МАЙБУТНЄ ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ОРЕНДУВАТИ НЕ МОЖНА ПРИВАТИЗУВАТИ ІІ. ДОСВІД КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Поділитися
Друга стаття циклу (про вибір шляхів підвищення ефективності роботи газотранспортної системи України) присвячена досвіду реформування газових секторів країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)...

Друга стаття циклу (про вибір шляхів підвищення ефективності роботи газотранспортної системи України) присвячена досвіду реформування газових секторів країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Згідно з вимогами до країн—претендентів на вступ у ЄС, вони повинні провести комплексне реформування ПЕК. Це передбачає: адаптацію національного законодавства до норм і стандартів ЄС; реструктуризацію, лібералізацію та приватизацію. Більшість країн-претендентів планують приватизацію своїх компаній-монополістів у нафтогазовій сфері, що є найприйнятнішим варіантом реформування для виконання вимог ЄС. Порівняльний аналіз реформ у газових секторах країн ЦСЄ показує їхній різношвидкісний рух у ЄС. Використання досвіду цих країн допоможе Україні не припуститися таких помилок та значно скоротити відставання в проведенні реформ.

Дорога в ЄС лежить через «сектор газу»

У грудні 1999 року пройшли переговори щодо реструктуризації та розвитку енергетичних секторів країн—претендентів на вступ у ЄС з експертами спецкомітету Єврокомісії з питань інтеграції, у яких брали участь країни Центральної та Східної Європи.

Робота енергосекторів самих країн—членів ЄС регламентується численними директивами й постановами, що стосуються всіх сфер ПЕК — від ядерної енергетики до використання нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії. Завдання країн-претендентів полягає в адаптації національного законодавства до стандартів і норм ЄС, проведенні реструктуризації свого ПЕКу. При виконанні цієї роботи, якою ЄС займається з 1995 року, визначається стратегія розвитку енергосектору кожного претендента на вступ до ЄС з урахуванням національних особливостей, конкретні заходи, фінансовані Євросоюзом.

Ухвалення Програми інтеграції України в ЄС у вересні 2000 року зобов’язує Україну, починаючи з 2001 року, розробляти й виконувати щорічні плани реалізації пріоритетних положень програми, зокрема в енергетиці, для створення до 2007 року необхідних умов для одержання повного членства в ЄС.

Угорщина — явний лідер

Угорська газотранспортна мережа має довжину 5000 км і пов’язана з українською (обсяг поставок російського газу в країни колишньої Югославії становить близько 11,3 млрд. куб. м) і західноєвропейською газотранспортними системами. Обсяг імпорту перевищує 2,5 млрд. куб. м газу на рік, з яких майже третина — західного походження. Диверсифікація поставок газу з Західної Європи стала можлива після пуску в жовтні 1996 року газопроводу в Австрію.

Компанію MOL — монополіста в нафтогазовому секторі Угорщини — утворено 1991 року й за цей час значно реформовано. Національне законодавство вимагало залишити за державою в компанії MOL не менше 25% плюс одна акція. З 1993 року, почався продаж акцій MOL інвесторам, муніципалітетам і їх обмін на ваучери населення. На сьогодні частка держави в MOL становить 25%, а в більшості з шести найпотужніших регіональних газорозподільних компаній (ГРК) — менше 1%. Фіналом десятирічної програми приватизації став намір уряду Угорщини продати 25% акцій MOL, що залишилися у держвласності, протягом наступних двох років. Значну частину з більш як 17 млрд. дол. прямих інвестицій Угорщина залучила в енергосектор.

Відповідно до законодавства Угорщини, в енергетиці створено незалежний регулюючий орган — Енергетичне бюро, яке займається питаннями транспортування, розподілу газу, ліцензуванням. Однак регулюванням цін у країні займається уряд. Така ситуація негативно впливає на реформування газового сектору, тож її законодавчо змінять не пізніше кінця 2001 року. 1998 року ціна газу для населення становила понад 120 дол., а для промислових споживачів — близько 110 дол. Хоча рівень цін і високий, порівняно з іншими країнами ЦСЄ, проте він не відповідає цінам у Західній Європі. У липні цього року уряд Угорщини не задовольнив прохання MOL про 40-відсоткове підвищення цін на газ, передбачивши їх збільшення тільки 2001 року й лише на 12%. Через те, що ціни на газ для споживачів не відповідають реальній вартості, втрати MOL 2000 року становитимуть 257 млн. дол.

