Уроки і канікули Тарковського. «Цей режисер був схожий на Раскольникова, який вважав, що деяким людям дозволено перейти закон…»

06 квiтня, 2007, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 13, 6 квiтня-13 квiтня 2007р.
Відправити
Відправити

Кінотиждень, що минає, пройшов під знаком Андрія Тарковського, кіногенія, який давно увійшов до сонму головних ікон ХХ століття: ретроспективи, спецпроекти, телемемуари...

Кінотиждень, що минає, пройшов під знаком Андрія Тарковського, кіногенія, який давно увійшов до сонму головних ікон ХХ століття: ретроспективи, спецпроекти, телемемуари. Авторові «Дзеркала» та «Іванового дитинства» виповнилося б 75... У долі Тарковського педагогічна діяльність посідала не таке й вагоме місце. Однак і цей його досвід залишив помітний слід у пам’яті тих, хто слухав лекції Тарковського на Вищих курсах сценаристів і режисерів на початку 80-х — напередодні еміграції Андрія Арсенійовича. Серед слухачів був і відомий режисер Юрій Мамін («Свято Нептуна», «Фонтан», «Вікно в Париж»), спогади якого, можливо, суб’єктивні, емоційні, але, по суті, тим і цінні, оскільки фіксують портрет «живого Тарковського».

«Любив розпікати артистів до живого»

— Юрію Борисовичу, ви потрапили на курси в розпал застою. Що взагалі відбувалося на цих заняттях?

— На думку викладачів і моїх однокурсників, серед яких були Іван Диховичний, Володя Хотиненко, це були найкращі роки в історії курсів.

Незважаючи на «опіку» з боку Держкіно й партійного керівництва, на курси запрошували найбільш вільнодумних викладачів: Натана Ейдельмана — історика літератури, Міраба Мамардашвілі — світову величину у філософії; Лев Гумільов читав доповнення до свого «Етногенезу й біосфери».

Запрошували всіх великих режисерів країни, у тому числі й Тарковського. Це був перший і останній курс його лекцій. Тоді він уже вирішив емігрувати й хотів зафіксувати досвід своєї праці, щоб потім видати. Тому приходив із асистентками, які записували на магнітофон усе, що він говорив.

Він фонтанував. Хотів начитати досить великий матеріал — сказати йому було що, а говорити він умів і любив. Причому на будь-яку тему, не тільки з кінематографії. Наприклад, про музику: говорив, що Ріхтер не вміє грати Баха, тому що Бах — це механічна музика, яку треба виконувати без емоцій...

Відчитавши ці лекції, Тарковський поїхав знімати «Ностальгію» й більше не повернувся. Він приходив до нас двічі-тричі на тиждень протягом двох місяців. Уперше з’явився, виклично одягнений у яскравий крикливий костюмчик із блакитним шовковим шарфиком, і не дивлячись на нас заспівав на той предмет, що не знає, навіщо сюди прийшов: «Викладачів ваших я не знаю!..» А це були Рязанов, Данелія й Михалков! «Кого вони набрали, я теж не знаю... Тому не знаю, чого вони можуть навчити... Але я спробую вам щось сказати». Тобто продемонстрував до всіх і вся зневагу, яка відразу ж налаштувала слухачів проти нього.

Ще він казав: «Про війну ніхто не вміє знімати! Є, правда, один ленінградський режисер — син письменника... як же його?..» Ми підказуємо, тому що дивилися «Двадцять років без війни»: «Герман». — «Можливо... Так, у цьо-му є щось цікаве». Таким чином, можливо, Тарковський намагався показати, що не бачить поруч із собою нікого гідного.

Після цієї «образливої» зустрічі студенти-сценаристи пішли і більше не відвідували його занять. Але коли нам показали ретроспективу його фільмів, ми подумали: «Ні, цю людину треба слухати, хоч би що вона говорила».

Під час другої зустрічі він поводився теж доволі зарозуміло. Але поступово заняття перейшли до системи «запитання—відповіді».

— Тарковський, очевидно, любив полемізувати?

