ФІНАНСОВА ПІРАМІДА КІРОВОГРАДСЬКОГО ЗРАЗКА ТРУДОВИЙ КОНФЛІКТ В ОБЛАСНОМУ ЦЕНТРІ ЩОНАЙКРАЩЕ ВІДБИВАЄ КРИТИЧНИЙ СТАН ІЗ ВИПЛАТОЮ ЗАРПЛАТ, ТОЙ ОЧЕВИДНИЙ ФАКТ, ЩО ЛІКВІДАЦІЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ НЕ ЛИШЕ УПОВІЛЬНИЛАСЯ, А Й У РЯДІ ВИПАДКІВ ЦЕЙ ПРОЦЕС ПІШОВ У ЗВО

Поділитися
Ще 11 березня, після багатократних попереджень, робітники одного з найбільших молокопереробних пі...

Ще 11 березня, після багатократних попереджень, робітники одного з найбільших молокопереробних підприємств Кіровограда — «Молкомцентр» — припинили роботу, вимагаючи від адміністрації в триденний термін повернути зароблене. Тут шість місяців не виплачували зарплати, накопичивши борг на загальну суму 1,2 млн. грн. Керівництво підприємства, що, мабуть, звикнуло до безкарності, у ході конфлікту навіть не поклопоталося викладом зобов’язань у письмовій формі. Усно пообіцявши робітникам якісь гроші і заодно зміцнивши охорону підприємства (на це коштів вистачило), запропонувало страйкарям почати працювати. Але люди були в такому розпачі, що на них уже не подіяли ні чергові обіцянки, ні прихована погроза у вигляді появи численних «сторожів» у камуфляжній формі. Страйк перетворився на безстроковий.

Трудовий конфлікт оголив відпрацьований механізм пограбування одних і збагачення інших, в орбіту якого були втягнуті не лише робітники підприємства. Сировину для переробки «Молкомцентр» черпав значною мірою з такого ж дармового джерела. Відкривши приймальні пункти в багатьох районах області, підприємство приймало від сільських колективних та приватних господарств молоко, а розраховуватися за продукцію не квапилося. Борг селянам сягнув 1,4 млн. грн. Таким чином, не платячи своїм робітникам і постачальникам сировини, керівництво «Молкомцентру» отримало безвідсотковий кредит на суму 2,6 млн. І користується ним уже багато місяців. Відсотків від такого «кредиту» робітники і селяни вже й не вимагають. Їм би вирвати зароблене.

Перш ніж «прорватися» страйком, соціальний нарив не один місяць визрівав на очах місцевої влади. Днями виповниться рік відтоді, як обласне відділення Національної служби посередництва та примирення зафіксувало трудовий конфлікт. Відтоді по кілька разів на місяць посадові особи, у тому числі глава облдержадміністрації Василь Моцний, отримували офіційну інформацію, яка вимагала негайного вжиття заходів. Ось деякі з таких повідомлень:

13.09.2002 року. Учасники загальних зборів одного з підрозділів переробного підприємства зажадали повернення боргу із зарплати.

1.10.2002 року. Заборгованість зросла, сягнувши 726,2 тис. грн.

11.12.2002 року. До наявного боргу додалася ще 101 тис. грн. Рятуючись від безгрошів’я, з підприємства звільняються 148 робітників, що становить чверть складу. Відбувається це без виплати зарплат і вихідної допомоги. Не виплачується і допомога вагітним.

30.01.2003 року. Комітет профспілки скликає загальні збори, запрошує адміністрацію підприємства. Та не з’являється. На зборах люди говорять про безвихідність ситуації, про те, що їхні сім’ї не лише живуть надголодь, а й позбавлені тепла, інших комунальних послуг. За несплату у багатьох відключено газ, електроенергію.

26.02.2003 року. Комітет профспілки від імені трудового колективу звертається до адміністрації з останнім попередженням і, в повній відповідності до закону, через два тижні починає безстроковий страйк.

На кожному з таких етапів була можливість і крайня потреба втручання влади. Цього не сталося.

Обмануті селяни теж неодноразово подавали сигнали біди. Вони вимагали виплати боргів за поставлене молоко, натомість же отримували голослівні обіцянки. Особливо багато постраждало від таких «партнерських» взаємин в Олександрівському районі. Тут за минулий рік «Молкомцентр» недоплатив здавачам продукції понад 300 тис. грн.

Терпець робітників та селян, які так і не дочекалися захисту від рідної влади, увірвався майже одночасно. Наприкінці лютого минулого року в Олександрівці вирішили розглянути ситуацію на нараді голів сільських і селищних рад. До розмови запросили представників «Молкомцентру». Ті пообіцяли бути, але не з’явилися. Підготовлені пропозиції зависнули в повітрі. Щоб захистити свої права, багато здавачів молока звертаються з позовами в суди. І навіть виграють справи. Але від цього отримують хіба що моральне задоволення: черга на виплату боргу занадто вже велика.

Попри скарги обманутих, критичні виступи в місцевій пресі, ця своєрідна фінансова піраміда продовжувала працювати доти, доки робітники не сказали: «Досить!» Влада не тільки не притягнула до відповідальності підприємців, а й надавала і надає їм усіляку підтримку. Для цього щосили експлуатується гасло місцевого патріотизму, коли людям настійно рекомендують збувати вироблену продукцію своїм переробникам. Від цього, мовляв, бюджет наповнюється і кількість робочих місць зростає. Заодно, сказати б, за дужками залишається, що на «рідному» підприємстві вирвати оплату за працю, як і за поставлену сировину, — майже непосильне завдання.

Однак шила в мішку не втаїш. Місцеві переробники втрачають постачальників сільськогосподарської продукції, дедалі більше їх воліють збувати те ж таки молоко підприємствам Полтавської, Черкаської, Миколаївської областей. Таке «переорієнтування» селян, які обминають «бермудський трикутник» місцевої переробної промисловості, дуже б’є по місцевому бюджету, та й по кишенях кіровоградців, вимушених купувати в магазинах привізні, а тому дорожчі молочні продукти.

Навіть під час трудового конфлікту позиція обласної та міської влади мало в чому змінилася. Голова облради галузевої профспілки Микола Зелінський із гіркотою розповів авторові цих рядків про свої безрезультатні «ходіння у владу». Так, принагідно, під час зустрічі профактиву з міським головою Миколою Чигриним, він попросив останнього втрутитися. Чому б не скористатися своїм правом керівника територіальної громади, не запросити до себе власників підприємства, не поцікавитися їхніми планами виходу з глухого кута? Але міський голова категорично відмовився втручатися, посилаючись на те, що підприємство приватне.

Ще показовіша позиція облдержадміністрації. Орган державної влади ввів свого представника до складу трудового арбітражу. Але всі зусилля зосередив на пошуку чи то нового хазяїна, чи то інвестора для «Молкомцентру». Усе б нічого, якби не проглядалося прагнення залишити «за кадром» головних відповідальних — нинішніх хазяїв. Не відрізняються від владних і дії правоохоронних органів, які вдають, що стосовно приватного підприємства повноваження їхні обмежені.

Робітники й селяни досі не знають, хто власники «Молкомцентру», більшість жодного разу їх не бачила. Туман невідомості трохи розвіявся, коли голова обласного відділення Національної служби посередництва та примирення Микола Ришняк, не домігшись від адміністрації підприємства надання статутних документів, як і чіткої відповіді про фінансовий стан, звернувся в Кіровську райпрокуратуру Кіровограда. Лише у відповідь на офіційний запит йому надали статут підприємства й інші документи, які трохи відкрили старанно приховувану таємницю власності.

Цим, по суті, все і обмежилося. Тривожити господарів «Молкомцентру» ніхто не став. Хоча вимоги вжити закон надходять звідусіль. На пленумі облради галузевої профспілки ухвалено рішення проінформувати вже обласну прокуратуру про щонайгрубіші порушення трудового законодавства, пропонується «вжити заходів прокурорського реагування до осіб, винних у невиплатах зарплати і за поставлену продукцію». Але видимої реакції на ці й ряд інших звернень не було. Усе ховається за завісою «комерційної таємниці». У тому числі й найелементарніше, що люди мають право знати. Куди поділися кошти, отримані від реалізації готової продукції? На що використано кредити, взяті власниками під заставу майна? Як так сталося, що раніше цілком рентабельна галузь переробки після переходу в приватні руки нагромадила стільки боргів? Дуже навіть є в чому розбиратися.

На сьогодні грошей на рахунках немає (на найцікавіше запитання: «а куди вони поділися?» відповіді, природно, теж немає). Тож, на думку місцевої влади, вихід у страйкарів один — починати працювати. При цьому робота має бути ударною, оскільки слід довести обсяги виробництва до 35 тонн переробки молока на добу. Ось тоді за рахунок реалізації продукції виділятимуться кошти для поступового повернення раніше заробленого. Щось подібне пропонується і селянам. Вони повинні будуть продовжувати постачати молоко підприємству, яке їх «кинуло». Таким надтерплячим обіцяють платити за поставлене молоко 10-відсоткову надбавку в рахунок погашення боргів.

По суті страйкуючим робітникам і протестуючим селянам знову пропонують участь у фінансовій піраміді, яка їх уже один раз пограбувала. І навіть новий запуск хитромудрого пристрою за їхній же рахунок. Дуже зручна схема! Навіщо господарям брати банківські кредити, платити за них чималі відсотки, коли можна безкарно одним не платити за виконану роботу, іншим — за поставлену продукцію?

Для довідки скажемо, що ще кілька років тому підприємство, про яке йдеться, не було огорнуте комерційною таємницею та іншими «страшилками» для невтаємничених. Це був великий і досить звичайний міськмолокозавод, що забезпечував обласний центр різноманітним асортиментом продукції. При цьому місцеву скарбницю він, так би мовити, не напружував, оскільки був прибутковим. Рух у напрямку, який привів благополучне підприємство до нинішнього його стану, почався з вересня 2000 року, коли воно набуло статусу товариства з обмеженою відповідальністю. Особливо не витратившись, власники отримали максимум можливого. Незначної грошової суми, внесеної ними в статутний фонд ТОВ «Молкомцентр», вистачило б хіба на придбання прохідної великого, з багатьма цехами, підприємства.

Однак при цьому всі важелі управління та контролю опинилися в руках обмежено відповідальних. Один із них живе в Дніпропетровську, другий взагалі за кордоном — у Ризі. Але проблема, звісно ж, не у відстанях, а у взаєминах. Директори «Молкомцентру» (і Юрій Седякін, який не так давно пішов з посади, і нещодавно призначений Ігор Сіфун, із якими змушені вести переговори обмануті робітники та селяни) не можуть задовольнити їхніх вимог, заявляючи, що не розпоряджаються фінансами. А хазяї, заохочувані бездіяльністю правоохоронців, на підприємстві й у місті не з’являються.

Здавалося б, смажений півень уже клюнув. Куди більше — вибухнув страйк, а зневірені люди, бачачи індиферентність влади, оголосили, що мають намір почати голодовку протесту. Вже час, використавши владу, повернути людям зароблене, притягти до відповідальності власників. Але представники облдержадміністрації, як переконався кореспондент «ДТ», зосередилися на іншому. Вони зайнялися терміновим пошуком нових чи то власників, чи то інвесторів для доведеного до ручки підприємства. Один із них навіть побував на підприємстві, «промацуючи», чи не почали б заводчани працювати, якби їм повернули зарплату за два місяці.

Це викликало подив робітників. Їм би подивитись у вічі нинішньому власникові підприємства, дізнатися від нього, коли припиниться беззаконня, а не будувати ілюзорні плани з явно стороннім у цьому конфлікті підприємцем. І хоча потенційний власник лише придивлявся до «Молкомцентру» і невдовзі відмовився від наміру вкласти в нього кошти, чиновники подають справу так, що лише перехід підприємства в інші руки виведе його з глухого кута. Чи не для того й гальмується розгляд по суті й водночас форсується його перепродаж, щоб зовсім заплутати справу, аби уникнули відповідальності організатори фінансової піраміди кіровоградського зразка?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі