То що ж сказав Європарламент у резолюції про Голодомор 1932—1933 років в Україні?

07 листопада, 2008, 13:39 Роздрукувати Bипуск № 42, 7 листопада-14 листопада 2008р.
Відправити
Відправити

23 жовтня Європейський парламент, один із основоположних органів Європейського Союзу, ухвалив резолюцію «Про річницю Голодомору, штучного голоду в Україні 1932—1933 років». Судячи з першої реакції на цю подію цілої низки українських ЗМІ та коментарів їхніх читачів, країна, частина якої очікує визнання Голодомору геноцидом, а інша — заперечення цього, розгубилася. Замість звичного «геноцид» європарламентарії висловили абсолютно нову позицію, визнавши Голодомор злочином проти людяності. Ефект несподіванки виявився таким сильним, що багато хто вагався, як точно перекласти цей термін, і замість давно усталеного й концептуально правильного «людяність» говорили про «людство».

23 жовтня Європейський парламент, один із основоположних органів Європейського Союзу, ухвалив резолюцію «Про річницю Голодомору, штучного голоду в Україні 1932-1933 років». Судячи з першої реакції на цю подію цілої низки українських ЗМІ та коментарів їхніх читачів, країна, частина якої очікує визнання Голодомору геноцидом, а інша - заперечення цього, розгубилася. Замість звичного «геноцид» європарламентарії висловили абсолютно нову позицію, визнавши Голодомор злочином проти людяності. Ефект несподіванки виявився таким сильним, що багато хто вагався, як точно перекласти цей термін, і замість давно усталеного й концептуально правильного «людяність» говорили про «людство». Але найсерйозніші труднощі були викликані нечітким розумінням відмінностей між «злочином проти людяності» та «злочином геноциду», без чого неможливо коректно оцінити смисл і значення цієї резолюції. Спробуємо розібратися.

Ситуацію з резолюцією Європарламенту про Голодомор якомога краще характеризує відомий крилатий вислів - «диявол ховається в деталях». У нашому ж випадку він «сховався» у деталях історичних, політичних та юридичних. Згодом про них пам’ятатимуть лише історики й експерти, а надбанням гласності залишиться лише суха мова офіційного документа. Однак наразі повною мірою зрозуміти його смисл і значення - без розуміння цих нюансів - неможливо.

Насамперед слід виходити з того, що резолюцію Європарламенту ухвалив політичний, а не юридичний орган, яким у цій ситуації може бути виключно суд, і до того ж у певній політико-правовій ситуації. І ситуація ця - непроста. Крім того, хоч би яким авторитетним та - інколи - доброзичливим до України був цей орган ЄС, думка Європарламенту - не істина в останній інстанції, а відбиток суб’єктивного світогляду європарламентаріїв, їхнього розуміння історії Європи, Голодомору і, зрештою, визначень міжнародних злочинів, якими вони оперують.

Про злочини

Розпочати, мабуть, слід із найважливішого моменту, що хвилює громадськість: звідки походить поняття «злочин проти людяності» і який його зв’язок із поняттям «злочин геноциду». Тут нам доведеться звернутися до деталей історичних, коротко виклавши дуже показові віхи еволюції цих понять.

1899 рік. Ключові держави Європи та світу приймають Конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни. Серед її положень уперше на такому рівні закріплено поняття «людяності» як юридичну підставу для захисту прав людини. Норма, сформульована видатним російським ученим і дипломатом Федором Мартенсом, гласить, що існують певні закони людяності, які лягли в основу принципів міжнародного права й під захистом яких перебувають цивільне населення та учасники бойових дій під час збройного конфлікту. Звісно, про жодні злочини проти людяності тоді не йшлося, проте перший вагомий крок у цьому напрямі було зроблено.

1915-1920 роки. 24 травня 1915 року, з ініціативи Росії, Лондон, Париж і Петроград публікують декларації однакового змісту, в яких дають оцінку спланованій кампанії очищення країни від вірменів, яку реалізовувала Туреччина. У документах «різанина вірменів турками й курдами» кваліфікується як «злочини проти людяності та цивілізації». Рішучість трьох союзних столиць зрозуміла, адже набирає обертів Перша світова війна, і злочинна поведінка Порти дає чудову нагоду обрушитися на одного зі своїх ворогів силою не тільки зброї, а й нещадної критики.

