Гроші Святого Письма. Про 30 срібняків, вдовину лепту, зароблені шеляги та зариті таланти

Гроші і Святе Письмо — поняття, здавалося б, не сумісні. Спаситель повчає: «Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6,24). Проте біблійні тексти рясніють згадками як про дорогоцінні метали, так і монети. Старозавітні притчі розповідають про гроші, що були витрачені на будівництво та оздоблення скинії (2М. 38, 24-29); про царя тирського Хірама, який подарував Соломонові 120 талантів золота (1 Цар. 9, 14); про добровільні дари на відновлення Господнього храму (Езд. 2, 69) тощо.

Палестина, країна, де відбувалися основні події Святого Письма, вузькою смужкою простяглася вздовж Середземного моря від Аравійської пустелі до гірських масивів Лівану. Край обітований (обіцяний), багатий та родючий, розташований на перехресті найважливіших торговельних шляхів Стародавнього світу, на півдні межував із Єгиптом, на півночі — з відомими тоді країнами Передньої Азії і являв собою конгломерат міст-царств із розвиненим землеробством, скотарством та торгівлею. Водночас частина його населення вела кочове життя в пустелях. Своїм високим культурним розвитком Палестина багато в чому має завдячувати Вавилону (Месопотамії) — від нього вона отримала клинописне письмо, системи мір та ваги.

Карбованої монети у стародавніх євреїв не було аж до 350 року до Різдва Христового, коли Юдея певний час карбувала власні гроші. Прадавні народи торговельні відносини здійснювали шляхом натурального обміну. Згодом ціннісну вартість товарів почали ототожнювати з певним ваговим еквівалентом дорогоцінних металів, що й виконували функцію грошей. Саме тому старозавітні назви грошей здебільшого збігаються з біблійними мірами ваги. Шматки золота, срібла чи їх сплавів, що були в обігу, мали досить точно визначену вагу і легко систематизувалися. Щоб міра ваги була законною та контролювалася, біля скинії (храму) встановлювали еталонні ваги та гирі, у повсякденній торгівлі використовували власні ваги, що їх постійно носили при собі.

Основною старозавітною одиницею ваги був шекель, що в буквальному перекладі з івриту означає — вага (???). Півшекеля мав назву «бека» (івр. — уламок), його чверть — «зуза», а десята частина — «гера». П’ятдесят, інколи шістдесят, шекелів дорівнювали мане (у біблійному перекладі — міна). Саме від назви цієї одиниці ваги походить сучасне слово монета, а ще — відоме англійське money. Шістдесят мане становили кіккар (івр. — круглий; імовірно, у ті часи гирі мали таку форму), що в Біблії зветься талантом. У старозавітній Палестині міри ваги мали за основу шістдесятичну систему. Однак точно перевести давньоєврейську вагу в сучасну систему одиниць практично неможливо. Крім того, в різних металах та сама міра ваги виражалася по-іншому. Наприклад, талант золота не відповідав таланту срібла, мідна мане була важчою за срібну. Навіть нині сучасні дослідники Біблії не можуть дійти згоди щодо тогочасних систем ваги. Одні вчені вважають, що вага таланта становила 26—35 кг, дехто визначає точніше — 20,5 кг, інші — навіть 51,6 кг срібла.

Перші карбовані гроші — перські дарики завезли до Палестини юдеї, які поверталися з вавилонського полону в
VI ст. до Різдва Христо­вого. На цих монетах зображений цар, який, стоячи на колінах, тримає в руках спис і лук; на реверсі — чотирикутник неправильної форми. Євреї називали ці гроші даркмони, згодом — драхми. 139 року до Різдва Хрис­тового Симон Маккавей (Хаммонай) отримав від сирійського царя Антіоха VІІ Сидета, у васальній залежності від якого перебував, дозвіл карбувати власну монету — срібний та бронзовий шекель.

У Танаху (єврейське Святе Письмо, що складається з трьох частин — Тори, Невііми та Катувііми), а також деяких українських перекладах Біблії згадуються особливі гроші — ксити. Нині важко сказати, який вигляд мала та валюта. У Септуаґінті (грецький переклад Біблії ІІІ—ІІ ст. до Різдва Христового) та Вульґаті (ранньосередньовічному латинському перекладі Біблії, канонізованому західним Вселенським собором) це слово перекладається як ягня (agnus), із чого можна зробити висновок, що то були зливки визначеної ваги у формі ягняти. Окрім того, в Танаху є посилання на монету пим, що, імовірно, відповідала 2/3 шекеля.

За часів правління Понтія Пілата на теренах Палестини торговельні відносини здійснювалися виключно грецькими та римськими грішми. Лише горезвісні срібняки (шекелі), найуживаніші в Юдеї (залишок іще маккавейського карбування), вважалися національною валютою і мали перевагу над іншими — срібняк беззастережно приймали у храмах як подать. Вагомість шекеля підтверджує Євангельська притча про 30 срібняків. На повернуті Юдою Іскаріотом, на знак каяття, гроші священики змогли придбати в Єрусалимі велику земельну ділянку — Акелдаму (з халдейської — поле крові) під цвинтар для мандрівників (Мт. 27, 3—10).

Найвагомішою із грецьких монет вважалася драхма (грецькою — жменя) — срібна монета, що приблизно дорівнювала римському динарію. Вона ділилася на шість оболів (1 обол —
0,73 г срібла) і становила соту частину міни. Обол містив вісім мідних халкусів. Драхма або римський динарій були поденною платнею воїна чи робітника та сумою податку з душі, яку юдеї сплачували римлянам. Відбиток драхми зберігся на знаменитій Туринській плащаниці. Ісусу, згідно з юдейським обрядом, після зняття з хреста в очниці вклали монети, що проявилися на савані.

Карбувалися також дідрахми — дві драхми, тетрадрахми — чотири драхми, декадрахми — десять драхм, гемідрахми — 1/2 драхми та інші. В античній Греції існувало кілька систем мір, тому в різних частинах держави вага драхми неоднакова: егінська драхма важила 6,07 г, евбейсько-аттична — 4,36 г, коринфейська — 2,91 г, абдерська — 3,6 г, хіоська — 3,93 г тощо. У країнах Середземноморського басейну (у т. ч. Юдеї) найуживанішою монетою була аттична драхма — 4,25 г. Чотири драхми становили статир, сто — міну. Від назви цієї монети походить українське «міняти». Найбільша грошова одиниця Стародавньої Греції — золотий або срібний талант дорівнював 60 мінам. У Новому Заповіті талант у значенні грошової одиниці згадується лише в притчі про таланти. У ній розповідається про те, як один вельможа дав своїм рабам гроші: одному п’ять талантів, другому — два, третьому — один. Згадаймо — вага таланта становила мінімум 26 кг. Щоб перенести такий «гаманець», невільники мусили мати неабияку силу або хоча б якогось візка. Перші два вигідно пустили монети в обіг, завдяки чому згодом їхній прибуток подвоївся, а останній закопав свій талант у землю і, звісно, прибутку не отримав, за що господар його покарав. «Візьміть, отже, талант від нього і віддайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додається, і він матиме над міру, а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт. 25, 28—29). Слово «талант» у значенні «обдарованість» увійшло до багатьох світових мов. У народі кажуть: «Таланту за гроші не купиш», що буквально можна тлумачити як «грошей за гроші не купиш» (оскільки талант первісно був монетою).

Одну шістнадцяту динарія (основна грошова одиниця Античного Риму) становив ас (у біблійному перекладі — асарій), що поділявся на чотири шеляги (три дні молотили — шеляг заробили — укр. прислів’я), який, у свою чергу, складався з двох лепт. Саме такі дві найдрібніші мідні монетки (римський кодрант — Мк. 12, 42) поклала до храмової скарбниці бідна удова: «...Істину кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню» (Мк.12, 43). Звідси вислів «внести свою лепту» — брати посильну участь у чомусь, внесок формально малий, але великий своєю внутрішньою цінністю.

Зазначимо, що назви грошей, згадуваних у Біблії, не завжди збігаються з науковими: сикль (???) у Святому Письмі називають шекель, срібняк, гріш; даркмон (??????) — драхма; грецький лептон — лепта та ін. Оригінал Біблії, звісно, до наших днів не зберігся. Сучасні перекладачі беруть за основу більш-менш ранні біблійні тексти: окрім згадуваних Вульґати та Септуаґінти, найчастіше це Таргумім — арамейський переклад ІІ—І ст. до Різдва Христового, Пешіта — сирійський текст ІІ—ІV ст., вірменські ІІІ ст., готська Біблія Вульфіли ІV ст., старослов’янські ІХ ст. тощо.

Давні біблійні тексти мають неабияку цінність у визначенні та реконструкції першотексту. Але їх багатомовність, велика кількість перекладів (Біблію видано чи не всіма мовами світу), розмаїття християнських конфесій і течій призвело до деяких лінгвістичних помилок, у зокрема і в тлумаченні термінів. Наприклад, римська монета квадранс (quadrans) у різних українських біблійних перекладах називається кодрантом, шелягом, шагом, грошем. І все ж, попри наукові розбіжності, деякі сучасні країни своїм національним валютам дали біблійні назви: драхма (у Греції до введення євро), динар (у десяти країнах), шекель в Ізраїлі.

Майже тисячоліття існувала державність євреїв у Палестині, яка фактично закінчилася зруйнуванням у 70-х роках Другого Єрусалимського храму (Храму Ірода) та жорстоким придушенням всенародного повстання Бар-Кохби. Палестинські міста були розорені, а їхні жителі знищені або продані в рабство. Так закінчилося історичне буття державності єврейського народу на землі Палестини й почалися його багатостраждальні мандри світами. Лише численні археологічні знахідки: манускрипти, предмети культу та побуту, знаряддя праці й описані нами монети, за якими можна вивчати географію стародавнього світу, крізь плин століть розповідають про високий рівень цивілізації біблійних народів.