«Маню! Так більше жити не можна!», або Ідеалізм як вища форма матеріалізму

Розвиток західної науки грунтувався на двох великих досягненнях: винаході грецькими філософами логіко-формальної системи (в Евклідовій геометрії) та відкритті можливості знайти причинні відносини із допомогою систематичного експерименту (в епоху Відродження).

З листа Альберта Ейнштейна Д.Світеру, 1953 р.

За останні сім-дев’ять років із вуст наших провідних політиків тільки й чуєш слова та скигління про різні кризи, котрі вразили нашу країну, а відповідно й кожного з нас. Спочатку це була так звана політична криза, потім системна політична, яка плавно трансформувалася в ідеологічну.

На відміну від політичних криз, які стосуються кожного з нас дуже віддалено і досить опосередковано, ідеологічна впливає на наше життя (як соціальне, так і особисте) безпосередньо і далеко не найкращим чином.

Керівництво нашої країни трактує її суть лише як наявність у державі подвійної моралі, стверджуючи, що саме це і є підгрунтям ідеологічної кризи і причиною всіх наших бід.

Звісно ж, сперечатися з приводу того, що подвійна мораль — це погано, я не буду. У надмірних проявах вона негативно впливає на розвиток будь-якого суспільства. Однак не можна говорити, що саме це, і тільки, — підгрунтя і суть ідеологічної кризи. Таке визначення згубно впливає на нашу свідомість, перемикаючи з важливіших проблем на несуттєві, що, напевно, вигідно тим, хто пропагує таке бачення суті ідеологічної кризи.

Чому? Спробуємо для відповіді на це запитання розібратися в суті самої ідеологічної кризи, у причинах її виникнення та розвитку.

Стан кризи — неможливість і нездатність будь-якої системи зараз і надалі функціонувати в рамках наявних умов без подальшої зміни або самої системи, або умов, у яких існує дана система в даний момент часу.

Це визначення — універсальне і стосується як будь-яких соціальних груп, так і суспільства в цілому; як будь-якої загальної або сукупної системи, так і індивідуального представника людського роду, котрий теж є свого роду системою. З огляду на це визначення, стверджувати, що саме подвійна мораль, і тільки, є причиною, суттю і єдиним проявом ідеологічної кризи, просто нерозумно. Це лише одне з правил соціальної взаємодії людини з оточенням, коли ставлення до «своїх» відрізняється від ставлення до «інших». Такий тип взаємодії існує одвіку і зміниться (якщо зміниться) у далекому неозорому майбутньому. Це базове поняття, яке належить до поняття рід, сім’я, близькі, друзі. І в цьому нічого поганого немає, якщо подібні взаємини між людьми не переходять розумних меж.

Усі ми живемо за цим правилом, і, якщо чесно, не особливо хочемо його змінювати, коли це стосується нас, а не когось іншого. От скажіть, будь ласка, кого ви приймете на роботу в першу чергу — давно перевірену людину чи спеціаліста зі сторони? Відповідь очевидна: свого знайомого. Але ж це і є прояв подвійної моралі. Принцип «друзям — усе, ворогам — закон» не подобається нам тільки тоді, коли нашим жеребом виявляється «закон». Ставлення до себе і до своїх вчинків у нас теж докорінно відрізняється від ставлення до інших та їхніх вчинків. І це теж один із проявів подвійної моралі.

Але застосування принципу подвійної моралі на такому рівні взаємин не несе смертельної загрози ні суспільству, ні індивідууму, а радше відіграє охоронну функцію відокремлення певних груп людей від інших. Я не кажу зараз добре це чи погано, а просто окреслюю найбільш застосовувані сьогодні принципи соціальних взаємодій.

Звідси можна зробити висновок, що ми як суспільство (або система) існували з таким явищем багато тисячоліть і чудово проіснуємо ще багато років. І наявність подвійної моралі нас як систему в стан кризи не вводить, оскільки змінюватися через це ми особливо не збираємося — так само, як і цілковито відкидати цей принцип.

Однак глибока ідеологічна криза в наявності, і стосується вона не лише українців, і не лише країн пострадянського простору, а й благополучної Європи і небідних США.

Ідеологічна криза — буквально криза ідей, криза світогляду як окремого індивідуума, так і суспільства в цілому. Її симптоми різні: розчарування, втрата сенсу життя, зростання різних морфологічних захворювань на тлі розвиненої медицини, розвиток тривожності і депресій, порожнеча і бездуховність, апатія і нудьга, хронічний стрес і алкоголізм, зростання наркоманії, брак відчуття щастя і спокою, відчуття марності життєвих зусиль, крах сім’ї і сімейних цінностей, згасання любові й радості, почуття самотності та безвиході. Цей список можна продовжити. Кожен може навести свій приклад духовного дискомфорту або власної світоглядної кризи, коли «раптом» стало не зовсім зрозуміло, за якими правилами жити, як сприймати ті чи інші життєві ситуації, за якими критеріями судити про те, що відбувається, до чого прагнути, чим і задля чого дорожити.

В Україні ідеологічна криза виявляється гостріше, бо всього лише 16 років тому відразу й надто різко зруйнувалася вся наша світоглядна і поняттєва система. Натомість ми, недовго думаючи, спробували «натягнути» на себе так звані західні погляди та духовні цінності, геть не розуміючи, що й «розмірчик не той», і що «тягнемо» на себе те, що вже давно відгонить тліном. Просто в Європі й Америці ідеологічна криза визрівала протягом одного-двох століть, а тому й відчувається не так гостро, проте глибина її не менша.

Хоча для нас це й добре — гострі захворювання значно легше лікувати, аніж хронічні. Нам дуже пощастило, що згубні «західні цінності» не встигли досить міцно прорости в наших душах. У нас є можливість сформувати унікальну й універсальну світоглядну систему, котра допоможе піднятися з прірви бездуховності не тільки нам, а й усьому західному світові.

Причина походження сьогоднішньої світоглядної кризи всієї західної цивілізації лежить у глибокій давнині — у сформованій давньогрецькими філософами, революційній на той момент, дихотомічній системі світосприймання.

З одного боку, ми мусимо сказати спасибі Аристотелю і Платону зокрема і всій давньогрецькій філософській школі в цілому за створену ними діалектичну філософську систему, котра розділила світ на досліджуваних і дослідників; тих, хто впливає, і тих, хто сприймає впливи; суб’єкт і об’єкт; причину і наслідок; дух і матерію; субстанцію і форму; «погано» і «добре»; гарно й негарно. Без цих методів пізнання реальності й типу мислення за принципом «або—або» наші досягнення в науці й техніці не сягнули б сьогоднішніх висот.

З іншого боку, саме в цьому «діалектичному» підході до пізнання і світосприймання, у цій штучній двоїстості поділу світу та світовідчуття лежить початок і основа сьогодніш­ньої світоглядної або ідеологічної кризи всієї західної цивілізації.

На початку минулого століття Юнг розділив людей на інтровертів та екстравертів залежно від їхнього ставлення до зовнішнього і власне внутрішнього світу. Близько двох тисяч років тому західна та східна цивілізації пішли різними шляхами розвитку. Якщо відкинути певне узагальнення й утрирування визначень, то можна сказати, що Захід — це екстравертний тип суспільства, а Схід — інтравертний. Дві крайності, два діаметрально протилежні шляхи розвитку суспільства та їхніх станів. Будь-яка крайність непродуктивна. Звідси — ситий, комфортний і духовно злиденний Захід, і духовно просвітлений, але бідний, голодний і дискомфортний Схід.

Опублікована 1687 року наукова праця Ісаака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» стала геніальним фундаментом розвитку сучасної науки та основою бурхливого технічного розвитку західної цивілізації. Погляд на Всесвіт як на годинниковий механізм дав змогу людству здійснити якісний стрибок у сприйнятті структури світобудови. Розвиток фізики та механіки, прикладних наук і машинобудування призвів до колосального підвищення продуктивності праці. Світ Ньютона був простий і зрозумілий, управлявся за правилами «або — або» і був строго матеріальний. Безпрецедентний за своїми історичними масштабами вибух у розвитку наук і технологій спричинив створення технократичної цивілізації та ідеології матеріального споживання — так званого типу західної цивілізації.

Спрощено його можна охарактеризувати як переважання матеріальних цінностей над духовними, зовнішнього світу людини над внутрішнім, створення та утвердження матеріалістичної ідеології. Людина живе один раз, і має насолодитися всіма матеріальними благами на цьому світі, причому у будь-який спосіб. Так з’явилися постулати про те, що «мета виправдовує засоби», «після нас хоч потоп», «рай або пекло буде потім, і чи буде взагалі — невідомо, а жити хочеться сьогодні», сформувалося переконання про право втручання в справи стороннього світу (апогей — беззастережне право Америки насаджувати із допомогою грошей та зброї свою модель «демократії» у всьому світі). Церковний інститут віри, особливо на тлі історії його становлення (сама торгівля індульгенціями чого варта), за такого глобального розмаху просвітництва й освіти тріщав по швах, перетворюючись на механічне виконання традиційних ритуалів. Недостовірно обгрунтований ідеалістичний складник західного світогляду (християнство в усіх його проявах) на початку третього тисячоліття конкуренції з матеріалізмом не витримав.

Ситуацію з кризовим станом західного світогляду поглибила й революційна теорія Чарльза Дарвіна «Походження видів шляхом природного відбору», ще відчутніше збільшивши розрив між східним і західним світовідчуттям. У своїй роботі Дарвін увів у вжиток термін «природний відбір», котрий зі сфери еволюції тваринного світу і формування нових видів згодом перенесли у сферу міжособистісних взаємин у людській спільноті, чим у черговий раз кардинально змінили наше життя.

Створення Гауссом, Хевісайдом і Лобачевським альтернативних математичних систем, котрі кардинально руйнують як основи самої класичної математики, так і Евклідової геометрії, коли виявилося, що паралельні прямі можуть перетинатися і через одну точку можна провести дві прямі, паралельні заданій; теорія відносності Альберта Ейнштейна, котра виникла на початку минулого століття, та відкриття Нільсом Бором квантової фізики не зменшили кризової напруги в західній світоглядній структурі.

Уявлення про Всесвіт як про годинниковий механізм було зруйновано. Здаючись легко досліджуваним, зрозумілим і описуваним, керованим простими правилами «або—або», матеріальний світ раптом повністю втратив свою основу. Перед західним світом з’явилася науково обгрунтована необхідність прийняти нові правила мислення (крім класичного способу за типом «або—або»), побудовані за принципом квантового типу «і так, і так».

Уся західна ідеологія, котра базується на класичних принципах давньогрецької філософії, почала розсипатися як картковий будиночок. Діалектична (або дихотомічна) світоглядна система остаточно загрузла в глибокій ідеологічній кризі неповноцінного світосприймання та світовідчуття. Ідеологічна криза, що зародилася ще триста років тому, досягла своєї критичної сили. Західне суспільство, попри накопичені матеріальні цінності і багатства, стикається з дилемою про сенс життя такою ж мірою, як і східні. Жити тільки матеріальним складно й невесело. Розвиток науки і техніки сьогодні триває вже переважно екстенсивно, доведеться шукати нових шляхів та методів пізнання. На противагу західному типу цивілізації східна робить більший акцент на внутрішньому світі особистості, проповідуючи позицію активного невтручання в те, що відбувається. Однак часи злиденних, але «просвітлених» теж уже канули в Лету. Сьогоднішні наставники-суфісти воліють їздити на «лексусах» і жити в місті Києві на вулиці Михайлівській. На духовній їжі без матеріальних макаронів далеко не поїдеш.

А ми з вами, жителі прикордонної країни Україна, перебуваємо в глибокій, по самісінькі вуха, ідеологічній кризі — між східним і західним світоглядами. Ми йшли до цієї кризи років триста, просто з різних боків: одні — зі Сходу, інші — із Заходу. Україні пощастило опинитися посередині. Можливо, можна механічно схрестити матеріалізм одних та ідеалізм інших, і отримаємо принципово нову версію дуалізму? Гадаю, генезис «ідеологічної кризи» західної світоглядної системи, котра нас як «прозахідної» держави стосується повною мірою, ми розглянули досить докладно, аби зробити певні висновки.

Перший і основний — ідеологічна криза об’єктивно існує. Класичного способу мислення за типом «або—або» принципово недостатньо як для пізнання світу і себе самого, так і для визначення свого місця в житті і знаходження щастя та душевного спокою. Ні окремі індивідууми, ні суспільство в цілому без зміни своїх принципів мислення, ставлення як до свого внутрішнього світу, так і до навколишнього середовища (і матеріального, і соціального) існувати у стані рівноваги вже не можуть. Виходів із цієї ситуації два: або змінитися нам як системі, котра перебуває в кризі, або середовище, яке нас оточує, зміниться таким чином, щоб ми змінилися так, як цьому середовищу буде зручно.

Зрозуміло? Ні? Все одно подумайте над сказаним і над тим, що краще — бездіяльність чи спроба розширити межі своєї свідомості і знайти вихід із кризового становища. Можливо, для цього потрібно знову згадати найбільші відкриття в науці останнього століття і зрозуміти, який вплив вони чинять на наше світосприймання і світовідчуття? Маю на увазі теорію відносності А.Ейнштейна і народження квантової фізики. Саме ці теорії, вкупі з ньютонівською «натуральною філософією», дозволяють нам прийняти дуалістичність світобудови і нашого існування, подолати кризу ідеологій, перейшовши від класичного способу мислення за типом «або—або» до квантового «і так, і так», не відмовляючись при цьому і від класичного. Матеріальний світ, як і духовний, підпорядковується законам фізики — і Ісаака Ньютона, і квантової одночасно.

З одного боку, ухвалюючи якесь рішення, людина діє за принципом «або—або» (одиниця або нуль, право—ліво, уперед—назад, добре—погано, хочу—не хочу). З іншого боку — ухвалюючи рішення і здійснюючи вчинки, ми живемо у світі, де неможливо точно визначити положення або швидкість електрона, а «світло» одночасно є і хвилястою (енергетичною), і матеріальною структурою. Що ж нам робити із цим хаосом? Гадаю, саме через цю удавану невизначеність світобудови, і виник стан або відчуття людством перманентної підвищеної стресорності життя. Але невизначеності поведінки мікросвіту не існує, так само, як не існує причин для стресу.

Сучасна фізика утверджує постулат, базуючись на нібито хаотичності поведінки атомів і електронів, про цілковиту непередбачуваність і безпричинність поведінки часток у мікросвіті; синоптики екстраполюють цей постулат на погоду; філософи, відповідно, говорять про непередбачуваність, безпричинність і невизначеність світу і життя. Гадаю, ми просто поки що не маємо інструменту осмислення визначеності і причинності — з огляду на величезний масив інформації. Але хай та там як, а помах крила метелика може викликати торнадо в Атлантичному океані...