Базова модель реформування енергетики Угорщини, затверджена 1998 року, включає: лібералізацію газового ринку (відкриття частини газового ринку 2002 року відповідно до вимоги «газової» директиви ЄС); ухвалення закону «Про газ»; підвищення ролі незалежного регулюючого органу в енергетиці; нову цінову політику.

Угорщина є лідером у реструктуризації енергосектору серед країн—кандидатів у ЄС зі Східної та Центральної Європи.

Польща — відставання від лідера

Країна імпортує понад 60% з близько 13,3 млрд. куб. м споживаного газу. Основну частину газу поставляє Росія, незначні обсяги Німеччина. Польська держкомпанія POGC має монопольне становище в газовій сфері. На сьогодні Польща не є транзитором газу, тільки близько 2010 року, після повної реалізації проекту Ямал—Європа, вона транспортуватиме в Європу понад 50 млрд. куб. м російського газу.

Найбільшими інвесторами в польську енергетику є французькі компанії Electricite de France і Gaz de France (GdF). Остання планує інвестувати до 0,8 млрд. євро в газову галузь Польщі протягом 3— 4 років. Компанія GdF разом з іншими завершує будівництво найбільшого в Західній Європі сховища газу. GdF й POGC створили СП для роботи в цій сфері (планувалося, що кожна з компаній матиме по 49% акцій у СП, а 2% продадуть польським інвесторам). Проте конкретну дату початку приватизації в газовому секторі поки що не визначено.

За останні роки в Польщі ціни на газ значно підвищилися. Так, 1998 року вони становили: для населення — 212 дол. за 1000 куб. м газу; для різних промислових споживачів — 125—165 дол.

Пріоритетним напрямом реорганізації газового сектору є диверсифікації джерел надходження газу в республіку: у липні 2000 року підписано договір про наміри поставляти через чотири роки газ з Норвегії (планується будівництво газопроводу через Балтійське море сумарною пропускною спроможністю до 10 млрд. куб. м на рік; поставки в Польщу становитимуть лише 5 млрд. куб. м); до пуску нового газопроводу в Польщу норвезький газ у незначних кількостях надходитиме через Німеччину.

Дата вступу до ЄС оцінюється 2004—2005 роками замість запланованого 2003 року. Однією з причин затримки є відставання в реструктуризації газового сектору. Польща звернулася в ЄС із проханням про надання додаткового часу (два роки) для реалізації газової директиви ЄС (лібералізація 20% газового ринку 2000 року; 28% — до 2003 року; 33% — до 2008 року).

Чехія — збої на півдорозі

Чеська газотранспортна система включає близько 2400 км газопроводів, і 1998 року через неї транзитом пройшло майже 40 млрд. куб. м газу (64% російського газу). У листопаді 1999 року Чехія та «Газпром» пролонгували договір про транзитні поставки газу з 2008 року до 2020 року. При цьому гарантований обсяг поставок газу має становити 28 млрд. куб. м на рік до 2008 року, а після цього терміну й до 2020 року поставки газу становитимуть лише 13 млрд. куб. м газу на рік. Втрата 15 млрд. куб. м російського газу для Чехії спричинена будівництвом першої гілки газопроводу Ямал—Європа та планами «Газпрому» побудувати газопровід-перемичку в обхід України.

Протягом кількох останніх років Чехія демонструвала неабиякі успіхи в сфері лібералізації та дерегуляції газового ринку. Торік у травні було оголошено приватизацію чеських регіональних ГРК (їхню кількість планували зменшити з восьми до п’яти) і держмонополіста в нафтогазовій сфері — компанії Transgas, яку збираються трансформувати в холдинг уже цього року шляхом продажу 49% акцій інвесторам.

Приватизація газорозподільних компаній проходить складніше. Змінювані уряди то пропонували збільшити частку держави в цих уже частково приватизованих компаніях (шляхом купівлі до 40—50% акцій) з наступним продажем стратегічному інвестору від 33% до 49% акцій у такий спосіб укрупненої компанії Transgas, то скасовували цей план. На сьогодні від укрупнення компанії Transgas відмовилися, й це обнадіює інвесторів.

Процес приватизації ускладнений низкою інших проблем і вимагає додаткового часу. Одну з проблем реформування Transgas спричинено тим, що ця компанія уклала два довгострокові договори (контракт типу «бери або плати») на повне забезпечення країни газом. Прихід на газовий ринок іноземних компаній з власним газом може призвести до розриву довготермінових договорів, і державі доведеться платити неустойку. Інша проблема приватизації — збільшення безробіття не тільки в енергосекторі, а й у пов’язаних з ним сферах.

Кардинальне підвищення цін на газ і електроенергію для створення умов рентабельності підприємств ПЕК є частиною плану дерегуляції енергетичного ринку. Так, з 1 січня 2000 року уряд радикально підняв ціни на енергоносії. Найбільше подорожчання зачепило споживачів (населення), котрі використовують газ у кількостях менше 180 куб. м на рік, — для них ціна зросла на 25,2% — до 220 дол. за 1000 куб. м. Для споживачів з витратою газу 181—900 куб. м підвищення становило 8,2% (174 дол. за 1000 куб. м), а при обсязі споживання 900—6000 куб. м — 14,9% (141 дол.). Аналогічно підвищено ціни й на електроенергію. Наступне збільшення цін на енергоносії, хоча й не таке істотне, має відбутися протягом наступних двох років.

Чехія планує відкласти реалізацію «газової» директиви ЄС на три-чотири роки. Євросоюз на прохання чеського уряду про відстрочку лібералізації газового ринку настійливо рекомендує Чехії скоротити цей перехідний період. Відповідно до термінів, установлених ЄС для Чехії як країни- кандидата, реформування енергетичного сектору має бути, в основному, завершено 2003 року.

Болгарія — тільки старт

Газотранспортна система включає понад 2200 км газопроводів. 1998 року Болгарія підписала договір з російською компанією «Газекспорт» (структура «Газпрому») про поставки газу до 2010 року: для внутрішнього споживання 6—8 млрд. куб. м газу на рік і поставки транзитного газу — до 19 млрд. куб. м 2010 року. Реформування газового сектору перебуває в початковій стадії.

Найближчими завданнями є реструктуризація держмонопольної структури з транзиту, розподілу, продажу та збереження газу — компанії Bulgargas, а також розширення транзитної газової мережі для постачання сусідніх країн російським газом (Туреччина, Греція, Македонія, Югославія, Албанія). У країні завершують розробку трирічної інвестиційної програми розширення транзитної газотранспортної мережі з 11 до 19 млрд. куб. м газу на рік, яка передбачає будівництво нових і модернізацію існуючих газопроводів і компресорних станцій. Уже побудовано 10-кілометрову гілку газопроводу, що зв’язує південну частину Болгарії з Туреччиною, і нову 40-кілометрову ділянку газопроводу в Грецію. Роботи, що залишилися, будуть завершені 2001 року.

У Болгарії є відносно незначна кількість невеликих споживачів газу, основні споживачі — великі підприємства. У країні погано організовано облік і вимірювання витрачання газу при його відборі з трубопроводів високого тиску для подачі в локальні розподільні мережі.

Цього року планувалося розмежування транзиту й розподілу газу, при цьому держава збирається зберегти повний контроль над транзитом газу і приватизувати внутрішню торгівлю та розподіл газу. У приватизовані регіональні ГРК як партнери мають увійти іноземні інвестори, муніципалітети, великі споживачі та власне Bulgargas.

За погодженням з МВФ, реструктуризація компанії Bulgargas повинна завершитися до 2006 року.

На сьогодні вже проведено часткову реструктуризацію боргів компанії Bulgargas — списано 206 млн. дол. із загального боргу в 333 млн. дол. (неплатежі споживачів, платежі в бюджет). Ще 1999 року Bulgargas підписав договори з 22 найбільшими підприємствами-боржниками (хімічної, металургійної, паперової й ін. галузей промисловості) про припинення подачі газу в разі невиплати боргів та ініціювання банкрутства цих підприємств.

Лібералізацію цін на газ намічено завершити до кінця 2001 року. Після досить важких переговорів з Росією, домовилися про нову формулу розрахунку ціни газу для болгарських споживачів — з жовтня 1998 року її знижено зі 130 дол. до 100 дол. за 1000 куб. м газу. Переговори про подальше зниження ціни газу, проведені болгарським прем’єр-міністром з Р.Вяхірєвим у травні цього року, закінчилися безрезультатно. Досить складні міждержавні відносини в цій сфері зберігаються і, як відомо, були однією з причин початку реалізації «Газпромом» трансчорноморського газопроводу «Блакитний потік». З 1 червня 2000 року внутрішні ціни газу для споживачів підвищено на 17,5% і нинішнього року планується ще одне підвищення — на 22%. Через те, що внутрішні ціни газу в країні нижчі від вартості російського газу на кордоні, втрати компанії Bulgargas цього року сягнуть $14,6 млн.

Румунія — на підході до старту

Транзитна система включає газопроводи довжиною близько 11 тис. км з пропускною здатністю 16 млрд. куб. м газу на рік для транспортування російського газу в країни південно-східної Європи й Туреччину. Румунія підписала договори на поставку газу з Росією (14 млрд. куб. м) і з німецьким Ruhrgas (2 млрд. куб. м 2005 року).

Добування газу в країні значно знизилося: з близько 33 млрд. куб. м 1989 року до майже 15 млрд. куб. м 1998 року, споживання газу відповідно становило 39,5 і 18,6 млрд. куб. м.

У нафтогазовому секторі Румунії найбільшими компаніями є ROMGAS (розвідка, видобуток, транспортування, зберігання, розподіл і продаж газу) і Petrom (національна нафтова компанія, що видобуває попутний нафтовий газ). ROMGAS одержав у лізинг національну газотранспортну мережу і є її системним оператором.

У червні цього року румунський уряд проголосив реструктуризацію свого нафтогазового сектору — за рахунок розмежування напрямів робіт у газовій промисловості буде створено чотири нові компанії: Transgas займатиметься транзитом газу (сумарна довжина газової мережі перевищує 5,6 тис. км); Depogas — підземним зберіганням газу; Expogas — видобуватиме та продаватиме вуглеводневу сировину; регіональна ГРК складатиметься з двох філій. Румунія збирається продати до 40% акцій своєї нафтогазової компанії Petrom.

Торік у Румунії реформували ціни на газ: усі споживачі мають платити 62 дол. за 1000 куб. м газу (ціна для населення підвищилася з 50 дол., а для підприємств подешевшала з 73 дол.).

Румунія замінює кородовані газопроводи, збільшує об’єм сховища газу й модернізує устаткування газовимірювальної станції.

У рамках програми диверсифікації джерел надходження газу, Румунія укладає контракти на поставки газу з Німеччиною (Ruhrgas) і Нідерландами (Gasunie). Розробляються проекти поставок газу з Норвегії (через Угорщину) й Італії (через Хорватію і Угорщину).

Словаччина — попереду більше, ніж уже зроблено

Республіка є другим за розміром транзитором природного газу в світі (після України) — національна компанія SPP забезпечує транспортування майже 90 млрд. куб. м російського газу в Європу, а також розподіл газу по території республіки. 1997 року побудовано газопровід-відвід у Німеччину для поставки газу в комплекс підземних газосховищ Lab. SPP у квітні 1997 року підписала 10-річний контракт з «Газпромом» на поставку 6,4—8,1 млрд. куб. м російського газу для внутрішніх потреб. Поставки російського газу 1999 року становили 7 млрд. куб. м, з яких лише 0,1 млрд. куб. м газу — поставки німецької Wintershall.

Мінекономіки Словаччини планує приватизувати 49% акцій компанії SPP (місцеве законодавство зобов’язує залишати 51% акцій за державою), із них 34% — стратегічному інвестору (інвесторам), котрий матиме право керувати всією компанією. Решту акцій компанії (15%) повинні обміняти на бонди або продати на біржі. Приватизація SPP має завершитися до початку 2001 року.

Однією з рушійних сил приватизації компанії SPP є дефіцит фінансів у державі. Попередній уряд В.Мечіара зупинив другий етап приватизації в обмін на розміщення в Національному фонді держмайна приватизаційних бондів для населення на суму 750 млн. дол. (виплати повинні закінчитися 2001 року). Нинішній уряд М.Дзурінди в умовах відсутності фінансових коштів на забезпечення бондів збирається обміняти їх на акції ключових держкомпаній, зокрема й SPP.

