Володимир Захматов: «В Україні аварії і катастрофи ліквідують ті, хто їх створював...»

Ім’я доктора технічних наук, професора Володимира Захматова останнім часом на слуху у зв’язку із цілком різноплановими подіями.

Розливи нафти, тероризм, лісові пожежі — здавалося б, що спільного в цих проблемах?

Виявляється, щось є: нове мислення, нові методи й підходи до ліквідації наслідків численних глобальних загроз людству.

Учені, такі як В.Захматов, виникають у місцях стихійних лих і катастроф, мов космічні рятувальники, — настільки їхнє мислення вирізняється зі звичних і безнадійно застарілих стереотипів...

— Володимире Дмитровичу, ви багато років займаєтеся проблемами безпеки. Які загрози можуть спіткати Україну в найближчому майбутньому?

— Одна з головних — цілковите вигоряння лісів або більшої їх частини на планеті внаслідок глобального потепління. Підвищення температури на Землі на 1—1,5 градуса дає збільшення лісових пожеж більш ніж удвічі. Щорічні пожежі в Європі й торішня в Україні показали, що сучасна техніка не здатна з ними боротися. Кидати землю лопатами в наш час — це дикість. Потрібні нова техніка, нові методи, над якими я й працюю. Вже є цікаві технології, але в нас ними ніхто не цікавиться.

Ще одна загроза, особливо актуальна в Україні, — низький рівень і повний вихід із ладу технічного устаткування через те, що за останні півтора десятка років не проводилося капітальних ремонтів, — про нього просто забули. Термін придатності устаткування минув або наближається до закінчення. Це неминуче спричинить катастрофи, що вже й спостерігаємо.

Третя загроза для України й усього світу — технічна неосвіченість населення. Захоплення комп’ютерами зростає, але дедалі меншає людей, здатних бути кваліфікованими інженерами. Можливості електроніки обмежені, її завжди мають підстраховувати кваліфіковані фахівці, а вони вже вимирають, як мамонти.

І останнє — це падіння дисципліни, просто катастрофічне, не дотримуються елементарних правил техніки безпеки.

На конференціях, які проводять і антитерористи, і антиглобалісти, і натовці, і антинатовці різних країн, обговорюють перелічені мною питання. І в усіх закликають до одного: потрібні нові закони й нові методи.

— Ви фахівець із військової та рятувальної техніки, але опікуєтеся питаннями екології. Як це сталося?

— У вересні минулого року Партія зелених запросила мене як експерта на свій з’їзд, де моя доповідь викликала велику зацікавленість. А після керченської аварії наша співпраця перейшла в конкретні ділові стосунки.

Нині від розливів нафти страждає весь світ, зокрема й Україна. Чорне море дуже маленьке порівняно зі Світовим океаном. Протягом тільки листопада-грудня там сталося чотири розливи нафти одночасно.

Коли від такої катастрофи постраждала Індонезія, ліквідацією її наслідків займалося дев’ять тисяч моряків і солдатів щодня, оскільки індонезійці розуміли, що забруднення традиційних місць їхніх промислів смерті подібне. У результаті пляму вдалося ліквідувати, рибні промисли й берег не постраждали.

Так само дружно ліквідували катастрофу в Норвезькому морі, коли всі сили кинули на те, щоб зібрати нафту з поверхні води, поки вона не опустилася на глибину, ставши міною уповільненої дії. Нафтові пласти мають властивість несподівано спливати в непередбаченому місці через зміну температури води, напрямків течії та інші чинники.

Під час польської аварії, аби не допустити пляму на берег, підняли армію і тисячі людей.

А що відбувається в нас? Як працювало МНС? Цілковите ігнорування плями на морі, збирали нафту тільки з берегів, тобто боролися не з причиною, а з наслідком. Під час останньої аварії працювало тільки МНС, щонайбільше 50—60 людей, хоча в нас теж є армія...

— У вас є якісь конкретні пропозиції?

— Нині уряд успішно ігнорує пакет пропозицій, підготовлених Партією зелених, мною та іншими вченими. Пропозиції об’єднано в одну технологію. Ідеться про пористу речовину, яку можна швидко розпорошити на великій площі води.

Уже місяць неможливо домогтися від Міністерства оборони дозволу на проведення дуже важливих випробувань. Наше звернення обговорюють на якихось напівзакритих засіданнях, як якусь державну таємницю, навіть не запросивши авторів пропозиції! Попередній міністр підтримав наше звернення, а коли він пішов з посади, нам відмовили.

У нас чомусь зміна уряду — це колапс усіх міністерств, а залишення міністром посади — повне припинення проектів...

Водночас Чорному морю загрожує небезпека: пласт його «живої» води становить усього дві сотні метрів, нижче — мертва вода. По Чорному морю тепер проходять нафтопроводи, постійний потік танкерів, від Батумі — до Румунії, Болгарії, України, Новоросійська... В Азовському морі теж постійний рух суден із нафтопродуктами. Розливи нафти рано чи пізно неминучі.

Нині цією технологією зацікавилися Ізраїль, Росія, Індонезія, Корея, деякі інші країни. Якщо Україна не хоче цієї розробки, виходить, вона через рік купить її за кордоном, як бувало вже неодноразово.

— Розливи нафти, мабуть, не єдине лихо України?

— Що ви, у нас таких проблем більш ніж достатньо! Одна з головних — аварії на шахтах, які в нашій країні дуже глибокі, тому неминучими є вихід метану, його раптові викиди. На це накладається проблема зношеного устаткування й низької дисципліни праці.

Потрібні нові технології. Тепер на 20 шахтах України вже працюють електронні системи, створені на основі англійських розробок. Їх виробництво освоїв Донецький завод гірського устаткування. І хоча це не стопроцентна гарантія безпеки, проте нова система дозволяє фіксувати попередню обстановку й уживати відповідних заходів. На деяких українських шахтах працівники перед спуском у забій бачать на великому екрані рівень наявності газу, оцінюють можливість інших загроз.

До речі, на шахті ім. Засядька така електронна система не застосовувалася.

Дехто стверджує, що становище із шахтами в Китаї набагато гірше, ніж у нас, там загибель людей за рік обчислюється ще більшими цифрами. Але якщо враховувати, що Китай видобуває вугілля вдесятеро більше (звичайно, це блюзнірство — вимірювати тонни вугілля в людських життях!), то Україна тут — лідер...

— Проблема тероризму, наскільки мені відомо, теж у зоні вашої пильної уваги?

— Напередодні чемпіонату Європи з футболу 2012 року, що проходитиме в Україні, ця проблема є особливо актуальною. Нині Угорщина пропонує оснастити наші вісім аеропортів (які будуть задіяні під час чемпіонату) своєю системою захисту. Мене запросили як консультанта, і я можу із сумом констатувати, що цю систему розробили в Україні в Інституті кібернетики, але впровадили чомусь... в Угорщині, вона дістала там високу оцінку Європейського співтовариства. Міжнародні структури, які спостерігають за безпекою аеропортів, рекомендували її для використання не тільки на «повітряних», а й на морських і залізничних вокзалах.

Особливу тривогу викликає небезпека кібертероризму, оскільки наша інфраструктура заснована на електроніці, і армія у разі її виходу з ладу стає безпомічною. Кібертероризм — це проникнення в систему управління, яка в нас украй погано захищена.

Україні поки що щастить у плані терористичних загроз, але не можна забувати, що ситуація увесь час загострюється. Якщо за густої заселеності України тут почнуться теракти, то при тому, що занедбані хімічні підприємства й атомні станції погано охороняються, великих зусиль терористам докладати не доведеться...

— Але має ж бути вихід?

— Він є. Україна всюди заявляє про бажання вступити до НАТО, чому ж наша армія і політики забувають, що одним із перспективних напрямів розвитку альянсу є більш активне використання армійських бойових частин при ліквідації аварій і катастроф. Офіційно про це було оголошено понад два роки тому, цю ж інформацію розміщено на всіх сайтах НАТО.

Будь-яка держава нині обтяжена збитковими командами. Це міністерства оборонної промисловості, армія, підрозділи МНС. Організовувати щось нове збитково навіть для багатих країн. Достатньо перепрофілювати армію для розв’язання актуальних державних завдань.

Наприклад, Інтерпол — не надструктура, а скоріше координаційний центр, що базується на взаємодії поліції різних країн.

Антитерористичні, «аварійні» формування можуть бути координаційним центром, як, наприклад, НАТО.

Для захисту від різних загроз доцільно використовувати військову галузь — одну із найбільш розвинених у світі, не випадково на неї витрачаються найбільші кошти. Але тут мають бути задіяні нові методи й нова техніка.

— А ця техніка вже є?

— Нині в більшості країн фахівці пропонують знешкоджувати терористів із допомогою нових токсичних речовин, шумових ефектів або електронного випромінювання. Ці підходи небезпечні тим, що завдають непередбаченої шкоди людині, особливо небезпечні їхні віддалені наслідки.

Нове слово техніки полягатиме в тому, що терористи мають бути знешкоджені, а заручники залишитися живими й здоровими.

Я — автор і науковий керівник розробок нових засобів боротьби з тероризмом, які не є токсичними чи шкідливими для людини. Це нова вихрова імпульсна розпилювальна зброя, яка, так би мовити, імітує природні явища. Вона «накриває» великі території, на яких дислокуються терористи, й нагадує несподівану пилову бурю, здатну гарантовано знешкодити терористів, не завдаючи шкоди мирним заручникам.

На жаль, пробитися з новими ідеями в Україні дуже важко. Ті люди, що створювали передумови різноманітних аварій і катастроф, самі й ліквідовують їхні наслідки, не допускаючи туди вчених із новим мисленням. Це для них спосіб захиститися, інакше неминуче постане питання: а що ви робили раніше?!

На українських конференціях з антитероризму один сценарій: виступають керівники відомств та організацій, пов’язаних із безпекою. Потім — іноземці, які пропонують нам уже розсекречену стару техніку. А після перерви, коли всі роз’їжджаються, залишаються вчені, розповідаючи про нові технології, які абсолютно нікому не цікаві.

Новий прем’єр-міністр Юлія Тимошенко проголосила нові прориви й підходи, проте насторожує, що академік Б.Патон знову закликає збирати засідання шановних керівників НАНУ, щоб ухвалювати рішення старими методами, які давно себе вичерпали. В Україні, як у заповіднику, збереглися радянські методи, коли в науці фінансується все... й нічого, тобто безліч теоретичних напрямів. Такій небагатій державі, як наша, це не під силу. Настав час, як на Заході, виділити п’ять-десять стратегічно важливих напрямів і реалізовувати їх невеликими мобільними групами вчених, фінансуючи шляхи національного порятунку…