Рейтинг «Біла ворона», або Як керівництво МОНМС стимулює підвищення якості вищої освіти

Поділитися
Відтепер «стимулювання підвищення якості вищої освіти» здійснюватиметься шляхом «ранжування» університетів.

«Реформування» освітньої галузі в Україні триває. Відтепер «стимулювання підвищення якості вищої освіти» здійснюватиметься шляхом «ранжування» університетів. Потужна бюрократично-авторитарна машина вітчизняного освітянського міністерства у січні 2012 р. видала на-гора новий документ - «Положення про національну систему рейтингового оцінювання діяльності вищих навчальних закладів» (див. наказ МОНмолодьспорту від 20 січня 2011 р. №1475). І зобов’язала університети підготувати купу паперів та сформувати «уніфіковану електронну форму в середовищі табличного процесора» з показниками діяльності за «переліком критеріїв та субкритеріїв», на основі яких має бути здійснене таке оцінювання, або, як воно назване в документі, - «ранжування».

Насамперед варто зазначити, що ідея створення національного рейтингу вищих навчальних закладів - значуща і своєчасна. Адже для світової університетської спільноти формування рейтингів давно стало важливим чинником визначення впливу окремого університету на загальносвітовий процес розвитку (impact factor). Як наслідок, на сьогодні є чимало рейтингів вищих навчальних закладів, як загальносвітового, так і національного масштабів, що мають досить давню історію. Скажімо, один із найпопулярніших світових рейтингів укладається Інститутом вищої освіти Шанхайського університету в Китаї з 2003 р. (Шанхайський рейтинг). Національні рейтинги американських університетів журналу US News&World Report публікуються з 1983 року. Можна назвати ще не менше десятка відомих світових і кілька десятків національних рейтингів, що мають різну історію, методологію, призначення, типи, структуру, джерела отримання даних тощо. Однак український національний рейтинг, поза сумнівом, може стати серед них великою білою вороною. На такий сумний висновок наштовхує аналіз вищеназваного документу, що пройшов усі погодження, затвердження та державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Як відомо, світові й національні рейтинги в основному укладаються: а) для того, аби допомогти абітурієнтам зробити правильний вибір (що особливо важливо в умовах, коли університетська освіта набуває яскраво вираженого ринкового характеру); б) для самих університетів, аби вони побачили окремі аспекти своєї діяльності порівняно з іншими ВНЗ; в) для споживачів освітніх послуг, виконуючи роль своєрідного маркетингового інструменту. Перед українським національним рейтингом нормативними документами ставляться набагато ґрунтовніші завдання, такі як, зокрема: стимулювання діяльності університетів щодо підвищення якості освіти, їх позиціювання на ринку освітніх послуг і ринку праці, підвищення міжнародної активності, участі працівників і студентів у науково-практичних конференціях та виставках, сприяння ефективному управлінню діяльністю вищого навчального закладу і, що найголовніше, - оцінювання їхньої діяльності.

Щоправда, аналізуючи 128 показників, із яких формуються критерії та субкритерії українського рейтингу (див. лист МОНмолодьспорту від 8.02.2012 р. №1/9-90), ми не знайшли жодного, котрий би дозволяв зробити висновок про реальну якість освітньої діяльності навчального закладу. Натомість тут є дані про кількість (не якість): закордонних відряджень науково-педагогічних працівників; міжнародних виставок, на яких репрезентовано (!) здобутки вищого навчального закладу; найменувань акредитованих напрямів і спеціальностей; факультетів і кафедр; штатних і позаштатних працівників; про кількість місць у їдальнях; про загальну площу будинків навчального закладу; про географічні аспекти мотивації доступу абітурієнтів до університетів та багато іншого.

У контексті цього варто зазначити, що Шанхайський рейтинг університетів будується на базі всього чотирьох основних критеріїв, важливість яких виражена в кількісних показниках. У цьому рейтингу критерії, що характеризують якість освітньої діяльності, у загальному обсязі займають 10%, якість викладацького складу - 40%, результати наукових досліджень - 40%, академічна успішність - 10%. Тобто рейтинг будується насамперед за тим, не які умови має навчальний заклад для здійснення освітньої діяльності, а якими є її результати. Так, за цим рейтингом, якість освітньої діяльності визначається тим, якого успіху в житті досягли випускники університету, а не їх чисельністю, як в українському рейтингу. Якісний склад професорсько-викладацького складу в Шанхайському рейтингу визначається не чисельністю професорів і викладачів, які є «штатними дійсними членами» різних академій і мають державні почесні звання (український рейтинг), а тим, як, скажімо, цитуються результати їхніх досліджень у відомих і авторитетних наукових виданнях. Але найвагомішим показником, за яким визначається Шанхайський університетський рейтинг, є результати наукової діяльності університету. Вони в основному визначаються за двома критеріями. Перший - кількість публікацій у таких журналах, як Nature і Science, що означає представлення науковому світу нового відкриття або отриманих даних, які проливають суттєве світло на важливу проблему. Другий важливий критерій - публікація оригінальних експериментальних даних у журналах, котрі мають високий індекс цитування.

Задля справедливості зазначимо, що в українському варіанті такий критерій також є. Він має засвідчити «кількість наукових праць, опублікованих у престижних та визнаних зарубіжних виданнях штатними науково-педагогічними та науковими працівниками…». Однак усе залежить від того, хто визначатиме цей перелік «престижних і визнаних зарубіжних видань».

Ще однією цікавою особливістю українського рейтингу є те, що за його укладання береться Міністерство освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС) і підпорядковані йому структури. Цей факт справді може стати нашим національним надбанням. Адже практично всі світові й національні рейтинги укладаються незалежними структурами, експертами, засобами масової інформації, що гарантує їхню неупередженість і об’єктивність. Але як може бути національний рейтинг об’єктивним, коли майже 70% показників, із котрих формуються «критерії та субкритерії», залежать від ставлення до університету, а швидше - до його керівника, МОНМС. Якщо ставлення добре, то державне замовлення університет отримає у повному обсязі і студентські контингенти будуть сформовані успішно (не менше 15 показників). Приязне ставлення також означає шанс отримати статус дослідницького чи національного, що у ряді випадків істотно впливає на підвищення заробітної плати професорсько-викладацького складу, можливість залучення до роботи в університеті «штатних членів» різних академій, професорів тощо. Рівень доступу до міністерських чиновників впливає також на показники чисельності штатних працівників; кількість тих, хто має вчені звання, наукові ступені; на кількість підручників і посібників, яким надано «гриф міністерства» (20 показників); на обсяги фінансування, «академічної та неакадемічної» підтримки студентів (16 показників).

Водночас серед показників українського рейтингу ми не знайдемо таких, котрі справді можуть характеризувати реальні результати роботи як закладу, так і його керівників, що мають прямий влив на якість його діяльності.

Зокрема, ними могли б бути дані про заробітну плату працівників університету.

Так, скажімо, за даними НАПН України, в радянські часи посадовий оклад завідувача кафедри з науковим ступенем доктора наук та зі стажем науково-педагогічної роботи понад 15 років становив 500 - 600 карбованців. Це дорівнювало оплаті праці першого секретаря обкому партії або республіканського міністра. У Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на 1 листопада 2011 р. середній розмір заробітної плати професора дорівнював 9031 грн., доцента - 8125 грн. (див. тут). А яка ситуація в інших університетах? Наскільки і чому зарплата професора цього університету відрізняється від професорських зарплат в інших? Якщо у Шевченківському університеті вона така висока тому, що на неї витрачено кошти зі спеціального фонду бюджету, - то за це честь і шана його керівникам. Але якщо це результати певної протекціоністської політики, то тут уже мають виникати певні питання щодо рівних умов діяльності університетів. І як тоді будувати національний рейтинг?

Інший показник, який міг би досить повноцінно характеризувати результати наукової діяльності університетів і, відповідно, якість освіти, яку вони надають - джерела формування спеціального фонду закладу освіти. В університетах світового рівня, які очолюють світові рейтинги, такими джерелами є результати наукової діяльності, гранти тощо. У Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка 70% спеціального фонду сформовано за рахунок платних послуг із підготовки студентів. Яка ж тоді ситуація в інших ВНЗ? І чи не була б ця інформація, коли б хтось її серйозно аналізував, підставою для прийняття вагомих управлінських рішень, формування відповідної стратегії та освітньої політики?

Не менш цікавою могла б бути інформація про вартість навчання одного студента. Так, за даними МОНМС, витрати на одного студента із загального фонду бюджетної програми на підготовку кадрів із вищою освітою у 2011 р. в середньому становили 18465 грн. А якими є видатки на одного студента в різних університетах, що фінансуються з державного бюджету? Можливо, деякі ВНЗ дотують навчання студента за рахунок спеціального фонду і завдяки цьому значно поліпшують якість підготовки? Тоді такий заклад має посісти одне із перших місць у рейтингу. Проте для того, аби визначити таке місце, потрібна відповідна інформація. Її у переліку показників немає. Немає з простих причин: вона може підняти завісу над деякими процесами централізованого управління закладами вищої освіти, що міцно утвердилися останніми роками.

Цікаво було б побачити у рейтингових показниках і ті, які характеризують вартість навчання на підготовчих курсах, особливо там, де особам, котрі їх закінчують, нараховують додаткові бали для участі в конкурсі для вступу в університет. Чому в одних ВНЗ така плата становить 12 тис. грн., а в інших - ледве сягає 1500? Адже і програми, і кількість предметів, і термін навчання - однакові. Та й результати навчання на курсах відомі заздалегідь: це додаткові двадцять балів. А плата за підготовку різна. Куди йдуть кошти, отримані за таке, з дозволу сказати, навчання?

Відповідь на ці прості запитання - зрозуміла. МОНМС та університетам не вигідно оприлюднювати інформацію, яка може стати основою для об’єктивного аналізу стану справ в українській системі вищої освіти. Набагато простіше таку інформацію замінити набором традиційних бюрократично-статистичних показників, що характеризують діяльність ВНЗ і мало чим відрізняються від переліку тих, котрі ще тридцять-сорок років тому використовувалися для підбиття підсумків соціалістичного змагання серед вищих навчальних закладів.

Щоправда, серед нових показників в українському рейтингу з’явилися й такі як «середнє значення ЗНО» та «середнє значення бала документів про повну загальну середню освіту». Введення цих показників, очевидно, мало на меті показати, наскільки якісно наші університети здійснюють відбір студентів для навчання. Маємо розчарувати: із поставленим завданням ці показники не впораються. По-перше, важливою характеристикою якості роботи університетів є не показник якості знань тих, кого прийняли на навчання, а результати навчання у вищому закладі освіти. По-друге, показник ЗНО в Україні повністю знецінений врахуванням у вступній кампанії середнього бала атестата про освіту, наданням можливості подавати сертифікати минулих років, звільненням від проходження ЗНО ряду випускників, пільгами та преференціями. А показник середнього бала атестата про повну загальну освіту в українських реаліях за останні два роки став не об’єктивним показником результатів навчання у середній школі, а арифметично-корупційним витвором освітянських чиновників, що розбещує систему загальної середньої освіти. На нашу думку, набагато цікавішим і продуктивнішим у цьому контексті міг би стати показник кореляції між результатами першої сесії новоприйнятих студентів, їхнього середнього бала атестата та ЗНО. Ось тоді було б добре видно «вартість» різних оцінок і певні взаємозв’язки між ними. Але такий показник покаже й інше: рівень корумпованості вступної кампанії, хибність деяких управлінських рішень та багато іншого. Однак кому це потрібно?

Не можна не відзначити ще одну особливість формування українського національного рейтингу вищих навчальних закладів. Ідеться про джерела отримання даних для «ранжування». Таким джерелом визначається лише інформація університету, подана на «паперових носіях» і в «електронному варіанті». Положення про національну систему рейтингового оцінювання не передбачає серед джерел інформації отримання експертних оцінок, проведення анкетування студентів, викладачів, споживачів освітніх послуг, використання інших цивілізованих форм оцінювання результатів роботи університетів. Однак, як свідчить багаторічний досвід збирання й узагальнення інформації на «паперових і електронних носіях» про роботу вищих навчальних закладів, навіть її засвідчення «підписом ректора, головного бухгалтера та круглою печаткою», як того вимагають нормативні документи, не вбереже від умисних та випадкових похибок, неточностей, навмисного прикрашання стану справ тощо. Отже, сподіватися, що рейтинг, визначений на основі такої інформації, буде об’єктивним і відбиватиме реальну ситуацію, не доводиться.

Тож постає логічне запитання: навіщо й кому тоді потрібне таке рейтингування? Думається, відповідь очевидна. «Ранжування» має стати ще одним дієвим інструментом жорсткої централізації системи вищої освіти, засобом тиску на неслухняні університети і непокірних ректорів. При цьому авторів і виконавців цієї ідеї мало цікавить, що такий рейтинг, як і більшість того, що коїться сьогодні в системі української вищої освіти, лише віддаляє її від європейського освітнього простору. То куди ж ми йдемо з таким «реформуванням»?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі