Зірки і вандали стріт-арту на збройових складах. Відкрито першу чергу довгобуду «Мистецький Арсенал»

В оновленому «Мистецькому Арсеналі» — перша гучна подія після того, як музейний комплекс пішов на літні канікули у зв’язку з глобальним ремонтом. Поки що відкрили тільки першу чергу. І в рамках тижня презентації «Арсеналу» відбулася V Міжнародна арт-ярмарка ART-KYIV contemporary-2010. В об’єктиві — актуальне мистецтво галереї і вулиці. Знаменитий стріт-арт! Знакові гості цього проекту поділилися з «Дзеркалом тижня» думками як про сам «вуличний» напрям, так і про перспективи українського «Арсеналу».

Дванадцять тисяч квадратних метрів «Мистецького Арсеналу» пахнуть фарбою. Роботи ще непочатий край. Та й зроблено чимало. Втім, дирекція музейного комплексу вирішила не чекати завершального етапу ремонту. І навіть у таких «декораціях» будівлі гучно стартувати акцією ART-KYIV contemporary-2010.

Організатори повідомили, що ART-KYIV, наближаючись до шкільного віку, «переріс» масштаб Українського дому (раніше саме там і розгортався захід). Директор «Арсеналу» Наталія Заболотна впродовж останніх трьох місяців «переймала досвід» у кількох країнах, побувавши в тамтешніх відомих музеях. Звертала увагу на системи клімат-контролю, на інші технологічні новинки. Ознайомлювалася також зі світовими світилами сучасного арт-руху, деяких із них і запросила на Тиждень презентації «Мистецького Арсеналу».

Команду арт-передвижників, які зібралася в Києві, можна порівняти хіба що із зірками футболу. Багато хто жив у дорогих готелях, прийом був на вищому рівні. Серед запрошених — Валері Хіллінгс (куратор Музею Гуггенхайма, Нью-Йорк); Пітер Нойвер (директор Музею прикладного мистецтва, Відень); Грегор Янссен (директор Музею сучасного мистецтва, Дюссельдорф); Доротея Аймерт (екс-директор Музею мистецтва Леопольд-Хьош, Кельн); Рольф Лаутер (директор Свісс Арт Фундаї, Карлсруе) та інші.

Славетних арт-іноземців, які вперше побачили «Арсенал», здивував масштаб українських музейних просторів. Потім вони ознайомилися з історією самого комплексу.

Новий майданчик справді стимулював фантазію деяких кураторів. Їхню команду очолює Олександр Соловйов. Ще у вологих і напівзруйнованих стінах «Арсеналу» він колись створив знакову виставку «Прощавай, зброє!» Соловйов, за його ж словами, ратує за «колективність» у мистецтві.

А колектив гостей-учасників справді підібрався вражаючий!

В арт-ярмарку взяли участь понад 30 галерей з України, Росії, Франції, Бельгії та Німеччини. До речі, практично всі іноземні галерейники представляють на своїх стендах українських художників. Наприклад, у французької Albert Benamou Gallery — живопис Олега Тістола і скульптура Віктора Сидоренка.

Окремий майданчик в «Арсеналі» був відведений під традиційну на ART-KYIV виставку з приватних зібрань (колекції Ігоря Воронова, Вікторії Тігіпко, Людмили Березницької).

А праве крило будинку обладнано під спецпроекти, орієнтовані на стріт- і відеоарт. У цьому «фішка» нинішньої акції.

Як уже повідомляло «ДТ», одна з родзинок — художники німецького арт-дуо molitor&kuzmin (Урсула Моліор і Володимир Кузьмін). Вони реалізували в «Арсеналі» оригінальний проект із неонових лампочок. Вигадка з лампочками, на думку авторів, покликана вносити у творчість «ідеї народження та чистоти».

Серед учасників експозиції — великий майстер перформансу Rochus Aust (Німеччина), також Zevs (Франція), Incubus project і Spy (Росія).

З українських подвижників цього напряму — Жанна Кадирова, Гамлет Зіньковський, Анатолій Бєлов, Володимир Кузнєцов, Микита Кадан і «Група предметів».

Але, можливо, найбільший ефект у рамках проекту викликав «аксакал» стріт-арту — швейцарський графітник Гаральд Негелі, що вже розміняв восьмий десяток. Ще в 1970-х він прикрасив рідний Цюріх сотнями людських фігурок (намалював їх балончиком). Владі такий живопис тоді не сподобався. Творця назвали вандалом. Сам пан Негелі розповідає:

— Заняття живописом стало для мене пошуком і виявленням свободи. Тому що свобода набагато вища, ніж кохання! Коли я почав розмальовувати будинки, мене звинуватили у провокації. Хотіли впіймати і посадити. Адже в Цюріху на той час капіталізм римувався з консервативним християнством. Як правило, я малював тільки вночі! Тоді ж зіштовхнувся з поліцейським. Дійшло до бійки. Я захищався як лев. Він схопив пістолет і заявив, що стрілятиме в мене. Я у відповідь назвав його «дурною мавпою». І почав тікати! Сховався в сусідів у саду. Поліцейські мене довго шукали. Я встиг зняти гроші в банку і поїхав до свого двоюрідного брата в Німеччину...

…Ось така екшністорія про труднощі становлення стріт-арту в Європі — від одного з найяскравіших представників цього напряму («спреєра з Цюріха»).

Інша зірка стріт-арту — Zevs (Франція) переконаний у тому, що філософія цієї течії в «адаптованості» до того місця і до того простору, де це мистецтво й створюється.

— У мене досить позитивні емоції у зв’язку з вашим «Арсеналом», — каже Zevs. — Тут небувалі масштаби простору! Ця будівля та її історія настільки мене захопили, що я зробив спеціальну інсталяцію, врахувавши історичне призначення «Арсеналу» як місця для зберігання зброї.

А ось Spy (із російських графіті) розповів «ДТ», що розвиток «Арсеналу» у контексті сучасного мистецтва — найкращий варіант із усіх можливих (для цього приміщення й цього місця в центрі Києва):

— Мета таких акцій — насамперед зустрічі стилів. Я приїхав сюди, щоб познайомитися з українськими художниками. Щоб зануритися в контекстний культурний київський шар. На жаль, багато молодих киян у цьому проекті не беруть участі. Нерідко художники, які працюють у стріт-арт, ведуть подвійне життя. Вранці вони добропорядні громадяни. А ввечері займаються так званим арт-вандалізмом. Але ж стріт-арт — не просто погане слово, яке на фасаді пишеш. Важливо, щоб такий художник створював свій стилізований логотип — такий собі «унікальний знак» — і зображував його на ділянках міського ландшафту. Тобто основне завдання — не привласнити територію, а втягнути глядача в діалог! Що ж до розвитку та інтеграції стріт-арту, то в нас це все якось регіонально: у Петербурзі по-пітерськи, у Києві по-київськи, у Москві по-московськи. Тобто глобалізації поки що не спостерігається...

Одним із найяскравіших проектів на ART-KYIV contemporary-2010 можна вважати виставку «Смак життя». Тут спроба об’єднати вуличну і галерейну творчість. Це картини, створені Олександром Верещаком, Тетяною Гершуні, Ксенією Гнилицькою, Ігорем Гусєвим, Іллею Юсуповим, Сергієм Савченком, Валерією Трубіною та іншими. Вік художників — від 25 до 40. Всі вони — представники «нової хвилі» вітчизняного арту. Причому їхні полотна, перш ніж потрапити в «Арсенал», упродовж доби були виставлені на причалі в Каневі. У цьому наборі — натюрморт із київським тортом; жираф біля української річки; канівські пейзажі, наприклад «Тарасова гора» Лесі Хоменко. Правда, знаменитий пам’ятник у Каневі чомусь повернений до глядачів спиною...

…А ось сам «Арсенал» — після остаточного етапу його відновлення — все-таки має повернутися до глядача «обличчям». Кажуть, що заради цього й працюють.

КОМЕНТАРІ ДЛЯ «ДТ»

«Художні інституції в Москві очолюють дружини олігархів»

— Сучасний стріт-арт сьогодні набирає сили, — переконаний Йосип БАКШТЕЙН, мистецтвознавець, художній критик, куратор, директор Інституту проблем сучасного мистецтва (Москва). — Увага до цього напряму зростає. Це пов’язано з демократизацією громадського життя, з комерціалізацією, якої всі так бояться. У 70—80-х — і в СРСР, і на Заході — баланс між комерційним та некомерційним мистецтвом якось дотримувався. А в похмурі 90-ті музику став замовляти ринок. Тому стріт-арт — один із некомерційних жестів. Мовляв, роблять те, чого не можна купити. І в цьому ідеологічне надзавдання зазначеного напряму. Пік популярності стріт-арту лише настає. І вже спостерігаються спроби створити плацдарм для альтернативного художнього руху, який не вписується в рамки інституціалізованого художнього життя...

Щодо робіт сучасних українських художників... Росія і Україна останнім часом тільки починають співпрацювати. Наприклад, нещодавно відбулася виставка українських художників у Пермі, на яку приїхали провідні московські та пітерські арт-критики. Нам потрібен такий діалог. Адже російська арт-сцена за кількістю персонажів, які беруть у ній участь, — невелика. Є десь 100—130 помітних молодих художників. Порівняно з масштабами міста, це дуже мало. Ні з Лондоном, ні з Нью-Йорком не порівняти. Гадаю, що в Києві ситуація аналогічна. І одна з головних причин такого «застою» — відстала й консервативна художня освіта...

Чинник же комерції в сучасному мистецтві неминучий... У Москві це розростається за повною програмою. У нас у Росії багато художніх інституцій очолюють або дружини, або дочки олігархів. Але річ також в особистості кураторів. Тому приклади Даші Жукової («Гараж») чи Софії Троценко («Винзавод») досить показові й позитивні.

«Стріт-арт в усьому світі йде на спад…»

Але, гадаю, пік популярності цього напряму на Заході вже минув. Нині стріт-арт як явище йде на спад.

Тим часом є кілька цікавих художників, які еволюціонують і прогресують. Знаю, що в Латинській Америці багато цікавих художників зі стріт-арту. Вони приголомшливі! Їх копіюють великі майстри навіть у Франції, Німеччині. А попросту крадуть ідеї! Адже це якесь нервове мистецтво, яке відбиває саме нинішній день.

Українські художники у Франції? Їх там знають. В Україні поки що мало лідерів. І сам арт-рух не розвинений. Я саме тепер і займаюся створенням руху, який міг би об’єднати художників України. Ось у Albert Benamou Gallery (на виставці в «Арсеналі») представлені Тістол, Сидоренко, моя творчість. Нинішнього року я привіз до Парижа роботи Тістола і Чичкана, ми зробили виставку в галереї «208», які пройшла з успіхом. І скажу, що ці художники дуже зацікавили французьких галерейників.