У кого кулаки міцніші. Будь-яка сторона, опинившись у ролі невдахи, вважає себе жертвою рейдерського свавілля

02 березня, 2007, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 8, 2 березня-7 березня 2007р.
Відправити
Відправити

Приводом для того, щоб іще раз згадати про рейдерів, став черговий конфлікт, який зріє між президен...

Приводом для того, щоб іще раз згадати про рейдерів, став черговий конфлікт, який зріє між президентом і парламентом: протягом півроку Верховна Рада України двічі ухвалювала поправки до Закону «Про господарські товариства» і двічі глава держави їх відхиляв. Головний сенс нововведень полягає в зниженні планки кворуму проведення загальних зборів акціонерів із 60 до 50%.

Позицію президента підтримує фракція «Наша Україна» в особі голови комітету з питань економічної політики Володимира Заплатинського, якому опонує голова підкомітету з питань господарського законодавства Юрій Воропаєв, депутат від Партії регіонів. Законопроект про поправки, автором якого він є, спрямований, на його думку, на вирішення такої проблеми, як навмисне блокування міноритарними акціонерами проведення загальних зборів. Сторона президента стверджує, що такі зміни стануть сигналом для нового витка перерозподілу власності шляхом рейдерських атак.

Головна ж причина розбіжностей, на думку заступника директора адвокатського об’єднання «Юстем» Сергія Деледівки, — політична. Тому що в разі ухвалення поправок контроль над підприємствами, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки суспільства, де державна частка становить 50% +1, плавно перейшов би від однієї владної команди до іншої.

У суспільній свідомості утвердився дещо міфологізований образ рейдерів. На думку більшості, це спеціалізовані фірми, що складаються з професійних юристів, розвідників, штурмовиків і охоронців, які ледь не вивішують прейскурант на свої послуги щодо захоплення (або захисту) об’єктів колективної власності. У Росії, можливо, щось подібне і є, але в Україні рейдерством називають те, що логічніше було б назвати корпоративними конфліктами, де протиборчі сторони зрідка наймають для проведення силових операцій людей сторонніх. І тому ключовий момент в операції щодо заволодіння підприємством — загальні збори акціонерів.

Якби вони проходили чесно і з суворим дотриманням статуту, то й лиха не було б. І не мало б особливого значення, яка мінімальна планка кворуму — 60 чи 50%. У розвинених країнах Європи вона ще менша. Вся біда в тім, що у нас ці збори часто-густо перетворюють на фарс: важливо не як голосують, а як рахують голоси. Реальність така, вважає Сергій Деледівка, що в наших умовах можна зібрати акціонерів, які мають не більш як 10% голосів, після чого подати для реєстрації в райдержадміністрацію запротокольоване рішення про зміну керівництва підприємства, продаж його майна чи взагалі ліквідацію.

А потім можна скільки завгодно переконувати, що результати голосування сфальсифіковано, що протоколи зборів підроблено: якщо противник підключив своїх людей у міліції, прокуратурі та суді — нічого не доведеш. Тому часто в людей не залишається іншого виходу протистояти шахрайству, окрім як зірвати такі збори. Іноді способами, близькими до хуліганських.

Як запевняє пан Деледівка, якщо менеджмент товариства контролює інша сторона, то без горезвісних рейдерських технологій навіть великий акціонер не зможе легально захистити свої корпоративні права з управління підприємством і отримання прибутку. У всякому разі судова практика має чимало прикладів марних спроб мажоритарних акціонерів, усунутих від управління, домогтися справедливого вирішення корпоративного конфлікту.

Втім, щоб відстояти праве діло, бажано надати своїм діям максимально легального забарвлення. Як це було зроблено під час торішніх подій навколо акціонерної компанії «Київгаз». Її акціонери теж розділилися на два табори. Одні хотіли провести загальні збори акціонерів, щоб ухвалити якісь дуже важливі рішення, що визначають подальшу долю підприємства. Які саме — байдуже. Інші були сповнені рішучості цих зборів не допустити, вважаючи, що рішення там будуть ухвалені незаконні, які обмежуватимуть їхні інтереси. Але, готуючись до рішучих воєнних дій, обидві сторони завчасно запаслися рішеннями та ухвалами Печерського районного суду Києва.

Їх було отримано за схемою, коли один акціонер звертається з позовною заявою проти іншого з якогось незначного питання, але для забезпечення цього позову вимагає або провести, або заборонити загальні збори акціонерів. Інакше постраждає його священне й недоторканне право власності.

Неозброєним оком було видно, що в обох випадках позов подавався самому собі, тільки через підставних осіб, але в обох випадках суд задовольнив вимоги позивачів. Тобто одне рішення суду зобов’язувало «Київгаз» провести збори, інше забороняло їх проведення. За таких обставин могла перемогти лише та сторона, в якої кулаки міцніші. Так воно згодом і сталося. Узяв гору той, хто зібрав під свої знамена сотню хлопців студентського віку, які ледь розуміли, у чому суть конфлікту. Зате після бійки будь-хто, ставши переможцем, міг би довести, що діяв на законних підставах, відповідно до рішення суду. А будь-який переможений невдаха став би називати себе жертвою рейдерської атаки і судового свавілля.

Отже, не слід одразу брати на віру полум’яні заяви переможених — під час корпоративних конфліктів усі їхні учасники мають звичку неймовірно згущувати фарби. Курйозний випадок стався у ході війни за будинок Асоціації міжнародних автомобільних перевізників (АсМАП). Там теж усе почалося із загальних зборів засновників, легітимність проведення яких та ухвалені ними рішення були дуже спірними (згодом визнані незаконними). Але поки справу півтора року розглядали в судах усіх інстанцій — від Київського міського до Верховного, офіс кілька разів переходив із рук у руки. Причому будь-яка сторона, опинившись у ролі переможеної, вважала себе жертвою рейдерського свавілля. У черговий раз відвоювавши будинок, президент асоціації, аби убезпечити себе від нових штурмів, наглухо забив центральний вхід.

Противники, звісно, не заспокоїлися і регулярно домагалися то в одному, то в іншому районному суді ухвали, котра б забороняла будь-кому чинити перешкоди висунутому ними альтернативному президенту. Державні виконавці заходили в будинок через запасний вхід, і щоразу президент відмовлявся виконувати їхні вимоги. А наступного дня його юристи домагалися в цих судах скасування їхніх же власних ухвал як помилкових і незаконних.

В один із таких візитів співробітниці виконавчої служби поставили категоричну вимогу відкрити центральний вхід. В асоціації відразу здогадалися, що тільки-но його розблокують, як на штурм із засідки кинуться противники. А тому тільки посміялися у відповідь: не лізьте, мовляв, дівчатка, не в свою справу — складайте свій акт про невиконання судового рішення, а нашим дверям дайте спокій. І тоді дівчата не придумали нічого кращого, як набрати по мобілці «02» і повідомити, що їх захопили в заручниці.

Наряд «Беркута», який прилетів за вказаною адресою, на власні очі побачив, що ніхто нікого не утримує, радше навпаки — заявниці самі категорично відмовляються покинути будинок, а тому доповів начальству, що інформація не підтвердилася — панянки, мовляв, погарячкували. Але цим справа не закінчилася. Наступного дня заступник начальника Управління юстиції Києва надіслав у Печерське райуправління міліції письмову заяву про те, що його співробітниць силоміць утримували в будинку АсМАП і піддавали фізичному насильству, а працівники міліції спокійно за цим спостерігали. Заяву, звісно, розглянули, перевірку провели й у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину відмовили. Однак довіру до Державної виконавчої служби було ґрунтовно підірвано.

Загалом якщо «дезу» пускають навіть держслужбовці, котрим сам Бог велів зберігати об’єктивність і неупередженість, то чого очікувати від самих протиборчих сторін, котрим здається, що забирають своє кревне.

Тож одним лише збереженням рівня планки кворуму проблеми не вирішити. На думку Сергія Деледівки, законодавча реформа корпоративного управління назріла давно, однак проводити її потрібно системно, зі зміною всього законодавчого масиву й урахуванням усіх можливих негативних наслідків законодавчих нововведень.

З особистого досвіду

Микола ЛЕВЧУК,
директор юридичного агентства «Соломон»

— В основі усвідомлених дій ділових людей завжди лежить інтерес, квінтесенція якого — власність. Рейдерство — це просто один із дієвих способів боротьби за власність. Як і кожна боротьба, воно має і цивілізовані, і нецивілізовані форми. Усе залежить від мети, уявлення про мораль суб’єкта цієї боротьби та його поваги до закону. До речі, юридичного визначення рейдерства поки що немає. Це може бути як грубим незаконним захопленням чужої власності, так і досить бурхливим, але законним способом відновлення справедливості. Способом повернення власності її законному власникові. Причому іноді іншого способу відновити справедливість просто не існує. Ключову роль у вирішенні даного питання відіграють не бойовики в масках, а висококваліфіковані юристи, котрі готують підстави для відновлення підданих утискам прав законного власника.

Природно, що протилежна сторона, котра в результаті дій юристів змушена поступитися частиною своїх прав на певне підприємство, називає це рейдерством. Хоча насправді все може бути якраз навпаки...

Related video

Вирішення даного питання лежить, на мій погляд, у якнайшвидшому ухваленні закону про акціонерні товариства, котрий передбачав би чітку процедуру проведення зборів акціонерів, яка виключає фальсифікацію результатів голосування, і містив би гарантії реальної участі міноритарних акціонерів в управлінні товариством та захисту їхніх інтересів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}