Українське в Україні: скасувати, вилучити, зменшити

Поділитися
Ще раз про квоти та парламентську музику.

Третього листопада, чітко відреагувавши на підняту руку, як у дослідах академіка Павлова, депутати потицяли обома руками в кнопки на пультиках Верховної Ради. Цього разу нищили український шоу-бізнес. Наш гуманітарний простір. Цілеспрямовано. Жорстко.

Йдеться про зміни у вітчизняному законодавстві, які фактично скасовують українську музику на телебаченні і радіо, тобто зменшують кількість національного аудіовізуального продукту в ефірі.

Розумні українці, навіть ті, хто не знає нюансів законотворчої казуїстики, розуміють: коли суть проголосованого законопроекту криється в одному тільки дієслові «вилучити» (а назва в кілька разів більша) - треба копати глибше. Причому потужно.

За навколоєвропейськими потугами криється банальне намагання поставити хрест на українському шоу-бізі взагалі і українській музиці зокрема. В нашому випадку артистичні, але не зовсім фахові розмови про захист свободи вибору, про увагу до інтересів пересічного українця-радіослухача вилилися в документ під номером 6342. Під офіційною назвою - Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо приведення у відповідність із вимогами Європейсь­кої Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення)».

Документ пропонує всього лише дві, маленькі такі, зміни:
1. У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менш як 25% має становити національний аудіовізуальний продукт (раніше було 50%);

2. Із пункту 4 статті 28 вик­лючити останній абзац. У тому абзаці сказано: у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менш як 50% загального щотижневого обсягу мовлення. Відтепер не буде зовсім. Отакі от усього лише дві маленькі зміни.

За оцінками більшості українських музикантів і їхніх менеджерів, а також експертів, предс­тавників профільних творчих спілок, викладачів мистецьких вишів подібне рішення призведе до зникнення з радіоефіру музичних творів українських авторів та виконавців. А отже, - віт­чизняного аудіовізуального продукту. Попереду - безробітні випускники творчих вишів, втрата державою контролю і можливостей коректного впливу на низку культурних індустрій.

Вражають абсолютно брехливі й ганебні, як на 2011 рік, аргументи… Виявляється в Україні майже немає української музики (читай фонограм). «Тому (це цитатка з «обгрунтування» необхідності ухвалити законопроект) дотримання цих квот телерадіоорганізаціями призводить до того, що їх програми практично не відрізняються одна від одної, тобто аудиторія не отримує різноманітної інформації». Жодного слова про фантастично безграмотних «хвахівців» (згадайте: «єта нє наш фармат»). Жодного слова про тотальну корупцію, яка роками примушує українських музик і продюсерів проплачувати вихід української музики в ефір (ротації)! Жодного слова про багаторічні порушення українського законодавства радіомовниками тощо.

Банально... і все це вже проходили… Ще в 2003-2004 роках, коли українські музики відповідним відкритим листом заявили про катастрофічну ситуацію в аудіовізуальному просторі України.

До речі, той лист було адресовано Кучмі і Януковичу. Сміш­но? Ба, ні! Адже тоді йшлося про те, що «...на порушення норм дію­чого в Україні законодавства ефір телеканалів та радіостанцій став недоступний для вітчизняних пісень та композицій - до 90% ефірного часу на радіо та до 85% ефірного часу на ТБ запов­нено іноземним продуктом...».

Були наведені разючі цифри відповідних моніторингів радіоефірів. До того ж неспростовно підкріплені відповідними аудіозаписами ефіру так званих українських радіостанцій.

Усі сили, після ознайомлення з унікальними фактами представники керівництва радіостанцій кинули на... фактичну заборону громадських моніторингів - проводити аналіз могла тільки чесна й непідкупна Націо­нальна рада з питань ТБ і радіомовлення.

Але й цього виявилося мало…

В радіоефір та на відповідного кольору сторінки було вкинуто міфи щодо «реального стану» вітчизняної музики. Наведу їх з прес-релізу, розповсюдженого координаторами «Відкритого листа» ще сім років тому.

«Міф перший - вітчизняної музики абсолютно недостатньо для високоякісного заповнення ефіру хоча б на 50%, - обумовлених законом: студії звукозапису в країні та виробники «не створюють» належної кількості аудіо- (пісні, композиції) та відеоматеріалу (кліпи, ТБ-версії концертних виступів).

Міф другий - музика, створена в Україні, за своєю якістю не відповідає тим або іншим критеріям, висунутим теле- та радіо­мовниками, і не відповідає обраним «форматам» та «стандартам».

Міф третій - радіослухачі та телеглядачі просто «не замовляють» вітчизняної музики, вона «не користується попитом», і це призводить до падіння «рейтингів» теле- та радіоканалів.

Існують і розповсюджуються інші «веселі думки»: вітчизняні музиканти «вимагають» від телерадіомовників сплати авторсь­кої винагороди, вітчизняні музиканти «не вміють» зіграти «наживо» або просто заспівати і т.д.

При цьому жодного разу не оприлюднені змістовні факти або результати тих чи інших ґрунтовних досліджень щодо міфічних висловлювань програмних директорів, ведучих та керівників телерадіомовних компаній...».

На засіданні в приміщенні На­ціональної ради з питань ТБ і радіомовлення було продемонст­ровано тисячі назв якісних українських фонограм. Жорстко і з посиланням на відповідні статті Кримі­нального кодексу довелося відповісти на «аргу­мент»: «Ані прос­то нє хатят платіть за ротацїї»...

То був рік 2004-й.

Ситуація в аудіовізуальному просторі поступово почала наближатися до законом обумовлених норм. Української музики в ефірі дедалі більшало. За рік-два на деяких радіохвилях відсоток української музики в ефірі почав наближатися до 20. Радіостанції пручалися, точніше, пручалися закордонно зорієнтовані власники. На лібералів, які потрапили до Національної ради з питань ТБ і радіомовлення, за демократичними квотами, шалено тиснули. Звинувачували у викручуванні рук, неврахуванні інтересів мовників, тиску на ЗМІ тощо.

Згодом між Національною радою з питань ТБ і радіомовлення та представниками менеджменту вітчизняних радіомовників було підписано відповідний Меморандум про спів­працю. Підписаний помпезно - у присутності камер, мікрофонів, диктофонів, журналістів. Це був безпрецедентний документ, у якому було закріплено «етапи» поступового переходу до… виконання чинних законів України! Вже після закінчення термінів, зазначених у меморандумі, тихесенько констатували його повне Н-Е-В-И-К-О-Н-А-Н-Н-Я всіма радіомовниками. Без камер, диктофонів та журналістів…

Настав рік 2011-й. Що змінилося?

За результатами моніторингу радіоефіру станом на вересень-жовтень 2011 року української музики в ефірі з 6.00 до 23.00 - кілька відсотків. Зверніть увагу: ще до ухвалення ганебного закону!

А тим часом в Україні виросло нове потужне і професійне покоління музик та продюсерів. Маємо тисячі якісних фонограм та відеокліпів, телеконцертів, фільмів. Фантастично стрибонуло технічне забезпечення вітчизняних культурних індустрій. Але аргументація працюючих на чужі інтереси, залишилася практично непорушною. Примітивно? Так. Але примітивна брехня найбільш агресивна й дієва.

При цьому абсолютно ігноруються світові тенденції в менеджменті культури, які однозначно доводять: стилістика мислення «попит породжує пропози­цію» давно відійшла в минуле. Світ живе за логікою: чітко виз­начена пропозиція формує попит. То­таль­на неукраїнськість аудіо­візуального простору це доводить: навіть низькопробні зразки іноземного можуть ефективно завоювати віт­чизняного гля­да­ча при тотально забезпеченому дос­тупі до глядача та слухача.

І от тут сталася технологічна несподіванка. До­сить неприємна для неоковирного вітчизняного музичного телерадіоменеджменту. Що зробили українські слу­хачі та телеглядачі - діти Інтер­нету та соціальних мереж, коли побачили, що вітчизняні музичні телерадіоорганізації їм брешуть і не дають ук­раїнсь­кої музики? Правильно. Український люд звер­нувся до інших джерел. І... почав потроху вимикати радіо­станції та телевізори, поринувши у віртуальний та індивідуально вибудуваний музичний світ.

Що почали волати українські радіоменеджери: нас перестають слухати! Хто винен? Невістка! Відтак - скасовуймо українську музику! Тобто все догори дригом. І от маємо: друге читання.

…Це при тому, що навіть Головне юридичне управління Верховної Ради зробило «узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні поданий законопроект доцільно відхилити».

До честі співробітників науково-аналітичного управління апарату ВР слід зазначити, що вони прямо застерігають: «...вилучення зі статей 9 та 28 чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення» вищезазначених положень може призвести до послаблення захисту інте­ресів держави та національного телерадіовиробника, що не узгоджується із змістом відповідних положень Конституції України, згідно з якими держава має сприя­ти розвитку української культури (стаття 11)».

Тобто відверто порушується Основний Закон держави!

До слова, в цьому висновку багато й інших цікавих нюансів. Для прикладу - про те, що Конвенція про транскордонне мовлення, на яку посилаються, дає можливість Україні «...застосовувати суворіші й детальніші правила порівняно з тими, які передбачені в цій Конвенції, до програмних послуг, що транслює телемовник».

А це означає: враховуючи реальну ситуацію у вітчизняному радіоефірі, можна (і потрібно!) навіть збільшувати квоту української музики.

Кумедним є і те, що відповідного висновку профільного комітету з культури і духовності ВР в документах теж не побачиш! І це тоді, коли йдеться про одне з ключових питань - знищення української гуманітарної сфери.

І головний аргумент з пункту «Фінансово-економічне обґрунтування» до закону щодо необхідності знищення українського шоу-бізу - «...реалізація Зако­ну не потребує фінансових вит­рат з Державного бюджету Украї­ни». Навернулася сльоза. Витер і запитую: хто порахує недоотримання державним бюджетом велетенської кількості податків, які не будуть сплачені сотнями, а то й тисячами суб’єктів господарювання, які зайняті виробництвом продукту в українському шоу-бізі, - звукозаписувальними студіями, продюсерськими структурами та їхніми суміжниками у фото-, відео- та модельних індуст­ріях? Адже без оприлюднення готового продукту їхньої діяльності в ефірі вони нікому не потрібні.

Знищення квоти української музики призведе до цього.

Дивує також ігнорування представниками провладної більшості у Верховній Раді норм уже діючого, підписаного Янукови­чем, Закону України «Про культуру». Автори законопроекту фактично закликають до порушення його ст.ст. 1, 5, 7 та ст. 14. - «Підтримка вітчизняних виробників у сфері культури», - де чітко визначено: підтримка віт­чизняних виробників у сфері культури здійснюється шляхом «встановлення квот демонстрування та розповсюдження вітчизняного україномовного культурного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережі».

Головне юридичне управління парламенту і перед другим читанням рекомендувало відправити законопроект на повторне друге читання, адже, на думку фахівців, текст потребує суттєвого доопрацювання.

Ще один важливий та небезпечний факт. Навколо ухвалення та обговорення цього закону дуже багато маніпуляцій. На це вказали навіть у стінах парламенту під час пленарного засідання! Українці фактично повстали проти законопроекту (публічними акціями, відкритими листами, круглими столами), намагалися обговорити текст із фахівцями українського шоу-бізнесу. Їхня оцінка однозначна: законопроект нищить потужну українську галузь. Було створено робочу групу з участю предс­тавників громадськості. Але вже на першому засіданні робочої групи сталося дивовижне: українські фахівці раптом опинилися в глухій меншості! На засіданнях було продемонстровано доволі дивну логіку: на всі спокійні цифри, факти, аргументи противників нищення українського відразу рубали: ви не хочете нас чути. Проігноровано просту і зрозумілу пропозицію автора цих рядків (члена робочої групи): враховуючи ризики, які містить законопроект для українського гуманітарного простору і культури, провести відповідні парламентські слухання. Або відкриті комітетсь­кі слухання, або круглий стіл... Фактично автоматично було відхилено і поправки, запропоновані представниками опозиції в сесійній залі та поза нею. Всі!

Опозиційним депутатам залишилося тільки сподіватися на те, що В.Янукович не підпише цього закону.

…Отже маємо: в черговий раз реальні справи влади діаметрально розійшлися з інтересами суспільства. Солоденькі декларації на екранах та «своїх» сторінках (про підтримку українського виробника, піклування про культуру тощо) - і геть протилежні конкретні справи і дії. Дивує? Уже - ні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі