Равіль Муратов: «Негативні дії щодо «Укртатнафти» й мене особисто пов’язані з тим, що зачепили інтереси менеджерів компанії та олігархічних груп»

За останні півроку хіба що «Криворіжсталь» і Одеса—Броди перевершили за скандальністю Кременчуцький нафтопереробний завод — ЗАТ «Укртатнафта». То між татарстанськими й українськими акціонерами цього підприємства постійно пробігали чорні кішки, то ніяк не вдавалося зібрати акціонерів на збори і хоч за щось проголосувати хоча б у спостережній раді. Потім держпакет акцій «Укртатнафти» (а це 43%) намагалася прибрати до рук група «Приват» (і тоді з’явився перший указ Л.Кучми про передачу цього пакета акцій до «Укрнафти», підконтрольної «Привату»). Потім «Нафтогаз України», як кажуть, вставив свої п’ять копійок — і з’явився другий указ Президента України про передачу держакцій «Укртатнафти» НАКу для створення вертикально інтегрованої компанії.

За всіма цими подіями, зрозуміло, проглядалися чиїсь конкретні комерційні інтереси. І, безумовно, у цьому розпалі пристрастей не могли не згадати ім’я голови спостережної ради «Укртатнафти», віце-прем’єра Республіки Татарстан Равіля Муратова. То його звинувачували в пособництві колишньому голові ЗАТ Володимиру Матіцину, то в сприянні усуненню від керівництва компанією Павла Овчаренка. А потім вже й зовсім у фінансовому спонсорстві в період президентської передвиборної кампанії в Україні. Причому «винний» Р.Муратов «у пособництві» відразу двом основним кандидатам у президенти — і Ющенку, і Януковичу. Отже, останнім часом пан Муратов став героєм багатьох опусів.

Це й спонукало «Дзеркало тижня» звернутися до нього особисто й спробувати з’ясувати, що ж насправді відбувається в «Укртатнафті», яка його роль і ставлення до ситуації, що склалася.

— Шановний пане Муратов, чи могли б ви спочатку пояснити, чому ви як віце-прем’єр уряду Татарстану (якому в особі міністерства майна і земельних ресурсів належить 28% акцій «Укртатнафти») і голова спостережної ради ЗАТ «Укртатнафта», заперечували проти першого указу про передачу українського держпакета акцій ЗАТ в «Укрнафту» і прийняли його другу версію, відповідно до якої держпакет (43% акцій «Укртатнафти») передають НАКу «Нафтогаз України»?

— Якщо хтось стежив за хронологією подій, то він має пам’ятати, що ми, акціонери від Республіки Татарстан, у письмовій формі висловили свою незгоду з передачею пакета акцій «Укртатнафти», що перебувала у Фонду державного майна України, до недержавної компанії «Укрнафта», та ще й підконтрольну групі Коломойського «Приват» (ця сама група контролює «Укрнафту». — Авт.). Наші мотиви були викладені й, думаю, зрозумілі всім.

Ми сподівалися, що з нами проведуть консультації з цього питання, і ми зможемо виробити єдині позиції щодо подальшої долі цього пакета. І після того, як нам стало відомо, що цей держпакет акцій готують до передачі в «Укрнафту» і процес його передачі вже розпочався, ми активізували свої дії. І нам удалося за активного сприяння посла Росії в Україні Віктора Степановича Черномирдіна переконати Президента України Леоніда Даниловича Кучму в тому, що передача державного пакета акцій до недержавної компанії суперечитиме інтересам самої України. І хоча татарстанська сторона не змогла придбати український пакет, як ми наполягали, але указ Президента України в липні поточного року про те, щоб залишити держпакет акцій «Укртатнафти» у цілком підконтрольній державі НАК «Нафтогаз України», на даному етапі задовольнив нас і став своєрідним компромісом у ситуації, що склалася.

— Чому саме Сергія Глушка було обрано головою правління «Укртатнафти»? Що спонукало вас підтримати його кандидатуру? Хто його рекомендував і яка при цьому була аргументація?

— Цілком логічно, що після появи нового акціонера з української сторони (НАК «Нафтогаз України». — Авт.) від нього і надійшла пропозиція про кандидатуру на посаду голови правління «Укртатнафти». І тут дуже важливо нагадати, що відповідно до наших домовленостей традиційно саме українська сторона пропонувала на цю посаду свого представника. І голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко, будучи представником акціонера з боку держави Україна, запропонував кандидатуру Сергія Глушка. Як докази «за» нам навели те, що він є одним із керівників «Нафтогазу України» і впродовж кількох років був заступником голови спостережної ради «Укртатнафти», знає саму компанію не з чуток.

— Чи не бентежить вас особисто, що пана Глушка пов’язують із вельми непривабливою історією приватизації Інгулецького ГЗК, у результаті якої був розмитий контрольний держпакет?

— До тієї історії, наскільки мені відомо, безпосереднє відношення має пан Чечетов, а не Глушко. Саме М.Чечетов підписував погоджувальні протоколи, які дозволяють додаткову емісію акцій Інгулецького ГЗК. Також мені відомо, що Верховний суд України визнав законність прийнятих тоді Михайлом Чечетовим рішень.

— Чи не могли б ви пояснити, як могло статися, що колишнього голову правління «Укртатнафти» Павла Овчаренка «звільнили за факсом»?

— Почнемо з того, що й пан Ярославський (народний депутат і власник групи Укрсиббанку. — Авт.), і його протеже пан Овчаренко протягом усього часу були в курсі розвитку подій навколо реалізації указів Президента України про передачу держпакета акцій «Укртатнафти». І ще у вересні я особисто їх поінформував, що новий власник від України пропонує свою кандидатуру на місце голови правління. Етика корпоративного управління диктує, що найманий менеджер має погодитися з волею акціонера, який, тим паче, є виразником інтересів твоєї держави. До речі, колись і Павло Володимирович був призначений керівником «Укртатнафти» із волі власника українського пакета акцій.

Мої докази та аргументи не прийняли. Було заявлено, що названі добродії боротимуться за посаду голови правління, хоч би що думали з цього приводу основні акціонери компанії. У хід пішли навіть погрози. У конфліктній ситуації, що виникла, я був змушений не звільнити, а усунути з посади П.Овчаренка відповідно до умов трудового контракту, підписаного ним же з головою спостережної ради, до розгляду самою радою цього питання 21 вересня ц.р. у Москві. І, як відомо, спостережна рада схвалила тоді дії голови СР у ситуації, що склалася, і вже звільнила із займаної посади Павла Овчаренка. А щодо доведення до конкретних осіб інформації про прийняті в той момент рішення, то все робилося у встановленому на підприємстві порядку.

— У чому полягала суть позову акціонерів «Укртатнафти» до Господарського суду Києва?

— Щойно з’явилася інформація про можливу угоду з продажу пакета акцій «Укртатнафти», що належить SeaGroup International (ця компанія володіє 9,96% акцій «Укртатнафти»), компанія «Нафтогаз України» звернулася до Господарського суду Києва з клопотанням про забезпечення позову. І, як ви знаєте, суд задовольнив прохання акціонера.

— Хто й за яких обставин, на вашу думку, міг зареєструвати угоду з продажу контрольного пакета акцій SeaGroup International, і що ви з цього приводу думаєте? Відомо, що акціонери «Укртатнафти» нещодавно заявили, що продовжують вивчати можливу угоду з продажу пакета акцій, який належить SeaGroup International. Так угоду уклали чи ні? І чи відомо вам, хто є справжнім власником SeaGroup International і AmRuz Trading (якій належить 8,336% акцій «Укртатнафти»)?

— Повідомлення в засобах масової інформації про продаж пакета акцій SeaGroup International були для мене повною несподіванкою, оскільки не було жодних погоджень з акціонерами «Укртатнафти» із цього приводу. Наскільки нам стало відомо з інформації, наданої в Торговому представництві Російської Федерації в США, організації за назвою «Реєстраційна палата штату Вашингтон» не існує. Хоча в ЗМІ посилання за угодою робили саме на цю реєстраційну палату. Через торгове представництво нам не вдалося з’ясувати докладніші деталі.

Враховуючи постійні посилання на авторитетні реєстраційні органи США та оголошення змови представників уряду Республіки Татарстан з організованою економічною злочинністю, ми прийняли, на мій погляд, єдино правильне рішення і звернулися до Федерального бюро розслідувань США із запитом про надання повної інформації з цього питання. Представник ФБР із Посольства США в Росії, розуміючи важливість вирішення цієї ситуації для збереження доброго імені республіки та її представників, обіцяв у найкоротші терміни надати нам усі відповідні документи. Повторюю, нам приховувати нічого, ми завжди виступали за повноту інформації, припинення будь-яких спекуляцій, за чистоту й прозорість позицій усіх сторін. Я переконаний, що сила в правді.

— Свого часу голова «Укртатнафти» Володимир Матіцин і його заступник Володимир Демьохін були власниками зазначених вище офшорів. Чи виконали ці офшорні компанії свої обіцянки з внесення коштів за акції? Якщо так, то в якій формі? Вексельний продаж двом офшорам дав менше 50% їхньої вартості. Як це пояснити? Відомо, що була додаткова угода про продовження терміну оплати векселів. Яка при цьому була мотивація акціонерів?

— Так, це добре всім відома, гучна історія з так само добре відомими наслідками. Знаємо ми й про продовження додатковими угодами термінів оплати, а також про багато інших деталей і нюансів. Акціонери «Укртатнафти», спостережна рада вимагали й продовжують вимагати від цих компаній внесення коштів за акції в повному обсязі. І ми цього доможемося.

— Кажуть, що свого часу планувався перепродаж акцій вище названих офшорів третій особі (ймовірно — офшорній компанії, зареєстрованій на Британських Віргінських островах)? Чи пов’язаний цей офшор із «Татнефтью» і хто його справжній власник?

— Як я вже казав, ми нині детально вивчаємо питання, є звернення до ФБР США і розуміння з їхньої боку важливості для нас максимально швидкого й повного отримання необхідної інформації. До з’ясовування всіх обставин я не можу відповісти гранично точно на це запитання. Та, повірте, жодних сумнівних схем руху активів ні уряд Татарстану, ні, сподіваюся, представники акціонерів від України не допустять і не дозволять допустити.

— Кажуть, що «Татнефть» (співвласник «Укртатнафти», їй належать 8,6% акцій ЗАТ) і її торгово-посередницькі партнери поставляють нафту на Кременчуцький нафтопереробний завод за цінами, що у середньому перевищують ті ціни, за якими поставляють сировину інші компанії з Росії? При тому, що ЗАТ «Укртатнафта» експортує нафтопродукти з України за цінами нижчими, ніж інші НПЗ? Як це пояснити?

— Взагалі-то найдорожча нафта, що надходить на Кременчуцький НПЗ, — українська. Вона на 10—15% дорожча за російську нафту. Хоча у вартості нафти, що постачається «Татнефтью», і транспортні витрати вищі, і враховано митні витрати тощо. Здавалося б, російська нафта має коштувати хоча б стільки ж, скільки й українська. Та ми не можемо піти на подорожчання нашої нафти, адже це означатиме, що зросте ціна на бензин, дизельне паливо... А це може стати приводом звинуватити російські компанії в стимулюванні зростання цін на нафтопродукти в Україні. Подібні звинувачення іноді звучать і без особливих доказів.

Що ж до роботи трейдерів з експорту нафтопродуктів, то нині ми проводимо розслідування, аналізуємо ситуацію. Результати цієї роботи ми обов’язково оприлюднимо.

— Чи проводили коли-небудь аудит фінансової діяльності ЗАТ «Укртатнафта»? Якщо так, то коли, ким і що показали його результати?

— Звичайно, аудит проводили. Дані публічні. Правління компанії може надати його результати в будь-який момент. З нашого боку ніяких перешкод до оприлюднення інформації немає. Очевидно, що за результатами будь-якого аудиту й фінансової, і виробничо-господарської діяльності здійснюється відповідна робота, приймають управлінські рішення. Сьогодні «Укртатнафта» є однією із найзрозуміліших і прозорих у своїй фінансовій і господарській діяльності компаній на території України, там упроваджені найпередовіші системи управління, які базуються на сучасних інформаційних технологіях. Спостережна рада протягом усіх цих років суворо стежить за процесом переходу компанії на прийняті у світі форми звітності, за формуванням загальновизнаної у світі корпоративної культури й у веденні господарських питань, і у фінансах, і в корпоративних правах, і у взаємовідносинах між акціонерами, між акціонерами та найманими менеджерами.

— Чи вирішено сьогодні конфлікт з Укрсиббанком, який виник після відставки Павла Овчаренка з посади голови «Укртатнафти»? Якщо так, то розкажіть, будь ласка, ким і в якій формі?

— На жаль, конфлікт поки що остаточно не вирішено. 16 грудня ми проводили в Києві засідання спостережної ради ЗАТ і на цю дату афільовані структури Укрсиббанку заборгували «Укртатнафті» 85 млн. грн., а також «Татнефти» — близько 24 млн. грн. Ми подали позов до господарського суду, звернення до Генеральної прокуратури України з проханням про сприяння в поверненні зазначених коштів. У результаті роботи, проведеної прокуратурою Київської області, за даними правління компанії, заборгованість афільованих структур Укрсиббанку перед «Укртатнафтою» зменшилася на 14 млн. грн.

— Відомо, що недавно акціонери «Укртатнафти» вирішили прикупити «АЗМОЛ». Чи подано заявку вашого ЗАТ на участь у приватизації «АЗМОЛу»? І навіщо це потрібно компанії?

— Відповідно до рішення спостережної ради від 16 грудня, правлінню компанії доручено оформити й подати заявку на участь у приватизації «АЗМОЛу». Для «Укртатнафти» це дуже важливий момент, оскільки ми виробляємо оливи й бачимо в інтеграції з «АЗМОЛом» економічну ефективність для обох компаній.

— Як вирішуються завдання збільшення видобутку нафти «Татнефтепромом», до якого «Укртатнафта» як співзасновник має безпосереднє відношення? Пам’ятається, передбачалося створити спільне підприємство з компанією «Татнефтеотдача». Чи відомо вам, кому насправді належить компанія «Корус», що володіє «Татнефтеотдачей»?

— Спостережна рада кілька разів розглядала питання, пов’язані зі збільшенням обсягів власного видобутку нафти через «Татнефтепром». Ми, безумовно, зацікавлені в збільшенні обсягів постачань на Кременчуцький НПЗ нафти цієї дочірньої компанії. Водночас, необхідно розуміти, що інвестиції в нафтовидобуток інерційні й потребують ясної перспективи окупності. Тому акціонери «Укртатнафти» мають зробити вибір: зосередитися на модернізації Кременчуцького НПЗ, що дасть змогу у недалекому майбутньому виробляти нафтопродукти, які відповідають європейським стандартам, отже, саме туди передусім спрямувати фінансові ресурси, або ж вкладати кошти у збільшення обсягів видобутку нафти «Татнефтепромом».

Особисто я переконаний у необхідності здійснити насамперед модернізацію. В іншому разі вже в недалекому майбутньому ми втратимо ринки експорту своєї продукції. Щодо нафтовидобутку ми розглядали питання можливості залучення коштів інвесторів шляхом злиття з аналогічними компаніями з Татарстану. Але самі інвестори поки що в силу викладених причин не готові вкласти свої кошти в розвиток нафтовидобувної галузі.

— У модернізацію «Укртатнафти» Татарстан свого часу обіцяв інвестувати мінімум 200—300 млн. дол. Чи сталося це насправді? Скільки коштів у модернізацію ЗАТ реально вкладають акціонери з Татарстану? 2002 року планували розпочати перший етап модернізації, тоді йшлося про інвестування 120 млн. дол. Та поки що плани так і залишаються планами. Чому?

— Перед тим, як розпочати модернізацію, необхідно мати техніко-економічне обгрунтування. Ви знаєте, що 2003 року одна тонна нафти, що перероблялася на Кременчуцькому НПЗ, принесла в бюджети України всіх рівнів доходи в розмірі 125 гривень 11 копійок. За підсумками роботи 10 місяців цього року з однієї переробленої тонни нафти до бюджетів усіх рівнів спрямовано вже 129 гривень 50 копійок.

У перспективі ми хочемо подвоїти обсяги переробки нафти на НПЗ, але для цього необхідно розширювати ринок експорту, адже попит на внутрішньому ринку обмежений. І щоб утриматися на європейських ринках, розширити там свою присутність, потрібно виробляти продукт, який відповідає європейським стандартам. Було б помилкою вважати, що модернізація поки що зовсім не здійснюється. Тоді б завод давно не лише втратив ринок збуту, а й просто зупинився. Силами компанії ми модернізуємо технічні установки НПЗ. І акціонери вкладають у це чималі кошти, зокрема і відмовляючись від нарахування дивідендів. Приміром, у наступному році почне функціонувати третя установка первинної перегонки нафти. І це дасть змогу відразу збільшити переробку більш як на 1 млн. тонн. Та це — епізоди. А потрібна обгрунтована, розрахована на тривалу перспективу модернізація. Тут необхідні і час, і кошти іншого порядку.

Сьогодні вже можна сказати, що південнокорейський концерн LG завершив розробку техніко-економічного обгрунтування (ТЕО), що містить у собі два етапи робіт на загальну суму близько 700 млн. дол. І вони готові провести презентацію своєї роботи спільно з фахівцями «Укртатнафти» і подати ТЕО на розгляд спостережній раді. І ми хотіли б, безумовно, бачити на цих заходах наших колег з уряду України, вислухати їхні думки, побажання. Вважаю, після виборів президента України це стане можливим. Мені хотілося б також зазначити, що залучення під гарантії корейського Ексімбанку значних фінансових ресурсів на модернізацію потребує політичної стабільності в Україні, підтримки урядом України наших намірів, прозорості фінансових потоків «Укртатнафти» й відповідної культури корпоративного управління компанією. Всього того, про що я вже казав і над чим ми серйозно працюємо.

— Після передачі держпакета акцій «Укртатнафти» до НАК «Нафтогаз України» для формування на її базі вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК), держпакетом акцій «Укртатнафти» (43%) практично одноосібно управляє голова правління «Нафтогазу» Юрій Бойко (кілька років тому він очолював ЗАТ «Укртатнафта»). І сьогодні в Україні є версія, що ВІНК створюється саме «під Ю.Бойка». Як би ви прокоментували це? Чи не бентежить вас можливе єдиновладдя пана Бойка в ЗАТ «Укртатнафта»? Особливо якщо врахувати, що у разі перемоги Ющенка на виборах Бойка можуть зняти з посади голови правління «Нафтогазу України»? Якщо це станеться, чи залишаться акціонери з Татарстану такими самими однодумцями акціонерів з України?

— Наскільки мені відомо, Юрій Анатолійович Бойко, будучи головою правління НАК «Нафтогаз України», водночас є першим заступником міністра палива та енергетики країни. А нашого брата — чиновника можна звільнити з посади одним порухом пера, у випадку прийняття будь-яких рішень, не узгоджених з урядом України, політичним керівництвом країни. Наша спільна робота в ЗАТ «Укртатнафта» характеризує його, як керівника з державним мисленням, котрий прагматично й цілеспрямовано відстоює інтереси колективу та компанії. І, як стало зрозуміло під час зустрічі з керівництвом компанії LG з приводу підготовки до модернізації Кременчуцького НПЗ, він таким і залишається. При цьому, якщо сказати чесно, він є не дуже зручною кандидатурою для акціонерів із Татарстану, оскільки був одним з тих, хто своїми діями заблокував нам можливість купівлі державного пакета акцій «Укртатнафти». Та водночас, якщо Ю.Бойка й надалі не буде задіяно як одного з керівників паливної галузі, то, на мій погляд, це буде відчутна втрата. Він людина шановна не лише в Росії, а й в інших країнах СНД. Втім, усе це вже залежатиме від волі нового президента України.

Що ж до наших взаємовідносин з акціонерами з України, то ми завжди з великою повагою ставилися до вибору українського народу. Ми й надалі слідуватимемо цьому, розвиваючи співробітництво між Україною і Татарстаном. Ми сподіваємося плідно й шанобливо співпрацювати з новим президентом країни і з тими, кому він доручить працювати в уряді вашої країни.

— Чим ви самі можете пояснити таку активну інформаційну кампанію проти вас? І не лише інформаційну...

— Ну що сказати: накопичилося й у менеджерів, і в деяких колег по бізнесу. Когось судили, когось позбавили чималих тіньових доходів, когось «звільнили по факсу»... У чималій мірі послужило сигналом до нападок і те, що я на початку року звернувся до Верховної Ради України, прокуратури, податкової інспекції України з приводу несумлінної сплати акцизів до бюджету України. Я хотів би, щоб усі компанії, які займаються реалізацією нафтопродуктів на території України, платили акцизи до бюджету у повному обсязі й не провокували недобросовісну конкуренцію.

Нагадаю, що тоді, вивчаючи мій запит, Державна податкова адміністрація України повідомляла до Верховної Ради про неприємні факти ухилення від акцизних зборів на нафтопродукти. Процитую: «...збільшення валових показників виробництва по окремих нафтопереробних заводах не супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Так, при середньому показнику оплати акцизного збору на тонну реалізованих нафтопродуктів по Україні — 165 грн. ТОВ «ЛиНОС», ВАТ «НПК-Галичина», ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» і ВАТ «ЛУКОЙЛ-Одеський НПЗ» сплатили 137 грн., 131 грн., 121 грн. і 100 грн. відповідно. За рівноцінного виробничого потенціалу ТОВ (ВАТ) «ЛиНОС» виплатило до державного бюджету акцизного збору в 1,5 разу менше, ніж ЗАТ «Укртатнафта».

З’ясувалися схеми несплати акцизів. Деякі примудрялися мінімізувати свої податкові зобов’язання перед бюджетом, використовуючи посередників, які перебувають на території, що постраждала від чорнобильської катастрофи. А потім за допомогою судових рішень їх звільнили від сплати податків. У результаті мого запиту було виявлено, що бюджет України недоотримав 2003 року майже 400 млн. грн., а тільки за січень цього року — 90 млн. грн.

Загалом наведення порядку в цій сфері, за визнанням українських депутатів і керівників податкової адміністрації, мало б запобігти недоотриманню бюджетом України 2004 року суми понад 1 млрд. грн. Хоча ситуація після цього й дещо вирівнялася, але не повною мірою і не з боку всіх компаній. Хіба таку позицію і втрати таких сум можуть вибачити? Простіше кажучи, усі негативні дії щодо «Укртатнафти» і себе особисто пояснюю тим, що своїми справами істотно зачепив фінансові та майнові інтереси менеджерів компанії і певних олігархічних груп.