«Кінофестиваль «Молодість» — це не полігон для політичної агітації»

До Міжнародного кінофестивалю «Молодість» залишилося три тижні (форум проходитиме в Києві з 20 по 28 жовтня). Однак у фестивальному офісі на Подолі сьогодні «справжня спека». Доверстуються основні й паралельні програми. Затверджується (або не затверджується) список важливих гостей. Звісно, активно шукають завжди недостатнє фінансування.

Нинішнього року «Молодість» відкриється німим радянським фільмом «Шкурник» (1929) з Іваном Садовським у головній ролі. Гостями фестивалю стануть французький кінометр Леос Каракс, популярні в Росії актриса Анна Михалкова та сценарист Дуня Смирнова. Приїде до Києва і модна в Москві Яна Троянова (вона знімалася у відомих фільмах свого чоловіка Василя Сигарьова). Буде багато молодого українського кіно.

Давній друг нашої газети, генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі розповів про спеціальні програми «Молодості», про роль Віктора Ющенка в долі проекту, а також про конкуренцію з Одесою.

- Андрію Яковичу, чи вдається знайти вдосталь якісних картин на фестиваль при помітно великій кількості нинішніх кінофестивалів? Як в Україні, так і за кордоном?

- Оскільки фестиваль «Молодість» має серйозну історію (нинішній - 42-й за ліком), то й ставлення у кіносвіті до нас особливе. У фестивалю сертифікат FIAPF. Намагаємося дотримуватися відповідного регламенту та належних традицій.

Безперечно, з’являються новації. Так, наприклад, довго «трималися» лише за плівкове кіно. Але технології змінюються. І навіть стосовно Каннського кінофестивалю недавно була розмова Всесвітньої асоціації продюсерів про те, що новий час потребує й нових носіїв. Зокрема DSP. Так, «цифра» сьогодні повноправно посідає свою нішу у світі кіно. Теперішні кінотеатри не всі обладнані «цифрою». Проте треба розширювати рамки можливого. Принаймні саме у зв’язку з «цифрою» помітно розширився спектр стрічок, відібраних на нинішню «Молодість».

У загальному підсумку отримали близько 800 назв кінокартин.

Є, звісно, істотний економічний чинник. Фестивальне кіно, як відомо, не має широкого прокату. І щороку підвищується плата за право показу. Це чималі гроші. Зараз, наприклад, ціна права дворазового показу картини сягає 2000 євро. Це збільшує фестивальний бюджет і ускладнює процес відбору. Однак за конкурсні фільми ми не платимо принципово.

Якщо говорити про особливості майбутнього фестивалю, то все ж таки ми помітно розширюємо в ньому вітчизняну складову. Так, фестиваль міжнародний. Але місце України в ньому має бути позначене яскраво, помітно. У нас пройде повноцінний конкурс українського повнометражного кіно. Якщо раніше була «Панорама українського кіно», то тепер це окремий національний конкурс. Безумовно, це молоде кіно, нові імена, нові погляди - на життя, на мистецтво. Гадаю, очолить журі конкурсу Влад Ряшин, керівник компанії Star Media. Він активно працює з молодими режисерами. Випробовує їх у телевізійних проектах. І, на мою думку, йому буде цікаво придивитися до перспективних українських кінематографістів. Український конкурс - отож і українські прем’єри…

- Проте, мабуть, не так просто зібрати повноцінний український конкурс, якщо зовсім недавно Одеський міжнародний кінофестиваль презентував насичену програму українського кіно. Конкуренція загострюється?

- Так, у нас з’явився партнер і конкурент - кінофестиваль в Одесі. Причому це один із небагатьох кінофестивалів, який став справжнім, а не мнимим. Це фестиваль зі своїм середовищем, атмосферою, цікавою програмою. У них хороша фінансова ситуація, що теж дуже важливо. У них були деякі фільми з Каннського кінофестивалю. У нас будуть переможці й лауреати Венеціанського кінофестивалю. Мені здається, це чудово, це плідна творча конкуренція. Також представимо в Києві фільм-переможець Одеського кінофестивалю.

Що стосується українських фільмів… Одесу дублювати не будемо. Є хороша українська картина «Звичайна справа». Але раніше її було представлено на іншому кінофестивалі. Зате в нашому конкурсі - картина Дар’ї Онищенко «Істальгія», спільний проект України, Німеччини, Сербії. Розглядаються й інші стрічки. Щодня на цю тему спілкуюся з продюсерами та режисерами. Щойно мені телефонували і пропонували на «Молодість» документальний фільм про Богдана Ступку. А ми проводимо в рамках фестивалю ретроспективу пам’яті Богдана Сильвестровича…

- Ретроспектива фільмів Богдана Ступки на «Молодості» відрізнятиметься від програми, присвяченої ювілеєві актора, яка проходила рік тому в кінотеатрі «Україна»?

- Буде щось нове, і загальновизнана класика з участю видатного актора. У нього широка фільмографія. Хочемо показати фільм «Дім» російського режисера Олега Погодіна. Його мало хто бачив, а він вартий уваги. У Богдана Ступки там прекрасна робота, за яку він отримав навіть кінопремію в Росії. Будуть польські картини з його участю. Хочемо показати «Білого птаха з чорною ознакою», де актор зіграв фактично свою першу роль у кіно. Покажемо «Мазепу» - стрічку, про яку більше говорили, але менше бачили. Це буде оновлена версія картини Юрія Іллєнка.

- Яких інших проектів, присвячених українському кіно, українським майстрам, чекати на «Молодості»?

- Мені здається, окрасою нашого кінофестивалю може стати спеціальний проект, присвячений видатній українській актрисі Ларисі Кадочниковій. Наприкінці літа вона відзначила круглу дату… Однак, на мій превеликий жаль і подив, ні її рідний Театр російської драми імені Лесі Українки, ні Міністерство культури… актрису належним чином не привітали. Не відзначили її неоціненного внеску у вітчизняну культуру. Сподіваюся, ми презентуємо на «Молодості» і твори живопису чудової актриси, і деякі її фільми. Хочемо згадати й показати стрічку Артура Войтецького «Про кохання» за мотивами Чехова, де в Лариси Валентинівни - прекрасна роль. Ми з Ларисою давно і хороше дружимо. Вона була в журі «Молодості».

Також нинішнього року - 100-річчя від дня народження видатного українського кінорежисера Віктора Ілларіоновича Івченка. Він зняв знаковий для свого часу фільм «Гадюка» за мотивами повісті Олексія Толстого. Дуже хочемо, щоб до його ретроспективи увійшов і цей фільм, і «Іванна» (з Інною Бурдюченко, яка трагічно загинула), і «Падаючий іній», і «Лісова пісня» (з Раїсою Недашківською).

- Кажуть, саме у вас на «Молодості» може відбутися прем’єра нової кінострічки Кіри Муратової «Кінопроби. Однокурсники»…

- Нам би дуже цього хотілося. Зрозуміло, що в конкурсі молодого кіно такий визнаний режисер не може бути представлений… Це міг би бути спеціальний показ. Однак усе залежить від рішення директора Римського кінофестивалю Марко Мюллера. Якщо там захочуть показати фільм Муратової, то, зрозуміло, і режисеру, і продюсеру Олегу Кохану набагато вигідніше, аби прем’єра відбулася там.

- Тим часом ви відкриваєте «Молодість» фільмом дуже старим. «Шкурнику» 83 роки. Це німа картина…

- Більше того! Свого часу «Шкурник» був заборонений - із різних причин. Більшовицьким цензорам здалося, що у фільмі досить в’їдливо і саркастично показано «велику жовтневу соціалістичну революцію». Як у Бабеля, наприклад… Ви знаєте, ми навмисне пішли на такий хід. Німе кіно - це молодість десятої музи. І багато сучасних молодих режисерів мусили б частіше озиратися в минуле, щоб відкривати для себе вже нові форми. Багато нового - призабуте старе. Впевнений, що показ цього фільму стане справжньою подією. Багато хто, можливо, намацає паралелі з сучасністю, коли люди не можуть визначитися - з ким вони? З «білими» чи «червоними»?

- Якщо ви вже натякнули на суспільно-політичний підтекст, то не секрет, що «Молодість» не один рік досить тісно співпрацює з однією з політичних сил, яку представляє Віктор Ющенко…

- З тією або іншою політичною партією ми ніколи не співпрацювали. Наш кінофестиваль - не політичний захід. Але, справді, Віктор Ющенко - почесний президент «Молодості». І в цьому немає нічого надприродного. Це європейська традиція. Вацлав Гавел теж приділяв увагу фестивалю в Карлових Варах. Ющенко цікавився «Молодістю» і до президентства, і після…

Так вийшло, що ми втрапляємо в найгарячіший тиждень передвиборних перегонів… Проте намагаємося співпрацювати з усіма. Навіть думки такої не припускаю, що «Молодість» може перетворитися на полігон агітації або якихось політичних чвар. Це велика культурна подія.

- Уже традиційне запитання напередодні фестивалю… Хто із закордонних кіномайстрів цього разу приїде до вас? Окрім Леоса Каракса…

- Я відповім традиційно… Не всі карти розкриваємо. Але багато імен, безумовно, викличуть зацікавлення. Уже коли буде квиток на руках і зустріч в аеропорту, тоді можна говорити зі спокійним серцем про Vip-гостей. Нам дуже хочеться представити молодих зірок американського кіно. Не тільки режисерів, а й акторів. Ви погляньте на феномен Ольги Куриленко, яка теж була у нас у гостях… Українка, модель, а тепер - помітні й престижні міжнародні кінопроекти. Колись зі сцени ми говорили, що вона точно стане великою зіркою. Ось і стала.

Втім, ми не ганяємося за червоною доріжкою… Тут важливіша дорога до серця глядача. Адже погляньте, що коїться! Сучасний глядач, на жаль, часто байдужий до серйозного кіно. Так, є жменька кіноманів і знавців, котрі знають, що дивитися. Але це не той масовий глядач, який у 60 -70-х «читав» мистецтво кіно між рядками. Знали всі імена, цитували культових режисерів. Преса розмірковувала про мистецтво, а не про червоні доріжки. Ось і ми хочемо повернутися до серйозної розмови про кіно в рамках круглого столу на тему «Кіно і глядач». Чому не утверджувати в себе досвід Польщі, про який я постійно нагадую? Тамтешній глядач заглиблений у свій національний кінопроцес. Там багато хорошого серйозного кіно на різних польських телеканалах. Виходить багато книжок про польське кіно. І є спеціалізовані видання… Те, що, на жаль, розчинилося в нас. Тому цей кращий досвід і потрібно переймати.