Матч за третє місце. Оператори другої хвилі перевіряють міцність бар’єрів входження на ринок мобільного зв’язку

Мобільний оператор, який претендує на звання третього національного, має вийти на ринок ще перед новорічним піком продажів. І тим самим помітно зіпсувати гру двом звиклим один до одного конкурентам — «Київстару» і UMC. Цілком можливо, що через якийсь час до нього приєднається і четвертий. Звичайно, говорити про істотну зміну ринкових часток основних гравців найближчими роками навряд чи доведеться. Та фінансові показники ринку в цілому можуть помітно погіршитися.

«Третього національного» чекають уже другий рік. Проте з різних причин цей урочистий момент відкладають. Спочатку в ЗАТ «Українські Радіосистеми» (торговельна марка WellCOM), яке заявило, що претендує на розгортання мережі національного масштабу, спробували відібрати частоти й заборонити ввезення устаткування. Компанія відстояла свої наміри в судовому порядку. Та на розгортання мережі в обласних центрах компанії знадобився цілий рік. Цікаво, що устаткування виробництва Huawei Technologies для «УРС» офіційно закуповувало ВАТ «Марганецький ГЗК», що має з мобільним оператором спільних «приватівських» акціонерів — Varkedge Ltd. (у травні 2004 року продала свою частку Ravenskroft Holding Limited) і Occidental Ltd.

Інший претендент на третє місце, ЗАТ «Цифровий Стільниковий Зв’язок України» (торговельна марка DCC), перед минулим новим роком заявила про початок експлуатації GSM-мережі в квітні. Проте цього не сталося. Реорганізація компанії — приєднання до неї раніше придбаного тримача ліцензії «Астеліт», створення СП із Turkcell тощо — затяглася до весни. Контракти на постачання устаткування (із Nokia на 125 млн. дол. і з Ericsson на 88 млн. дол.) були укладені лише в липні, а самі постачання розпочалися тільки в жовтні. Офіційні особи компанії вже тривалий час заявляють, що комерційний запуск GSM-мережі планується «у найближчі місяці». Минулого тижня в центральних районах Києва мережа почала спостерігатися в тестовому режимі.

«Українські Радіосистеми» розгорнули мережу в 23 із 26 обласних центрів України. З’явилася інформація про підготовку виведення на ринок нового передоплаченого сервісу Privat:mobile, просування послуг якого здійснюватиметься через мережу банкоматів і відділень Приватбанку (з яким, нагадаємо, афільовані власники «Українських Радіосистем»). «Засвічені» на ряді інтернет-сайтів тарифи досить нестандартні й заслуговують на окремий аналіз (ми його тут не проводитимемо, оскільки інформація про тарифи неофіційна).

Проте слід мати на увазі, що розгорнута «УРС»-мережа має ряд обмежень. Це пов’язано з тим, що кількість базових станцій у ній на порядок менший, ніж у «великих» операторів. На кожне місто припадає від одного до двох десятків БС; між містами покриття немає взагалі. Це призведе до того, що, по-перше, абоненти компанії в регіонах будуть прив’язані до своїх міст (і до недалекого передмістя). Тоді як велика кількість малорозмовних абонентів, на залучення котрих сьогодні можна сподіватися, — недавні вихідці із сільської місцевості й часто здійснюють поїздки на батьківщину, яка вже значною мірою покрита мережами «Київстару» і UMC.

По-друге, абонентська ємність такої мережі досить мала. Як через малу кількість базових станцій, так і через невелику смугу частот (2х1,9 МГц). Трохи теорії. В ідеальних умовах одна трисекторна базова станція GSM-900 може одночасно обслуговувати 24 розмови. Відповідно, мережа з 15 базових станцій — 360 розмов. Відповідно до формул Ерланга, щоб рівень відмовлення в обслуговуванні абонентам становив не більш 2%, мережа має забезпечувати можливість одночасної розмови приблизно 30% від загальної кількості абонентів у годину пік.

Виходячи з цього, 15-станційна мережа без проблем може обслуговувати трохи більше тисячі абонентів в одному місті, що відповідає 75—80 абонентам на одну БС. А заплановані «УРС» 800 базових станцій — 64 тис. На практиці, наприклад, російських регіонів, на початку розгортання мережі на одну базову станцію припадає до тисячі абонентів. І навіть мережа «УРС» у Києві, в якої близько 40 БС, обслуговує 48 тис. абонентів. Проте при цьому в години пік можливі перевантаження мережі (норма відмови в обслуговуванні в цьому випадку переглядають до 5%). Загалом, навіть за найоптимістичнішими оцінками, мережа «УРС» при повному розгортанні зможе непогано обслуговувати 0,8—1 млн. абонентів. А в нинішньому стані, коли розгорнуто, за оцінними даними, близько третини від запланованої кількості БС, — 200—300 тис.

Нагадаємо: півмільйона абонентів «Джинс» набрав за два з половиною місяця, а djuice — за місяць. Якщо зіставити недоліки мережі «УРС» із достоїнствами запропонованого тарифного плану, то можна припустити, що впродовж новорічного піку продажів компанія набере кількість абонентів, достатню для виникнення перевантажень у її мережі. Вийти на мільйонні рівні за абонентами без використання частот 1800 МГц «УРС» не зможе. А частоти ці, принаймні в містах, вже всі зайнято.

Проблеми, що виникнуть при створенні мережі DCC, — протилежного характеру. Компанія має ліцензії лише на частоти в діапазоні 1800 МГц. Мережа такої конфігурації матиме значно більшу абонентську ємність, проте вимагатиме в кілька разів більшу кількість базових станцій. Заяви про те, що сучасні технології дозволяють розгорнути 1800 МГц-мережу з лише на 15% більшими витратами, ніж 900 МГц, залишимо на совісті менеджерів DCC, точніше, на совісті тих, хто «просував» їм своє устаткування. Для порівняння: мережа «Голден Телеком» у Києві, що обслуговує близько 50 тис. абонентів, включає понад 300 БС, і то в неї є проблеми з покриттям усередині будинків. Контракти ж DCC передбачають постачання всього 1000 БС на першому етапі. У результаті мережа в компанії ризикує вийти «дірявою» (у «Голден Телекому» у перший рік роботи не було покриття навіть у багатьох київських низинах).

Це не кажучи вже про те, що оператор, який розгортає свою мережу останнім, отримає найбільшу кількість проблем із частотним узгодженням своїх БС із колегами-конкурентами. Нагадаємо також стару думку, що найбільших успіхів обидва претенденти на звання «третього національного» домоглися б, об’єднавши зусилля. Про це свідчать хоча б частотні діапазони, що взаємно доповнюють один одного й належать кожному з них.

Здається, що з найбільшим нетерпінням третього оператора чекають абоненти. Раніше вони зв’язували з його появою перспективи зниження тарифів — результат підозр про конкурентну змову двох основних гравців ринку, «Київстару» і UMC. Проте цінова війна розв’язалася, внаслідок чого резерв для падіння цін помітно скоротився. Хоча до так званих європейських цін, яких вимагають абоненти справа ще не дійшла.

Тут потрібно пояснити: у розумінні обивателя, «європейські тарифи» — це менше десяти центів за хвилину. Проте якщо заради інтересу ознайомитися з тарифами європейських мобільних операторів, опублікованих на їхніх інтернет-сайтах, можна переконатися, що базові тарифи там становлять ті самі 25—40 центів, що й у нас. Інша річ, що в Європі існує гігантська кількість тарифних пропозицій, в яких ціна на хвилину дзвінка в окремих напрямках або у певні проміжки часу може становити кілька центів; є навіть прецеденти доплати абонентам за вхідні дзвінки.

Та дешеві пропозиції є й у нас — приміром, експеримент «Київстару» з безкоштовних дзвінків усередині мережі djuice (щоправда, він призводить до хронічних перевантажень мережі й неприступності послуги GPRS, що використовує вільні канали). UMC у відповідь неофіційно обіцяв «доплачувати», але, певне, проблеми з ємністю власної мережі зменшили його запал. Загалом, провідні оператори значною мірою використовували маркетинговий і ціновий потенціал ринку. І «третьому» об’єктивно буде складно придумати пропозицію, спроможну яскраво виділитися на тлі наявних і залучити достатню кількість абонентів. Він може, звичайно, піти на прямий демпінг. Проте це загрожує — як можливістю санкцій, так і наростанням на ринку кризових явищ.

З примарою обвалу мобільні оператори вже зіштовхнулися на початку осені. Тоді впала мережа UMC, і компанія була змушена в терміновому порядку докуповувати п’ять комутаторів на 2 млн. абонентів, витративши на це кілька десятків мільйонів доларів. Чотири комутатори ємністю 2,5 млн. абонентів до нового року планував докупити «Київстар». Темпи установки нових базових станцій також складають кілька десятків на місяць. Інвестиції в мобільні оператори досягають кількох сот мільйонів доларів на рік і порівнянні з їхнім доходом. Доходи операторів у перерахунку на одного абонента постійно падають. Разом із ростом «завислих» сум (заборгованості та інвестицій, сьогодні також порівнянних із річним доходом) падає і їхня ліквідність.

У результаті цілком ймовірним виглядає такий сценарій. У відповідь на демпінг із боку «третього» (не кажучи вже про четвертий) провідні оператори змушені будуть також знизити тарифи. Як наслідок різко збільшиться приплив абонентів — причому швидше тих, хто мало платить, ніж тих, хто мало розмовляє (абоненти djuice сьогодні розмовляють по кілька годин на день за копійки). Оператори будуть змушені різко збільшити витрати на підвищення ємності мережі, щоб усіх їх обслужити. Причому це більшою мірою торкнеться великих компаній, ніж їхніх «молодших братів». Темпи повернення інвестицій при цьому падатимуть, а терміни переглядатимуться у бік збільшення.

А тим часом ринок мобільного зв’язку впритул наблизиться до насичення, яке за наших середніх доходів може бути досягнуте при мобільному проникненні в 50—70%, тобто вже через півтора-два року. У період насичення, що характеризується різким зростанням витрат на залучення нових абонентів і настільки ж сильним зниженням дохідності, українські мобільні оператори ввійдуть із величезними боргами. Цю ситуацію цілком можна буде назвати телекомунікаційною кризою. І думати про її подолання слід вже сьогодні.

Як уже писало «ДТ», у європейських країнах структура ринку мобільного зв’язку, що перебуває там у стадії глибокого насичення, зазвичай містить у собі одного-двох домінуючих і двох-чотирьох невеликих операторів. Спільні частки груп «третіх» операторів у середньому становлять 20—30%. Причому серед них зустрічаються як нішеві гравці (приклад — наш «Голден Телеком», що концентрується на обслуговуванні міських бізнес-абонентів), так і жертви світової телекомунікаційної кризи. Та є й повноцінні «треті оператори», що займають велику частину ринку. До якої категорії в результаті потрапить наш третій національний — побачимо.