Туркменський форум та його уроки. Україна брала участь у цьогорічній Міжнародній книжковій виставці-ярмарку в Ашгабаті в статусі почесного гостя

Цьогорічна, п’ята за ліком, міжнародна книжкова виставка-ярмарок в Ашгабаті виявилася знаковою за кількома параметрами: рекордна кількість країн-учасниць; більша в кілька разів виставкова площа, що розгорнулася на всіх поверхах величного національного виставкового комплексу в центрі столиці; ряснота й різноманіття презентаційних заходів, що продумано «розбавлялися» культурно-мистецькими. Захід був приурочений до 19-ї річниці незалежності країни і фактично відкривав собою цикл усенародних ювілейних торжеств, які триватимуть там до грудня. Для України ж додавалася ще одна, визначальна, особливість — нашу державу було запрошено на форум як почесного гостя (торік у такому статусі була Білорусь).

Статус почесного гостя, якому традиційно відводиться центральне, найбільше за площею, місце у виставковому комплексі, багато до чого зобов’язував. Передусім до створення чітко продуманої концепції єдиної національної експозиції, її оформлення, формування складу делегації, до визначення пріоритетності презентаційних заходів та організації культурної програми. І треба віддати належне Держкомтелерадіо України як відповідальному за проведення важливого, передусім з іміджевого боку, заходу: з такими непростими завданнями він упорався добре. Завдяки небайдужості та професіоналізму кожного члена делегації (а складалася вона з більш ніж двох десятків провідних видавців, учених-книгознавців, письменників та митців), яку очолювала директор департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо Валентина Бабилюлько, Україна, українська книжка, українська культура були гідно представлені в Ашгабаті.

У цьому контексті можна було б багато й детально розповідати про змістове наповнення української презентаційної програми, до творення якої було залучено працівників Посольства України в Туркменистані, представників товариства «Туркменистан-Україна», українські компанії, що працюють у цій країні; про численні зустрічі з тамтешніми читачами, письменниками, діячами науки та культури; про обмін досвідом і запозичення набутків інших.

Однак аналіз роботи Ашгабатського книговидавничого форуму дає чимало поживи для роздумів: про необхідність переосмислення концепції проведення подібних заходів у себе вдома; про місце і роль книжки в нашому суспільному поступі; про вміння бути наступальними, патріотичними, корпоративно об’єднаними; про шляхи виведення галузі з перманентної кризи; про повернення втрачених набутків, ствердження ЇЇ Величності Книги в тій іпостасі, до якої піднесли рукописне, а затим друковане українське слово наші мудрі й талановиті попередники. Цей аналіз мимоволі виводить на кілька уроків, які учасники української делегації мали можливість отримати й осмислити.

Урок перший: національна книга як пріоритет у державній політиці

Таке переконливе враження складається в іноземця відразу, щойно він потрапляє до цієї країни. «Туркмени — нація, здатна заради високої духовності віддати в заставу верблюда, щоб викупити збірку віршів Махтумкулі» — ось одна з головних фраз із привітання президента Туркменистану Гурбангули Бердимухаммедова учасникам виставки-ярмарку, яка не на словах, а на ділі засвідчує давнє шанобливе ставлення в цій країні до творців книг — письменників, поетів, учених. І цю традицію активно толерує і підтримує влада.

Показовою в цьому плані виявилася церемонія відкриття заходу. На святково вбраному просторому майдані перед Національним виставковим палацом, щедро встеленому яскравими килимами, зранку почалися виступи професійних і самодіяльних мистецьких колективів. Ближче до призначеної години відкриття спеціально відведені сектори заповнюють діячі науки, літератури, мистецтва, вчені. Серед цього багатолюддя виділяється численна когорта студентів, школярів, учителів. Урядовий сектор ущерть заповнюють міністри, депутати парламенту — всі в повному складі. Поряд формується дипломатична ложа — книжковим форумом зацікавилися чимало послів іноземних держав.

Чи можна уявити подібне в Києві, Харкові чи Львові, де вже впродовж багатьох років відбуваються подібні заходи? На їх відвідання у більшості наших урядовці і народних обранців різних рівнів зазвичай немає часу. Громадські акції на кшталт «Україна — зона культурного лиха», «Спалюємо непотрібні державі рукописи», «Подаруймо міністру українські книги», що їх свого часу проводили небайдужі захисники українського друкованого слова, засвідчили одну тривожну тенденцію: більшість тих, хто сходив і сходить в Україні на владний олімп, не читають і не шанують української книги. Як тут не погодитися з письменником Петром Осадчуком, який із гіркотою прокоментував свого часу чергове неприйняття депутатами зорієнтованого на Європу законодавства в галузі книговидання: «Якби в залі умовно українського парламенту сиділи інші люди, ближчі до духовної спадщини Тараса Шевченка, Івана Франка чи Лесі Українки, то конче потрібні для захисту українського друкованого слова закони були б уже давно прийняті».

Урок другий: популяризація книги і читання — провідна тема ЗМІ

У туркменській пресі, в інформаційних та аналітичних передачах національних телеканалів матеріалів на зазначену тему справді багато. Особливу увагу тамтешніх журналістів в дні роботи форуму привертали книга і книговидавці. Звичними стали короткі анонси новинок національного книгодрукування в щоденних ранкових та вечірніх передачах, інтерв’ю з авторами та видавцями. Активно відновлюється інститут рецензування книги на шпальтах тамтешніх газет. Численні інтерв’ю з представниками книжкової індустрії різних країн, репортажі з презентацій — усе це робиться з метою викликати інтерес до читання, сформувати певні читацькі інтереси. Для прикладу: кореспондент ашгабатського російськомовного журналу «Возрождение», вересневе число якого повністю присвячено книжковому форуму, серед іншого, наголошує, що з нинішнього року Туркменистан повністю відмовився від імпорту друкованої продукції, забезпечуючи потреби в накладах різних видів книжкових видань, зокрема підручників та художньої літератури, силами власних поліграфічних підприємств. Модернізація виробництва дала змогу в рази знизити собівартість книжок. У дні роботи форуму щоденні випуски центральних газет Turkmenistsn, Asgabat, «Нейтральный Туркменистан» майже повністю присвячувалися книговидавничій темі й безплатно розповсюджувалися серед відвідувачів виставки-ярмарку.

Туркмени слідом за росіянами розробили й успішно впроваджують національну програму підтримки і розвитку читання, за активне впровадження якої в життя активно взялися тамтешні ЗМІ.

Свідомо привертаю увагу читача до цих важливих деталей, аби спонукати його повернутися в наші реалії й спробувати збагнути позицію керівників українських державних і власників приватних телеканалів чи газет. Вона зазвичай зводиться до дружного ігнорування ними — посилаючись на вигаданий ними ж самими так званий неформат — подібної проблематики. Фактично зникли зі шпальт наших центральних і місцевих газет підготовлені фахівцями рецензії на соціально значущі видання та книжкові огляди. Дійшло вже до того, що за будь-яку інформацію про цікаві й потрібні читачеві книжки чи презентацію неординарного видання телеканали почали вимагати від видавців чималих коштів: це ж, мовляв, реклама вашої продукції. От і прирівняли в нашій державі книгу до ковбаси, байдуже споглядаючи, як духовно деградує так зване пивне покоління незалежної України.

Урок третій: перервані науково-освітні та культурні зв’язки потребують відновлення

Український стенд у Ашгабаті, як магнітом, притягував і наших земляків, котрі давно живуть у цій країні, і туркменів, котрі здобували або нині здобувають у нас вищу освіту. А таких виявилося багато. Особливо колишніх випускників нинішньої Української академії друкарства. Свого часу Кремль, відкриваючи в СРСР усього два поліграфічні інститути — в Москві та Львові, — зробив Львівський поліграфічний базовим з підготовки поліграфічних кадрів для республік Середньої Азії і Молдови.

У Тукменистані, здається, не знайти сьогодні солідної друкарні, в якій би не працювали львівські випускники. Багато з них стали керівниками підприємств, а то й цілої галузі. Скажімо, голова Туркменської державної видавничої служби Гізилгуль Нургельдієва також навчалася у Львові. Тепер туркменські львів’яни, як вони себе жартома називають, без вагань посилають на навчання в українські університети своїх дітей або рекомендують це зробити своїм знайомим, будучи впевненими у затребуваності вдома власника українського диплома.

Щоправда, в останні роки цей випробуваний роками канал постачання Туркменистану з України високого рівня дипломованих фахівців поліграфічних професій почала перекривати та ж таки Москва. В тамтешньому університеті друку для цього виділяються стипендії за рознарядкою російського міністерства освіти. Чи не варто звернути пильну увагу на цю обставину нашим урядовцям?

Приємною несподіванкою для туркменів була презентація на українському стенді збірки поезій культового туркменського поета і мислителя Махтумкулі в перекладі Павла Мовчана з маркою Видавничого центру «Просвіта». Директор Туркменської книжкової палати Агагельди Аланазаров назвав київське видання їхнього національного генія вустами, якими говорять туркмени до українців.

Урок четвертий: книжковий форум як промоція держави

Це, мабуть, найважливіший урок, який винесли учасники книжкового форуму в Ашгабаті.

Туркменський уряд не шкодує коштів на видання книг, у яких ідеться про багатовікову історію країни, самобутню культуру і традиції туркменського народу. Яскраво ілюстровані видання, присвячені минулому, сучасному і майбутньому держави, зазвичай видаються не лише туркменською. Скажімо, книжку про знаменитого туркменського коня «Ахалтекінець — наша гордість і слава» перекладено кількома мовами, зокрема й українською. Саме ця книжка отримала головний приз у номінації «Моя країна» на Московській міжнародній книжковій виставці-ярмарку, що відбулася у вересні.

Вартим для запозичення українцями є починання Туркменської державної видавничої служби щодо промоції представників красного письменства своєї країни. Серія двомовних (туркменською та англійською) кольорових буклетів знайомить потенційних читачів з біографією та творчістю того чи іншого письменника, містить фото обкладинок виданих книг, витяги з рецензій на них.

Організатори виставки-ярмарку всіляко дбали про те, аби іноземні учасники мали можливість якнайкраще пізнати їхню країну. Тому відвідання єдиного в світі музею килима, національного історичного музею, поїздка історичними місцями також значилася в програмі форуму.

Уже після завершення роботи книжкового форуму в столиці Туркменії відбулося урочисте відкриття унікального парку мистецтв. Окрасою його стали близько 70 оригінальних бронзових скульптур видатних письменників, мислителів, учених, чиї твори згодом увійшли в історію туркменського книгодрукування.

На високому урядовому рівні в країні робиться чимало для того, щоб і твори, і їхні автори стали національною гордістю і славою усього туркменського народу, духовним орієнтиром підростаючого покоління.