SPP є однією з найефективніших у Словаччині компаній — її прибуток 1999 року становив 93,7 млн. дол. Головне джерело прибутків — підрозділ Slovtransgas, що займається транзитним транспортуванням газу. Російський «Газпром», який заявив про будівництво газопроводу в обхід України (через Польщу і Словаччину), сьогодні зацікавлений у придбанні частини словацької SPP. Понад десять іноземних компаній зацікавила приватизація SPP, вартість якої оцінюється в 4,6—6,9 млрд. дол. (без підземних газових сховищ). Підземні сховища газу приватизовано 1996 року, їх власником стала компанія Nafta Gbely. Приватизація сховищ газу призвела до ряду проблем у роботі компанії SPP, тож її оцінюють як передчасну. У січні поточного року компанія SPP викупила 45,9% акцій Nafta Gbely за 24 млн. євро. Таким чином, SPP володіє 55,9% акцій цієї компанії та планує провести її реорганізацію.

Новий уряд Словаччини проводить реструктуризацію, передприватизаційну підготовку й лібералізацію цін у газовій сфері. Так ціни на газ для споживачів приводять у відповідність із їхнім реальним розміром, а це не просто в умовах 20-відсоткового безробіття й непопулярності цих заходів. 1997 року ціни на газ становили: для населення — 56—95 дол., для промислових споживачів — близько 115 дол. У липні 1999 року ціна газу для населення підвищилася на 50%, а в лютому 2000 року ще на 30%. Відповідно до заяви керівництва SPP, до кінця 2000 року очікується чергове 20-відсоткове підвищення вартості газу (лібералізація цін на енергоресурси триватиме до 2005 року). Для компенсації зростання цін словацький уряд запровадив субсидії для громадян з низькими доходами. Для підприємств газ подорожчав лише на 5%.

Про початок приватизації 49% акцій компанії SPP заявив прем’єр-міністр Словаччини М.Дзурінда в травні 2000 р. Першим кроком стала реструктуризація компанії — розмежування трьох видів діяльності — транзиту, розподілу та продажу газу. Надалі буде призначено незалежного радника для оцінки пропозицій інвесторів і консорціумів.

Компанія SPP, будучи найбільшим співвласником акцій 11 газорозподільних компаній, збирається після відмежування функцій транзиту від розподілу газу провести подальший продаж своїх акцій у цих компаніях.

На цей рік уряд Словаччини запланував створення незалежного державного регулюючого органу в газовій сфері (на сьогодні ці повноваження делеговано SPP).

Уроки для України

Аналіз реформ у газових секторах країн ЦСЄ дозволяє дійти кількох висновків (див. таблицю).

По-перше, більшість країн ЦСЄ розробили й виконують, хоча і з різною швидкістю, плани реструктуризації своїх газових секторів. Це допоможе залучити інвестиції в газову галузь, скоротити борги держкомпаній, розв’язати проблему неплатежів, позбутися процвітаючої до приватизації корупції.

По-друге, основними рушійними силами реструктуризації є бажання держав: вступити в ЄС, одержати значні суми від приватизації та підвищити ефективність роботи енергосекторів.

По-третє, реструктуризація газової сфери проводиться комплексно відповідно до вимог ЄС, але з урахуванням національних особливостей енергетики країн-претендентів. Реструктуризація включає такі заходи: адаптацію національного законодавства до норм і стандартів ЄС; цілковите розмежування функцій видобування, транспортування й розподілу газу (створення юридично й фінансово незалежних компаній); диверсифікацію поставок газу; лібералізацію газового ринку; створення незалежного державного регулюючого органу в енергетичній сфері й удосконалення цінової політики для адекватного відображення всіх витрат на енергоносії; надання адресних субсидій малозабезпеченим верствам населення; більшість країн ЦСЄ збирається провести часткову приватизацію своїх держкомпаній-монополістів, зокрема газотранспортних (транзитних) систем і регіональних газорозподільчих компаній як найприйнятніший варіант для виконання вимог ЄС (національні законодавства цих країн, як правило, вимагають залишати за державою контрольний або блокуючий пакет акцій); проведення передприватизаційної підготовки (реструктуризація боргів підприємства, реабілітація та заміна зношених газопроводів і компресорних станцій, модернізація газовимірювальної апаратури).

По-четверте, недостатній рівень реструктуризації ПЕК може стати серйозною перешкодою для вступу до ЄС. Україна, воліючи вступити до ЄС і маючи один із найбільших газових секторів у Європі, поки що за низкою напрямків відстає від країн ЦСЄ. Це значною мірою спричинено відсутністю чіткого плану реформ (концепції енергополітики), їх блокуванням; політизацією роботи ПЕК.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі