Володимир Назаренко: Наукові проекти повинні мати освітню складову

Автор : Олена Терлецька
28 листопада 20:40

Мабуть, ніхто не буде спростовувати: якщо допитливого і здібного учня залучати до науки ще зі шкільної лави, згодом він стане кваліфікованим спеціалістом. Один із засновників Університету юних біохіміків, провідний науковий співробітник Інституту біохімії ім. О. Палладіна НАН України Володимир Назаренко розуміє це дуже добре.

 

Мабуть, ніхто не буде спростовувати: якщо допитливого і здібного учня залучати до науки ще зі шкільної лави, згодом він стане кваліфікованим спеціалістом. Один із засновників Університету юних біохіміків, провідний науковий співробітник Інституту біохімії
ім. О. Палладіна НАН України Володимир Назаренко розуміє це дуже добре. Адже понад 40 років керує науковою роботою юнацтва.

- Володимире Івановичу, як проходять заняття в Університеті юних біохіміків?

- Це зустрічі вчених з молоддю, які відбуваються щомісяця.Приходять усі, хто цікавиться біологією. Ми вибираємо тему лекції і дивимося, який відомий вчений працює за цією тематикою в Україні. Його й залучаємо до роботи.

Інколи запрошуємо до нашого університету закордонних вчених. Наприклад, Денисові (вказує на свого вихованця, який під час інтерв'ю робив щось на комп'ютері й інколи долучався до розмови. - О. Т.) дав автограф всесвітньовідомий китайський учений у галузі генетики Хуанмінг Янг, який приїжджав до Києва минулого місяця.

Лекторії проходять у Київському палаці дітей і юнацтва, а експериментальні заняття для тих, хто хоче виконувати дослідницьку роботу, - в Інституті біохімії. Зазвичай практичні заняття відвідують учасники двох гуртків біохімії (Київського палацу дітей і юнацтва та Інституту біохімії), члени Малої академії наук (МАН) і просто ті, кому це цікаво. По закінченні їм видається свідоцтво про проходження курсу.

Після гуртків біохімії до нашого інституту прийшло працювати близько 50 молодих талановитих людей. Зараз не всі з них у нас працюють, бо половина за кордон поїхала, половина - там, де вища зарплатня, а хтось перейшов в інші наукові установи на вищі посади. Але всі вони починали з нашого інституту.

- Яку тенденцію ви спостерігаєте щодо молодих науковців-гуртківців: їх кількість збільшується чи зменшується?

- Я б сказав, що збільшується. Але мені не подобається, що це збільшення відбувається, можливо, штучним шляхом. Раніше Мала академія була громадською організацією. Тепер стала державною структурою, керованою Міністерством освіти і Національною академією. Це добре, що в Малої академії є "дах". Але в школах потрактували це так: якщо вони ведуть гуртківців, у них є переможці, до експериментальної роботи залучено півкласу - то їм це зараховується, сприяє підвищенню. Яким чином - не знаю, я в школі не викладаю. Інколи до мене приходять діти й кажуть: "Мене прислала вчителька, давайте мені роботу, я буду писати й захищатися". І я не знаю, чи це збільшення за рахунок того, що їх примушують у школі, чи за рахунок більшого попиту на дисципліну. Але я впевнено можу сказати: кількість здібних дітей, які спроможні представляти Україну за кордоном, не зменшилася.

- На Міжнародному конкурсі юнацької наукової творчості в Пекіні у 2014 р. українська делегація здобула три золоті медалі. Розкажіть, як відбувається це змагання.

- Я вже 8 років вожу дітей на цей конкурс. І жодного разу ми не повернулися без золотих медалей, - їх в нас уже 25. Організовує конкурс BAST (Пекінська науково-технологічна асоціація), яка тільки в Пекіні налічує 400 тис. науковців. Конкурс відбувається у формі стендової презентації. Ми вивішуємо свої проекти на стендах. Наші учні пояснюють відвідувачам суть проектів, відповідають на запитання (англійською!). Презентацію робіт конкурсантів відвідують не лише члени журі, а й усі, хто цікавиться наукою.

Організатори китайського конкурсу з великою повагою ставляться до нашої делегації. Цього разу вони сказали мені: "На черговий конкурс ми розсилатимемо запрошення наступного року, а вас запрошуємо тепер".

- Які етапи необхідно пройти, щоб представляти Україну за кордоном?

- Ніяких особливих етапів немає. Висилається запрошення на країну. У нас це все проходить через президію Національної академії наук. Я відбираю якісні експериментальні роботи, такі, щоб заслуговували не менше як на срібну медаль (усміхається. -О. Т.), а президія МАН їх узгоджує.

Тільки тут одне "але". Ви ж знаєте, що в нас на такі суспільно корисні речі коштів не вистачає, і наші поїздки зовсім не фінансуються. Близько 1000 дол. коштують проїзд, віза та додаткові витрати. Все це фінансують батьки, а я їду за власні кошти. На самому конкурсі нас утримують організатори.

- Окрім конкурсів, існують ще міжнародні науково-освітні програми для юних науковців. Одна з найвідоміших - українсько-американська програма "Рослини в космосі", в якій ви брали участь. У чому її суть?

- Це - космічний експеримент з біології, проведений
1997 р. вченими України і Америки для з'ясування впливу факторів космічного середовища на рослинні організми. З американського боку навчальним проектом керував його автор - професор Пол Вільямс із Вісконсинського університету. А я очолював цей проект від України. Є така рослина Brassicarapa; її ще називають AstroPlants (астро-рослина) або FastPlants (швидкоросла рослина). Якщо брати аналог в Україні, то це - рапс, який росте все літо, а потім визріває. Вчений створив цю рослину, скориставшись її прапрадідусем із найкоротшим періодом вегетації - низькорослим бур'янцем із полів Непалу. Ця рослина швидко росте: за
35 діб - від насіння до насіння. Для експерименту це важливо, адже космонавта не триматимуть півроку в космосі, щоб він міг подивитися, як відбуваються різні процеси (запилення, запліднення, а згодом проростання та визрівання).

В українсько-американському експерименті у виконанні Леоніда Каденюка визначалося, як вона поводитиметься в космосі. Паралельно спостерігали за ростом рослини на Землі.

Наприклад, у космосі сталося певне відхилення: чи то листя не так розміщене, чи то рослина повільніше або швидше росте. А у експериментальних зразках на Землі такого відхилення немає. Можна вважати, що це - вплив космосу. Однак одного контрольного екземпляру замало. В земних умовах треба було провести не одну тисячу, а 5тис.- 10 тис. дослідів. І якщо серед 10 тис. немає цієї патології, тоді можна на 100% бути впевненим, що це вплив космосу. В науково-освітньому експерименті вчителі з учнями майже в усіх областях України вирощували цю рослину синхронно з Каденюком. Таким чином діти були причетні до наукової програми. Для них це дуже почесно й цікаво. Бо якщо сказати школяреві: "На тобі зернятко вивчай, як воно росте", - не буде ніякого інтересу. А якщо сказати, що це потім порівнюватиметься з космосом, - то вже інша річ.

Завдяки американським партнерам програми Каденюк мав можливість підтримувати з нами зв'язок у реальному часі. Для відеоконференції з космонавтом в Україні відібрали
30 найактивніших учасників експерименту. Леонід Костянтинович півгодини розповідав і демонстрував певні процеси, а учні ставили йому запитання.

Потім було ще кілька спільних науково-освітніх програм. В одній із них порівнювали властивості томатів після перебування їх насіння в космосі в умовах мікрогравітації. Тепер ми реанімуємо цей експеримент. Американці провели його, підбили підсумки й на цьому зупинилися. А ми вирішили з'ясувати, як впливає перебування в космосі на зберігання насіння. Маємо три зразки насіння томатів: зібране з рослин, вирощене на рівні землі (контрольна група), нижче рівня землі (занурене глибоко під воду) і в космосі. Це три рівні гравітації.

Я, взагалі, не планував проводити експеримент, бо насіння вже старе, і програма була давно. Але одного разу посадив його просто на мокру підкладку, дивлюся - воно проклюнулось. Проте я нічого не підраховував, статистики не робив. Тепер хай вони (діти. - О. Т.) зроблять: посадять насіння і подивляться, як воно поводитиметься. Наприклад, те, що було в космосі, може, наполовину зійде; а те, що в земних умовах, - може, все проросте.

-Чим цікавляться юні науковці, які напрями їхніх досліджень?

- В основному це - фундаментальні роботи, але в перспективі ці ж розробки можуть мати вже прикладний характер. Вивчають біохімічні процеси, які відбуваються в живих організмах. Усе залежить від того, в яку лабораторію потрапив школяр.

Мені приємно, що, де б не була представлена наша молодь (в Америці, Китаї, Росії, Литві), скрізь наші виступи проходили на ура. Так, позаторік до нас приїжджала профспілкова делегація Академії наук Росії. Вони мене запитали, як у нас проходить виховання наукової молоді. Я їм розповів. Вони зацікавилися й запропонували провести влітку в "Гілеї" (це наш академічний Будинок відпочинку в Херсонській області) спільні табірні збори. Туди приїхали наші і їхні учні. Ми підготувалися: кожен виступав із науковою доповіддю, обговорювали наукові проблеми, показували щось на новостворених приладах. Наприклад, ми презентували гостям прилад Інституту кібернетики, розроблений академіком Ігорем Войновичем: гемоглобінометр, який визначає рівень гемоглобіну інтактним методом - прикладанням датчика до руки. Був у нас і пристрій, розроблений Інститутом біохімії. Він визначає наявність хелікобактера - бактерії, яка може викликати виразку шлунка, безконтактним методом, тобто без ковтання зонда. Зацікавив гостей флоратест - прилад, датчик якого прикладається до листя рослин, і таким чином можете визначити їхній стан. До речі, це - також розробка Інституту кібернетики. І так щодня ми проводили лекційні та практичні заняття. Після цієї зустрічі російські колеги почали нас запрошувати на свої конкурси, і ми багато творчо спілкувалися.

- Цьогорічні випускники шкіл за результатами ЗНО показали низький рівень знань із природничих дисциплін. Як, на вашу думку, можна пробудити інтерес у дітей до вивчення природничих наук?

- Якщо школярі залучені до наукових установ, то вони мають можливість виконувати роботи на високому рівні. Дуже жаль, що не всі науковці це розуміють. Якщо Національна академія наук - державна наукова установа, то вона має не тільки рухати науку і друкувати наукові статті, а й виконувати просвітницьку роботу: поширювати знання, пропагувати їх. Є інститути, в яких учнів взагалі не допускають до лабораторій.

Якби ті всі науковці у своїх програмах, як у США, мали науково-освітній компонент, не довелося б тоді державі стільки коштів виділяти окремо на дитячу науку.

У Малій академії і в Київському палаці для гуртківців штат викладачів-науковців є, а сучасну роботу зробити ні на чому. А зараз же в країні реалізуються сотні наукових і науково-прикладних програм за різною тематикою. Якби в кожній із них виділялося 1-2% на науково-освітні проекти - це було б дуже корисно. Наприклад, отримали виконавці 100 тис. на реалізацію проекту: 50 тис. на зарплату, 20 - на реактиви,
20 - на обладнання, 5 - на відрядження, а 5 тис. - на науково-освітню програму. І потім дали можливість школярам проводити на цю тематику досліди. У такому разі не треба розробляти окремо методику проведення експерименту - вона розписана в проекті.

Було б добре, якби однією з умов конкурсу наукових проектів була їхня освітня складова.