Букерівський лауреат ДіБіСі П’єр: сюрреалістична подорож через розкіш, злидні, наркозалежність

З 12 по 16 вересня у Львові пройде традиційний Форум видавців, гостями якого стануть відомі письменники з різних країн. Одна з найочікуваніших віп-персон - письменник ДіБіСі П’єр. Букерівську премію 2003 року йому було присуджено за книжку Vernon God Little.

«Народився 1961 року в Австралії, ріс у Мехіко, куди скерували його батька, генетика, який працював у тандемі з нобелівським лауреатом. Дитинство минало в колоніальній віллі, в оточенні сусідів, які тримали бенгальських тигрів і дарували донькам на весілля по тринадцять машин. Юність прийшла одночасно зі смертю батька і девальвацією песо й перетворилася на безперервну вечірку тривалістю дванадцять років» - такими могли б бути перші рядки короткої анотації про його бурхливе життя.

Справді, ДіБіСі П’єр - постать нетривіальна. Дитинство провів у розкоші, молодість - у злиднях. Експериментував з хімічними речовинами, що розширюють свідомість і мають різні ступені ядучості. Був безробітним, лікувався від наркозалежності, змінив фах, перекваліфікувавшись із художника на письменника. Врешті, отримав найпрестижнішу в англомовному світі літературну премію: обережне у своїх рішення Букерівське журі відважилося нагородити його дебютний роман «Вернон Господи Літтл». Підкреслюю - дебютний.

Оповідь про цю непересічну персону конче необхідно почати з обставин часу та простору: ДіБіСі П’єр - з тих авторів, котрі, перш ніж посісти місце під мистецьким сонцем, перепробували чимало занять, значна частина яких була незаконною. Попри те, народився він в інтелігентній родині на півдні Зеленого континенту в рік першого польоту людини в космос і отримав «світське» ім’я Пітер Воррен Фінлей. Через роботу батька, професора біології, котрий вивчав генетику сільськогосподарських культур, сім’я постійно переїжджала. І то не так, як переміщається, прагнучи кар’єри, звичайний українець: наприклад, із Вільшанки до Жашкова, з Жашкова до Черкас, з Черкас до Києва. Мандри ці мали планетарний масштаб: з Австралії до Великої Британії, згодом до США, і, врешті, родина влаштувалася в Мексиці.

Тамтешнє столичне життя, за словами самого письменника, було схоже на сюрреалістичний колаж. Оселилися Фінлеї у заможному районі, чиїх мешканців вирізняли ексцентричність та широта душі. Один сусід як домашнє звірятко тримав бенгальського тигра. Дочці іншого на весілля подарували 13 авто. Позаяк ці факти Букерівський лауреат згадує мало не в кожному своєму інтерв’ю, можна припустити: реалії дитинства неабияк вплинули на формування його особистості.

А особистість склалася ще та. У підлітковому віці він потоваришував з алкоголем і марихуаною, а трохи згодом - і з важкими наркотиками. Пробував себе у фотографії, кіно, графічному дизайні, створенні коміксів, проте постійної роботи не прагнув навіть після того, як президент Мексики Портільо націоналізував приватні банки й через гіперінфляцію Фінлеї втратили свої заощадження.

Та найкраще Пітерові вдавалося порушувати правила. Він міг закотити кількамісячну вечірку. Міг погодитися перегнати розкішну машину з Техасу через мексиканський кордон. Міг уплутатися в шахрайську оборудку з нерухомістю. Міг наробити купу боргів і навіть не уявляти, з яких прибутків розплачуватиметься з кредиторами.

Недарма, підлікувавшись і ставши на літературну стежку, він обере собі акронімічний псевдонім DBC - скорочення від Dirty But Clean (у буквальному перекладі - «Брудний Утім Чистий»; за іншою версією, - «Вживав Та Зав’язав»). Жест промовистий: на нього чекають: інакша - не візуальна - сфера діяльності; новий - осілий - спосіб існування; і - наскільки можливо - відмінний від попереднього стиль поведінки.

Хоч як це парадоксально, та взятися за розум його примусили бідність (не мав коштів навіть на матеріали для малювання) і злість на сьогодення, в якому панують споживацтво й замилування власним «Я» - за повної відсутності фундаменту, передусім культурного та ідеологічного. За дверима «постмодерної доби» виявилася порожнеча, яку не відомо чим заповнити. Homo sapiens завис понад прірвою без жита: усвідомивши цей факт, майбутній письменник неабияк розгнівався.

