ІНТЕРНЕТ ОПТОМ І ВРОЗДРІБ ПРИХІД «УКРТЕЛЕКОМУ» НА РИНОК ПРОВАЙДИНГУ ПОМІТНО ЗМІНИВ ПРАВИЛА ГРИ НА НЬОМУ

Донедавна ринок доступу в Інтернет, або Інтернет-сервіс-провайдингу, вважався хоч і не найприбутковішим, але одним із найвільніших ринків у нашій країні. Для надання провайдерських послуг не була потрібна ліцензія, устаткування не сертифікувалося, існував сталий попит і підготовлених фахівців не бракувало. Усе було тихо і спокійно. Проте ринок цей, порівняно з аналогічними ринками західних країн, можна було назвати кустарним: обсяг наданих послуг 1999 року, коли в Україні спостерігався пік інтересу до інформаційних технологій, не перевищував якихось двох мільйонів доларів. Але прогримів грім, і на ринок Інтернет-провайдингу звернула увагу держава. Органи управління — Держкомзв’язку й СБУ — перейнялися його регулюванням, а державний монополіст «Укртелеком» — просто вийшов на нього. Прихід «Укртелекому» на цей ринок не міг не змінити правила гри. Хоча б тому, що жодний інший його оператор не міг дозволити собі хоча б якихось значних вкладень у національному масштабі.

Свобода,
що змінилася необхідністю

Історію Інтернету писали часто, але щоразу вона ставала старою, ще не будучи дописаною до кінця. У нашій країні її можна розділити на три етапи. Перший — віртуальний. Домен .ua використовувався для маршрутизації електронної пошти в релкомівських мережах, за свідченнями аксакалів, уже з 1990—1991 року (тоді ще діяв радянський домен.su). У грудні 1992 року домен.ua було офіційно зареєстровано в NIC — так наша країна з’явилася в Інтернеті.

У 1992—93 роках почали свою роботу перші українські Інтернет-провайдери: «Глобал Юкрейн», «Ельвісті», «Релком», трішки згодом, 94-го — «Лакі Нет». Так почався дрібнопровайдерський період розвитку мережі. Дрібно — бо до 1999 року кількість клієнтів навіть у Києві не перевищувала 10 тисяч, а обслуговували їх майже 50 провайдерів. До 2000 року провайдерський ринок зростав повільно та природно: одержувані прибутки дозволяли провайдерам невеличкими темпами збільшувати кількість ліній доступу й помалу розширювати зовнішні канали. І те й інше гальмувалося відсталою інфраструктурою телефонного зв’язку, підвідомчою «Укртелекому». При цьому будівництво хоча б до певної міри значної інфраструктури (магістральних каналів, міжнародних комутаторів) більшість провайдерів не задумували, та й не потягнули б. Були й винятки — «Голден Телеком», «Фарлеп» і деякі інші, що все-таки будували оптоволоконні лінії між своїми вузлами в різних містах. Але це суттєво позначалося на вартості їхніх послуг (користуватися Інтернетом від «Голдену» традиційно могли собі дозволити лише успішні підприємства, переважно з іноземним капіталом).

Третій етап почався з приходом на ринок «Укртелекому». Факт очевидний — буквально за два-три роки «Укртелеком» створив інфраструктуру, якої немає і найближчим часом не буде в жодного з його конкурентів. Таким чином, основною тенденцією ринку нині є масовий перехід провайдерів на канали «Укртелекому»: компанія позиціонує себе як «провайдер провайдерів». Зростає контрольованість провайдерів «Телекомом»: дрібні фірми фактично перетворюються на роздрібних реалізаторів укртелекомівського Інтернету.

Етапи великого шляху

Натиску, з яким «Укртелеком» увійшов на ринок, можна повчитися, але не в усіх вийде його повторити.

1997 рік. Створено перший Інтернет-вузол «Укртелеком» у столиці. Це був транзитний вузол, з’єднаний 2-мегабітною волоконно-оптичною лінією з вузлом компанії UUNET у Лондоні. Протягом найближчих трьох років вузли доступу в Інтернет відкрилися й у деяких обласних дирекціях. Але програму впровадження Інтернет-послуг у масштабах країни компанія почала реалізовувати лише 2000 року. Тоді за рік вузли доступу було створено в усіх обласних і декількох районних центрах. Усі ці вузли зв’язувалися між собою двомегабітними каналами й були на той момент наймогутнішою в Україні мережею передачі даних.

Кінець 90-х років. Вузли доступу в Інтернет «Укртелекому» надають послуги з’єднання за виділеними лініями. Для цього можуть використовуватися дво- або чотирипровідникові з’єднання, цифрові канали n*64 кбіт/с або віртуальні канали Frame Relay. Протягом 2001 року пропускну здатність зовнішніх каналів «Укртелекому» — у напрямках Європи, США й Росії — було доведено до 82 МБіт/с — каналів такої ширини немає в жодного з вітчизняних провайдерів. Центральний вузол у Києві підключений також до точки обміну трафіком між українськими провайдерами UA-IX, у створенні якого також брала участь компанія. Клієнтами «Укртелекому» є багато провайдерів, котрі купують у нього широкосмуговий доступ за наданими каналами. Серед них навіть один закордонний — «АрменТел», національний телефонний оператор Вірменії.

2000 рік. «Укртелеком» починає надавати послуги комутованого доступу індивідуальним користувачам. 2001 року, за даними компанії UMG, «Укртелеком» став лідером серед українських провайдерів за кількістю клієнтів. Сьогодні він володіє більш як 200 вузлами доступу в Інтернет у всіх обласних центрах країни і більш як у сотні районних. У деяких регіонах «Укртелекому» належить 15—30% ринку послуг доступу в Інтернет.

2001 рік. «Укртелеком» пропонує послуги доступу в Інтернет за абонентськими цифровими лініями (технологія DSL). Ця технологія забезпечує високошвидкісний Інтернет (до 115 кбіт/с) і можливість одночасного використання телефонної лінії для передачі даних і голосового зв’язку. До кінця 2002 року «Укртелеком» планує ввести 6000 DSL-підключень. А потенційний попит на широкосмуговий доступ в Інтернет оцінюється в сто тисяч абонентів протягом найближчих року-півтора. Перший етап проекту, що передбачає встановлення систем доступу до DSL загальною ємністю 10 тисяч ліній на сотні АТС у всіх обласних центрах, коштує 11 мільйонів доларів — навряд чи сьогодні хоч один провайдер у змозі вкласти таку суму в модернізацію своєї мережі.

2002 рік. Планується запуск мультисервісної АТМ-мережі, яка об’єднає обласні центри України цифровими каналами з пропускною здатністю 155 Мбіт/с. Перше АТМ-з’єднання введено в жовтні 2001 року на ділянці Київ—Львів. Така пропускна здатність мережі дозволяє передавати нею і дані, і голосовий трафік, і відеоінформацію. У рамках проекту проводиться модернізація Інтернет-вузла в Києві, після чого маршрутизація трафіку проходитиме на ньому на гігабітних швидкостях. Буде збільшено пропускну спроможність вузлів в Одесі, Харкові, Львові, Дніпропетровську й Донецьку, які й буде підключено до АТМ-магістралі зі швидкістю 155 Мбіт/с. Вузли в інших обласних центрах буде підключено до шести модернізованих вузлів зі швидкостями від 2 до 8 Мбіт/с. На модернізованих вузлах установлюються резервні процесори (а на Київському вузлі споруджується резервний маршрутизатор). На кожному з модернізованих вузлів буде встановлено устаткування для підключення десятків провайдерів із швидкостями 2—10 Мбіт/с. Вартість проекту — 9 млн. грн.

2002 рік. «Укртелеком» планує довести кількість користувачів комутованого доступу до ста тисяч. Для цього у вузлах доступу до кінця року буде додатково встановлено 3500 цифрових ліній (вартість проекту — 15 млн. дол.). У Києві їх стане 1500 (це більше, ніж у двох найбільших конкурентів — «Голден Телекому» і «IP-Телекому» разом узятих). В Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Львові й Донецьку стане по 300 ліній, у Запоріжжі й Луганську — по 180, в інших обласних центрах — по 60.

2002—2003 роки. Можливо, «Укртелеком» нарешті випустить на ринок свій «безкоштовний Інтернет». По суті, це той самий комутований доступ за допомогою телефонної лінії, проте користувач платить лише за використання телефону під час доступу — підключення й Інтернет нічого йому не коштує. Реалізувати таку схему може лише потужний оператор електрозв’язку, що надає водночас усі її види та має досить прибутків, аби дотувати одну з надаваних послуг. Готується маркетингова програма, що передбачає надання безкоштовних модемів і комп’ютерів тим, хто користується Інтернетом велику кількість часу.

2002—2003 роки. «Укртелеком» планує вихід на ринок онлайнових послуг. На основі створюваної інфраструктури — магістральної АТМ-мережі й вузлів високошвидкісного абонентського доступу — можна реалізовувати послуги Інтернет-хостингу, розширеної електронної пошти, доступу до прикладних програмних продуктів тощо. Доступ до програмних продуктів (ASP) за схемами оренди або «на вимогу» (software on demand) може, приміром, підтримувати різноманітні системи електронних платежів, ігрові сервери, Інтернет-магазини й інші вирішення для електронного бізнесу, аудіо- й відеотрансляції в мережі, системи для дистанційного освіти.

Пастух провайдерів

Отже, нині «Укртелеком» як провайдер є власником найпотужнішої в країні магістральної мережі передачі даних, а також має чималу частку ринку комутованого доступу й доступу за наданими лініями. Очевидно, що йому, як і будь-якому постачальнику послуг, вигідніше продавати їх оптом. У цьому разі компанії найвигідніше продавати широкосмуговий доступ саме Інтернет-провайдерам — непотрібно витрачатися на просування своєї послуги в жорсткому конкурентному середовищі, та й прибуток стабільніший. Складається ситуація, коли дедалі більше провайдерів стають користувачами укртелекомівських каналів. Наприкінці 90-х таких були одиниці, та й то канали використовувалися як резервні. А сьогодні навпаки — як резервні використовуються примхливі супутникові канали, а потужні «укртелекомівські» стають основними. Таким чином, «Телеком» одержує контроль над провайдерами. Адже будь-яке відключення каналу відразу завдає їм значних збитків. За деякими даними, контроль цей іноді буває не лише теоретичним, а й практичним: щоб забезпечити регулярність платежів, до складу керівництва провайдерів вводяться лояльні до «Укртелекому» менеджери.

Зазначимо, що в західних, особливо європейських країнах, телефонні компанії також традиційно надають послуги доступу в Інтернет. І комутований доступ вони надають переважно безкоштовний (плата стягується лише за використання телефонної лінії). Проте в жодній із розвинених країн немає монополії однієї компанії на магістральну мережу передачі даних. Навіть у США, де населення проживає не так компактно, як у Європі. У будь-якому, навіть невеличкому містечку, за рідкісним винятком, є вибір, до мереж якої компанії під’єднатися місцевому провайдеру-операторорові чи індивідуальному користувачеві. Звісно, на цьому етапі проведені «Укртелекомом» у райцентри двомегабітні канали —очевидне благо. І монополіст, котрий забезпечив Інтернетом сільські школи (це зробити було більше нікому), заслуговує на вдячність. Проте вільна конкуренція — набагато кращий двигун прогресу, ніж монополізм, особливо державний. Тож хочеться сподіватися, що на ринок Інтернету в Україні все-таки прийдуть інвестиції, й інші компанії також дозволять собі побудувати потужну інфраструктуру. Громадяни від цього тільки виграють.