«ЗЕМЛЯ ЧОРНА, АЛЕ ВОНА — ЗОЛОТО...»* ЗЛАГОДА В КРИМУ МОЖЛИВА ЛИШЕ ЗА УМОВИ, ЩО ЗЕМЛЮ БУДЕ РОЗДІЛЕНО МІЖ СЕЛЯНАМИ Й РЕПАТРІАНТАМИ СПРАВЕДЛИВО

Останніми тижнями Кримом прокотилася нова хвиля протестів кримських татар, котрі досі марно добиваються виділення землі для репатріантів, які не були членами КСП на момент, коли в грудні 1999 року Президентом було видано указ про паювання земель. На мітингу, що тривав декілька днів у селі Врожайному під Сімферополем, кримські татари на знак протесту зняли з завіс і спалили двері сільради, в Угловому під Бахчисараєм не давали розійтися депутатам сільради доти, поки ті не скасували раніше ухвалене незаконне рішення, до речі, вже оскаржене районною прокуратурою, яке позбавляло репатріантів можливості одержати землю нарівні з усіма.

Причина заворушень — затвердження місцевими органами влади державних актів, які остаточно закріплюють розподіл землі між кримчанами. Розподіл, на думку не тільки кримських татар, далекий від справедливості. У результаті уряд Криму, представник Президента України в автономії, Рада представників кримськотатарського народу при Президенті звернулися до Леоніда Кучми з проханням видати указ про призупинення в Криму видачі держактів на право володіння землею терміном на три місяці. Щоб за цей час знайти розв’язання проблеми.

Треба сказати, що проблема приватизації землі й участі в цьому процесі репатріантів, що повернулися з депортації, для Криму не нова. Недавно я переглядав свій архів і в документах за 1993 рік знайшов статтю колишнього в.о. голови комітету в справах депортованих (нині Рескомнац Криму) Юрія Османова про те, що слід зробити, аби в майбутньому «уникнути чорного перерозподілу». На жаль, ми змушені констатувати, що за цей час (Юрія Османова підступно вбито того ж року) Криму не вдалося ні знайти розв’язання проблеми, ні уникнути загострення ситуації, тож питання про перепаювання землі в автономії, як його ставить сьогодні меджліс кримських татар, є не чим іншим, як тотальним чорним перерозподілом, який можна було передбачити ще вісім-десять років тому й постаратися уникнути його, якби... Якби хтось у Криму (і в Україні!) предметно й послідовно дбав про інтереси кримських татар, а органи влади вживали заходів до того, щоб обстановка не загострювалася, а гармонізувалася, як іноді полюбляють говорити. Проте все відбувалося інакше.

Проблема забезпечення земельними ділянками депортованих громадян постала не через недостатню кількість виділених земель, а через неврегульоване розселення поверненців по території республіки. Так, у східних, північних, західних і центральних районах проблем із забезпеченням земельними ділянками немає, труднощі є лише в кількох районах передгірної та південної зон півострова. Приміром, у Сімферопольському районі оселилися близько 22 тисяч кримських татар, а площа земель запасу й резервного фонду, яку можна використовувати для забезпечення земельними ділянками, — 16,1 тисячі гектарів, що становить лише по 0,7 гектара на одного працездатного. У Білогірському, Кіровському й Бахчисарайському районах, містах Судаку та Ялті цей показник відповідно становить 2,3; 1,1; 0,7; 1,9 і 0,5 га. А в Чорноморському, Роздільненському, Ленінському й Первомайському районах він значно вищий — 9,4; 6,5; 5,2 і 4,1 гектара. Загалом по Криму на всіх працездатних у сільській місцевості (630,4 тисячі чоловік) припадає по 2,8 га сільгоспугідь, але на всіх працездатних із числа депортованих громадян, що проживають у сільській місцевості (99,6 тисячі чоловік), — тільки 287,3 тисячі гектарів земель запасу й резервного фонду, тобто 2,6 га в середньому на одну людину. Але це в середньому, річ же в тім, що в кожному конкретному випадку свої цифри — де по 12 гектарів на пай, а де й менше одного. Середня цифра говорить лише про те, що можливість задовольнити всіх є, але вона потенційна, розрахункова, а на практиці її немає.

Відповідно до прогнозних даних Рескомнацу АРК, до 2010 року очікується повернення ще майже 230 тис. депортованих. Проте статистичні матеріали свідчать, що протягом останніх років щороку поверталося близько 8—12 тисяч чоловік. Навіть коли припустити, що прогнози Рескомнацу реально підтвердяться, то проблему забезпечення нових репатріантів земельними ділянками при управлінні процесами їх розселення можна було б розв’язувати шляхом надання земель із резервного фонду загальною площею 110—145 тис. га сільгоспугідь і в процесі роздержавлення ще 84 державних сільськогосподарських підприємств, яких поки що не торкнулася реформа. Як відомо, в Узбекистані вже приблизно 10 тисяч чоловік узяли громадянство України й найближчим часом збираються повернутись у Крим. Землю вони зможуть одержати з фондів резерву й запасу. Це теоретично. А на практиці все виглядає інакше.

Членів КСП, котрі одержали право на земельний пай у Криму, нараховувалося 199,3 тисячі чоловік, зокрема 18346 кримських татар, тобто 9,2 % від загальної кількості членів КСП. До середини минулого року 191,8 тисячі чоловік стали власниками сертифікатів на земельний пай, зокрема 16,9 тис. репатріантів (8,8% від загальної кількості тих, хто одержав сертифікати). Та якщо серед сільських жителів некримськотатарського походження паями «охоплено» майже кожного четвертого, то серед депортованих їх не одержав навіть кожний десятий (підсумкова цифра — 9,7% із майже 188 тисяч кримськотатарського сільського населення). І це при тому, що частка кримських татар у сільському населенні півострова в середньому становить 25%, а в окремих місцях перевищує 30%. Диспропорція, як бачимо, очевидна.

Тож у Криму вважають, що указ Президента України про паювання земель колишніх КСП став істотним кроком уперед, проте не бездоганним. Найголовніше — у ньому не було враховано особливості Криму, наявність великої групи поверненців із депортації, котрі з різних причин — спочатку через відсутність громадянства, потім через те, що в КСП їх просто не приймали, а прийнятих звільняли в першу чергу! — не змогли законним шляхом одержати пай. Змиритися з цим люди, котрі загалом вважають землю Криму своєю прабатьківщиною, незаконно віднятою в результаті депортації (а до 1944 року 75 відсотків депортованих жили в сільській місцевості та працювали в колгоспах!), звісно ж, не хочуть і не зможуть!

Більше того, як виявилося, ідея забезпечення репатріантів землями з фонду резерву й запасу нежиттєздатна тому, що в цей фонд виділяли свого часу найгірші, віддалені від населених пунктів, нерідко загалом не придатні для землеробства ділянки. Крім того, у багатьох господарствах, що нині відзначилися як спірні, паювання землі проведено так, ніби ті, хто його проводив, поставили собі за головну мету не примирити людей, а спровокувати серед них конфлікт. Скажімо, у КСП «Врожайне» землю на паї одержала практично чверть охочих її отримати: обійшли працівників сільської соціальної сфери, серед котрих, до речі, багато кримських татар, «забули» також про численних пенсіонерів, які пропрацювали в господарстві по 20—30 років. Тепер у мітингах в центрі села, які чомусь називають татарськими, беруть участь і сотні росіян, українців, котрі (ото парадокс!) усе життя пропрацювали в господарстві, але на момент паювання вийшли з нього як за віком, так часто й тому, що їм уже багато місяців (іноді до двох років!) загалом не платили зарплату, а жити ж на щось треба було. Отож і йшли з агонізуючих КСП найдіяльніші, найпрацьовитіші, найнетерплячіші, котрі не примирилися зі злодійством і байдужістю. То чи ж справедливо, що їх позбавили земельного наділу?

Таким чином, якщо у «Врожайному» 545 чоловік землю одержали, то вимагають її ще 1915 чоловік — 650 репатріантів кримських татар і ще 1265 працівників соціальної сфери, пенсіонерів, котрі невчасно звільнилися, й інших категорій, які тепер солідарні з репатріантами. Голова сільської ради Сергій Павлятенко вважає, що при таких пропорціях інакше ніж перепаюванням проблему не розв’язати: земель резерву й запасу не вистачить. Якщо зараз на пай у селі припадає по 5,14 гектара, то після перерахунку залишиться по 2—3 гектари — теж чимало, у багатьох місцях і того менше! Теоретично перепаювати ще можна — у натурі землю поки що ніхто не одержав, є тільки «віртуальні» сертифікати. Звісно, охочих добровільно віддати майже половину паю не знаходиться, та якщо зібрати сход, обговорити проблему, якщо сільські люди зрозуміють, що загалом без землі залишаються такі самі, як вони, трударі, котрі віддали цьому господарству або присвятили праці на землі в іншому регіоні країни кілька десятків років життя, — люди зрозуміють одне одного. Інша річ, чи не запитають вони при цьому з начальства, яке паювало землю, за цей «недогляд» — а воно саме цього й побоюється! Тож і зволікає з переглядом паїв...

Тим часом, представник Президента України в Криму Анатолій Корнейчук, заступники голови Ради міністрів Криму Василь Кисельов і Сергій Велижанський, котрі займаються земельними питаннями, на відміну від голови меджлісу кримських татар народного депутата Мустафи Джемілєва, вважають, що перепаювання — це виняток. У 80 відсотках випадків проблему з землею вже врегульовано за рахунок земель запасу й резерву, які в багатьох випадках «наблизили» до населених пунктів за рахунок доброї волі власників сертифікатів, котрі, як у Бахчисарайському районі, добровільно поступилися частиною паю в загальний резервний фонд. Ще в 15 відсотках випадків її можна розв’язати за рахунок резервів, але в таких селах, як Врожайне, Углове й декількох інших, де допущені кричущі недоліки, певне, перепаювання доведеться провести.

І це зовсім не смертельна процедура, до того ж її, попри велемовні твердження про неможливість перепаювання, уже провели або проводять у багатьох місцях. Приміром, у Врожайному при першому розподілі паїв кожен одержав сертифікат на 5,14 гектара. Проте виявилося, що з якоїсь причини пропустили кількох людей, котрі мають таке саме законне право на пай, як і всі інші, — приміром, звільнені не за власним бажанням, а за скороченням штатів. І що ж? Зібралися й переглянули пай. Тепер на кожного припадає по 5,07 гектара. Тож попри те, що в сертифікаті зазначено 5,14, держакти видаватимуть із цифрою 5,07. Що це, як не проведене вже один раз перепаювання?

Інший приклад. У селі Угловому також пропустили частину категорій, що підпадають під дію указу. Але згодом сесія вирішила задовольнити їхні заяви за рахунок... земель запасу й резерву, чим порушила указ, оскільки вони мали одержати землю з загального фонду. Районна прокуратура оскаржила це рішення як незаконне, а сесія сільради скасувала. Тепер усім «забутим» доведеться видати землю з загального фонду, але для цього треба провести... перепаювання. Питання лише в тому, врахують інтереси кримських татар під час цього перегляду розміру паю чи ні. І чи не доведеться на знак протесту знову палити двері сільради й вимагати ще одного перегляду, а начальству — знову пояснювати, що перепаювання, мовляв, не передбачено законодавством. Утім, ніхто цим словам уже не повірить. З тієї простої причини, що скривджені при першому паюванні є практично скрізь. І практично скрізь ці помилки виправляли, і розмір земельного паю в сертифікаті й у держакті (там, де їх видали) часто різний.

Тим часом працівників кримського уряду можна зрозуміти. Голова Ради міністрів Сергій Куницин говорить, що ключ до розв’язання проблеми перепаювання не в Сімферополі, а в Києві — у Кабміні й Верховній Раді України. І це правда: юридично перепаювання неможливе без рішення вищих органів влади. Та коли вже особливості Криму не врахувала саме верховна влада — а конкретно в указі Президента, то й виправити становище, вважають кримські татари, може Президент — надавши офіційне право на перегляд кримських паїв в інтересах репатріантів.

* Кримськотатарське прислів’я.