Здавалося б, після завершення війни перемогою Антанти для широкого застосування терміна відкриваються не менш широкі перспективи, але, на жаль, з низки причин цього не стається. 1919 року на Паризькій мирній конференції глава МЗС Греції Ніколас Політіс, маючи на увазі насамперед знищення вірменів у Туреччині, запропонував підтримати концепцію «злочинів проти людяності» і закликати винних у їх скоєнні до суду. Аналогічну пропозицію внесла й спеціальна експертна комісія країн-переможниць. Трохи несподівано проти цих ініціатив категорично висловилися США. Вашингтон без зайвих дипломатичних реверансів відкинув злочини проти людяності як юридичну категорію, пославшись на те, що «закони і принципи людяності в кожної людини свої».

Після такої невдачі щойно сформульоване поняття остаточно втрачає свої позиції. У Туреччині в 1919 році учасників розправи над вірменами судять не за злочини проти людяності, а за «організацію і скоєння злочину масового вбивства». У 1920 році Севрський договір із Туреччиною також не вживає цього терміну, застосовуючи до описаних подій поширений термін «різанина».

1945 рік. Закінчується Друга світова війна, і про злочини проти людяності згадують у дуже показовому контексті, причому ті самі автори плюс США. Роль Антанти виконують Об’єднані Нації. Коли їхня майбутня перемога стала очевидною, розпочалася активна розробка механізму притягнення нацистів та їхніх поплічників до кримінальної відповідальності. Факт Голокосту вже ні в кого не викликав сумнівів, але сформульований для його юридичної кваліфікації термін «геноцид» був для чотирьох столиць надто свіжим, малозрозумілим і, отже, небезпечним. Держави потребували альтернативи.

Ось тоді й повертаються до злочинів проти людяності, включивши їх у Статут Нюрнберзького трибуналу (до речі, дуже символічно, що ініціатором тепер виступили США). Причому, боячись надміру широкого застосування цього терміна, союзники свідомо закріпили таке формулювання цих злочинів, яке охоплювало тільки події, що сталися під час Другої світової війни. І, хоча прокурорам усе-таки вдалося згадати слово «геноцид» в обвинувальному акті Нюрнберзького трибуналу, його Статут та рішення оперували виключно терміном «злочини проти людяності». Але при цьому за відповідними статтями обвинувачення судили нацистів саме за цілеспрямоване знищення євреїв та представників інших націй.

1946-1950 роки. Нюрнберг став беззастережною перемогою його творців, результати якої сумніву не піддавалися. Союзники почувалися впевненіше. Паралельно з’являлося дедалі більше інформації про Голокост, його жахливі масштаби, і стало зрозуміло, що це явище, найбільш нелюдське по суті, потребує окремої уваги. Сукупність цих чинників дозволила 11 грудня 1946 року ухвалити рекомендаційну резолюцію Генеральної асамблеї ООН, яка проголосила геноцид міжнародним злочином, а 9 грудня 1948 року - і юридично обов’язкову Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Дуже важлива деталь: документи ці були присвячені Голокосту, і тільки йому! За влучним висловом провідного юридичного експерта з проблематики геноциду Вільяма Шабаса, перемовники «створювали пам’ятник минулому, а не зброю для підтримки порядку в майбутньому».

Однак навіть після цих, безперечно - епохальних, подій із низки причин юридичного та політичного характеру термін «геноцид» не відразу отримує широке визнання й не повністю заміняє термін «злочини проти людяності». За великим рахунком, юристи й політики певний час виходили з того, що геноцид - лише один із можливих злочинів проти людяності. Наприклад, саме таку думку 1947 року висловив у рішенні у справі суддів військовий трибунал США, що діяв на території Західної Німеччини.

У зв’язку з цим слід також згадати показовий і важливий для розуміння резолюції Європарламенту закон Ізраїлю «Про покарання нацистів і за співробітництво з нацистами» 1950 року. У ньому замість терміна «геноцид» було вжито близький до терміна «злочини проти людяності» термін «злочини проти єврейського народу». При цьому визначення цього злочину повторювало визначення геноциду, закріплене в згаданій Конвенції 1948 року...

Висновок очевидний: зазначені трагічні події, що сталися в період 1915-1946 років, класифікувалися державами як злочини проти людяності. Якби вони сталися після визнання геноциду злочином, формулювання його складу, що було повністю завершено лише в 1948 році, то, наважуємося припустити, держави без тіні юридичних сумнівів класифікували б їх як геноцид.

Оскільки ж історія не визнає умовного способу, зацікавлені читачі можуть тепер лише порівняти визначення цих злочинів у Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 року. Ми ж відзначимо головну відмінність між ними. Злочин геноциду завжди має на меті повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Злочини проти людяності спрямовані проти цивільного населення, але не ставлять за мету його повне чи часткове знищення лише через приналежність індивідів до цього населення.

Про резолюцію

Тепер повернімося у 2008 рік, до деталей юридичних та політичних. За вікном - надзвичайно складна геополітична ситуація, кілька прикладів скоєння геноциду в новітній історії Європи та світу, національна і міжнародна судова практика з покарання за його скоєння, а також курс України на визнання Голодомору геноцидом проти українського народу, що однаковою мірою супроводжується підтримкою і опором деяких держав.

У цих умовах Європарламент і вирішує ухвалити документ із питань Голодомору 1932-1933 років в Україні. Як політичний орган він зовсім не зобов’язаний вплутуватися в суперечливі дискусії з приводу правової природи цієї трагедії і може обмежитися лише вшануванням пам’яті її жертв. Європарламентарії ж беруть на себе відвагу зробити рішучий крок вперед і з використанням юридичних, а не політичних понять дати Голодомору свою оцінку. Але якою вона має бути?

Поставмо себе на місце європарламентарія. Перед обговоренням резолюції він справедливо виходить із того, що Голодомор в Україні - це не просто трагедія, а саме злочин, жахливий за смислом і масштабами, наслідки якого для українців були й залишаються вкрай тяжкими. Щоб правильно кваліфікувати цей злочин, він вирішує вивчити думки істориків, юристів та політиків про Голодомор. І що він бачить? Не визначеність, а більш ніж активну дискусію щодо всіх аспектів питання, причому не тільки у світі, а й у самій Україні (!). А тут ще й юридичні радники привертають увагу до того, що в 1933 році поняття «злочини проти людяності» вже існувало, а ось про «злочин геноциду» ще ніхто й не думав, та до багатьох інших юридичних нюансів питання. З такими думками депутат і вирушає в зал для голосування.

То що ж усе-таки сказав Європарламент? З одного боку, висловлена в його резолюції позиція - чітка й однозначна: Голодомор - злочин проти людяності. Організатор і виконавець злочину - режим Сталіна. Спосіб його скоєння - штучний голод. Мотив - опір сільського населення України політиці колективізації. Жертва - українське селянство. Мабуть, із юридичного погляду, саме останні два факти не дозволяють європарламентаріям беззастережно визнати Голодомор геноцидом. Адже, на їхню думку, злочин скоєно не проти частини української нації як такої, а лише проти її окремої соціальної групи (не захищеної за Конвенцією 1948 року), і мета його - не знищити цю групу через її приналежність до української нації, а лише зламати її опір.

Водночас автори резолюції ввели у її текст положення, безпосередньо пов’язані з геноцидом. По-перше, для обґрунтування свого рішення в преамбулі резолюції Європарламент згадує закон України про Голодомор 1923-1933 р. і, що ще важливіше, посилається на визначення злочину геноциду за Конвенцією 1948 року, а не на визначення злочинів проти людяності за чинними міжнародними договорами у цій сфері. По-друге, зазначається, що сталінський режим «спланував» Голодомор, що є однією з ключових складових злочину геноциду. По-третє, Голодомор визнається «жахливим злочином проти українського народу і проти людяності» (нагадаємо у зв’язку з цим про формулювання згаданого ізраїльського закону 1950 року). Інакше кажучи, проводиться чітке ототожнення українського селянства і українського народу.

І останніх два моменти з приводу тексту резолюції, на які не можна не звернути уваги і які можуть бути неправильно витлумачені без розуміння деяких деталей. Уважний юрист може висловитися в тому дусі, що, мовляв, згадування визначення геноциду в преамбулі жодним чином не впливає на смисл основної частини документа. З правового погляду, аргумент коректний. Але погодитися з ним не дозволяє деталь, на перший погляд - суто технічна. Особи, ознайомлені з процесом розробки проектів рішень міжнародних політичних органів, підтвердять, що якби європарламентарії були налаштовані очистити текст від посилань на геноцид, вони зробили б це без найменших сумнівів. Отже, положення щодо геноциду залишені в резолюції свідомо.

Другий момент. Уважний читач може замислитися: а чи був у Європарламенту інший вихід, інакше кажучи - чи міг він беззастережно визнати Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом? Дуже важлива деталь, яку слід брати до уваги, відповідаючи на це запитання, полягає в природі Європарламенту. Як політичний орган він, безперечно, міг сказати що завгодно, подавши виключно своє розуміння проблеми. Але, на щастя чи нещастя, Європарламент вирішив проявити себе як досвідчений політичний орган, що цікавиться юридичними нюансами питання. Замість того, щоб схилити шальку терезів на користь однієї зі сторін дискусії про Голодомор, він, образно кажучи, в умовах політичної зливи пройшов «між крапельками».

У такому вигляді резолюція хороша для всіх. У загальноісторичному плані вона підтверджує зв’язок між злочином геноциду та злочинами проти людяності, а також залежність прийнятих рішень від конкретних політико-правових обставин. Опоненти визнання Голодомору геноцидом не знаходять у ній такої кваліфікації. Прибічники ж такого підходу бачать у резолюції посилання на геноцид і також отримують аргументи для тлумачення її у своїх інтересах. На цьому тлі сам Європарламент демонструє зважений підхід і уникає обвинувачень в упередженості.

Політичне значення резолюції важко переоцінити. Вона, звісно, не може претендувати на почесний статус «першого міжнародного документа» з цієї проблематики. Нагадаємо у зв’язку з цим, що в 2003 році річниця Голодомору вже відзначалася у спільній заяві 62-х держав у рамках 58-ї пленарної сесії Генеральної асамблеї ООН, у 2007 році - у прийнятій консенсусом резолюції ЮНЕСКО та спільній заяві 32-х держав - учасниць ОБСЄ, а 2008 року - в резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ.

Важливе значення резолюції Європарламенту полягає в іншому. По-перше, вперше міжнародний орган такого рівня не просто вшанував пам’ять жертв Голодомору, а й дав його чітку кваліфікацію, визнавши Голодомор злочином проти людяності. Причому, на відміну від попередніх випадків, Україна не є членом цього інституту, а отже, інструментарій її впливу на його позицію був украй обмежений.

По-друге, Європарламент - ключовий інститут Європейського Союзу, тому його підтримка в питанні визнання Голодомору для України дуже важлива. При цьому, правда, не слід забувати, що в політичному плані парламент завжди залишається парламентом, а Єврокомісія та уряди країн ЄС найчастіше не поділяють думок європейських депутатів. Однак, зважаючи на зростання ролі Європарламенту в рамках Євросоюзу, його позиція є вагомим аргументом для української сторони.

По-третє, кожен новий міжнародний документ із питання Голодомору - вагомий внесок у скарбничку України, адже, якщо вітчизняна політика буде послідовною у цій сфері, рано чи пізно настане момент, коли кількість і якість таких документів зіграє свою вирішальну роль у забезпеченні загального визнання Голодомору та його чіткої кваліфікації як міжнародного злочину. У цьому сенсі резолюція Європарламенту принципово важливий та якісний документ.

Мабуть, єдиний момент, у якому резолюція для України несприятлива, полягає, хоч це може здатися дивним, у її назві. Річ у тому, що останнім часом в офіційних документах намітилася тенденція до відходу від опису значення терміна «Голодомор» словами «штучний голод» чи «великий голод» на користь використання його як неологізму міжнародної лексики. Інакше кажучи, термін «Голодомор» став зрозумілим сам собою і вже не потребував пояснення, так само, як, наприклад, термін «Голокост» не потребує додатка на кшталт «знищення євреїв нацистами». Назва ж резолюції Європарламенту цієї тенденції не підтримує. Але на загальному, в цілому - позитивному тлі ця деталь така мала, що дияволу в ній навіть не сховатися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК