять невтішні факти. Відправив у безоплатну відпустку на місяць усіх 1220 своїх працівників ВАТ «Дрогобицький долотний завод». Схожі заяви написали 72 працівники «Львівського електропобутприладу»; на десятках інших підприємств області власники також сказали працівникам: «Відпочиньте!» Та це ще півбіди. Біда в тому, що почалася масова «оптимізація» робочих місць. Про скорочення заявили «Львівський завод інструментів», Львівський завод «Сільмаш». Розпочато реорганізацію (читай — скорочення) в ряді бюджетних організацій.

Силовими методами здійснюються скорочення на колишньому флагмані радянського автобусобудування — «ЛАЗі». З колись понад 30 тис. працюючих тут залишилося заледве кілька тисяч, але й у них безрадісна перспектива. Підприємство російських братів Чуркіних уже вісім місяців не виплачує заробітної плати у повному обсязі. Заборгованість сягнула 7 млн. грн.

Ще в серпні обласна прокуратура порушила кримінальну справу проти керівництва заводу за фактом невиплати зарплати, однак з того часу боргів не поменшало. Натомість працівникам заводу перестали видавати необхідні документи, аби ті могли подати до суду за невиплату заробітної плати. А днями охорона заводу взагалі не пустила працівників на підприємство.

П’ятий місяць не отримує заробітної плати колектив ВАТ «Львівський завод «Сільмаш».

— У нас відключили електропостачання, бо в жовтні завод заборгував 80 тис. грн. У цехах стоїть готова продукція, проте нею ніхто не займається. А керівник підприємства взагалі кудись подівся, — розповідає голова профкому Володимир Магала.

Ситуація на «Сільмаші» типова для Львова тим, що землі підприємства багато хто хотів би пустити під житлову та комерційну забудову. Однак колектив не здається.

— Ми готові йти на компроміс, — говорить Володимир Магала, — але з нами ніхто не хоче розмовляти. Бізнес цікавить лише земля, на якій розташоване підприємство. В результаті звільняються висококваліфіковані робітники з 20—30-річним досвідом роботи.

Ще донедавна представники влади твердили, що на Львівщині немає галузей, які найбільше зачепила криза. Але це не так. Уже зараз зрозуміло, що найбільше постраждають машино- та приладобудування, будівництво, легка та вугільна галузь, переробна промисловість, транспорт. Лише «Львіввугілля» винне своїм працівникам 12 млн. грн. Зупинилося будівництво, а іноземні партнери місцевої легкої промисловості, яка працювала на давальницькій сировині, тепер відмовляються давати роботу українцям. Якщо нічого не зміниться, далі — зупинки виробництва, страйки.

При цьому ніхто не замислюється, на що житимуть ці люди.

— Малий і середній бізнес приречені на розвиток. Хоч би скільки їм створювали перешкод, завжди будуть люди, котрі бажатимуть працювати на себе, — говорить радник з інвестиційних питань ВАТ «Іскра», кандидат економічних наук Мирон Костів. — Але якщо хтось привозить в Україну товари імпортного виробництва і продає їх тут, то він створює робочі місця у країні — виробникові цієї продукції. Тому держава передусім повинна звернути увагу на стратегічно важливі для її економіки підприємства. На галузі, які забезпечують її розвиток, створюють реальну додану вартість.

На думку Мирона Костіва, головну увагу влада повинна спрямувати на підтримку високотехнологічних робочих місць, які ще залишилися в області. Саме тут реально заробляють кошти для держави. Робоче місце, яке можна створити за тиждень, коштує… нуль. Якщо людина не продасть банани, постраждають вона і банани. Коли ж ідеться про робоче місце висококваліфікованого робітника чи інженера, то тут потрібні сотні тисяч доларів.

На жаль, українські промислові підприємства рідко коли відчувають сприяння з боку держави. Якщо говорити про індустрію, то можна назвати одну задавнену причину, яка впливає на їхній стан, — відшкодування ПДВ. На Львівщині на сьогодні не відшкодовано близько 80 млн. грн. цього податку, які вже є у списках на відшкодування. Та навіть коли ПДВ відшкодовується, це відбувається не живими грішми, а зарахуванням у наступні платежі з податку на прибуток. Чи буде прибуток, ще невідомо, а авансові платежі вже беруть.

— Ми робимо аналіз по кожній галузі, підприємству, — запевняє заступник голови Львівської ОДА Тарас Федак. — Прогнозуємо, що в області не повинно бути такої критичної ситуації, як на Сході України, бо тут немає таких гігантів, які налічували б більше десятка тисяч робітників. Щодо плану дій, то тут влада вважає за потрібне максимально відкрити власний ринок для українських підприємств, використати можливості місцевих бюджетів. Зокрема, м. Львів збирається придбати у «ЛАЗу» тролейбус вартістю 1 млн. 125 тис. грн., що дасть змогу хоча б частково погасити борг по заробітній платі.

Та чи не видають чиновники бажане за дійсне? Вже наступного дня міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що місто не може купити тролейбус, бо в міському бюджеті передбачено на ці цілі лише 100 тис. грн. За словами мера, цього року держава мала б виділити 2,5 млн. грн. на закупівлю транспорту, проте місто не отримало цих коштів.

А поки на різних владних щаблях сперечаються, хто, кому і скільки винен, за деякими прогнозами, вже най-
ближчим часом додому готові повернутися близько 20 тис. заробітчан. Адже криза не лише в Україні, а й у сусідів. Проте в Україні робота їх не чекає.

Можливо, правий робітник із заводу «Сільмаш», який звинуватив у розвалі промисловості міських голів, котрі багато років носилися з ідеєю Львова як міста туризму: «Не може ж половина населення міста-мільйонника піти у покоївки!» Тоді й почалося витіснення промислових підприємств з міста. А скр-
инька відкривається доволі просто: за безпосереднього інтересу представників влади території доведених до банкрутства підприємств віддавали під житлову та комерційну забудову. Унікальні «Львівський завод телеграфної апаратури», «Львівприлад», «Львівський склозавод», землі десятків інших передано для будівництва житла та комерційних споруд.

Допоки місцева влада переможно рапортувала про успіхи малого бізнесу, розвиток туризму, колись найрозвиненіша з-поміж західних областей України Львівщина непомітно опинилася серед дотаційних регіонів. Тепер от — масово втрачає останні робочі місця.

— У нас є претензії як до влади, так і до власників підприємств, — каже Михайло Будзан. —Людям треба дати можливість працювати, а мінімальна заробітна плата повинна бути встановлена на рівні прожиткового мінімуму. Часом дивуюся, що у нас такі терплячі люди. Дехто з них ще має якісь заощадження. Гадаю, що Різдвяні свята ще переживемо, а там можуть відбутися непередбачувані й некеровані масові акції. Автобусники на вулицю вже виходили...