Академік НАН України Владислав Гончарук: «Ми запропонували нові стандарти на питну воду, які принципово відрізняються від прийнятих у світі»

Поділитися
Ми повинні жити 120—130 років. Саме такий відтинок часу, стверджують учені, закладено в генетичну програму клітини...

Ми повинні жити 120—130 років. Саме такий відтинок часу, стверджують учені, закладено в генетичну програму клітини. Українці живуть у середньому 67,5 року, а на «здорове життя» припадає ще менше — лише 55 років. Одна з найвагоміших причин, котрі вкорочують нам віку, — недостатня якість питної води.

Яка вода оптимальна для споживання? Сьогодні науковці намагаються відповісти на це запитання. Понад 30 років найзагадковішу речовину на планеті досліджує академік НАНУ, академік-секретар Відділення хімії НАН України, директор Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.Думанського НАНУ Владислав ГОНЧАРУК.

— Владиславе Володимировичу, здається, ще ніколи проблема питної води не поставала перед людством так гостро, як останніми роками. На знак офіційного визнання значення водних проблем Генеральна Асамблея ООН проголосила період 2005—2015 років міжнародним десятиліттям «Вода для життя». Як образно зауважили фахівці ЮНЕСКО, «живемо ми вгорі за течією чи внизу за течією води, — ми всі в одному човні»...

— Справді, проблема питної води в усьому світі набуває дедалі більшої гостроти. Це пов’язано з тим, що практично всі прісні джерела стали тією чи іншою мірою забрудненими продуктами життєдіяльності людини.

Ми, науковці, мусимо визначитися, що саме маємо на увазі, коли говоримо про питну воду. Упродовж не одного десятка років я переконуюся, що в кожного своє уявлення про неї. У світі діапазон контролю за різними компонентами води різниться в багато разів. ВООЗ рекомендує контролювати якість води за 95 компонентами, у США їх — 102, в Україні — 29. На кого орієнтуватися?

У принципі, світ пішов неправильним шляхом, на який його штовхнули медики, примусивши хімічними, мікробіологічними, радіохімічними методами контролювати окремі складові води. Бурхливий розвиток хімії, фармацевтики, медицини, агропромислового комплексу призводить до того, що людина щороку синтезує сотні тисяч нових препаратів. Сьогодні близько 35 мільйонів хімічних сполук перебувають у довкіллі, звідки, зрештою, і береться вода для пиття. Тим більше видається абсурдним, коли в Україні контролюють близько 20—30 хімічних сполук із десятків мільйонів! Чи є право на основі цих мізерно малих вимірювань говорити про якість води?.. Здається, ми зайшли в глухий кут...

— Як вийти з нього?

— Я знав вихід із цієї ситуації ще 30 років тому. До речі, чим учені відрізняються від пересічних людей? Тим, що вони про певне явище говорять тільки тоді, коли мають докази його існування.

Ще у 80-х роках я заявив, що водогінна вода в Києві непридатна для пиття. Постало питання: яку ж воду пити? Відповідь на нього я шукав її упродовж багатьох років досліджень. Результатом цієї роботи стали бювети — альтернативне джерело постачання води високої якості, придатної для пиття. Вважаю, що лише завдяки відкритим бюветам свою місію на Землі я виконав. Сьогодні в Києві їх близько 300, і всі ці роки я персонально несу відповідальність за якість бюветної води.

До 90-го року минулого століття в Києві не було жодної колонки. Вода з артезіанської свердловини прямо не виводилася, а змішувалася з дніпровською або деснянською водою і хлорувалася. Це вже не питна вода, а технічна, до речі — дуже токсична. Ми ж не знезаражуємо воду з криниці (хоча там можуть бути інші проблеми). Джерельна вода теж не знезаражується, люди її п’ють і, між іншим, живуть довше, ніж у містах...

Я — єдиний, хто знехтував цими уявленнями про знезараження і, завдяки партійному квитку в кишені та авторитетові Академії наук, примусив тих, від кого це залежало, повірити мені й відкрити бювети на артезіанських свердловинах, на пряме надходження води з-під землі, без будь-якої обробки. Проте зауважу, що наприкінці 80-х міністерства й відомства, котрі відповідали за підземні води, були категорично проти.

— Чому?

— Тому, що, за світовими стандартами, вся вода повинна знезаражуватися.

— І ви вирішили знехтувати світовими стандартами?

— Так. Ми не повинні під когось підлаштовуватися, не повинні грати чи то за європейськими, чи то за світовими правилами. Кілька років було на це витрачено, і нарешті ми запропонували нові стандарти на питну воду, які принципово відрізняються від прийнятих у світі. У жодній країні немає державних стандартів, які б визначали якість води за параметрами, розробленими в Україні. Не хочу здатися пишномовним, але це справді революційний підхід.

Вважаю, що це абсурд — визначати норми отрутохімікатів у питній воді. Гранично допустима концентрація (ГДК) миш’яку, ртуті, свинцю, пестицидів у питній воді — нонсенс! Скажімо, у водогінній воді допускається
60 мг хлороформу. Для біоти це — смертельна доза. Миші і щурі, якщо вони здорові, відразу не вмирають, але їхні клітини поступово гинуть. Згодом найбільш вразливий людський організм починає виходити з ладу. Тобто, з погляду загальної біології, кожному має бути зрозуміло: токсичні речовини нормувати у воді не можна. Тим паче, як я вже казав, визначити в нинішніх антропогенних умовах ГДК у принципі неможливо. Третина з 29 контрольованих компонентів водогінної води в Україні — суто фізичні (колір, мутність, температура, вміст кисню тощо), що аж ніяк не впливають на якість води. Хімічних сполук приблизно половина, і половина з них — малозначущі, не причетні до токсикології — кальцій, магній, калій, натрій та інші солі. Токсичних елементів — одиниці, тоді як мільйони залишаються поза сценою, і їхня роль у формуванні якості води не просто визначальна, а гігантська.

Вивчаючи нагромаджений світовий досвід, а головне — проводячи цілеспрямовані дослідження, давно переконався в тому, що хлорована вода у принципі не може бути питною, це — технічна, у кращому разі — санітарно-гігієнічна вода, придатна в домашніх умовах, скажімо, для миття підлоги. Її вживання викликає тяжкі захворювання, стимулює утворення ракових клітин. Навіть купання в ній призводить до певних проблем, бо хлорорганіка, особливо з гарячою водою, повністю всмоктується шкірою.

— Процес кип’ятіння не убезпечує?

— Ні, зникає лише частина леткої органіки. Ми кип’ятимо воду й дихаємо речовинами, які випаровуються з води, стаючи ще небезпечнішими для нас, адже потрапляють в організм напряму — через легені (під час пиття шкідливі речовини піддаються «переробці» в кишківнику, печінці та нирках). Чоловіча імпотенція пов’язана з хлорорганікою — це доведено. Пестициди, якими обробляють поля, потрапляють у річки, звідти — у водогінну систему, яку без спеціальної технології очистити від них дуже важко. Хіба можна говорити про якість води, якої взагалі не контролюємо, а якщо й намагаємося це робити — то цей контроль нікчемний?

— Чи можна доочистити водогінну воду?

— Чому водогінну воду потрібно очищувати? Тому, що вона токсична. Як мінімум, є хлорорганіка. Крім того, алюміній, залізо, марганець тощо. Фільтр не очищає, а, навпаки, забруднює воду. На ньому утворюються гігантські колонії мікроорганізмів і, як наслідок, — дуже токсична маса продуктів їх життєдіяльності. Цю масу ми випиваємо разом із водою. Наведу аналогію: рівень токсичності синьо-зелених водоростей перевищує токсичність ціаністого калію в тисячу разів, однак самі собою вони нешкідливі. Коли ж потрапляють у водогінну мережу й піддаються хлоруванню — виділяють величезну кількість токсикантів. У результаті стає токсичною вода, в якій гинуть клітини. Аналогічно вони діють на організм людини, провокуючи різні захворювання. Тобто ви гроші викидаєте (до речі, немалі) і за свої ж гроші організм труїте, завдаючи йому величезної шкоди.

На основі базових досліджень попередніх років ми отримали принципово нові результати, які перевертають наші уявлення про життя та роль води в ньому. Світ справді вважає, що вода — проста речовина, але мало хто замислювався над винятковою складністю води і її винятковою роллю в нашому житті. Зі шкільної лави ми знаємо, що молекула води складається з двох атомів водню та одного атома кисню, забуваючи одну важливу деталь — водню насправді три. І це три абсолютно різних елементи. Водень легкий — протій, якого на Землі найбільше. Тритій — радіоактивний водень, якого дуже мало, і його роль у виникненні та продовженні життя теж зовсім мала. І, нарешті, водень важкий — дейтерій (0,015 відсотка) — ключовий елемент, що відрізняється своїми властивостями від звичайного легкого водню.

У результаті ретельних досліджень, проведених спільно з російськими вченими, ми виявили, що від наявності дейтерію принципово залежать усі властивості води. Навіть базові константи, прийняті в усьому світі як постійні. Йдеться про чисту воду, без будь-яких домішок. Якщо вилучити дейтерій, вода кипітиме при температурі істотно нижчій, ніж 100°С, і замерзатиме при значно нижчій, ніж 0°С.

Крім того, нам вдалося «побачити» у воді особливі структури, гігантські гетерофазні кластери, і визначити їхні хімічні та фізичні властивості, розміри, кількість. Якщо говорити формальною мовою, то це вода у воді, але вона має межу розділення фаз. Саме від дейтерію залежить, скільки буде цих гігантських утворень. У воді наявні ще й нанорозмірні утворення, які ми теж зафіксували експериментально і визначили їхні властивості. Більше того, дослідили, як вони випаровуються і яким чином переносять увесь той бруд, що його має звичайна вода.

— Отже, від концентрації дейтерію залежить, наскільки токсична вода для біологічних об’єктів. Напрошується запитання: як визначити цю токсичність?

— Справжній учений ніколи не скаже «погано», не пропонуючи натомість нічого іншого — кращого. Якщо бути справедливим до кінця, то проводити експерименти на щурах з метою виявлення рівня токсичності води треба не впродовж одного-двох місяців, а впродовж років. Крім того, разом із водою в організм надходить їжа (в тому числі генно-модифіковані продукти), шкідливі речовини потрапляють із повітря, — от і спробуйте розділити ці інгредієнти й дослідити, від чого захворіла тварина. Тобто такі експерименти не чисті, не коректні.

Ми ж розробили принципово новий метод контролю якості води — за формулою крові: на цитогенетичному рівні визначаємо, як поводиться клітина в тій чи іншій воді. За зміною цієї формули можемо говорити про рівень забруднення води і її токсичність. Це дає змогу бачити абсолютно достовірну картину, наскільки вода фізіологічно прийнятна або неприйнятна для організму. Тестування води на клітинному рівні організму я назвав біотестуванням і працював над ним 25 років, відтоді, як поставив перед собою запитання, навіщо природа створила дейтерій.

Спочатку ми проводили експерименти над організмами, які живуть у прісній воді, — хребетними, безхребетними та рослинами. Наприклад, коли поміщували контрольну групу рибок у водогінну воду — вони одразу ж гинули, що свідчило про надзвичайну токсичність води. Воду кип’ятили, відстоювали, — рибки жили трохи довше. Спостерігали за рибками, що живуть у стандартній воді і тій, яку досліджуємо, тримаючи їх чотири доби без їжі. Потім брали від плавника, зябер мікроскопічну частинку, препарували й аналізували стан клітин. Інколи спостерігали разючі зміни... Якщо вода хороша — клітини абсолютно однакового розміру. Якщо вода токсична — бачимо їх аномальну поведінку: вони починають неправильно ділитися, замість одного ядра в клітині помічаємо два або кілька маленьких, — це характерна ознака генетичних змін. Фіксуємо і початок онкоутворень (коли клітина ділиться дуже швидко). Нам відомо, які пестициди й антибіотики викликають такі процеси.

— Саме це й підштовхнуло вас до необхідності створити нові держстандарти на воду?

— Так. Кілька років я присвятив цьому, і весь цей час намагався подолати опір медиків. Чому медики давали дозвіл на випуск тієї чи іншої води? Бо було на що послатися — на світові підходи, яких слід дотримуватися. Це не наша специфіка, ми просто ввійшли в той світ, у ту Європу, куди так хотіли. Насправді ж Європа переживає такі самі проблеми. Наприклад, європейські журнали друкують мої статті, в яких не називається рівень небезпеки певних об’єктів і не зазначається, звідки ця небезпека береться. Коли ж пишу прямим текстом — переді мною виникає «шлагбаум»... Тамтешні вчені, з якими я знайомий, пояснюють, що залежать від фінансування корпорацій, котрі підтримують видання. Ось цим, до речі, «наш» світ ще вигідно відрізняється від «того» світу. Ми в Україні, в наших академічних виданнях, у тому числі й міжнародних (зокрема «Хімія і технологія води»), ще маємо можливість поінформувати науковців і суспільство про нові праці й ті загрози, котрі з’являються в теперішньому світі.

Відповідно до держстандартів, джерело водопостачання, з якого беремо воду для пиття, повинно бути 1-ї категорії. Тобто вода має бути настільки чистою, щоб її можна було пити без спеціальної обробки. Сьогодні таких чистих джерел немає. Дніпро належить до 3—4-ї категорії (залежно від різних пір року). А що таке 4-та категорія? Це — стічні води, 3-тя — розбавлені стічні води. Я не маю на увазі лише Дніпро. І Рейн, і Амазонка — всі великі ріки світу забруднені. Тому вихід був один: змінити держстандарти у бік послаблення цих вимог. Якщо іншої води немає, то треба офіційно дозволити отримувати питну воду з брудної, але за обов’язкової умови використання найсучасніших технологій її очищення та сучасних методів контролю, про які ми говорили. Сьогодні можна з будь-якої води отримати високоякісну питну воду, але контроль її повинен бути на рівні біотесту.

— Чи є в Україні найсучасніші технології очищення води, про які ви кажете?

— В Інституті колоїдної хімії та хімії води ім. А.В.Думанського НАН України розроблено водоочисне устаткування «Вега», якому немає аналогів у світі. Деякі вчені, ознайомлені з цими установками, прозвали мене монополістом, вважаючи, що вимоги до якості води роблю під себе. Формально — вони мають рацію. Але я не монополіст, бо вимагаю, щоб усі інші нас наздоганяли. Не розкриваю секретів наших підходів, — усі вони запатентовані. Я хочу, щоб Україна отримувала хоч якийсь прибуток від того, що вкладає в науку. І це нормально, задарма ніхто нічого не віддає.

— Які процеси покладено в основу цієї технології?

— Коли я займався каталітичними процесами в Інституті фізичної хімії, вивів чимало принципово нових закономірностей хімічних реакцій — будь-які домішки води виступали в ролі каталітичної отрути. Народилася шалена думка: якщо вода — каталітична отрута, то чи можна каталітичні процеси проводити в середовищі каталітичної отрути — у воді? Науковий світ вважав це нонсенсом. Я ж подумав: а чому неможливо? І винайшов спосіб, рівного якому немає у світі досі, — фотокаталітичне окислення органічних сполук у воді. Для цього потрібні світло і певна речовина, що виступає в ролі каталізатора, скажімо — іони заліза. Якщо популярно: опромінюю воду, спрямовуючи світло, де є 2-3-валентне залізо, яке починає спалювати наявну органіку, — вода очищується до первозданного стану.

Перший патент у цій галузі був мій. Потім з’явилися японські, французькі, американські... Лише колектив нашого інституту володіє цією технологією очищення води. Багато хто хоче її повторити, але ні в кого не виходить. У мене своя маленька, однак дуже велика таємниця.

— Розкрийте хоч частинку її…

— Я дуже люблю Дніпро. І мене завжди дивувало: хоч скільки нечистот у нього вилий, а річка знову й знову очищується до такого стану, що в ній можна купатися і навіть використовувати її воду для пиття. Почав досліджувати цей процес і швидко зрозумів: очищення відбувається тільки вдень — завдяки ультрафіолету. Але це повільний процес. Ми ж у понад мільйони разів, порівняно з природним середовищем, прискорили окислення органіки і «спалюємо» її за секунди — використовуючи в наших системах ультрафіолетову лампу.

— Переконані у правильності шляху, яким пішли?

— Звісно, бо знаю, які процеси там відбуваються. Однак якби я, працюючи в Інституті фізичної хімії, не зайнявся каталізом, то цю частину роботи виконати було б у принципі неможливо. У природі все влаштовано настільки доцільно й розумно, що нам, ученим, потрібно лише зрозуміти, як ті чи інші процеси відбуваються. І якщо вдасться — то трохи прискорити їх. Треба уважно вивчати природу...

— «Вега» вже працює?

— Торік у Борисполі разом із мером міста перерізали стрічку на двох бюветах, схожих на київські, але не з підземною водою, а з водогінною, обробленою за нашою технологією. Із 60 тисяч жителів Борисполя 20 тисяч уже мають доступ до цієї води. Тобто третина бориспільців цілодобово можуть вживати високоякісну питну воду. Вона не відповідає тим державним нормативам, які мала Україна. Вона на багато порядків краща. Вона відповідає новим стандартам.

— Хочете сказати, що вона якісніша, ніж у столичних бюветах?

— Річ не в тому. Вихідна вода там теж підземна, але забруднена, що й довели наші біотести. Наразі не йдеться про більш чи менш якісну воду. У Борисполі вода інакша, ніж у Києві, бо інші солі в ній містяться. Основна ж вимога до води — відсутність токсичного і мутагенного впливу на клітини.

— Як я зрозуміла, ви вважаєте, що сьогодні без шкоди для здоров’я ми можемо пити лише бюветну воду?

— І тільки її.

— Чи потрібно її доочищати?

— Ні. Такі дії призводитимуть лише до погіршення якості води. Чисті запаси води Юрського і Сеноманського горизонтів тягнуться від Києва до Чернігова. Сформовані на глибині 200—400 м, вони захищені шарами породи, яка притаманна місцевості. Поверхневі води Києва дуже брудні, але пісок, гумус і, головне, глина перешкоджають підземному забрудненню. Якщо почнемо активно викачувати воду, то змінимо процеси фільтрації і забруднимо ті горизонти. У Києві, на Печерську, є будинки, в які водогінна вода йде прямо зі свердловини, решта столичних мешканців користуються водою з Дніпра, Десни або змішаною з артезіанською. Я ж вважаю, що подавати підземну воду по трубах принципово неправильно, вона повинна бути живою. Тому-то найкращі якості має вода гірських річок. І саме тому виграють Фінляндія, Швеція та інші країни, в яких користуються нею.

— Як ставитеся до пропозиції ввести оплату за воду з бюветів?

— Категорично проти. Платити за воду, дану Природою?.. Хто й за які заслуги наживатиметься на ній? Умова, яку я ставив голові міської ради, відкриваючи бювети, — безоплатність води. Відтоді було чимало спроб приватизувати ці джерела питної води, бо ж насправді багато хто бачить не воду, а гроші, що витікають.

— Які регіони України нині найбільше потерпають від неякісної води?

— Найчистіша вода — в Західній Україні, особливо у гірській місцевості. У Львові й Полтаві хороша підземна вода. Водогінна вода непридатна для пиття по всій країні. За моїми оцінками, щонайменше 90% населення України п’є неякісну воду. 33 млн. українців п’ють воду з басейну Дніпра — це гарантовано погана вода. Катастрофічно неякісна вода на Донеччині, Луганщині, Харківщині, Дніпропетровщині — у найбільш промислово розвинених регіонах. Із них Харків уже готовий запроваджувати в себе бювети. Там немає такої води, як у Києві, її треба доочищати до біологічно безпечної.

Вода повинна бути чистою, однак не дистильованою. Важливо також пам’ятати про нюанси: у воді обов’язково мають бути солі (кальцій, магній, натрій і калій), без яких обмінні процеси і в цілому життя людини неможливе. До речі, кальцій і магній засвоюються організмом лише з води, в розчинному вигляді.

Від води насамперед залежить здоров’я людини. Ми втратили воду, створену природою, яку мільйони років пили люди, і перейшли на техногенну водогінну. У кращій ситуації опинилися сільські мешканці, які п’ють воду з криниць, «настояну» на землі. Звичайно, є й колодязі з токсичною водою, але в місцевості, де немає виробництв і не вносяться добрива (із вмістом фосфору та азоту), вода набагато краща за водогінну.

— Мабуть, ви щаслива людина, якщо володієте унікальною технологією очищення питної води?

— Я справді щаслива людина. Єдине зле — у мене немає освічених опонентів. А вченому необхідно, щоб йому повсякчас хтось опонував. У науці, як і в будь-якій системі влади, потрібна опозиція, — тоді буде рух уперед. Мені опонують медики, але ми по-різному оцінюємо стан проблеми...

— Владиславе Володимировичу, стандарти на водогінну воду ви вже запропонували. Що тепер?

— Тепер боротимуся, щоб у державну програму «Питна вода України» до 2020 року було закладені пріоритети, про які ми говорили, — з доочищення водогінної технічної води до питної. Питну воду — два-три літри, необхідних людині щодня, не можна подавати у квартири через водогін. Людина має приходити до джерела якісної питної води й набирати необхідну їй кількість на сьогодні-завтра. Зберіганню і транспортуванню вона не підлягає.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі