Корпоративний інтерес. Відсутність ефективної системи управління коштувало УкрСиббанку контролю над Кременчуцьким НПЗ

Динаміка виробничих і фінансових досягнень багатьох підприємств, які так чи інакше контролює група УкрСиббанку, останніми роками залишає бажати кращого. А один із основних напрямів бізнесу харківської ФПГ — хімічна та нафтохімічна галузі — виявився й зовсім провальним. Попри те, що надлишок адміністративного ресурсу дозволяв харків’янам досить легко «зайти» на потрібні заводи, підсумок для останніх, як звичайно, був сумним. «Збитковість» управлінської моделі менеджерів групи, схоже, почала входити в норму. Попри це, сам УкрСиббанк міняти їх чогось не поспішає. Може, часи змінилися настільки, що прибуток перестав бути головним мірилом менеджерського таланту?

Попри свою молодість, бізнес-імперія Олександра Ярославського почала виявляти перші ознаки небезпечної хвороби, яка називається «криза управління». Отримавши чимало ласих шматочків власності, УкрСиббанку, як виявилося, далеко не завжди вдавалося їх якісно перетравити. Останні події навколо «Укртатнафти» поставили лідерів групи в незручне становище: люди, які звикли витискувати, самі мають посунутися. Та про все далі.

Невдалий криза-менеджер

До початку нового тисячоліття харківська фінансово-промислова група почала виявляти аж ніяк не платонічний інтерес до низки хімічних і нафтових активів. Перший і, мабуть, найсерйозніший успіх до харків’ян прийшов у Черкасах. У серпні 2000 року УкрСиббанк стає власником 26% акцій черкаського ВАТ «Азот» — одного з найбільших виробників аміаку, карбаміду та аміачної селітри в Україні. Незабаром його частка збільшується майже до контрольного пакета, чого цілком вистачило для того, щоб афільована з УкрСиббанком компанія «Енерготрансінвест» отримала більшість місць в органах управління «Азотом».

Щоб пояснити, яку роль у бізнесі групи відіграє це підприємство, досить згадати, що «Азот» є одним із найбільших акціонерів самого харківського банку — йому належить майже 10% акцій УкрСиббанку. Та попри настільки тісну інтеграцію, справи в хімзаводу йдуть погано. На момент, коли УкрСиббанк тільки починав цікавитися «Азотом» (2000 року), прибуток підприємства становив близько 16 млн. грн. Хоч як дивно, але вже через три роки при відносно сприятливій кон’юнктурі ринку хімічної продукції (про що красномовно свідчить кількаразове підвищення «Азотом» цін на неї), прибуток підприємства скоротився до кумедної цифри — 900 тис. грн. І це за того, що оборот «Азоту» 2003-го становив майже мільярд із чвертю гривень. Погодьтеся, така рентабельність бізнесу навряд чи влаштувала б ефективного власника.

Утім, неефективна діяльність підприємства — не найгірший привід для того, щоб ініціювати збільшення статутного фонду «Азоту». Саме про це заявив мажоритарний акціонер заводу на початку липня 2004 року. Передбачалося, що статутний фонд буде збільшено на 205 млн. грн., до 622 млн. І зовсім не дивно, що цьому всерйоз почали чинити спротив міноритарні акціонери. Об’єднані зусилля київської компанії «Кліринговий дім» (16% акцій) і відомого ING Bank (12%) дотепер дозволяли блокувати загальні збори акціонерів, на яких й мали затвердити додемісію.

Не надто вдалі справи й на іншому підприємстві того самого регіону — ВАТ «Черкаське хімволокно». І знову прибуткова робота заводу в рік появи на ньому УкрСиббанку незабаром змінюється чорною смугою збитків. Без тіні іронії, але лише фанатична віра в перспективи виробництва хімічних ниток для легкої промисловості змогла змусити друзів і партнерів О.Ярославського вкласти чималі кошти в черкаський завод. Так, понад 7% акцій «Черкаського хімволокна» належать Наталії Салигіній — дружині колишнього компаньйона Олександра Владиленовича, а згодом — нардепа Василя Салигіна.

Перші невдачі в царині хімії зовсім не відбили бажання в УкрСиббанку продовжувати інвестувати в цю галузь. Жертвою апетитів харківської ФПГ на початку року став російський шинний холдинг «Амтел». Безневинна «угода про спільні інвестиції» в результаті обернулася втратою російською компанією всіх своїх ліквідних активів в Україні. У березні 2003 року «Енерготрансінвест» викуповує 75% амтелівських акцій «Чернігівського хімволокна» — постачальника базової сировини для білоцерківського шинного заводу «Росава». При цьому представники російського холдингу не заперечували, що продаж акцій був здійснений за «активного сприяння» з боку місцевої влади.

Дружба «Амтела» й УкрСиббанку виявилася недовговічною. На початку березня нинішнього року О.Ярославський особисто повідомляє про те, що от уже рік він є власником великого пакета акцій ВАТ «Росава». Ще в третьому кварталі минулого року афільований із «Амтелом» ірландський офшор Tapistron Ltd. скоротив свою частку на підприємстві з 51 до 25,5%. Ще минуло зовсім небагато часу, й УкрСиббанк через «номінальне тримання» вже розпоряджається контрольним пакетом акцій другого в СНД шинного заводу.

Діючи за перевіреною схемою, УкрСиббанк незабаром повідомляє про плани додемісії. Те, проти чого Фонд держмайна досить успішно боровся впродовж кількох років із «Амтелом», знову стало нічним кошмаром М.Чечетова. Емітувавши акцій на 220 млн. грн., «Росава» автоматично потрапляє під повний контроль УкрСиббанку (частка ФДМУ скорочується при цьому до незначних 24%).

Слід зауважити, що в цьому випадку УкрСиббанк діяв особливо тонко. Перспективи «Росави» на момент відходу «Амтела» з України були пов’язані в основному з фінським виробником шин Nokian Tyros — компанією, з якою росіяни уклали угоду про модернізацію українського заводу та випуск на ньому брендових шин. Вочевидь, фіни притримали коней, довідавшись про зміну фактичного власника на «Росаві»: УкрСиббанк дотепер не мав досвіду роботи в шинному бізнесі, отже, й надійним партнером називатися поки що не міг. У підсумку на «Росаві» розпочалася процедура санації з усіма наслідками, що звідси випливають, а саме: переходом права на управління держпакетом акцій (49%) до управляючого санацією Олексія Лугового. Хвилинна втрата ФДМУ контролю над ситуацією — й О.Луговий, попри заперечення приватизаторів, на чергових зборах акціонерів голосує за додемісію. Легко й невимушено.

Найвигідніший бізнес

Після розказаного вище закономірно спитати: і як же за всього цього УкрСиббанк дотепер не розорився? Відповідь лежить на поверхні. Відсутність досвіду управління та фінансові невдачі в хімічному бізнесі зовсім не означають, що сам банк не може процвітати.

Однією з останніх ініціатив черкаського «Азоту» став випуск облігацій на загальну суму 30 млн. грн. Непогано як для підприємства з прибутком у кілька сотень тисяч гривень. Природно, лід-менеджером цього випуску виступив УкрСиббанк, заробивши на цьому якусь копієчку... чи дві. Або, скажімо, чого вартий кредит УкрСиббанку в 3,75 млн. євро, виданий «Чернігівському хімволокну» в рік, коли підприємство показало понад 7 млн. грн. збитків. Зарплатний проект УкрСиббанку на тому самому «Хімволокні» в 4 тисячі пластикових карток — теж гроші. Середня зарплата в 150—200 дол. на місяць спокійно дозволяє банку прокручувати пару мільйонів гривень, або кілька десятків мільйонів на рік. Очевидно, що банкомати УкрСиббанку розміщені на більшості підприємств, що входять в орбіту впливу групи.

