Газ у Києві. 60 років тому — 1 жовтня 1948-го здано в експлуатацію магістральний газогін Дашава—Київ

26 вересня, 2008, 11:57 Роздрукувати Bипуск № 36, 26 вересня-3 жовтня 2008р.
Відправити
Відправити

«А у нас в квартире газ, а у вас?» — ці рядки з дитячого віршика знають і пам’ятають усі. Але написані вони ще до війни і стосувалися виключно Москви...

«А у нас в квартире газ, а у вас?» — ці рядки з дитячого віршика знають і пам’ятають усі. Але написані вони ще до війни і стосувалися виключно Москви. Але настав час і газ став реальністю в побуті киян, відколи 1 жовтня 1948 року завершилося спорудження магістрального газогону Дашава—Київ.

Ще до появи газу в українській столиці Київська тютюнова фабрика виробляла дешеві цигарки під назвою «Дашава—Київ». На благенькій, із сірого картону обгортці було зображено тракторний трубоукладач. Природний газ із Дашави ще наприкінці 20-х років минулого століття, себто «за Польщі», постачали до Львова та Стрия. По спорудженому у 1946—1948 роках газогону блакитне паливо з Дрогобиччини пішло до Києва.

І спливають спогади, такі щемливі для киян, яких тепер так мало, що хоч утворюй земляцтво на противагу новітнім прибульцям, котрим геть байдуже минуле столиці (навіть Музей історії Києва закрили)…

Для київських школярів кінця 40-х років газифікація міста пов’язана з безліччю цікавинок і витівок. Прокопані по всіх вулицях і подвір’ях траншеї були улюбленим місцем для їхніх баталій, де стрибали й кидалися грудками. У нас на Новопавлівській (тепер — вулиця Юрія Коцюбинського) траншею під газогін середнього тиску копав американський роторний канавокопач. У глибині Павлівського садка спорудили ГРП, потім іще один. Звідти труби для газу низького тиску пролягли до житлових будинків. Труби спочатку розкладали вздовж траншей, зварювали кілька відрізків в один довгий, а потім американський трактор Саterpillar опускав його в траншею. На Павлівській тракторист-стахановець зачепив трубу, не втримав машину, і вона перекинулася в траншею. На щастя, невдаха залишився живий.

Коли працювали електрозварники, дивитися на місце зварювання не дозволялося, а от після завершення робіт хлопці бігли на те місце. Там можна було підібрати рештки сталевих електродів, а кому пощастить — то й відпрацьоване скельце від захисної маски. Той скляний прямокутничок так званого ТИС («тройное изюмское стекло» вироблялося в місті Ізюм на Харківщині) у міру забруднення — налипання іскринок з розпеченого металу — зварник викидав, замінюючи новим. Діти підбирали їх, відколупували крихітні сталеві кульки, а далі скельця використовували для так званих секретів: у якомусь відлюдному місці, щоб ніхто не бачив, копали маленьку ямку, вимощували листям, папірцями від цукерок, на які клали «скарб». Ним міг бути уламок битої тарілки з орнаментом чи квіткою, оригінальний ґудзик або й «позичена» мамина брошка. Зверху клали скельце й засипали землею так, щоб зовні не було видно самого місця «секрету». Запам’ятовували орієнтири або й просто мізинчиком протирали маленьку дірочку — віконечко. Цікаво було прийти через кілька днів, щоби пересвідчитись у недоторканості «скарбу» або поділитися «секретом» із вірним другом (адже за нашими діями міг підгледіти заздрісник, ворог, недоброзичливець і потім пограбувати «скарб»). Чи не йшла ця гра ще від часів давніх поховань та грабіжників скарбів із курганів?..

Наш чотири-п’ятиповерховий будинок на 46 квартир (тепер він — надбудований, добудований, перепланований — має адресу: вул. Юрія Коцюбинського, 18) був споруджений робітничим кооперативом у роки першої п’ятирічки як другий корпус так званої Жовтнівки. Всі квартири мали пічне опалення дровами. Їжу також готували на дров’яних печах.

Тоді до будинків газопроводи низького тиску прокладали у дворах під землею. Одного дня влітку 1949 року на наш двір заїхав гусеничний канавокопач і прорив уздовж будинку вузьку траншею (на превелику радість хлопців, там можна було гратися в піжмурки та квача).

Коли газові труби було вкладено, випробувано й засипано, почали заводити труби на кухні. У дворі встановили ацетиленовий газогенератор. Після роботи газозварник зливав решт-
ки речовини з газогенератора, йшов додому, і наставав час для хлопчачих дослідів.

Діти війни, особливо ті, хто пережив окупацію, знали про властивість карбіду кальцію у поєднанні з водою: німці користувалися портативними ацетиленовими лампами для освітлення (у побуті їх називали карбідками).

Отже, щойно газозварник ішов з двору, діти визбирували сірі смердючі грудочки карбіду, кидали їх у калюжі, спостерігаючи реакцію, а потім вигадували доволі небезпечні ігри. Карбід кидали в пляшку, доливали води, закорковували і кидалися врозтіч. За якийсь час газ, що утворився, вистрелював або й розривав пляшку.

У школі була й така забавка: кидали карбід у чорнильницю «невиливайку», після чого чорнило перетворювалося на прозору рідину. Одного разу в такий спосіб ми зірвали відповідальну контрольну роботу. З кожної парти чулося: «А в мене не пише!». Вчителька обурювалася, але нічого не могла вдіяти.

Коли газові труби розвели по кухнях, настав час назавжди розпрощатися з «варистою» піччю. Наші будинки були по-своєму унікальні тим, що задовго до появи суміщених санвузлів мали суміщену… кухню-ванну, де було до того ж вигороджено туалет (тоді казали «вбиральня»). Річ у тім, що коли зводилися оті чотири корпуси на Новопавлівській, квартири було розраховано на дві кімнати з великою кухнею, ванною і туалетом. Потім 14-метрова кухня з балконом стала вважатися завеликою, а ванна — мало не буржуазною розкішшю. З ванних кімнат почали масово викидати водогрійні колонки і встановлювати на їхньому місці «варисті» печі. Відтак у колишній кухні могла мешкати ще одна «радянська трудова сім’я». Дарма що навпроти печі були двері в туалет, а ванною можна було користуватися лише з мискою та гріючи воду на печі. Радянським людям комуністична влада любила створювати труднощі, а потім закликала долати їх.

Отже, їжу тепер готували на примусах і керогазах. Гас на подвір’я завозили раз на тиждень підводою. Візник пильнував коня й цистерну, а Лейба-«керосинщик» ходив і гукав: «Карасін!». Мешканці сходилися з бідонами, каністрами й суліями в довгу чергу.

Нарешті надійшло розпорядження розібрати «варисті» печі, підготувати місце для газової плити.

Настав день, коли на наше подвір’я приїхала вантажівка з газовими плитами. Були вони на ніжках, на три конфорки, з духовкою, темно-синім верхом та емальованими боками синього, зеленого й білого кольорів. Наша тітонька Віра встигла вхопити саме білу, естетично незрівнянно кращу, чим ми й пишалися.

Перш ніж було подано газ, усі домогосподарки пройшли інструктаж з правил користування газом на спеціальних курсах на вулиці Прорізній, після чого отримали посвідчення.

Мій старший брат, згодом відомий графік, заслужений художник України Георгій Малаков (1928—1979), а тоді — учень 11 класу Київської художньої середньої школи ім. Т.Шевченка, виконав 1948 року плакат, присвячений газифікації Києва. Цікаво, що він зображував газовий пальник і саме блакитне полум’я зі слів фахівців-газифікаторів, бо сам тоді цього дива ще не бачив. Через 60 років плакат, виданий тоді 30-тисячним накладом, публікується знову — вже як історичний раритет.

Для обліку спожитого газу в кухнях встановили величезні громіздкі лічильники. Щоправда, через багато років від них відмовилися й демонтували. Згодом і опалювальні печі переобладнали на газ.

А появі газових водогрійних колонок у нас передували саморобні пристрої у вигляді конічних змійовиків, виготовлених з червоно-мідної трубки так, що їх ставили на всі три конфорки, а воду підключали через гумовий шланг, приєднаний до водопровідного крана. Звісно, офіційно така конструкція не дозволялася.

А потім, 1955 року, український магістральний газогін Дашава—Київ продовжили до Брянська і Москви, і дуже скоро родовище спорожніло. Так само сталося й з іншим потужним українським газовим родовищем — Шебелинським. Скоро українці подалися на Північ і в Сибір видобувати природний газ, який тепер став знаряддям політичного шантажу. Як кажуть росіяни: «Люблю тебя, как душу, трясу тебя, как грушу!»...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК