«ПОГОДИТЕ, МУЖИКИ, НЕ ГУБИТЕ!» ДУНАЙСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК, ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ХОЧУТЬ ПРОВЕСТИ ГЛИБОКОВОДНИЙ КАНАЛ, МОЖЕ ПЕРЕСТАТИ ІСНУВАТИ

Четвертий рік триває полеміка навколо спорудження глибоководного каналу Дунай — Чорне море, що має пройти по території Дунайського біосферного заповідника і завдасть йому непоправної шкоди. Нехтуючи численними науковими експертизами як вітчизняними, так і міжнародними, Мінтранс України обіцяє спорудити канал ударними темпами. Роботи розпочнуться з дня на день...

З 1967 року цей унікальний район — заповідний. Потім держава ще тричі розширювала його відповідними постановами Ради Міністрів УРСР, а 10 серпня 1998 року вийшов Указ Президента України «Про створення Дунайського біосферного заповідника».

В Україні зареєстровано 16 природних і 4 біосферних заповідники. Під них припадає 3,9% території держави. Чи багато це? Давайте порівнювати. У більшості європейських країн заповідники займають 6—7% території. У Північній Європі ця цифра сягає 11%. Здавалося б, наші заповідники слід усіляко оберігати й розширювати. Адже заповідна територія — це свого роду еталон, що показує, якою та чи інша природна зона має бути в оригіналі.

Стосовно самого Дунайського біосферного заповідника, то він — надбання не тільки України, а й усього світу, що підтверджує відповідний диплом ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року. У цій «живій» дельті Європи зосереджені рідкісні й зникаючі представники світової фауни та флори. Тут живуть 104 види тварин і 63% всіх пернатих, занесених у Червону книгу України. Саме в цьому заповіднику трапляються всі види риб, включені в Європейський червоний список.

Однак життя диктує свої умови. За наявності на Дунаї трьох великих українських портів (Рені, Ізмаїла, Усть-Дунайська), а також Дунайського пароплавства, за прохід суден у Чорне море через Сулинський канал Україна змушена платити чималі гроші румунам. І навіть проводки до українських портів на Дунаї здійснюють румунські лоцмани. Наші втрати тут щорічно сягають півтора мільйона доларів. Давно минули часи, коли Україна й Румунія були країнами «братнього соцтабору». Зараз ми — конкуренти в цьому регіоні. Протягом останніх 20 років у розвиток транспортного потенціалу Дунаю Румунія вклала майже 4 мільярди доларів. За оцінками фахівців, транс’європейський потік через Румунію може повністю витіснити Україну з ринку перевезень по Дунаю.

Державне підприємство «Дельта-лоцман» давно запропонувало й постійно відстоює проект найкоротшого і найдешевшого для нас шляху з Дунаю в Чорне море. Він має бути прокладений через гирло Бистре. Пропонується поглибити його на 7 метрів, пристосувавши під великотоннажний флот. Директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич теж виступає за спорудження глибоководного каналу: «Аж ніяк не можна назвати нормальним становище, при якому Україна, велика європейська держава, не має торгового виходу з Чорного моря в Дунай, адже ця ріка перетинає територію десяти європейських країн. Глибоководний судноплавний канал Дунай — Чорне море дуже потрібен, і ми не сумніваємося, що він усе ж таки з’явиться на карті Чорноморсько-Дунайського регіону. Але екологія для нашої молодої держави так само важлива, як і економіка. І про це слід пам’ятати при проектуванні та будівництві каналу».

Правда, досі фахівці стурбовані економічними перспективами майбутнього каналу. Так, швидше за все, збільшиться вилов риби, що, як відомо, є одним із основних промислів місцевого населення. Так, відродиться судноплавство, яке слугує джерелом заробітку для багатьох. А ось чи привабить канал іноземні судна, чи вони й далі віддаватимуть перевагу давно освоєному морському шляху через румунську частину дельти? Це спрогнозувати важко. Існує думка, що конкурентну сутичку з румунами виграти буде дуже складно, бо 85% суден, які підуть по новому каналу, повинні бути іноземними — вітчизняних вантажів сьогодні дуже й дуже мало. А для іноземних суден шлях у Дунай через румунський канал Констанца — Черноводи на 350 кілометрів коротший. Звідси — навіть якщо прохід через канал по гирлу Бистре буде для іноземців цілком безплатний, однак плисти через наш канал, роблячи такий величезний гак, невигідно. Але це вже, зрозуміло, прерогатива економістів — вирішити, що вигідно, а що буде збитковим.

Головне, що спорудження каналу ось-ось розпочнеться, всупереч думці вчених, — адже Дунайський біосферний заповідник належить НАН України. За розпорядженням президента НАН України Бориса Патона, експертизу цього проекту проводили фахівці з шести наукових закладів. Висновок: у результаті поглиблення гирла з 18 видів гідробіонтів, які живуть нині там, залишаться тільки два, почнеться деградація рослинних суспільств, птахи не зможуть гніздитися під гудки пароплавів та буксирів, мільйони кубометрів щонайціннішого мулу і грунту буде скинуто в море, зникнуть коси — основні місця гніздування пернатих. Ще два роки тому президія НАН України прийняла постанову, в якій ішлося: «Відзначаємо, що глибоководний судноплавний шлях потрібен Україні. Проте реалізація відповідного проекту повинна передусім враховувати виняткову екологічну цінність зазначеного регіону, який належить до світової спадщини людства. Ми не маємо права ігнорувати діючий міжнародний контроль за антропогенним втручанням у цьому регіоні».

Не тільки вчені, а й виконавча влада виступила тоді проти прокладання каналу через заповідник. Так, Міністерство екології і природних ресурсів України провело державну експертизу проекту. Висновок однозначний: «Створення і подальша експлуатація глибоководного судноплавного шляху Дунай — Чорне море на українській ділянці дельти за варіантами, що передбачає його прокладання в межах Дунайського біосферного заповідника НАН України, суперечать вимогам законів України «Про охорону навколишнього середовища», «Про природно-заповідний фонд України», не відповідають міжнародній Рамсарській конвенції про водно-болотні угіддя як середовище існування водоплавних птахів, Міжнародній конвенції про біологічне розмаїття, до яких Україна свого часу приєдналася, а також Положенню про Червону книгу України, затвердженому Верховною Радою України».

Та все ж Міністерство транспорту України всіляко наполягає на будівництві глибоководного каналу, що має пройти саме через заповідник. Щоправда, фінансування не можна відкрити доти, доки не буде отримано позитивної екологічної експертизи. А експертна оцінка, виконана групою вчених НАН України (п’ять академіків, 12 докторів наук і вісім кандидатів наук), була, як відомо, негативною.

Що ж зробили Мінтранс і держпідприємство «Дельта-лоцман»? Попросили шістьох працівників географічного факультету Київського національного університету імені Т.Шевченка провести нову екологічну експертизу. Вона виявилася позитивною, і заступник міністра Мінприроди Олександр Гриценко відразу її затвердив, хоча в документах експертизи було багато порушень, помилок і навіть безглуздостей.

Ось чому благодійний фонд «Екоправо-Львів» звернувся в Господарський суд міста Києва з позовом до Мінприроди про визнання недійсними висновків цієї експертизи. Позов був задоволений повністю. У рішенні суду, зокрема, йшлося і про те, що були порушені права громадськості на доступ до інформації й участь її в процесі ухвалення рішення у питаннях, які стосуються довкілля. Адже майбутній канал є об’єктом підвищеної екологічної небезпеки. Тому державна екологічна експертиза може проводитися тільки після оголошення замовником через ЗМІ «Заяви про екологічні наслідки». Інакше й бути не може. Адже, приміром, жителі міста Вилкове мають право чітко знати, що буде з ними та містом під час і після спорудження каналу, а не користуватися чутками й припущеннями. Чи буде порт Усть-Дунайський перенесений у межі міста? Чи будуть боксити і фосфати перевантажуватися в місті? Наскільки буде безпечним пункт регулювання руху суден, побудований у Вилковому за десять метрів від житлового будинку, якщо зона відчуження повинна перевищувати 200 метрів? Стурбовані вилковці й долею свого унікального рибальського промислу. Адже акваторія гирла Бистре — основний рукав, де ловлять дунайських оселедців, тому, в разі порушення її заповідності, можливо, вже не вдасться виловлювати щороку до 100 тонн цієї делікатесної риби. А це викличе безробіття серед рибалок...

Раніше питання перекидання рік чи вибору місця для будівництва АЕС можна було вирішувати в тиші кабінетів. Тепер так працювати не можна. І у Вилковому, після настійних вимог громадських організацій, було все ж таки проведено громадські слухання з проблем, пов’язаних зі спорудженням глибоководного каналу. Цікаво, що оголошення про слухання зроблено чомусь не замовником каналу «Дельта-лоцман», а Вилківською міськрадою. Слухання проходили 3 березня ц.р., і в залі в основному були присутні працівники Мінтрансу, привезені автобусами з різних регіонів Придунав’я. Природно, що всі вони виступали на підтримку спорудження глибоководного каналу саме по гирлу Бистре. Їхні докази були гранично прості: якщо ти за проект Мінтрансу, то стоїш на державній позиції, а якщо виступаєш за один із восьми запропонованих ученими варіантів, то мало не ворог України. Нікому іншому, навіть депутатам міськради, чия думка не збігалася з позицією Мінтрансу, слова для виступу не дали. Ось чому цей «захід» ні з юридичної, ні з екологічної, ні з моральної точок зору назвати громадськими слуханнями не можна. Він просто ще раз засвідчив, що Мінтранс повністю керує діями органів місцевої влади, виходячи зі своїх односторонніх планів, оцінок та розрахунків.

Відповідно до указу Президента України «Про розширення Дунайського біосферного заповідника», 348 га землі уздовж гирла Бистре переведено із заповідної зони в зону антропогенних ландшафтів. Замість заповідника, мовляв, виділяються інші площі. Але вчені НАН України і колектив заповідника виступили проти передачі Дунайському біосферному 3850 га озера Сасик і острова Стамбульський, які, з огляду на своє незначне біологічне розмаїття, не становлять науково-дослідного інтересу. До того ж на острові часто трапляються пожежі — цього року 90% острова знову вигоріли. Однак влада знехтувала позицією заповідника і НАНУ. Занадто велике бажання будувати канал уздовж гирла Бистре і замаскувати це деклараціями про розширення заповідника. Намагаючись розв’язати одну проблему, створили багато інших. Наприклад, на острові Стамбульському містяться близько 300 городів вилковців, які тепер чомусь передані заповіднику...

Окрилені підтримкою Мінтрансу, Вилковська міськрада й Килійська райдержадміністрація намагаються відірвати від заповідника ще й територію Стенцівсько-Жебріянівських плавнів площею понад 7 тис. га. Саме в кабінетах міських і районних чиновників поширюється інформація, що, мовляв, заповідника вже не існує, що в нього відібрано протоки і внутрішні водойми, а головне, немає вже природоохоронного режиму, а отже, можна не виконувати розпоряджень колективу.

Не маючи вагомих аргументів і, напевно, розуміючи, що в чесній та цивілізованій дискусії їм не переконати громадськість і вчених-екологів, прибічники спорудження каналу по гирлу Бистре використовують будь-які методи. Так, органи місцевої влади почали судовий процес із метою вилучення всіх проток і внутрішніх водойм, на право користування якими у заповідника є державний акт.

Саму діяльність заповідника перевіряли десятки комісій. Хоча порушень, а тим паче зловживань, із боку адміністрації не виявлено, скарги й доноси (дуже схожі за стилем і змістом) продовжують надходити до Києва та Одеси. У заповідник знову і знову їдуть контролери...

Однак учені наполягають на своєму. Експерти ЮНЕСКО і Рамсарської конвенції, запрошені Міністерством закордонних справ, підтвердили висновки вчених НАН України: спорудження каналу по гирлу Бистре вкрай небезпечне для заповідника.

Не можна не відзначити, що висновок тих шести працівників географічного факультету вчена рада Київського національного університету імені Т.Шевченка розцінила як неправильний. Було проведено вчені ради семи факультетів, у яких взяли участь 109 спеціалістів. Запропоновано оголосити тендер на найкращий проект створення каналу. Що ж зробили Мінприроди і Мінтранс? Передали документацію для подальшої експертизи вже в Харківський національний університет. Директор заповідника Олександр Волошкевич каже: «Як добре, що Київський університет усе ж таки зберіг своє чесне ім’я! Ми сподіваємося, що харківські вчені теж виявляться об’єктивними, принциповими й не піддадуться чиновницькому тиску».

НАН України запропонувала альтернативний варіант прокладання каналу, який може пройти із затону Базарчук у Жебріянівську бухту, в обхід активної частини дельти, де великомасштабні роботи з поглиблення дна небезпечні для біосфери регіону. За такого варіанту до бухти будуть підведені залізниця й автомобільна дорога і побудований сучасний морський порт, що зможе впоратися з дунайськими вантажопотоками. Але такий альтернативний варіант свідомо проігнорований і дискредитований Мінтрансом. І це при тому, що НАН України протягом багатьох десятиріч неодноразово доводила свою компетентність, незалежність від кон’юнктури і правоту наукових прогнозів.

«Позитивну роль у всій цій проблемі, — каже Олександр Волошкевич, — могла б відіграти конструктивна позиція Мінприроди, але, на жаль, головне природоохоронне відомство країни, замість того, щоб відстоювати державні інтереси, стало на шлях прямого лобіювання необгрунтованих прагнень Мінтрансу України. Колектив Дунайського біосферного заповідника продовжуватиме відстоювати інтереси держави у природоохоронній справі. Ми віримо, що актуальна проблема спорудження глибоководного каналу Дунай — Чорне море буде вирішена, але без порушень природоохоронного законодавства і міжнародних зобов’язань України. Ми сподіваємося, що наш заповідник буде захищений від відомчого екстремізму та чиновницької вакханалії».