«ПРОПУЩЕНІ», або Чому так сталося, що чверть жителів села, яке постраждало від жахливого смерчу, влада залишила без допомоги

Цей день - 14 червня - увійшов у життя людей чорною датою. Такого не пам’ятають навіть старожили Чапаєвого... Спершу загриміло, як зазвичай і буває перед грозовим дощем. І враз загуркотіло так, наче в село увірвався танковий корпус, розтрощуючи все на своєму шляху. Градини завбільшки з гусяче яйце, розбиваючи шибки, залітали у веранди й кімнати, поціляючи в горщики з квітами й навіть телевізори. Люди думали, що настав кінець світу, й ховалися під іконами. Коли хвилин за 20 усе стихло й шоковані селяни почали вибиратися з помешкань, вони побачили страшну картину. Все навкруги було встелено 20-30-сантиметровим шаром криги, з-під якої стирчали крила вбитої птиці. З пастівника поверталися закривавлені корови. У садках стояли, а то й лежали обчухрані дерева. На городах і полях не залишилося жодної неушкодженої рослини. Зі стовпів звисали обірвані електродроти. Смерч десь позносив покрівлі, а десь побив шифер на будівлях. Чимало хат світили кроквами, мов ребрами. У багатьох будинках від води стелі або повгиналися, або провалилися наскрізь…

14 червня на кілька південних районів Полтавщини вперше цього року обрушився ураган із градом (після того буревії ще кілька разів робили шкоду і в інших місцях області). Але найбільше постраждало село Чапаєве Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району.

1 липня я та юрист проекту Полтавського медіаклубу «Посилення правових можливостей ромських громад Полтавщини» (МФВ), колишній помічник міністра внутрішніх справ з моніторингу дотримання прав людини у Полтавській області Антоніна Стучилова побували у Чапаєвому. Роми, які проживають тут уже кілька років (переїхали із Закарпаття), поскаржилися, що далеко не всі вони отримали допомогу від держави на ліквідацію наслідків стихійного лиха. І річ не тільки в образі на владу, яка не виділила на їхні багатодітні родини жодного листа шиферу чи скла, а в тому, що не мають коштів, аби закупити будівельні матеріали. Чапаєве - депресивне, як тепер кажуть, село (таких нині більшість) на межі із Новосанжарським районом: зовсім немає роботи, люди живуть з того, що здають молоко. Автобус з райцентру сюди не ходить, до школи дітей возять у сусідній район. Ні клубу, ні церкви. Добре, що є ще ФАП і магазин, власник якого постійно попереджає, що змушений буде закритися, бо електрострум зникає кілька разів на місяць, тож товар у холодильниках (так само, як і в людських) псується.

Ясна річ, що спершу я зателефонувала червоноквітівському сільському голові Людмилі Рибалко. Вона сказала, що зайнята, але завтра на телефонну розмову із журналістом зможе виділити… п’ять-десять хвилин. Як ви здогадуєтеся, ні завтра, ні післязавтра Людмила Степанівна на дзвінки не відповідала.

Тож довелося телефонувати голові Кобеляцької райдержадміністрації Анатолієві Таранушичу. Він розповів, що стихія наробила біди у 33 селах семи сільрад району. Вже 15 червня у Чапаєвому побував голова Полтавської ОДА Олександр Удовіченко. У райдержадміністрації відбулося засідання комісії з надзвичайних ситуацій, на якій державні мужі радилися, як допомогти людям якнайшвидше ліквідувати наслідки природних катаклізмів. Постраждалим допомагав увесь район. Тільки на розчищенні автомобільних доріг, завалених стовбурами дерев, працювало 14 бригад. Районна комісія, до складу якої увійшли депутати і фахівці, виїхала в села. Не вимагаючи документів на право власності, склали акти на кожне домоволодіння про завдані збитки, відповідно до яких з обласного резервного фонду було виділено понад 600 тисяч гривень, з них майже 486 тисяч гривень - Червоноквітівській сільській раді. Розпорядником коштів визначили сільську раду. Тільки за два дні після лиха вибрали (позичали й купували) всі запаси шиферу не лише в районі, а й у Полтаві в таких великих будівельних супер- та гіпермаркетах, як «Епіцентр», «Крайт», «Міні-максі». У Чапаєве завезли 5370 листів шиферу на суму понад 311 тисяч гривень та майже на 50 тисяч гривень віконного скла.

- Це був тиждень героїчної роботи посадовців, за що їм треба за життя пам’ятники ставити, - підсумував А.Таранушич.

Коли я розповіла Анатолієві Олексійовичу, що, зокрема, у Чапаєвому не всі отримали допомогу, він не повірив і, набравши Людмилу Рибалко по стільниковому, ввімкнув режим конференції. Сільський голова на повному серйозі пояснила очільникові району, що циганських сімей 14 червня взагалі в селі не було, вони приїхали туди жити тільки 22 червня, тобто вперше з’явилися... лише через тиждень після урагану, то кому ж було, мовляв, давати те відшкодування.

Заступник голови РДА Валерій Коломієць через кілька днів озвучив іще дві версії червоноквітівського сільського голови: цигани «не прописані» й «не зверталися» (мабуть, такі заможні, що не потребують державної підтримки в біді. - Авт.)

Оскільки за три тижні після першого візиту журналіста влада не лише навіть не подумала ліквідувати свої прорахунки, а й, вочевидь, намагалася пошити в дурні і ромів, і ЗМІ, довелося на суботу призначати побачення державним службовцям у Чапаєвому, щоб на місці з’ясувати ситуацію. Запрошення Л.Рибалко на цю зустріч довелося передавати через В.Коломійця, бо, як і раніше, вона ігнорувала мої дзвінки.

Напередодні зустрічі Людмила Степанівна, приїхавши в Чапаєве надвечір, вимагала з циган зізнання, хто викликав пресу, а своїх довірених проінструктувала, що треба казати. Та село є село. Про приїзд газетяра тут швидко дізналися й ті, кого Л.Рибалко не хотіла б запрошувати. Тож на ранок на центральній вулиці зібралася справжня сходка з кількох десятків людей. Отак усі разом ми й ходили по селу від хати до хати.

І треба сказати, що і я, і люди дізналися чимало цікавого про «героїчну» діяльність сільського голови під час ліквідації наслідків негоди. Люди, які вже мало чому дивуються в сповненому жорстокої боротьби за виживання сучасному світі, були вражені разючою несправедливістю, задокументованою у сільрадівській відомості на отримання будівельних матеріалів для ліквідації стихійного лиха, яку я, взявши з рук сільського голови, їм зачитала.

Людмила Рибалко одразу після буревію офіційно сповістила всіх, що шифер відповідно до кількості пошкодженого, видаватимуть тільки на житлові будинки, в яких реально проживають люди, а ремонт господарських будівель - проблема господарів. Тепер же жителі села дізналися, що одні односельці отримали шиферу набагато менше, ніж насправді побив град, а інші отримали стільки, що змогли перекрити не лише хату, а й сараї та літні кухні (односельці думали, що то вони за свої гроші докупили) і вже виставили садиби на продаж!

Ром Василь Рус із дружиною та трьома малолітніми дітьми живе в Чапаєвому з 25 травня. 15 червня його хата й справді була замкнена, бо увечері
14-го почала шматками падати розкисла стеля. Тож, щоб не бути скаліченим чи заживо похованим, він був змушений забрати дітей і піти ночувати до брата. Але ж акти, як тепер з’ясувалося, складалися і 16, і 17, і 18 червня! Відтак змушений був позичати гроші й купувати шиферу на 1750 гривень.

Батько трьох малолітніх дітей ром Микола Ковач (дружина в нього українка) теж мусив викласти з власної кишені понад 1900 гривень, щоб купити шифер на хату.

В обійсті ромки Катерини Токарюк - 21 особа, 14 із них - дітки. Але їй теж Рибалко відмовила, мовляв, не є власником будинку. Цигани й справді, придбавши будинки, тривалий час не можуть переоформити їх на себе, бо колишні власники продають їх без необхідної техдокументації. Тож 17-річна Катя, яка вже є матір’ю трьох дітей, додумалася зателефонувати колишньому власникові будинку, який підписався на акті обстеження, й таким чином отримала шифер і скло.

Багатодітна ромка Надія Рац у день буревію перебувала в лікарні. А чоловік і п’ятеро дітей - удома. Однак сільський голова стверджує, що 15 червня на подвір’ї нікого не бачила. 20 шиферин Рацам дала Надіїна сестра. А ще 27 штук (на 1500 гривень) жінка мусила докупити на позичені гроші.

Навпроти Раців живе 58-річний циган Василь Прокоп із дочкою й онуками, усього шестеро осіб. Засобів до існування взагалі не мають. Сам пан Василь дуже хворіє. Його хата теж потрапила в розряд невидимок. Л.Рибалко у дворі Прокопа намагалася переконати мене, що 15 червня, коли вона ходила по дворах і складала акти обстеження, в нього було зачинено. У дідуся навернулися сльози: «На моїх дверях навіть замка немає, а ви кажете, було зачинено! А де ж ми були, коли нам і піти нікуди?». Ця сім’я по всьому селу випрошувала недобиті шиферини, щоб цими дірявими оцупками сяк-так залатати дах, який усе одно протікає.

Близько 40 жителів (і українців, але переважно ромів), а це одна п’ята всіх мешканців села(!), Людмила Рибалко розвела, як казав пан Чечетов, «як кошенят», бо наділяла, мов у тій казці: цьому дам, цьому дам, а цьому - не дам. Наче не державні кошти ділила, а з власної кишені! Наче вона не мати села, як часто величають справді хороших сільських голів, а жорстока й підступна мачуха, хоча сама посада зобов’язує її ставитися до людей з однаковою повагою, незалежно від національності й кольору шкіри, адже всі вони є громадянами України.

Втім, Людмила Степанівна чудово розуміє: хоч би як негативно ставилися після всього до неї цигани, які становлять чверть населення Чапаєвого, вплинути на її обрання на третій термін на гарно оплачувану посаду зі службовим автомобілем та євроремонтом у кабінеті вони навряд чи зможуть, адже «не прописані», а отже, і права голосу тут позбавлені. Дивуюся, невже у наших селах такий дефіцит кадрів, що немає з кого обрати сільського голову з нормальними моральними й ціннісними орієнтирами?! Тим часом Людмила Рибалко досі навіть не вибачилася перед тими, кого вона «пропустила». А це ж зовсім не одне й те саме, що не дати школярикові новорічного подарунка…

Дивуюся й безвідповідальності районної виконавчої влади, яка безконтрольно віддала все на відкуп сільському голові. Адже, як стверджує заступник голови РДА Валерій Коломієць, у Чапаєвому разом із сільським головою та єдиним сільським депутатом С.Стрюк від хати до хати у складі комісії, яка складала акти про збитки, ходили і начальник райуправління МНС Олександр Лисенко, і начальник райуправління архітектури та містобудування Валерій Буряк. Тільки їхніх підписів ніде немає, наче їх узагалі у Чапаєвому не було.

А як же гасло президента України: «Почуємо кожного!»? Чи для членів Партії регіонів конкретно взятий селянин з його проблемами, бідами, життя якого зведено до безрадісного жебрацького існування, не є чимось значущим? Чи пам’ятають вони, що в Конституції України записано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Чи діють, як у приказці: ліс рубають - тріски летять…

Коли прощалися після тригодинного маршу по Чапаєвці, заступник голови Кобеляцької РДА В.Коломієць попросив кількаденний тайм-аут, щоб помізкувати, як допомогти потерпілим, котрі не отримали державної допомоги.

Після спливу цього терміну мала розмову з головою Кобеляцької РДА Анатолієм Таранушичем. Він запевнив, що «пропущеним» з вини сільського голови жителям теж буде надано компенсацію. Для цього вони мають написати до сільради заяву на матеріальну допомогу (на жаль, сільрада може виділити тільки 150 гривень), а сільський голова напише клопотання до райдержадміністрації, отоді й шукатимуть кошти з інших джерел. Хочеться вірити, що слова А.Таранушича - не порожній звук.

Тільки чомусь увесь час не полишає думка: якщо так само, як у Чапаєвому, ліквідовували наслідки стихії й в інших сільрадах та районах Полтавщини, то скільки ж там «пропущених»?..