ДіБіСі позичив у товариша лептоп, надрукував речення, потім абзац, а закінчивши сторінку, вже не міг зупинитися, доки не поставив фінальну крапку у найуспішнішому своєму романі «Вернон Господи Літтл». У ньому йдеться про американського тинейджера, помилково звинуваченого у стрілянині, що він її нібито влаштував у школі; його невдалу втечу та вимушені «стосунки» з конкретними громадянами й інституціями, - він був би радий ніколи не зустрічати цих журналістів, полісменів, учителів, цих васалів тотальної системи примусу, але хто ж питатиме дитину?

З одного боку, книжка пронизана розумінням того, що політичні, економічні, мистецькі, етичні «милиці», на які спиралося західне суспільство у ХХ ст., на початку наступного столітнього часового відтинку не здатні виконувати свої функції. Власну думку люди, позбавлені елементарного співчуття, проміняли на ситу бездіяльність біля «блакитного екрана», відтак телевізійна картинка (а в романі напрочуд яскраво візуалізовано, як ЗМІ одночасно демонізують і оббріхують головного героя) заступила реальність.

З іншого, авторові-початківцю, і це насамперед відзначило журі Букера, вдалося розкрити тему завдяки блискучій стилізації: текст написано від імені хлопця, який користується ненормативною лексикою і в межах одного речення здатен переключатися з одного мовного «звукоряду» на інший із карколомною швидкістю. Так створюють реп найталановитіші представники цього напряму - не запинаючись, не заплутуючись і не зупиняючись, аж доки не забракне в легенях повітря. А вдихнувши, продовжують у тому ж темпі.

І ще одна деталь, яку вже після оприлюднення роману назвали символічною: книжку було підписано до друку 11 вересня 2001 року. За 45 хвилин до початку серії терактів.

У другому романі - «Люсьчина ламана англійська» - ДіБіСі П’єр продовжив розробляти золоту тематичну жилу «занепад нинішньої цивілізації», але не в жанрі чорної комедії, а крізь призму фарсу. Цю книжку критика зустріла прохолодно, що, втім, не надто засмутило захопленого свіжими відчуттями автора, - він нарешті знайшов дім, у якому живе й досі. У найменш залюдненому ірландському графстві Літрім, точніше - поблизу Баллінамора (за переписом шестирічної давності, кількість мешканців цього селища становила 805 осіб).

Звідси ДіБіСі П’єр вирушає у подорожі, але останні дев’ять років сюди ж і повертається, - виняткова для цього персонажа стабільність. Саме тут він завершив розпочату «Верноном…» трилогію. Після опублікування останньої за ліком книжки «Світло згасло в Країні Див» крива мас-медійної уваги до автора знову поповзла вгору (здається, все в його житті відбувається за амплітудою гойдалки: вгору-вниз, вгору-вниз…).

У центрі романного всесвіту - 26-річний Ґебріел Броквелл: спочатку, перш ніж накивати п’ятами з лондонської реабілітаційної клініки для наркоманів, він вирішив накласти на себе руки. «Причина проста: з більшості очікуваних «бути-робити-мати» я є ніким, не зробив і не маю дослівно нічого. Я стою у вирі сучасного життя і спостерігаю, як воно стрімко втікає. Це звучало би патетично, якби не одна деталь: ідеться не про брак внутрішніх сил. Я маю внутрішні сили - більш ніж достатньо. Але у них ніколи не було нагоди розкритися».

Якби Ґеб вдався до сценарію «сказано - зроблено», історія закінчилася б, так і не розпочавшись. Але цей вигадник не бажав вкорочувати собі віку негайно: він хотів відшукати свого друзяку Сматса (найкращого кухаря, якого знав) і з його допомогою перетворити свої останні години на розкішний бенкет, точніше - на пародійну мініатюру давньоримських учт, пишних і розпусних. По Сматса довелося летіти аж у Токіо, де на гостинній японській землі обоє втрапили в таку халепу, що виплутувати з неї себе та друзяку Ґебріелові довелося протягом усього роману. Берлінська - кінцева зупинка - цього вояжу ознаменується картинами фантастичного у своєму цинізмі свята, і треба мати такий хист, як у ДіБіСі П’єра, аби зобразити його виразно й жорстко, однак без пафосу чи істерики.

Крім книжки українською, до ХIХ Форуму книговидавців буде підготовлено проект «Світло згасло в Країні Див», у якому поєднаються література, живопис, музика та відео. І останнє за переліком, але не за значенням: у рамках Львівського літературного фестивалю відбудеться виступ ДіБіСі «Як боротися зі зневіреністю в епоху світового декадансу? Погляд на II половину ХХ століття з різних боків Берлінського муру». Зручна нагода для читачів дізнатися безпосередньо, чим небезпечне фуд-порно. Які гіркі думи об’єднують нашого сучасника з естетами кінця позаминулого століття. І чому прозаїк так бурхливо відхрещується від високого звання «сатирика», віддаючи перевагу скромному «реалісту».