Одним із ключових проектів групи УкрСиббанку, безперечно, є встановлення контролю над Кременчуцьким НПЗ (ЗАТ «Укртатнафта»). Нинішні відчайдушні спроби Павла Овчаренка (ставленика Ярославського й колишнього керівника «Енерготрансінвесту») залишитися на заводі, демарш «Демініціатив» парламентській більшості тощо дають зрозуміти, яке місце в бізнесі харківської бізнес-групи належало «Укртатнафті».

Утім, на одному адмінресурсі довго не висидиш. Сумна доля УкрСиббанку — яскраве тому підтвердження. Володіючи 1,14% акцій «Укртатнафти», О.Ярославський усе-таки зміг пролобіювати призначення на пост глави правління ЗАТ свого менеджера. Будучи міноритарним акціонером заводу, він особисто представляв П.Овчаренка трудовому колективу «Укртатнафти». На що розраховував почесний президент УкрСиббанку, ставлячи свою людину на настільки відповідальну посаду, зрозуміти важко. Невже на пайовий дохід від 1% акцій? І це при тому, що ефективність управління Кременчуцьким НПЗ мало відрізнялася від ефективності роботи хімічних заводів «УкрСибу». Про це свідчать факти.

За півтора року своєї присутності на заводі «укрсибівський» менеджмент не ініціював жодного серйозного проекту з модернізації нафтопереробного заводу. У той час, як ЛиНОС здав бітумну установку, а «нафтогазівська» Шебелинка нарощує переробні потужності й готується до будівництва установки ізомеризації, Кременчуцький НПЗ усього лише «працює в поточному режимі».

Черкаський «Азот» та інші хімічні активи фінансово-промислової групи з Харкова, «Укртатнафта»... Мимоволі складається стійке відчуття дежа-вю.

А тим часом стало відомо, що найближчими днями у Верховній Раді може бути зареєстрований ще один законопроект про приватизацію ЗАТ «Укртатнафта». Про це Finport повідомило джерело в парламенті. За його інформацією, представники фракції «Демократичні ініціативи» — ініціатора законопроекту — вже проводять низку консультацій із представниками опозиційних партій про підтримку ними цього законопроекту. Джерело не виключило, що в обмін на підтримку опозицією цього законопроекту «Демініціативи» можуть зайняти «особливу позицію» у «більшості» або навіть вийти з неї.

Як заявив співрозмовник Finport, зазначений законопроект «фактично прописує процедуру приватизації «Укртатнафти» бізнес-групою Ярославського», яку зазвичай і зв’язують із парламентською групою «Демократичні ініціативи».

На думку джерела, причиною можливої появи цього законопроекту, а також домовленостей із опозиційними фракціями може стати загроза втрати групою УкрСиббанк контролю над ЗАТ «Укртатнафта», передусім унаслідок рішення спостережної ради про усунення Павла Овчаренка з посади голови правління ЗАТ.

Як відомо, спостережна рада «Укртатнафти» призначила виконуючим обов’язки голови Сергія Глушка. Остаточно С.Глушка на посаді мають затвердити збори акціонерів, призначені на 12 листопада.

Крім того, 10 вересня 15 депутатів із фракції «Демініціативи-Народовладдя» — Дмитро Святаш, Олександр Бандурка, Ернест Галієв, Людмила Давидова, Олександр Карпов, Микола Колесник, Ігор Плохой, Борис Райков, Ігор Рєзнік, Василь Салигін, Олег Салмін, Дмитро Сандлер, Олександр Фельдман, Олександр Ярославський і Олексій Ярославський — призупинили своє членство в парламентській більшості. Це рішення було прийняте в зв’язку з рішенням передати 43% «Укртатнафти» і 25% нафтопереробного комплексу «Галичина» до статутного фонду ВАТ «Укрнафта».

Незабаром Президент скасував своє попереднє доручення про передачу вище названих нафтових держактивів до статутного фонду «Укрнафти» й доручив передати їх НАК «Нафтогаз України», на базі якої нині створюється національна вертикально інтегрована нафтова компанія.