— Він завжди намагався стати на крайню точку зору, яка дивує, інколи шокує, експресивну, яка б усе підстьобнула. Власне кажучи, така позиція сформувала Пікассо й сюрреалістів: вони переступили допустимі межі, і це розширило їхні можливості.

У живописі він вирізняв Леонардо да Вінчі й Рубльова, у музиці — Баха й Вівальді, у літературі називав багатьох титанів, а про кіно казав: «Не знаю... не знаю...»

Ми запитували: «Може, Фелліні?..» Він відповідав: «Фелліні — це «грузинський» режисер... Чаплін — це не кіно...» Так було спочатку. Але поступово в нас налагодилося нормальне спілкування — все спростилося.

Є категорія людей, котрі болісно ставляться до враження, яке справляють на інших. Таким, до речі, був Мейєрхольд. Якщо довідувався, що гардеробник щось нехороше бовкнув про спектакль, він викликав його на сцену й півгодини перед усією трупою шпетив: «Як така гнида й ворог потрапив у наш театр?!» Або коли бачив, що хтось із трупи йшов, скажімо, на спектакль Таїрова, то міг знищити цього артиста. Дивно, що людина з таким талантом могла бути у чомусь дріб’язковою.

Мені одного разу скаржився Солоніцин: «Скільки ми з ним пережили! Скільки перехвилювалися через «Андрія Рубльова»! І ось через три роки приїжджаю до нього з Сибіру, біжу на поверх, як на побачення з коханою, а там його дружина відчиняє двері й холодно каже: «Я зараз доповім...» Згодом виходить і каже: «Андрій Арсенійович зайнятий. У нього багато роботи. Він не може вас прийняти». Я мало на підлогу не сів!..»

Особисто я переконаний, що Тарковський тим часом дивився у дверну шпарину: що ж там діється з артистом? Було в ньому щось від Печоріна — подвійна людина: Максим Максимович не міг зрозуміти, чому той чинить то широко й безстрашно, то раптом стає холодним, не впізнає його на станції... Після цього Максим Максимович ішов пити гірку і скаржитися на долю. Приблизно те ж саме сталося і з Солоніциним.

Так Тарковський «робив» себе.

— Тому й «Сталкера» перезняв?

— Переконаний, що він перезняв «Сталкера» зовсім не тому, що було погано, — він хотів довести, що головний. І він зміг це зробити. Сказав: «Мені не подобається — хочу перезняти». — «Що?! Андрійку, ти з глузду з’їхав! — кричав Павленок. — Ми ж дали тобі три мільйони!» — «Ну й що? Це ж мистецтво...»

Тоді Павленок пішов до Єрмаша (уявляю, яка там була розмова). І Єрмаш сказав: «Дідько з ним! Дамо йому ще три мільйони, бо на Заході ґвалт зчинять!..» Зчинять ґвалт — дізнається хтось із членів політбюро, викличе Єрмаша, скаже: «Що там у вас із Тарковським?!» І Єрмаш може позбутися місця.

І ось Тарковський приходить до нас на заняття й каже: «Я ще три мільйони одержав!» Мовляв, хто головний у країні режисер?

Тоді, до речі, була в нього велика суперечка з молодим Микитою Михалковим, який саме завершив «Незакінчену п’єсу для механічного піаніно».

Тарковський любив розпікати артистів до живого. Я переказав «експеримент» із Солоніциним. Другу скаргу почув від Кайдановського. У «Сталкері» Тарковський поклав його на землю, обличчям прямо в холодну калюжу. Вони довго з оператором ходили довкола, щось обговорювали, совали ногу Кайдановського тощо. Потім Тарковський каже: «Так, тепер добре!» І, повернувшись до лісу, починає обговорювати з оператором загальний план. Поступово вони віддаляються від Кайдановського, залишивши того лежати.

«Я підвівся весь брудний і жахливо пригнічений, — розповідав мені Сашко. — Але потім зрозумів, що це робилося навмисне!» І казав він про це з захопленням.

Тарковський своїми фільмами поставив собі пам’ятник. Він залишився в історії як один із видатних режисерів кіно, потрапив у плеяду великих, попри те, що окремі фільми інших режисерів були навіть більш значними, ніж у нього. Наприклад, «Летять журавлі» Калатозова.

«Він повинен був зробити якийсь скандальний хід…»

— На думку деяких критиків, поетичність фільмів Тарковського, зокрема «Іванового дитинства», зовсім не є його відкриттям...

— «Іванове дитинство» — взагалі, не знаковий фільм. Знакові — «Андрій Рубльов» і «Дзеркало». До речі, у «Рубльові» найслабшим місцем вважаю діалоги між іконописцями: вони написані мовою московської інтелігентської тусовки. Я не можу це дивитися: зняти фільм із такою багатою образною системою й такими текстами...

Це філософсько-історична картина, і вона зовсім не поетична. Вона притчева, у ній схоплено сутнісне поняття російської ментальності, виражено тему «художник і влада»: людина живе в лайні — і відливає дзвін, маляреві влада виколює очі, щоб він не зміг повторити свій твір... Там страшні речі: батьківщину продають ворогам-татарам, зраджують свого брата — там усе розказано! Тому-то влада так не хотіла приймати картину.

Але тільки-но починаються ці «задушевні розмови»... Тарковському забракнуло глузду виправити ці слабкі, нудні місця, хоча вже тоді це було очевидно. Слава богу, балакучі фільми канули в небуття. І якби можна було вирізати розмови з «Рубльова», це значно поліпшило б картину. Гадаю, Тарковський згодом зрозумів це. Тому вони й розійшлися з Кончаловським, який написав сценарій «Рубльова».

— Свого часу багато говорили про причини еміграції Тарковського...

— Мені здається, він відчув, що його час минає. Коли Пушкін відчув, що старіє, лисіє, що перестав бути кумиром, то «вигадав» собі дуель.

Тарковський мав зробити якийсь скандальний хід, заявити про себе, «пропіаритись». Як художник він мав перебувати в постійному конфлікті з суспільством, у боротьбі. А тут навколо нього все стихло. Взагалі, останні роки брежнєвських часів були дуже вже болотисті. І Тарковський відчув, що не зможе виборсатися з цього. А Михалков, наприклад, тим часом ішов дуже успішно...

— Натякаєте, що заздрив Михалкову?

— Тарковський дуже любив себе. І, на мою думку, мало кого ще. Можливо, тільки свого батька... Крайній егоїзм, властивий деяким художникам, згубний.

Коли його запитали про спалену в «Рубльові» корову, він сказав: «Знаєте, відбувається дивна річ: глядач не заражається екранною ідеєю, розуміє, що це зроблено кимось і для чогось». Його хвилювало, що людина дивиться на це не розкривши рота, що немає ілюзії! «Але ми виправили помилку, — додав він, — вирізали ці кадри». На мою думку, це крайня жорстокість. Я не приймаю таких речей.

А що зробила Лариса Шепітько? Спалила дуб, хоча її попереджали, що цьому дубові тисяча років, і вмовляли не чіпати. Але вона всіх послала: «Та киньте, буду я на це зважати!» Облили дуб бензином, підпалили, він обгорів, а через два дні вона потрапила в аварію… Такі речі не минаються даремно.

Тарковський був схожий на Раскольникова, який вважав, що деяким людям дозволено перейти закон: «Але ви не тривожтеся: людей, здатних на таке, мало, навіть на диво мало».

«Із Тарковського почалося зовсім інше кіно»

— Тарковський обговорював зі студентами свої картини?

— Так. Наприклад, розповідав, як, працюючи над «Дзеркалом», він примусив вирвати всі жовті квіти, котрих не любив, і два дні вся група повзала полем і виривала ці кульбаби. Йому потрібне було зелене поле, щоб створити трагічне відчуття, а кульбаби — маленькі сонечка — створюють відчуття веселощів.

Тарковський говорив дуже важливі речі. Його цікавили унікальні стани: якщо пожежа — то під час дощу; при сильній напрузі руху має бути мало; а якщо руху багато, то повинна бути легкість, без внутрішнього напору. Обов’язково має бути конфлікт.

Він показував фрагменти різних фільмів Фелліні, Куросави, Бергмана, Брессона і казав: «Погляньте, як у цьому фільмі май-стерно зроблено епізод!» Після картини «Порох», у якій я був другим режисером, ми з режисером Арістовим поїхали в Алма-Ату, у його рідні місця, де виступали перед глядачами. Після Арістова я вийшов на сцену і почав розповідати про роль другого і третього планів: «Зверніть увагу: якщо на першому плані артисти розмовляють, а ззаду поїзди їдуть, то це не випадково — це ми їх пустили. Якщо там бійка спалахнула — то вона зрепетирувана...» Простір великого простирадла має бути заповнений, як картина Брейгеля. Тоді його цікаво розглядати. Після фільму до мене підійшов натовп: «Дякуємо! Ми ніколи не звертали уваги, а, виявляється, це так цікаво!»

Багато речей, про які говорив Тарковський, залишилися в мені як певні рецепти.

Тарковський — першовідкривач. Дуже добре знав світовий кінематограф — весь його вивчив, пропустив через себе і знайшов власний стиль. Він ніби підсумував історію кіно до нього. З Тарковського розпочалося зовсім інше кіно. Коли Фелліні казав: «Вони прийшли і вбили нас», — то мав рацію: вони прийшли і вбили старе класичне кіно. Тепер йому вже немає місця, на жаль. Ми бачимо його тільки вночі — та й то на деяких каналах.

Старе кіно — неквапливе. Воно займалося питаннями композиції, психології. Воно йшло шляхом мистецтва, літератури: кінематографісти намагалися зробити крок до пізнання людських стосунків. Які фільми справляли враження? Які примушували нас брати приклад із героїв, думати про їхні долі. Вони залишалися в пам’яті на тривалий час і, як література, живили наше життя. А теперішні картини, хоч би як вони були зроблені, вирізняються кліповим мисленням: режисер просто бере цікаві ракурси й монтує, замість того щоб створити цілісну атмосферу фільму.

Тепер захоплюються «упакованими» картинкою й звуком: «Так, ось це кіно!» І воліють так робити. Але це легко досягається, це формальні речі, яких нескладно навчитися. А якщо в людини порожнеча всередині, то заповнити її набагато складніше.

— Як ви, комедіограф, ставитеся до суворого кінопогляду Тарковського?

— Спочатку мені здавалося, що ми взагалі не зможемо знайти спільної мови, якщо він відхиляє будь-яке кіно, крім власного. При цьому його картини справді позбавлені гумору. Взяти хоча б «Дзеркало»: хлопчик живе під музику Баха, йому здається, що ліс розмовляє з ним, — це дуже суворе життя, позбавлене радощів дитинства. Це певна умовність, що йде від Ейзенштейна, прагнення підняти на котурни.

Згодом я зрозумів, що в мистецтві є й такий погляд, який не терпить жодного хихикання. Я теж не люблю зубоскальства. Як сказав маркіз де Крістін: «Терпіти не можу сміху підлої людини над чимось високим і величним!» Це стосується й нашої нинішньої публіки, яка не розуміє тонких речей: регоче над інтимними речами...

Тарковський, до речі, був «убитий», коли на епізоді «Рубльова», де Нікуліну заливають у рот свинець, глядачі почали сміятися. Тоді я порадив йому дивитися, крім Брессона, ще й Гайдая. Адже Тарковський узяв на драматичну роль коміка, який виробив у глядача певний стереотип сприйняття.

А Козинцев, побачивши Віцина в якійсь трагічній ролі, вирішив запросити його на роль Гамлета. Проте коли Козинцеву показали «Пес Барбос і незвичайний крос», він остовпів і... взяв Смоктуновського.

Related video

У нас була категорія режисерів, які не дивилися кіно, щоб захистити себе від чужого впливу. Я ж вважаю, що дивитися треба багато. Хоч би що знімали.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК