Фаворитка українських ланів має шанс заполонити світ. Якщо ця стратегічна ідея заволодіє суспільством і головами можновладців

Відомий учений-селекціонер Норман Борлоуг під час вручення йому Нобелівської премії в 1970 році зазначив, що в результаті успіхів «зеленої революції» людство отримало тимчасовий перепочинок, проте воно буде приречене, якщо не зупинить демографічного буму. Час показав, що прогнози демографів щодо темпів зростання кількості населення планети виявилися перебільшеними. Однак перед цивілізацією постали нові серйозні виклики і загрози. Внаслідок кліматичних аномалій, що в різних регіонах земної кулі спричинюють катастрофічні посухи, руйнівні повені та інші стихійні явища, постала загроза голоду. Програма розвитку ООН радить усім країнам розробити плани адаптації до нового клімату. За таких обставин хліб, як, поза сумнівом, і вода, набувають значення першорядного стратегічного ресурсу.

Україна, попри цьогорічні складні погодні умови, все ж таки зібрала непоганий урожай зернових. Щоправда, сподівання на 43—46 млн.т і навіть більше не справдилися, намолотили збіжжя близько 40 млн.т. Оскільки реальна потреба внутрішнього ринку 11—16 млн.т, це вселяє надію, що будемо з хлібом.

Головною хлібною культурою, образно кажучи, царицею українських ланів є пшениця. Це — головний злак земної кулі. Існування сотень поколінь людей і домашніх тварин упродовж тисячоліть залежало від вирощування пшениці, а випечений із неї хліб і донині залишається найгеніальнішим витвором людського розуму.

В останнє десятиліття селекціонери Інституту фізіології рослин і генетики НАН України та Миронівського інституту пшениці ім.В.Ремесла створили десятки сортів озимої пшениці, занесених до Державного реєстру сортів і рекомендованих для вирощування в усіх зонах України. Ці сорти навіть за несприятливих умов дають високі врожаї. Озима пшениця вітчизняної селекції залишилася на сьогодні чи не єдиною сільськогосподарською культурою в Україні, що не втратила своєї «незалежності» (переважна більшість інших культур — закордонної селекції).

— Який внесок селекційної науки в український коровай, зокрема внесок сорту?

В. Моргун. — Дуже вагомий. Варто зазначити, що зростання валового збору зерна у світі на 60% обумовлене впровадженням нових сортів. Завдяки їх генетичній енергії забезпечується додатковий приріст урожаю в обсязі 5—10 ц/га. Тому головним напрямом наших селекційних досліджень є створення нових сортів з високим генетичним потенціалом продуктивності та якості. Багато оригінальних сортів пшениці мають «прописку» Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ. Розвиваючи теорію домінування генів та використовуючи методи хромосомної інженерії, ми перенесли транслокації хромосом жита в пшеницю. Цим методом було створено нове покоління сортів озимої пшениці, які забезпечили отримання рекордних урожаїв. Так, сорт Фаворитка на Черкащині забезпечив урожай зерна 131,8 ц/га — такого ще не було в історії України. Існує 1860 ліцензійних договорів на використання сортів у виробництві, що є істотним внеском у зміцнення продовольчої безпеки України. Щороку у виробництво передаються три-чотири нових сорти пшениці, провідні господарства країни будують свій бізнес на наших сортах.

— Згідно з довгостроковими прогнозами, у найближче десятиліття аграріїв очікують великі випробування. Кліматологи обіцяють декілька спекотних і засушливих років, зими зі значними температурними коливаннями. Чи зможе Україна отримувати високі врожаї за екстремальних погодних умов?

В. М. — Сорти селекції нашого інституту пластичні, стійкі до змін погодних умов. Подолянка вистояла і в морози 2003 року, і в пекельну посуху. Нинішнього року на Вінниччині пережила сильні морози Зимоярка, яка начебто має середню морозостійкість. Подолянка, Богдана — це просто хіти, вони чудово почуваються у всіх зонах — від Полісся до Криму.

Умовно наші сорти можна поділити на декілька груп. Перша — високоінтенсивні, для добрих господарів: за належного дотримання технології вирощування вони гарантують врожайність 80 ц/га і більше. На високому та оптимальному фонах мінерального живлення дають рекордні врожаї. Лідери цієї групи — сорти Смуглянка, Золотоколоса та Фаворитка.

Друга група — сорти універсального використання. Тут лідером є Подолянка — національний стандарт. До цієї групи належать також сорти Богдана, Вінничанка, Трипільська тощо. Потенціал їхньої врожайності 100—114 ц/га. Вони невибагливі, дають стабільні врожаї за різних фонів мінерального живлення.

І є ще спеціалізовані: так, зерно сорту Пивна має низький вміст білку та клейковини, тож призначене для виробництва пива і відгодівлі птиці; Зимоярка, Хуторянка — сорти-дворучки (вони добре розвиваються як за осіннього, так і весняного висіву). На дворучки постійно великий попит — їх використовують для «ремонтування» посівів озимини навесні.

— Прочиніть двері вашої наукової «кухні» — як створюються нині нові високопродуктивні сорти?

В. М. — Для створення і широкого впровадження сорту потрібно 20 років. А потреби виробництва постійно зростають. Любителі більше не можуть займатися селекцією рослин, як це було в минулому столітті. Створювати нові сорти може науковець, який досконало володіє сучасними знаннями генетичної та суміжних наук. Необхідно мати багаті колекції, широкий набір генів, аби вдало їх скомбінувати в одному бажаному генотипі.

Наша співпраця з науковцями багатьох країн світу, експедиції зі збору генофонду відкрили реальні можливості для широкого впровадження в Україні цінної світової генетичної плазми. Створена нами колекція злаків визнана національним надбанням.

Роботу селекціонера можна розділити на три ступені: створення бажаного сорту, досягнення ним комерційної здатності і одержання доходів від його використання. На жаль, селекційні установи і селекціонери України досі позбавлені прав на третю ступінь, оскільки вітчизняні закони про матеріальну винагороду за використання інтелектуальної власності (роялті) не діють належним чином.

— Колись у народі побутувало порівняння пшеничного поля з лісом. Сьогодні це, радше, поетичний образ, виведено низькорослі високоврожайні сорти, стійкі до вилягання…

В. М. — Так, нині селекційна робота ведеться в напрямі зниження зросту рослин і збільшення маси зерен із колосу. Знаєте, як радив визначати продуктивність сорту пшениці видатний генетик М.Вавилов? Якщо кинеш на колосся капелюх, і він не впаде на землю, — добрий сорт, якщо ж упаде — то навпаки. На наших полях пшеничні хвилі такі густі, що, здається, поклади немовля — заколишуть. Ще одна особливість наших сортів, характерна для переджнивного періоду: колос золотиться, а стебло і листя зелені. Це означає, що фотосинтез триває, завдяки чому рослина вбирає силу сонця й землі аж до збирання врожаю.

Фахівці визначають у пшениці численні показники формування високого та якісного врожаю. Зараз вітчизняні сорти, зокрема й нашої селекції, істотно переважають у виробництві закордонні сорти за всіма показниками.

— Тобто вони можуть успішно конкурувати з закордонними аналогами?

В. М. — Ми можемо похвалитися сортами, які взагалі поза конкуренцією. Якщо взяти середні дані за три-п’ять років щодо озимої пшениці, жоден зарубіжний сорт не порівняти з українськими за зимо- та посухостійкістю, якістю і врожайністю.

— Однак середню врожайність у нас не порівняти з середньою врожайністю у розвинених країнах. За офіційними даними, цього року зібрано в середньому 25 ц/га. Яка ще європейська країна може «похвалитися» таким ужинком?

В. М. — Справді, у попередні два роки цей показник був вищий. У тому, що Україна недоотримала мільйони тон збіжжя, винні не тільки погодні умови. У багатьох областях величезні площі землі незасіяні. Власники паїв тримають землі, щоб продати, не можна навіть з’ясувати, чиї вони. І законодавство таке, що не підступишся. За радянських часів, якби в районі було незасіяне поле, місцевого голову відразу ж позбавили б партквитка зі всіма наслідками, що звідси випливають.

Водночас в Україні вже сформувалася велика група господарств із високим рівнем виробництва, значна частина яких об’єднана в рамках діяльності «Клубу 100 центнерів». Господарства, які висівають наші сорти, збирають у декілька разів вищі врожаї, ніж середній по Україні.

— Як у вас складаються взаємини з виробниками сільськогосподарської продукції?

В. М. — Ми постачаємо елітне насіння з ділянок розмноження до насіннєвих центрів у провідних базових господарствах. Цей потік невичерпний і забезпечує величезні площі високоякісним насінням. Раніше сорт спочатку проходив реєстрацію, потім ішов у виробництво, і цей процес був досить тривалим. Тепер ці процеси настільки тісно пов’язані, що на момент, коли сорт зареєстровано, — він у провідному господарстві вже розмножений. А сільгоспвиробники вже знають, куди звертатися.

Проблема ось у чому. Ще кілька років тому держава відшкодовувала певну суму за впровадження сортів високих репродукцій. Ці гроші швидко поверталися завдяки високій врожайності, зниженню витрат на добрива, підвищенню стійкості до патогенів. Нині через відсутність такого механізму державної підтримки більшість господарств почали сіяти казна-що, нерідко прирікаючи себе на збитки.

— Отже, наука витрачає колосальні зусилля і кошти, щоб вивести нові високоврожайні сорти, а господарник у них не зацікавлений. Нонсенс…

В. М. — Щоб зацікавити сільгоспвиробників, доцільно відновити державну програму часткового відшкодування вартості елітного насіння. Треба сповна використовувати генетичну силу нових сортів. Адже якщо міндобрива, засоби захисту рослин, пальне потрібно щороку поновлювати, витрачаючи на це значні кошти, то генетична енергія сорту працює на врожай безкоштовно довгі роки.

— І все-таки — чого бракує, щоб Україна могла похвалитися високою врожайністю, а на сорти вітчизняної селекції був попит за кордоном?

В. Ш. — Насінництво — величезний бізнес за кордоном. Ми вступили до СОТ, але не застерегли, що маємо бути постачальниками насіння. Вони й вирішили, що ми для них — ринок збуту. Західні компанії активно завойовують наш ринок, уже втрачено насінництво кукурудзи, соняшнику, ріпаку, овочевих. Це вже не тільки бізнес-питання. Ціна цього питання — національна безпека держави. В Україні має бути власне виробництво насіння пшениці та інших основних культур рослинництва. Необхідна державна підтримка сортів, технологій, людей, зокрема підготовки молодих кадрів.

У жорстких фінансових умовах, коли ціни на пальне, добрива, засоби захисту ростуть як гриби, навіть великі сільськогосподарські компанії не можуть отримувати прибуток. Держава має знайти економічні механізми стримування цих цін. Бо ж вартість хліба як соціально значущого продукту не може зростати адекватно.

Є ще одна величезна проблема, і я не бачу її вирішення найближчими роками. Це патенти. Чого варті українські патенти, які ні від чого не захищають? Щоб зареєструвати сорти за кордоном, потрібні кошти. За радянських часів цьому приділяли значну увагу, і вітчизняні сорти широко розповсюджувалися у світі. Тепер наша нова влада намагається це зробити, і, якщо вдасться, Україна вийде на багатий світовий насіннєвий ринок.

— Чи можна сказати, що досягнення українських селекціонерів знецінює низька культура землеробства?

В. М. — Це дуже важливе питання. На сьогодні Україна — найбільша європейська держава — посідає лише 12-те місце у світі з виробництва пшениці. А мала б бути в першій п’ятірці. Виробництво зерна має чітку багаторічну тенденцію до спаду. Ми недобираємо щороку 20—30 млн.т збіжжя, чого не спостерігається навіть у Китаї, Індії та Єгипті.

Технології високих урожаїв у світі передбачають обов’язкове внесення великих доз добрив та активний захист посівів. Так, у США використання добрив зросло у п’ять разів, що отримало назву «сухий полив».

Через порушення технологічної дисципліни ми збираємо низькі врожаї за значних перевитрат добрив. Так, на тонну діючої речовини отримуємо втричі менше зерна, ніж у США. На сьогодні ми вносимо добрив у 30 разів менше порівняно із Західною Європою. Внаслідок цього генетичний потенціал сучасних
високоінтенсивних сортів реалізується у виробництві лише
на 25—38%.

Щоб зосередити увагу на проблемі збільшення урожайності зернових, ми спільно з відомою швейцарською фірмою створили «Клуб 100 центнерів». Основною ідеєю клубу як школи передових агротехнологій є узагальнення новітнього світового досвіду з метою отримання максимально можливого врожаю у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Уже сьогодні маємо численні приклади, які засвідчують: отримання 100 ц/га — це не міф, а реальність.

Ми розвиваємо нову філософію українського хліба. Суть її в тому, що Україна повинна вирощувати високі врожаї, збирати стабільно не менш як 80 млн. т зернових, оскільки аграрний потенціал її земель оцінюється у 100 млн. т зерна щорічно.

Для успішної реалізації намічених планів нам бракує насамперед послідовної політики держави, яка має визначити хліб своїм головним пріоритетом, складовою національної ідеї.

Ми більше не можемо розраховувати на розширення орних земель, вони й так займають 81% загального обсягу угідь. У США, наприклад, орні землі становлять лише 25%, у Франції — 48%. На думку фахівців, підвищення врожайності залишилося єдиним двигуном збільшення виробництва зерна. При цьому вирішальну роль у підвищенні врожайності пшениці в світі відіграють такі чинники: створення нових сортів із високим генетичним потенціалом продуктивності, добрива, захист рослин, удосконалення технологій вирощування. Бачите, серед цих чинників не згадуються ґрунти. Варто процитувати видатного вченого М.Вавилова, який зауважив, що рівень урожайності сільськогосподарських культур визначається, хоч як це дивно, не родючістю ґрунтів, а культурою нації, її економічною могутністю. Якщо ми хочемо стати шанованою нацією, ми повинні вирощувати високі врожаї.

Досягти високої врожайності, вийти на світовий насіннєвий ринок із сортами української селекції — ця мета має заволодіти всім суспільством і головами наших можновладців, вся інфраструктура держави повинна на це працювати.

— Ваш інститут відомий не лише перспективними сортами, а й розробками технологій вирощування, зокрема — боротьби з бур’янами. Одна з таких робіт цього року представлена на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки.

В. М. — Для нашої країни як аграрної держави питання збереження довкілля в агровиробництві є стратегічним. Тому значимість розробки і впровадження екологічно безпечних технологій боротьби з бур’янами важко переоцінити.

На цьому напрямі виконано комплексну розробку, підсумок двадцятирічної праці фахівців НАНУ, НААНУ, НАМНУ, Міністерства аграрної політики України та одного з провідних вітчизняних агропідприємств. Представлена на здобуття Державної премії робота — це численні фундаментальні друки, у тому числі двотомне видання «Гербіциди», довідники, підручники, гігієнічні нормативи та регламенти безпечного застосування 71 гербіцидного препарату. Створено школи з методів детектування ксенобіотиків, застосування гербіцидів — захищено понад 30 кандидатських та докторських дисертацій. Велике соціальне досягнення — на сьогодні в країні практично немає ручного прополювання буряків, кукурудзи тощо.

Варто зазначити, що сучасний напрямок створення гербіцидів — спрямованого органічного синтезу сполук з різними механізмами дії — за ефективністю та екологічною безпекою має значні переваги. Сучасні гербіциди мають відмінні токсикологічні характеристики, застосовуються у «гомеопатичних» дозах — в межах грамів на гектар. Це досить перспективний шлях у розвитку технологій вирощування сільськогосподарської продукції.

— Із такими досягненнями у селекції, з контролем над гербіцидами та пестицидами чи потрібне поширення в Україні ГМО?

В. М. — За осяжну для нас історію науки ГМО — це третя ступінь суттєвого генетичного поліпшення рослин. Першою було відкриття та використання генетично регульованого гетерозису, яке дало збільшення продуктивності перехреснозапильних культур на 20—25% і за своєю значущістю прирівнюється до відкриття ядерної енергії. Другою — використання спонтанного та індукованого мутагенезу, яке спричинило «зелену революцію». І от сьогодні настала ера трансгенних рослин.

У США вже виділено стресові гени до примх довкілля. Це дасть можливість створити ультраранньостиглі сорти, стійкі до холоду та посухи, принципово змінити технологію та ареал вирощування багатьох культур, збирати два врожаї на рік, зменшити посівні площі, матеріальні витрати та собівартість продукції. На думку фахівців, сільське господарство країн, які не перейдуть на вирощування трансгенних сортів, стане збитковим.

Провідні економічні центри світу сходяться на думці, що в найближчі 50 років найбільшу рентабельність забезпечуватимуть саме біотехнології. А для 9,2 млрд. людей, яких необхідно буде нагодувати у 2050 р., біотехнологія відіграватиме ключову роль.

Зрозуміло, що, застосовуючи біотехнології, ми мусимо дбати про їх науковий супровід, біобезпеку, біоетику. Накопичується дедалі більше даних щодо реальних небезпек від ГМО для довкілля і людини. Проте немає підстав плодити страшилки про ГМ-рослини, принижуючи це геніальне відкриття кінця ХХ ст.

— Утім, противники новітніх біотехнологій час від часу виступають із закликами зробити Україну зоною, вільною від ГМО.

В. М. — А як тоді бути нашим громадянам-діабетикам, що залежать від рекомбінантного інсуліну? А препарати від туберкульозу, інші ліки, яких не можна отримати інакше? Генетична інженерія відкриває фантастичні перспективи поліпшення рослин, тварин, лікування людини.

Сьогодні в нас немає власних трансгенних сортів, навіть власних генетичних конструкцій. Потрібно, щоб уряд негайно належним чином профінансував програму створення трансгенних сортів рослин. Відставання України в цьому плані недопустиме.

Немає сумніву в тому, що для подальшого прогресу селекції необхідно розвивати нові методи біотехнології, генетичної інженерії, поглиблювати фундаментальні дослідження у галузі біології рослин. Водночас класичний селекціонер ніколи не буде замінений ні біохіміком, ні молекулярним біологом, оскільки останні можуть створити лише вихідний матеріал для селекції. Селекція як самостійна наука має власний предмет дослідження і завдання.

— Лавиноподібне наростання екологічних, кліматичних проблем та інших загроз наводить на думку, що світ стоїть на порозі так званих ресурсних воєн. В Інтернеті можна знайти різні прогнози, анонімні матеріали про те, що у світі існують певні впливові сили, котрі працюють над стратегією виживання (звісно, йдеться не про все людство) в разі якихось природних чи інших катаклізмів, воєн. У спеціальних бункерах створюються запаси чистого зерна, насіннєвого матеріалу тощо. Можливо, все це не просто маячня завсідників Інтернету…

В. Ш. — Глибоко всередині крижаної гори, у межах Північного полярного кола, Норвегія побудувала «сховище Судного дня» для насіння сільськогосподарських культур. Мета — убезпечити продовольчі ресурси від таких загроз, як ядерна війна, падіння астероїда, теракт, кліматичні зміни тощо. У це сховище вже закладені й сорти озимої пшениці нашого інституту.

Глобальне потепління призведе до серйозних наслідків, зокрема і для сільгоспвиробництва. Вже сьогодні людство споживає на 20% більше природних ресурсів, ніж земля може відтворити. До того ж щорічний світовий приріст зерна знижується. Посівні площі висихають або затоплюються, у південних країнах інтенсивно скорочується обробіток земель.

Якщо не буде вжито ефективних заходів, за кілька десятиліть землі багатьох країн стануть пустелею; урожайність сільського господарства може скоротитися подекуди на 50%. Близько 5,5 млрд. людей проживатимуть у регіонах із дефіцитом харчів, а ще 3 млрд. — у районах із нестачею питної води.

Щоб прогодувати зростаючу кількість населення, потрібно подвоїти врожайність зернових. На рівні сучасних знань це неможливо. Потрібні будуть глобальні зміни у технології виробництва продуктів.

В. М. — НАНУ є лідером з питань розробки концепції виживання країни. Виконується масштабна цільова комплексна міждисциплінарна програма наукових досліджень НАН України з проблем сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження довкілля (керівник — акад. НАНУ В.Кухар). Обґрунтовано і розроблено методологію вибору стратегії сталого розвитку техногенно завантажених регіонів, яка значною мірою відповідає основним засадам світової ідеї сталого розвитку (член-кореспондент А.Шапар).

Безумовно, важливим чинником сталого розвитку країни є розвиток наукоємного аграрного сектору, впровадження пластичних високопродуктивних сортів культурних рослин, стійких до змін навколишнього середовища. Так, розвиток стагнуючих регіонів України, наприклад Поліського району Київської області, ми бачимо у впровадженні в цих регіонах сучасних сортів, технологій вирощування, що локомотивом зрушать економіку регіону.

— І насамкінець. Як ви ставитеся до ідеї ринку землі? Нинішня влада за те, щоб скасувати мораторій на продаж земель. І тоді що — за наші неоціненні чорноземи з усього світу нестримним потоком ринуть «фантики»?.. Одна річ — продати заморському товстосуму клаптик землі в столиці, і зовсім інша — розпродати землю, на якій родить золота пшениця. Кому це вигідно?

В. М. — Повертаючись до початку розмови, навіть сьогодні, за цілковитої підтримки уряду, важко захищати державну землю НАНУ від свавілля місцевої влади, корумпованої суддівської системи. Що ж буде в умовах вільного продажу без удосконалення законодавства та персональної відповідальності чиновника за свої дії? Втративши землю, можливість господарювання на ній, важко буде зберегти незалежність України. Ринок землі має бути вільним і прозорим. Виваженість, захист інтересів держави у вирішенні такого важливого питання — запорука збереження незалежності країни. А взагалі вільний продаж землі — це світова практика, до якої нам необхідно ще дорости.