«ПІСЛЯ СМЕРТІ Ю.ВЕРЕДЮКА БАГАТО ПРАВООХОРОНЦІВ ПОЧАЛИ СПАТИ СПОКІЙНО», — ПЕРЕКОНАНИЙ АДВОКАТ БОГДАН ФЕРЕНЦ. ПРАВДА, ВІН НЕ ВИКЛЮЧАЄ, ЩО ПОКІЙНИЙ МІГ ЗАЛИШИТИ ПЕВНУ ІНФОРМАЦІЮ

Поділитися
У четвер колегія суддів Верховного суду України постановила скасувати вирок апеляційного суду До...

У четвер колегія суддів Верховного суду України постановила скасувати вирок апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2002 року щодо Ю.Вередюка і послати справу про вбивство журналіста Александрова на нове розслідування. Було вирішено також частково задовольнити касаційне подання прокурорів, які брали участь у розгляді цієї справи судом першої інстанції.

Тобто фактично все розпочинатиметься з нуля. Якщо не брати до уваги витраченого часу і того, що Ю.Вередюк — з природних причин чи у примусовому порядку, — швидше за все, забрав із собою в могилу таємницю гучного слідства з цієї справи.

Після оприлюднення виправдувального вироку Донецького апеляційного суду, відповідаючи на запитання журналістів, представник рідних загиблого Богдан Ференц говорив, що Ю.Вередюку може загрожувати небезпека як джерелу інформації. На прохання «ДТ», адвокат Богдан Ференц розповідає про деякі особливості цієї справи.

— Богдане Васильовичу, за вашими даними, чи правдива інформація про те, що колишній Генеральний прокурор М.Потебенько видав заохочення заступникові, який курирував слідство у справі про вбивство Александрова?

— Це справді так. Є наказ від 10 вересня 2001 року за №662-к, відповідно до якого, заохочено Сергія Винокурова, а також ряд працівників низової ланки прокуратури м. Слов’янська. У наказі говориться: «Відзначаючи сумлінне виконання службового обов’язку, вагомий особистий внесок у розкриття вбивства Александрова Ігоря, наказую видати грошову премію в розмірі посадового окладу».

Хоч офіційно С.Винокуров і не очолював слідчу групу, він займався цією справою як заступник генерального прокурора, начальник головного слідчого управління. Як процесуальна особа він особисто виїжджав до Слов’янська, бував на допитах Ю.Вередюка, був учасником слідчих дій, зокрема 24 серпня, з відтворення обставин події злочину.

До речі, мене дивували його заяви на прес-конференціях. До чого були ці метафори та найвищі ступені з приводу результатів слідства? Професіонал не повинен дозволяти собі таких висловлювань. Навіть якщо цілком упевнений у своїй правоті, представник правоохоронних органів може говорити про те, що, на його думку, доказів достатньо і аргументи слідства переконливі.

— Які думки виникають особисто у вас із приводу смерті Ю.Вередюка? Такий збіг обставин...

— Міркування, звісно, є, але я не дозволяю собі робити якихось висновків.

Однак аксіомою є те, що для багатьох смерть Ю.Вередюка була бажаною. Однозначно можна стверджувати: після смерті Ю.Вередюка почали спокійно спати багато правоохоронців. Ті, хто безпосередньо працював з Ю.Вередюком як із матеріалом, як із сировиною, аби підвести його під обвинувачення. Це саме по собі зрозуміло. Хоча не виключено, що він міг у тій чи тій формі залишити певну інформацію.

Якщо казати про вплив цієї смерті на подальший перебіг слідства, гадаю, Вередюк однак не прийшов би на розгляд справи у Верховний суд України. А процесуальне законодавство не передбачає його доставки, приведення й т.п. Якщо говорити про цей аспект, то в цьому сенсі для справи нічого не втрачено, бо є аудіо- й відеоматеріали, протоколи судового засідання. Отож, на мою думку, ця смерть позначиться виключно на з’ясуванні обставин, які стосуються роботи представників правоохоронних органів із Вередюком на цю версію.

Головне, Ю.Вередюк постав перед Донецьким апеляційним судом, і це дуже втішно. Бо інакше — не ставлячи запитань йому особисто, не спостерігаючи за його поведінкою, не склавши про цю особистість власного враження — за всіх тих самих об’єктивно існуючих обставин, суд напевно не зміг би настільки категорично вчинити стосовно висунутого обвинувачення. Я не виключаю: якби Ю.Вередюк не був присутній на засіданні, рішення могло б бути іншим. А отриманий результат — рішення суду — надзвичайно важливе і для нашого правосуддя, і для громадськості.

Обгрунтованість і законність виправдувального вироку Донецького апеляційного суду для мене сумніву не підлягає. Можна констатувати, що, досліджуючи докази у справі, суд виявив не лише професіоналізм і терпіння. Суд не знайшов доказів вини Вередюка, і він не зміг вчинити інакше, ніж зробити висновок про його непричетність до вбивства. Проте таке рішення, безсумнівно, потребувало мужності.

Я категорично стверджую: Вередюк, з огляду на свої особистісні характеристики, не міг бути навіть найостаннішим членом організованого злочинного угруповання. У висновках експертів-психологів зазначається, що це безвільна людина, якій не під силу жодна дія, пов’язана з енергетичними, психологічними зусиллями. Внаслідок свого способу життя він скотився до того, що в нього залишилися лише примітивні інстинкти. Час, місце вчинення злочину, спосіб, характер, локалізація та механізм виникнення тілесних ушкоджень абсолютно не дають підстав припускати, що Вередюк був виконавцем. Він жив у жінки, старшої віком, допомагав їй по господарству. З’ясувалося, що він був не в змозі навіть принести на город відро води, тому носив воду у пластикових пляшках.

Він давав суперечливі свідчення. Але він не показав місця, де лежав труп, неправильно вказав, у який спосіб завдавав ударів, принаймні його слова не збігалися з висновками експертів.

Нібито отримавши гроші, він наступного дня продовжує збирати пляшки. Зібравши шість пляшок, купив самогон і випросив на закуску скибку (!!!) кавуна. Тут немає логіки.

У режисера й постановників усього цього дійства виникла ідея пришити білими нитками до справи автомобіль, який нібито засвідчував корисливий інтерес Вередюка. Це мало просто абсурдний вигляд. Як і безліч інших моментів.

— А дві його попередні судимості?

— Уперше його засудили за несплату аліментів, удруге — за крадіжку. Він зайшов у незамкнену квартиру й узяв 36 гривень, які лежали на столі.

— Ви впевнені в тому, що експертизи, призначені у зв’язку зі смертю Вередюка, проводитимуться чесно й неупереджено?

— На практиці я переконався, що судові медичні експерти — люди дуже обережні, вкрай обачні, не дозволяють собі категоричних тверджень. Тим більше, слід враховувати специфіку серцево-судинної системи, спосіб життя покійного. Адже тут не йтиметься, приміром, про примітивне введення отрути. Їхня відповідь, швидше за все, не буде категоричною.

— Ви віддали слідчій роботі не один рік. Які ваші враження від слідства з цієї справи?

— Я не міг припустити, що мене можна вразити розслідуванням якої-небудь справи, бо все це я неодноразово проходив сам. Вирушаючи до Слов’янська, я хотів якнайшвидше почитати справу. Адже до розслідування було залучено дуже багато слідчо-оперативних працівників. Здається, називалася цифра 800. Існувало не менше десятка версій. З них перша — фахова, політична діяльність. Це справді мене зацікавило. Але, вивчивши справу, я був просто вражений примітивністю і непрофесіоналізмом слідства. Мені жаль тих рядових людей, молодих слідчо-оперативних працівників, котрі бачили, як усе це робилося. Чого вони могли навчитися, й до чого вони звикають на самому початку своєї діяльності?

Я не побачив жодного протоколу — утім, як і прагнення з’ясувати реальні факти. Хто давав право не долучати до справи протоколи допитів, приміром, М.Сербіна та О.Солодуна, яких допитували у числі решти свідків? Нам не відомо, скільки інших документів також недолучено до справи. Свідки заявляли в судовому засіданні, що їх допитували по вісім годин. Водночас рідних, близьких, товаришів і партнерів по роботі Ігоря Александрова взагалі не допитували про характер, проблеми його діяльності, не досліджували фактичного телевізійного матеріалу.

Знайдені під час огляду місця події біти не опечатано, не пронумеровано. Лише через п’ять днів вони потрапили до криміналіста, який фіксує, що одержав «дві неупаковані біти». Він двічі сумлінно обробляє їх сажею і малахітом для виявлення капілярних ліній, потім змиває це й передає на експертизу речових доказів... для виявлення, зокрема, епітелію.

Працівники міліції заявили: у середині серпня їм роздали фотографії Вередюка, вони показували їх усім водіям, запитуючи, чи не бачили вони цю людину. Потім, наприкінці серпня затримавши Вередюка, проводять... пізнавання. Такий рівень непрофесіоналізму й безвідповідальності слідства.

— Які причини такого стилю ведення слідства?

— Мені ясно одне. Первинна пасивність правоохоронних органів свідчила про те, що вони розуміли — їм не судилося його розкрити. Але потім якась дуже висока особа вирішила: цей злочин має бути розкритий. І виконавцям не залишалося нічого іншого. Я припускаю, що завдання поставили: знайти вбивць, а не «розкрити» його в такий спосіб, як це зробили.

— Як ви вважаєте, хто був зацікавлений саме в такому «розкритті» злочину?

— Гадаю, ця зацікавленість була на регіональному рівні.

— На вашу думку, чи встановлять-таки істину в цій справі?

— Якщо ви маєте на увазі істину в повному обсязі, тобто справжнє з’ясування обставин загибелі Александрова, то це дуже сумнівно.

— Бо втрачено час?

— Час справді втрачено. Але головне — сьогодні немає волі на розкриття цього злочину. Це засвідчує й сам факт виступу заступника прокурора Донецької області, який заявив: смерть Вередюка природного характеру. Тобто навіть випадок з Александровим нікого нічого не навчив. Ще не проведено експертизи, а прокуророві вже все відомо. Таким чином, історія триває в тому ж самому дусі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі