100 днів після наказу за 22 дні до виборів. Незадоволення «LTDешних» інвесторів вінницьким губернатором вважати недійсним?

Перша стоденка вінницького губернатора Григорія Калетника, який повернувся в область у червні, чітко засвідчила, що подобатися всім, як долар, неможливо в принципі. На попереднього, «чужого», губернатора нарікав місцевий бізнес. Свого, вінницького, зустрів у багнети бізнес прийшлий. Який, як виявилося, давно вже замовляє в регіоні і музику, і погоду. І, можливо, не тільки це. Принаймні цими ж днями вночі підпалили квартиру керівника прес-служби обладміністрації. Журналіст став одним із перших призначенців теперішнього губернатора і залишається одним із тих, кому той узагалі довіряє. Можливо, це своєрідне попередження губернатору, місце проживання якого просто недосяжне. Сам Калетник відмовився коментувати подію: «Є факт, із ним розбираються компетентні органи». Але визнав, що областю після його призначення продовжують хитати ще ті хвилі, розгойдуючи кораблики різних фінансово-промислових груп.

Слід зазначити, що новий губернатор досить швидко адаптувався на місці. По-перше, тому, що не з чуток знає про проблеми області (у 1998—2002 рр. він очолював Вінницьку облраду), по-друге, працюючи в бюджетному комітеті парламенту, був обізнаний із проблемами обласного бюджету, брав участь у сесіях облради. Тому відразу зумів збільшити його дохідну частину, що дозволило, зокрема, в числі перших у країні виплатити 44 млн. учительських відпускних. Ось тільки розраховував Г.Калетник на набагато більше, знаючи потенціал області. На жаль, кількарічної давності. Нині Вінниччина виявилася розшматованою прийшлим капіталом із інших регіонів.

Втрата економічної цноти супроводжувалася, як заведено, традиційними романтичними атрибутами. У цьому випадку женихи щоразу обіцяли райдужні перспективи від прийшлого інвестора у вигляді бюджетних надходжень та нових робочих місць. Можливо, щось доплачували відразу — тещі. Прозріння після спрацювання основного інстинкту виявилося дуже болісним: тотальне зубожіння села, поля самозасіваються бур’янами, подільські ферми зирять порожнечею чорних дірок, а колись дихали парою й молоком, заводи вирізуються на металобрухт. Тих, хто зумів утриматися, одиниці. В результаті колись процвітаюча аграрна область купує сьогодні часник у поляків і моркву в білорусів.

— У мене не просто претензії до економічної політики, що здійснювалася в області протягом останніх 8—10 років, це нерозуміння і багато в чому звинувачення, — безапеляційно заявив «ДТ» Григорій Калетник. — Якби відповідальні за прийняття рішень у той період думали і про область, то намагалися б максимально зберегти й розвинути власну інфраструктуру. Нині ж ми практично втратили власність у всіх стратегічних галузях: цукровій, хлібопекарській... Я, приміром, уже два тижні не можу домогтися зустрічі з власником «Вінницяхліб». (ВАТ «Вінницяхліб» — монополіст на хлібобулочному ринку області, на якому займає близько 80%. Головний акціонер підприємства — львівський концерн «Галнафтогаз». — Т.П.). Ні з ким іншим не можна вирішити питання зниження ціни на хліб. І це не єдиний такий момент. До Дня незалежності 50 фронтовиків-інвалідів одержали «Таврії», придбані коштом спонсорів, людей із благородним серцем. І взагалі, якщо нинішні підприємці збільшують свої прибутки на виробничій базі, створеній свого часу силами ветеранів, чом би їм не підтримувати цих людей? І не лише в дні свят, обмежившись фронтовими ста грамами та продуктовим набором. Така допомога має бути постійною. Всі погодилися і купили «Таврії» для ветеранів, окрім «Вінницяхліб». Це що, найбідніша організація? Ні, просто у керівництва своє бачення.

Вирішення проблем із нашими підприємствами, навіть приватизованими, відбувається значно швидше й ефективніше. Є таке поняття — вінничани, місцевий патріотизм навіть. Із власниками підприємств з-поза меж області знаходити спільну мову непросто. Але ціну хліба ми все одно знизимо. Вже почали формувати для цього власні ресурси, тож нинішній урожай буде частково зарезервовано для спокійнішого життя на наступні роки. Саме обласні ресурси, як мінімум, зерно та цукор. Ця продукція завжди може вирівняти будь-яку ситуацію.

Навряд чи помилюся, припустивши, що таке занепокоєння губернатора зумовлене не лише прийдешніми виборами, звуженням сектора владного впливу, а й наближенням «судного дня» адміністративно-територіальної реформи як невід’ємного атрибута реформи конституційної. Не секрет, що новий «географічний устрій» країни визначатимуть не так колишні заслуги, як теперішня «економічна доцільність», обумовлена стратегією й інтересами тих-таки фінансово-промислових груп і кланів. Економічно слабкі адміністративні одиниці ввійдуть до складу сильніших сусідів. І при сьогоднішніх розкладах Вінниця, яка завжди вважалася неформальною столицею Поділля, досить легко може стати повітовим містом при Хмельницькому, а Вінницька область — і взагалі зникнути з нової карти країни.

Чому від такої перспективи у холодний піт вганяє керівництво області, включно з губернатором, зрозуміло. Багато начальників залишаться без крісел, у кращому разі скотившись до «повітового-хутірського» рівня. Однак у такому випадку їхні інтереси цілком збігаються з настроєм пересічних вінничан, які можуть стати населенням майбутньої глухої провінції.

Щоб відповідати фінансовій «суверенності», схоже, і намагається Г.Калетник мобілізувати «київських» та «запорізьких», «харківських» та «дніпропетровських», «львівських» та ін., які піднялися в області за попередніх губернаторів і система оподаткування яких працює зазвичай не на вінницький бюджет. Не дивно, що зчинився такий гвалт навколо силової заборони «ліквідації» (читай — різання на металобрухт) 10 цукрозаводів. Але тут така річ. Робітники на цих заводах лягають під колеса, щоб зберегти устаткування, та й Віктор Янукович, представляючи нового губернатора, недвозначно видав йому мандат на «оптимізацію роботи цукрової галузі в регіоні».

І все-таки будь-які перетворення — своєрідний виклик усталеним схемам і далеко не слабким інтересам. Але Калетник дивується самому припущенню, що йому варто було б остерігатися «адекватних» протидій.

— Вони ж не боялися наступати на інтереси сотень тисяч жителів області. Треба не боятися протистояти. Саме через такі побоювання ми й не можемо домогтися консолідації. А владу як таку зокрема, і суспільний лад загалом, і закони компрометують лише окремі одиниці. Я не хочу бути декабристом, але не бажаю і залишатися байдужим до цього. Можна по-різному трактувати, що означає — зачіпати чиїсь інтереси. Я не ставлю собі за мету перегляд або інвентаризацію правомочності набуття власності в області за попередній період. Але треба щось робити з тими «кліщами», які висмоктують кров і перешкоджають побудові нормальних цивілізованих відносин із середнім класом підприємців. Розшматована нині область — це проблема, але ще поправна. Ще є можливість виправити ситуацію. А ось якщо ми і цей період проморгаємо, тоді й без будь-якої адмінреформи віддамося на милість інших регіонів. Залишиться тільки скупити за два-три мільярди землю області, та й усе...

Йдеться не так про повернення чийогось, як про розвиток свого. Дещо для припинення процесів штучної банкротизації вже зробили. Уже почали відроджувати такі стратегічні об’єкти, як «Хімпром», шарикопідшипниковий завод... Причому гроші на їх відновлення були, просто вони, скажемо так, стояли на рейках і в іншому напрямку. Потрібно було лише захотіти вирішити для цього інші транзитні питання, врахувати інтереси третіх, відстояти наші пріоритети тощо. Одержав друге дихання ладижинський завод «Ензим», який, якщо й далі його підтримуватимемо, конкуруватиме не лише з українськими підприємствами, а й на світовому ринку.

Як саме губернатору вдасться вирішувати «транзитні питання» — залишилося за кадром. Відомо тільки, за словами його колишніх колег у парламенті, що Григорій Калетник вважається спеціалістом-практиком з побільшення впливу держорганів на бізнес-процеси. А ще, мабуть, найуспішнішим лобістом серед вінницьких нардепів.

Наприклад, днями йому підписали документи про виділення області компенсації для ліквідації наслідків стихійного лиха ще 2000 року. Відповідні навички йому майже зразу довелося застосувати і для вирівнювання ситуації в обласному центрі. Наприклад, появу теплої води у квартирах городяни вже пов’язали з губернатором. Лише після його переговорів із Мінпаливенерго вирішилося питання давніх боргів «Водоканалу» та «Теплокомуненерго». Також Калетник вніс у парламент проект постанови про соціально-економічний розвиток Вінниці, згідно з яким, якщо обставини складуться нормально, на тотальну реконструкцію давно застарілих комунікацій передбачається виділити100 млн. грн. цільової субвенції. Міська влада, щоправда, не дуже охоче розповідає про це, зберігаючи власний авторитет. Адже вибивання грошей на розвиток регіону — це завжди ще й політичне питання. Тим більше напередодні виборів.

І дії вінницького губернатора — не виняток. Але в цьому огляді політика нехай залишиться, як мухи, окремо від котлет. До виборів, які для Вінниччини досі завжди ставали переломним етапом. Тож область уже вважається мало не експериментальним регіоном зі зміни губернаторів. Ось і профукали її чемоданним інвесторам. І притягнути до відповідальності нікого, навіть якщо правитель не тимчасовий. Може, мав рацію один із попередніх керівників, який вгатив чималі гроші в переустаткування цукрозаводів під цехи з розфасування кропу. А може, має рацію нинішній, який намагається зберегти їхній первинний профіль. Ось тільки двері навіщо підпалювати...