РACTA SUNT SERVANDA, АБО ЯК «РЯТУЮТЬ» АРЕШТОВАНИЙ У КАНАДІ «РУСЛАН»

Днями Верховний суд Канади розгляне протест АНТК ім. Антонова на дії шерифа провінції Ньюфаундленд, котрий 28 червня арештував на військовій базі в Лабрадорі літак Ан-124-100 «Руслан». Залежно від цього рішення літак або, як планувалося раніше, буде виставлений на аукціон на погашення боргу України перед кіпрською компанією TMR Energy Ltd., або повернеться на Батьківщину. На наших очах народжується важливий прецедент: чи можуть українські державні компанії своїм майном покривати борги держави, які часто є боргами інших державних організацій? Якщо рішення канадської влади про арешт літака залишиться в силі, така ж доля може спіткати будь-яку українську держвласність, що опинилася за кордоном.

Вважається, що державний борг України становить близько 14 млрд. дол. Однак ця цифра стосується лише боргу, визнаного Українською державою. Обсяг же невизнаного боргу, подібного до того, що «вистрілив» у Канаді, достеменно нікому не відомий. Бо сьогодні жоден державний орган в Україні не володіє повною картиною, скільки і кому винні українські підприємства. А найголовніше — ніхто поки перед собою такого завдання не ставить. Навіть Мінфін і Нацбанк, у складі яких є відповідні управління, займаються лише супроводом «своїх» боргів, отриманих по лінії МВФ, ЄБРР, СБ і по двосторонніх міждержавних угодах. Небезпека ж, як бачимо, йде не звідти.

Трохи новітньої історії. Літак Ан-124-100 «Руслан», державний реєстраційний знак UR-82007, серійний номер 19530501005, що належить Державному підприємству «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К. Антонова», був арештований 28 червня в канадському аеропорті Гузбей. Він прилетів туди з вантажем для частин італійських військово-повітряних сил, які проводять тут свої щорічні тренування. Арешт зроблено на виконання канадською владою рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 30 травня 2002 року за позовом компанії TMR Energy Ltd. до Фонду державного майна України. За рішенням суду, стягненню підлягають більш як 42,3 млн. дол. У середині липня АНТК ім. Антонова подало у Верховний суд Канади скаргу на дії шерифа Ньюфаундленда, котрий і арештував літак. Засідання суду призначено на 27 серпня. Як повідомили інформагентства, у зв’язку з цим аукціон, на якому намічалося продати літак, відкладено.Скарга у Верховний суд Канади грунтується на багатьох аргументах. Наприклад, що АНТК ім. Антонова, якому належить арештований літак, — державне підприємство, котре заборонено до приватизації. І управляється воно Міністерством промислової політики України, а тому його власність не може служити забезпеченням позову до ФДМУ. Ще один аргумент захисту: відповідно до зареєстрованого 1993 року статуту АНТК ім. Антонова, його майно належить трудовому колективу, а саме воно, як і інші державні підприємства, не несе відповідальності за зобов’язаннями держави, а також Міністерства промислової політики, у віданні якого перебуває.

Підстрахувалися і на випадок негативного рішення канадського суду. Голосіївський районний суд Києва 30 липня 2003 року виніс ухвалу, котра забороняє «будь-яким юридичним чи фізичним особам здійснювати дії щодо відчуження арештованого літака Ан-124, який належить компанії». Крім цього, суд заборонив Державному департаменту авіаційного транспорту України без згоди АНТК ім. Антонова «вносити зміни в Державний реєстр цивільних повітряних суден України, що стосуються цього літака», зокрема виключати його звідти. На думку адвокатів компанії, відповідно до ухвали Голосіївського суду, навіть якщо літак Ан-124-100 «Руслан» буде проданий з аукціону, без згоди АНТК він не зможе використовуватися за призначенням — у ролі повітряного судна. Проте чи дослухатиметься Верховний суд Канади думки суду українського — велике запитання.

Втім, звільнення літака — завдання тактичне. Для реального вирішення проблеми необхідно домогтися скасування рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 30 травня 2002 року за позовом компанії TMR Energy Ltd. За інформацією ФДМ, апеляцію на це рішення подано ще в серпні минулого року і вона має бути розглянута найближчої осені. TMR Energy Ltd. також внесла позови про визнання рішення Стокгольмського арбітражу в Бельгії, Франції та США. Якщо це трапиться, українська власність може бути арештована й у цих країнах.

Історія боргу, за який арештували «Руслан», за минулий місяць розібрана пресою по кісточках, однак є в ній і свої «темні плями». 1992 року державне підприємство Лисичанський НПЗ і швейцарська Маrc Rich & Refining АG (яка входить у групу компаній скандально відомого мільярдера Марка Річа) створили СП «Лисмарк». 1993 року у зв’язку з реструктуризацією компанії (тоді частина активів бізнесмена була викуплена його партнерами і перейменована в Glencore Inc.) частка в статутному фонді СП перейшла до кіпрської структури холдингу Річа, TMR Energy Ltd., а спільне підприємство було перереєстровано в ТОВ «Лисойл». Лисичанський НПЗ і «Лисойл» уклали угоду про модернізацію й експлуатацію підприємства. Проте її не було реалізовано (чому — питання окремого обговорення). У ході передприватизаційної корпоратизації 1994 року на базі ЛНПЗ було створено ВАТ «ЛиНОС». Відповідно до законодавства, правонаступником довгострокових фінансових вкладень корпоратизованого підприємства (у т.ч. боргів і часток у статутних фондах, наприклад 50% частки ЛНПЗ у ТОВ «Лисойл») став ФДМУ. У липні 2000 року, саме перед тим, 67% ВАТ «ЛиНОС» були за 53 млн. грн. куплені «ТНК-Україна», TMR Energy Ltd. звернулася в Арбітражний інститут при Торговельній палаті Стокгольма з позовом про відшкодування 42,3 млн. дол.

Позов було звернено до трьох сторін, які мали стосунок до правонаслідування Лисичанського НПЗ: ВАТ «ЛиНОС», держава Україна і ФДМУ. У ході слухання справи позов до держави Україна було знято самою ТМR. Юристи «ЛиНОСу» (читай — «ТНК») змогли довести, що підприємство не має стосунку до ТОВ «Лисойл» і не може відповідати за результати його діяльності. ФДМ залишився крайнім: Стокгольмський суд ухвалив рішення визнати стосовно нього позовні вимоги. За словами керівників ФДМ, багато в чому це сталося через відсутність у нього на той момент кваліфікованих адвокатів (за деякими даними, адвокатів залучили саме кваліфікованих, хоча й не всіх необхідних — тільки фінансування на оплату їхніх послуг своєчасно не надійшло). На ухвалу судів — і шведського, і канадського — вплинули експертні висновки відомого українського юриста, професора Київського університету ім. Шевченка, директора Українського центру правничих студій Анатолія Довгерта, котрий поінформував про те, що майно державних підприємств є власністю держави Україна.

На думку низки аналітиків, арешт «Руслана» у Канаді є проявом конкурентної боротьби на ринку великогабаритних авіаперевезень. І передусім — за так званий натовський контракт на стратегічні перекидання військових контингентів, озброєнь і військової техніки країн альянсу. Нагадаємо: 12 червня 2003 року між 12 державами НАТО й Україною було підписано протокол про наміри використовувати для цієї мети парк транспортних літаків Ан-124 «Руслан». Проте контракт ще не укладено, і арешт українського літака може поставити під сумнів здатність української сторони стабільно виконувати зобов’язання по ньому (особливо з огляду на те, що Канада, котра визнала рішення Стокгольмського арбітражу, є перевалочним пунктом для Ан-124 при здійсненні рейсів із Європи в регіони Північної та Південної Америки). На користь цієї версії говорить те, що кіпрська компанія більше року не робила ніяких дій з виконання рішення Стокгольмського арбітражу, проте зажадала арештувати літак відразу після підписання вищезгаданого протоколу, і саме в момент, коли він здійснював перевезення натовського вантажу. А також постать Марка Річа, котрий стоїть за TMR, має доступ до Білого дому і є «генеральним спонсором» багатьох американських політиків; завдяки чому свого часу його було помилувано президентом США після обвинувачень у приховуванні від податків 48 млн. дол. і загрози 325-річного тюремного строку. До речі, на початку 2001 року Річ проводив переговори з російською «Альфа-Груп» (що контролює ТНК, котра вже володіла «ЛиНОСом» на той момент»») про продаж її трейдерській структурі Crown Resources AG своїх російських активів — компанії Marc Rich & Со Investment AG за 100 млн. дол. Проте влітку того ж року переговори зайшли в глухий кут.

Звісно, легше за все обвинуватити в замаху на українську гордість — «Руслан» — американських «яструбів», які бажають возити натовські вантажі на своїх С-17. На тлі викликаного арештом українського літака патріотичного підйому хотілося б нагадати про інше. По-перше, про правовий нігілізм держустанов, які управляють держвласністю. Вже більш року діє рішення Стокгольмського арбітражу. Хоч яким би воно було, але це законне судове рішення, і його виконання — одна з основ, на якій тримається цивілізований світ. Звісно, багато хто упевнений, що в нашій країні судові рішення до виконання не обов’язкові. Певне, цією логікою і виправдували чиновники свою бездіяльність — поки не гримнув грім і через них не постраждало підприємство, котре геть не брало участі в цій історії. А заодно й репутація країни на одному з найперспективніших для неї ринків.

Хоч би скільки говорилося на шпальтах газет про невизнання ФДМУ стокгольмського рішення, силу воно від цього не втратить. Зате навряд чи матимуть вагу в Канаді та Швеції ухвали Голосіївського райсуду і навіть Київського господарського — ціну наших судових рішень там добре знають. Процедурно їх розглядати в Канаді, швидше за все, не стануть.

По-друге, те, що сталося з «Русланом», є відгомоном ще більшої проблеми — проблеми боргів державних підприємств, які в цивілізованому світі, як бачимо, вважають державними. Адже якщо рішення Верховного суду Канади закріпить створений прецедент, то розмір зовнішнього боргу України значно перевищить визнані на сьогодні таким 8 млрд. дол. З боргами держпідприємств ситуація взагалі безглузда: частину з них держава визнає своїми, частину — не визнає.

Так, із 1992 по 1999 роки уряд України видав 140 гарантій по кредитах на загальну суму 2,6 млрд. дол. Одержувачами їх стали 77 підприємств, із котрих лише 10 забезпечили їхнє обслуговування в повному обсязі. Проте ніхто закордонну власність інших 67 фірм не арештовує — обслуговування їхнього боргу взяла на себе держава.

«Газовий борг» України офіційно вважається не державним, а лише корпоративним боргом НАК «Нафтогаз України» перед РАТ «Газпром». Проте, за деякими даними, міжурядові україно-російської угоди містять «певні зобов’язання Української держави», які начебто полягають у тому, що «у разі «фінансової недієздатності» «Нафтогазу України» (100% якого поки володіє держава) усю суму і відсотки доведеться виплачувати з держбюджету України» («ДТ» № 40 (364), 13 жовтня 2001 року). А підписаний 1995 року міжурядовий протокол із Туркменистаном фактично визнав державними борги всіх компаній, що купили туркменського газу на загальну суму 700 млн. дол. Тож ФДМУ цілком могло б і визнати борг перед TMR — обслужили б і його наступного року з держбюджету.

А хто, наприклад, може із ходу сказати — скільки і кому винен «Укртелеком»? Навіть деякі його віце-директори у відповідь на геть неофіційне запитання про це лякливо озираються... 2001 року борг становив 921,5 млн. грн. («ДТ» № 43 (418), 9 листопада 2002 року). В основному ці кредити йшли на закупівлю цифрового устаткування для підвищення інвестиційної привабливості компанії. А «зелене світло» масованому позичанню грошей дали перші особи держави. Але це, звісно, у документах не відбито. А попереду ж — продаж 42% акцій «Укртелекому». Чи не з’явиться в цей момент на обрії якийсь «стратегічний інвестор», котрий консолідував ці борги і готовий придбати в обмін на них держвласність?

На жаль, головний інструмент роботи з держборгом у нашій країні — ручне управління. Щороку парламентаріїв, котрі затверджують держбюджет, ставлять перед фактом: скільки держава мусить заплатити в погашення, а скільки — в обслуговування боргу. Хоча давно могли б прийняти закон про держборг і діяти відповідно до нього. Проблемами держборгу займаються і Мінфін, де функціонує відповідне управління, і Нацбанк, по лінії якого йдуть чимало кредитів, і безпосередньо Кабмін... Не обходиться і без консультацій із Банкової, котра формально не бере участі в ухваленні цих рішень... Проте в цілому за стратегію управління держборгом не відповідає ніхто.

Більша частина нормативних актів, що стосуються цього питання, видаються під грифом і не доступні для контролю. Можливо, причина криється в тому, що управління боргами в усьому світі вважається дуже вигідним бізнесом? А в наших умовах будь-яким бізнесом вигідніше займатися в тіні? Хочеться сподіватися, що історія з арештованим у Канаді «Русланом» усе ж змусить Україну навести порядок у своїх пасивах.

Сергій Козьяков,
адвокатська фірма
«Сергій Козьяков і партнери»

— Позов компанії TMR Energy Limited до Фонду державного майна України дійсно розкрив значно серйозніші проблеми, аніж здавалося спочатку. Ключова з них — межі імунітету держави в приватноправових угодах, які укладаються її органами. За 12 років незалежності вона за великим рахунком законодавчо не вирішена. З інтерв’ю головних українських фігурантів у справі можна зробити висновок про існування мінімум двох правових позицій. Перша точка зору (представників ФДМ і АНТК ім. Антонова) полягає в тому, що держпідприємства не несуть відповідальності за борги держави в особі її держорганів, що їх заснували, і навпаки. Друга точка зору полягала в тому, що держава усе-таки відповідає за порушення договірних відносин її органів усім своїм майном, у тому числі й тим, котре перебуває на балансі держпідприємств і закріплене за нею на «праві повного господарського ведення».

У цілому ряді інтерв’ю представники АНТК демонізують професора А.Довгерта, котрий «насмілився» висловити власну точку зору з цього питання. Хотів би захистити колегу, на якого намагаються повісити всіх собак. Він лише висловив свою думку як експерт. Адже ніхто не заважає іншій стороні таким же чином довести до суду точку зору своїх експертів. Між іншим, чомусь опоненти не звертають уваги на дуже схожі думки інших грандів вітчизняної юриспруденції, що з’явилися ще 2000 року.

«...На наш погляд, цілком припустимо звернути стягнення на майно юридичної особи, майно якої перебуває в державній чи комунальній власності, за зобов’язаннями власника (держави, територіальної громади). При цьому мається на увазі, що боржником у зобов’язанні є саме держава чи територіальна громада, а не створені ними юридичні особи» (Д.Притика, В.Карабань, В.Рогань. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. Під загальною редакцією першого заступника голови Верховної Ради України В.Медведчука. У 4-х т.Т.1, п. 12, с.294). Це коментар до статті 32 Цивільного кодексу «Відповідальність юридичної особи». І тут же поруч коментар до статті 33 «Розмежування відповідальності держави і державних організацій»: «Можливість вилучення майна державного (комунального) підприємства, установи, організації (див. п. 12 коментарю до ст.32 ЦК) із метою звернення на нього стягнення за зобов’язаннями держави (територіальної громади) не слід кваліфікувати як відповідальність юридичних осіб за боргами держави (територіальної громади), оскільки при цьому лише реалізується право власності держави (територіальної громади) на майно, передане юридичним особам на правах повного господарського ведення або оперативного управління» (с.296).

Процитована точка зору, як і думка професора Довгерта, а також висловлювання інших експертів, є лише відбитком їхнього особистого розуміння цієї проблеми. Будь-який інший юрист, у тому числі іноземний, може мати будь-яку іншу точку зору. Вирішує все одно суд. Відповідно до Цивільного кодексу Квебека, «суд може знати в порядку суддівської поінформованості... про право якоїсь іноземної держави, за умови, якщо на нього було здійснене посилання. Суд може також зажадати, щоб було виконано доведення такого права; це може бути зроблено, у числі інших засобів, показаннями експерта чи представленням свідчення, складеного юрисконсультом». У зв’язку з цим підтримка чи опонування тій чи іншій точці зору в ЗМІ в даний час має винятково теоретичне значення. Канадський суд братиме до уваги лише ті докази, які належним чином подані сторонами, у тому числі й аналогічні рішення українських судів за аналогічними спорами.

Хотілося б звернути увагу і на такий важливий момент. У разі, якщо канадський суд переконають докази кіпрської сторони і він ухвалить рішення про продовження утримання літака, а потім і про проведення аукціону з його продажу, то у зацікавлених осіб (які навіть не є учасниками цього спору), збагачених теоретичними напрацюваннями, використаними в цьому суді, з’являється нова і недорога схема приватизації держмайна. Схема полягає ось у чому: приватна компанія (необов’язково іноземна) укладає договір із ФДМ чи іншим держорганом — за бажанням ініціаторів. Договір не виконується з боку держоргана. Слідує звертання в суд, за ним — арешт держмайна, яке належить, наприклад, Південному машинобудівному заводу, керівники якого взагалі той договір в очі не бачили (уявляєте арешт ракети напередодні морського старту?). Далі все просто. Щоправда, для здійснення цієї схеми необхідне не лише бажання компанії, а й згода ФДМ, а також можливості зацікавлених осіб забезпечити кваліфіковане представництво в українському суді.

Між іншим, в Україні протягом чотирьох років існував дуже добротний механізм вирішення спорів між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади — Палата незалежних експертів із питань іноземних інвестицій при Президенті України, котра складалася з рівної кількості авторитетних українських й іноземних юристів. Будь-який інвестор, права якого було порушено органом виконавчої влади, міг звернутися із заявою, яку дуже швидко розглядало журі в складі трьох чоловік. Далеко не всі рішення палати подобалися іноземним інвесторам. Проте за підсумками роботи палати не було жодного (!) звернення постраждалих у суд. Якась світла голова порадила Президенту скасувати палату 2001 року...

Судячи із заяв представників української сторони, їм поки не відомо, яким буде рішення канадського суду. Уявімо на мить, якби справа слухалася в Україні. Чи не правда, було б мало сумнівів щодо майбутнього переможця? Може, тому немає статистики стосовно того, скільки рішень іноземних арбітражних судів було визнано в Україні?

Думається також, що доручення МЗС вручити офіційну ноту керівнику дипломатичної місії Канади в Україні у зв’язку з арештом українського державного транспортного літака Ан-124-100 «Руслан» у Канаді саме і є відбитком поширеної в Україні практики впливу органів виконавчої влади на суд. Реакція посольства Канади з роз’ясненням азбучної істини, що суд у Канаді незалежний від посольства й уряду, була закономірною і, на наш погляд, цілком прогнозованою. Правда, дуже схоже на навчання за букварем? У ситуації, коли основні події відбуваються в Канаді, результати, досягнуті українською стороною в судах України, можна швидше назвати спробою вхопитися за соломину. Можна заборонити вносити зміни в Держреєстр повітряних суден, щоб «Руслан» не літав під «чужим прапором». Але хто сказав, що після цієї заборони з нього не зроблять музей української авіації?

І останнє. Я як платник податків переконаний, що незалежно від того, чим закінчиться ця справа, на столі у кожного чиновника, котрий має стосунок до державної власності, поруч із портретом улюбленого керівника час встановити табличку з текстом відомого римського вислову РACTA SUNT SERVANDA — «Договори мусять виконуватися». Можливо, тоді державі не доведеться викидати мільйони на відшкодування збитків і судові витрати.