ЗАВОДАМ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ РОЗЧИНИ, ОБІЦЯЮТЬ ВЕЛИКЕ МАЙБУТНЄ ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ В УКРАЇНІ ВИНИКЛА НОВА ІНДУСТРІЯ — ВИРОБНИЦТВО СУХИХ БУДІВЕЛЬНИХ СУМІШЕЙ

Масове застосування нових технологій у будівництві стало поштовхом до розвитку виробництва сухих будівельних сумішей. На сьогодні це одна з найбільш прибуткових і динамічних галузей виробництва. Якщо темпи зростання попиту (30% на рік) збережуться ще кілька років, то на ринку знайдеться місце ще для 200—300 підприємств, окрім тих 100, що діють зараз.

Приблизно 25 років тому, коли оплата праці західнонімецького будівельника досягла 20 марок на годину, роботодавці звернули увагу на те, скільки часу витрачається на регулярне приготування вручну невеликих (щоб не встиг схопитися) порцій розчинів для штукатурки чи укладання плитки. Звідси виникло рішення: змішувати цемент із піском або гіпсом, додаючи спеціальні хімічні модифікатори, які надають сумішам певних властивостей (залежно від призначення розчину), в заводських умовах, а на будівництві — лише розводити все це водою.

Нова технологія дозволила будівельникам за час, що раніше витрачався на шпаклювання однієї стіни, обробляти цілу кімнату. Виробництво сумішей у заводських умовах відкрило простір для впровадження ноу-хау — застосування з метою покращання адгезії, надання сумішам морозо- чи водостійкості складних хімічних модифікаторів, про які пересічний будівельник не має жодного уявлення. Це дозволило виготовляти окремі суміші для укладання плитки в жилій кімнаті і в ванній, для «чорнової» і «фінішної» шпаклівки, для штукатурки стін в кімнаті і на фасаді будинку — всього на нинішній день винайдено майже 300 видів сухих будівельних сумішей, максимально пристосованих для певного виду робіт.

Стабільний попит на сухі будівельні суміші в Україні з’явився тоді, коли заможні громадяни гуртом кинулися робити євроремонти, на які коштів не шкодували. Саме тоді будівельники полічили, що хоч, з розрахунку на квадратний метр, класти плитку на клей втричі дорожче, ніж на розчин, однак витрати на матеріал у кожному разі несе замовник, а кількість квадратних метрів, які можна покласти за один і той самий час, і, відповідно, заробіток самих майстрів при застосуванні сумішей зростає в 4—6 разів.

З другого боку, закордонні виробники сухих будівельних сумішей, побачивши, що в Україні продається дедалі більше їхньої продукції, полічили, що відкриття виробництва поблизу споживача зробить ціну конкурентоспроможнішою. Звичайно, вітчизняна продукція навіть за аналогічних умов практично завжди дешевша за імпортну, але в галузі сухих будівельних сумішей ця конкурентна перевага проявляється особливо яскраво. Основні їх компоненти — цемент, пісок, гіпс та крейда, а це матеріали, які на великі відстані возити дуже невигідно. Ось і прийшли в Україну «іноземні інвестиції» у вигляді обладнання, списаного транснаціональними компаніями зі своїх польських заводів.

Одночасно пробували свої сили у виробництві сухих сумішей і вітчизняні підприємці. Залежно від того, хто на який ринок розраховував і скільки мав грошей, вони встановлювали лінії потужністю від 5 до 100 тис. тонн на рік. Наприклад, підприємства, що входять до групи лідерів ринку — Henkel (TM Ceresit), «Полірем», «Фомальгаут» (ТМ «Полімін»), «Павлограджитлобуд» (ТМ «БудМайстер»), мають виробничі потужності по 50—100 тис. тонн на рік кожен.

Випускають сухі будівельні суміші в Україні на обладнанні найрізноманітнішого походження. Одні купували виробничі лінії у західних фірм, які випускали його в Німеччині чи в Польщі, «викладаючи» від 40 тис. до 5 млн. доларів, залежно від потужності. Наприклад, лінія потужністю 5 тис. тонн на рік коштує 40 тис. дол., а для підприємства потрібно принаймні дві лінії — для цементно-піщаних та цементно-гіпсових сумішей. Київська фірма «Мікс», яка одним із засновників має завод ЗБК №5, знайшла спосіб істотно заощадити на обладнанні. «На заводі був настільки великий і сильний ремонтний цех, що обладнання для виробництва сухих сумішей ми змогли виготовити самотужки, — розповідає директор фірми Олександр Тимко, — і це нам вийшло разів у 10—15 дешевше, ніж привозити його з-за кордону». Втім, везти обладнання з-за кордону вже немає потреби — нещодавно, після викупу контрольного пакета акцій київською фірмою «Фомальгаут», його почав випускати житомирський завод «Будмаш».

Загалом за останні 10 років в Україні з’явилося, за оцінками президента Асоціації виробників сухих будівельних сумішей Юрія Спектора, більше 100 фірм і фірмочок, які виробляють сухі суміші. В найближчі кілька років, за оцінками пана Спектора, їх кількість може зрости до 300—400, адже попит на сухі суміші швидко зростає. За останні 5—6 років він збільшився з 2 до 10 кг на людину в рік, а через 3—4 роки оператори ринку впевнено прогнозують його зростання до 25 кг на рік, тобто до того рівня, який уже тепер спостерігається в Польщі чи Росії. Лише протягом нинішнього сезону, за оцінками виробників, обсяги ринку зростуть на 30—40% і перевищать півмільйона тонн, з яких тільки 30% спроможна «відхопити» імпортна продукція.

Такі високі темпи зростання ринку і оптимістичні прогнози мають під собою серйозне підгрунтя — відродження багатоквартирного житлового будівництва і його нинішня специфіка. Річ у тім, що житло зараз споруджують, виконуючи оздоблювальні роботи окремо за індивідуальним замовленням (елітне житло) або ж перекладаючи їх на плечі покупців (недороге житло). І в тому, і в другому випадку купують квартири люди небідні, а отже, схильні до застосування сучасних матеріалів, зокрема сухих сумішей. Ще один фактор зростання ринку сухих будівельних сумішей — утеплення фасадів, під час якого до них клеять теплоізоляційні мінераловатні плити саме з допомогою сухих сумішей.

Перспективи подальшого зростання ринку приваблюють інвесторів, та й за рівнем рентабельності виробництво сухих будівельних сумішей не на останньому місці. За словами операторів ринку, прибутковість виробництва найпростіших і найдешевших сумішей, які випускають геть усі виробники (клей для плитки), ледь перевищує 10%, але на високотехнологічних дорогих сумішах, що містять до 12—14 компонентів (наливна підлога, морозостійкі клеї для плитки, декоративні штукатурки), ще можна мати 20—25% рентабельності.

У деяких великих і середніх фірм ці показники ще вищі завдяки власним дільницям підготовки сировини. Річ у тому, що, попри чималі вітчизняні запаси, виробникам сухих сумішей для забезпечення високої якості доводилося імпортувати гіпс і крейду. «В продукції наших гіпсових заводів домішки, крупніші 0,18 мм (піску, землі і ще бозна чого), становили 5—15%, хоча для фінішної шпаклівки навіть одна така часточка — це вже брак», — розповідає Олександр Тимко. Гіпс із потрібними виробникам сумішей характеристиками виробляли тільки в Молдові, а крейду — на Білгородщині. Привезений до Києва, молдовський гіпс коштував майже 400 грн/т (вітчизняний — 270 грн/т), за імпортну крейду теж доводилося переплачувати вдвічі. «Коли з молдавським гіпсом почалися перебої, я образився і купив сепаратор за 50 тис. дол., — розповів директор фірми «Фомальгаут» Сергій Єршов. — Тепер підприємство може купувати гіпс дешевше без ніякої шкоди для якості кінцевої продукції». Однак у перспективі, можливо навіть у наступному сезоні, потреба в самостійній підготовці сировини може відпасти. Фахівці очікують, що нові господарі артемівського заводу «Стромгіпс» — французька група Lafarge — випускатимуть продукцію прийнятної для виробників сумішей якості за нижчою, ніж зараз у молдавського гіпсу, ціною. Тож ціна на сировину для сухих будівельних сумішей і вартість необхідного комплекту обладнання може знизитися, завдяки чому виробництво може стати ще більш вигідним.