Коли цивільні українці повертаються із російського полону, то стикаються з низкою проблем. Найчастіше це проблеми із житлом, доступом до медичної допомоги, відновленням документів, отриманням офіційного статусу та відсутність коштів для базових потреб. Крім того, окремі виклики для звільнених цивільних громадян — це реабілітація та потреба у соціальному супроводі, йдеться у результатах дослідження Фундації захисту громадянського суспільства Civis Fortis та Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Експерт Демініціатив Максим Паращевін під час презентації дослідження зазначив, що державна система підтримки сьогодні не дозволяє людям після звільнення з полону отримати комплексний супровід. Зокрема, це стосується медичного супроводу.
«За свідченнями звільнених, вони отримують первинну медичну допомогу на обмежений термін, часто це допомога – у вигляді діагностики та рекомендацій без подальшого лікування», — зазначив Паращевін.
Однак, за словами експерта, полон та тортури призводять до того, що українці повертаються зі значними проблемами зі здоров’ям і їм потрібен тривале спеціалізоване лікування та реабілітація. Але як показало дослідження, сьогодні цього держава не передбачила.
Крім того, більшість цивільних громадян після звільнення з полону залишаються без свого житла. У багатьох майно лишається на окупованих територіях. Тому після повернення люди живуть у тимчасових прихистках, модульних містечках, гуртожитках або орендованому житлі.
«Якщо говорити про те, що держава сьогодні не покриває, то це насамперед житло і стоматологія. Якби не допомога конкретних людей та громадських організацій, мені було б значно важче», — зазначий Костянтин Давиденко з Донецької області, який провів у неволі в окупованому Криму 7,5 років.
Проблеми виникають і з відновленням базових документів, зокрема дипломів, пенсійних документів, а також з підтвердженням трудового стажу. Щоправда, з відновленням паспорта, ідентифікаційного коду чи довідки внутрішньо переміщеної особи в більшості випадків все ж відбувається швидко. Натомість окрема проблема — це отримання статусу особи, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ.
«Для отримання такого статусу потрібні документальні підтвердження перебування у незаконному утриманні, яких люди часто не мають. Станом на 2025 рік, близько третини опитаних у дослідженні не змогли отримати цей статус саме з цієї причини», — пояснив Паращевін.
Найскладніше підтвердити факт незаконного ув’язнення тим українцям, які повертаються поза офіційними обмінами. Як наслідок, такі громадяни не можуть отримати державні гарантії та виплати.
«Я сподівалася, що після повернення мені пояснять, на яку допомогу я маю право і як її отримати. Але натомість довелося самій розбиратися з документами та доводити пережите», — зазначила звільнена з полону Олена Ягупова.
Вона мешканка Запорізької області. Олена Ягупова самостійно повернулася із полону і домагалася офіційного визнання факту її незаконного утримання та трудового рабства.
Також одразу після звільнення цивільні українці стикаються із фінансовими проблемами. Попри це виплати державної допомоги затримуються. А розмір такої допомоги — 100 тисяч гривень — не переглядали з 2018 року. Учасники дослідження переконані, що сьогодні ця сума не відповідає реальним потребам людей, які повернулися з полону.
Крім того, більшості опитаних необхідна тривала психологічна підтримка. Тоді як експерти зауважують, що фахівців, які вміють працювати з людьми, що пережили полон, не вистачає.
Окремо у Civis Fortis та Демініціативах виділили потребу у довгостроковій психологічній реінтеграції звільнених із полону цивільних громадян. Адже часто таким людям потрібна допомога з оформленням документів, отриманням медичних та соціальних послуг, пошуком житла і поверненням до самостійного життя. Однак навіть для цього в Україні немає достатньо підготовлених соціальних працівників. Індивідуальний супровід тих, хто повернувся з полону, взагалі фактично відсутній.
Правова аналітикиня Civis Fortis Анастасія Одінцова наголомила, що звільнені цивільні потребують не разової допомоги, а довгострокового та системного супроводу. За її словами, опитані під час дослідження експерти рекомендують розвивати спеціалізовані програми медичної та психологічної реабілітації, створювати механізми тимчасового житлового забезпечення, спрощувати процедури отримання статусу та посилювати міжвідомчу координацію.
В рамках дослідження провели три фокус-групові дискусії та 13 глобальних інтерв’ю з 36 звільненими з полону цивільними українцями. Крім того, опитали 25 експертів, які працюють із постраждалими після полону та є представниками державних органів, правозахисних, громадських та благодійних організацій. Всі фокус-групи та інтервʼю проводились на умовах анонімності.
Раніше в офісі генерального прокурора повідомили, що за час повномасштабної війни у російському полоні загинули 311 українських військових та цивільних. Наразі вдалося ідентифікувати лише 85 тіл. За фактами катувань та жорстокого поводження розслідують 518 проваджень. Справи щодо 24 людей уже передали до суду, а двох осіб — засудили.
Причому у більшості випадків РФ повертає тіла загиблих із суттєвими гнилісними змінами, що унеможливлює повне та об’єктивне дослідження причин і обставин смерті, виявлення наявних ушкоджень на тілі. Непоодинокими є факти повернення тіл з ознаками попереднього медичного втручання росіянами.