Святослав Вакарчук: «Я не хочу виходити на політичні барикади — мене туди штовхає життя»

Рівень політизації життя в країні я зрозуміла тільки тоді, коли мої сусіди — люди далеких від політики професій — вивісили на власному балконі величезний передвиборний транспарант. І при тому не залишилися оригінальними — невдовзі з’явилося ще кілька прихильників того самого кандидата, настільки палких, що вони погодилися впустити його, так би мовити, в дім. Що ж, ще Йосип Бродський свого часу відзначив, що «дверь в пещеру гражданина не нуждается в «Сезаме». Принаймні наші «хрущовки» та «чеські проекти» — зовсім не фортеці, здатні захистити від втручання влади наш особистий простір.

Ще одним «дзвіночком» став для мене виступ у концерті на підтримку вже іншого кандидата — В.Ющенка, який відбувся на Контрактовій площі в Києві, гурту «Океан Ельзи».

Коли ми зустрілися з лідером «океану» Святославом Вакарчуком, мені особисто дуже хотілося поговорити про приємне, адже «Океан Ельзи», як і газета «Дзеркало тижня», нинішнього року святкував свій перший ювілей. Втім, усе одно розмова почалася саме з політики...

— Колись в інтерв’ю «ДТ» ви сказали, що не вважаєте за можливе для себе виходити на сцену з політичних міркувань. І ось — участь у відверто агітаційному проекті.

— Знаєте, мене, якщо чесно, дратує, що ми з вами сьогодні мусимо розмовляти не про музику, а про політику. Чому так? А тому, що ми живемо в країні, де політика залізла у кожен куточок.

— Втім, ви її туди і впустили — адже самі погодилися взяти участь у політичній акції.

— Так, безумовно — на останньому етапі. Ми довго трималися, намагалися залишитися осторонь, не виявляти публічно особистих симпатій. Бо ми були впевнені в тому, що музиканти мусять бути аполітичними, мусять займатися своєю справою. А політики нехай займаються своєю. Втім, сьогодні в нашій країні вибори — це справа не тільки політиків, а й домогосподарок. Тому й музиканти не можуть залишитися осторонь. Хоча я, як і раніше, впевнений: було б значно краще, якби, окрім політиків, виборами не займався більше ніхто.

— Ви не вважаєте, що ситуація загальної участі у виборах — нормальна для демократичних країн?

— Ні. Я вважаю, що не може вся країна бути паралізована два місяці і жити тільки одним запитанням — хто виграє на виборах? Усе відходить на другий план — робота, сімейні стосунки, творчість. Навіть наші творчі плани корелюються з цими виборами. Ми би, наприклад, хотіли влаштувати великий концертний тур. Але не можемо, бо нині відбувається велика кількість агітаційних концертів, і водночас кожен концерт намагаються використати для агітації.

— І ви вирішили підтримувати саме Ющенка?

— Ну, знаєте, це як у тому анекдоті: а кого, ви думаєте, ми мали би підтримувати? Я висловлюю власні політичні погляди. Просто одного разу я зрозумів, що мій голос, моє слово потрібне людям, а отже, я повинен його сказати. Я не готовий чітко й аргументовано викладати свою політичну платформу — політичні платформи і промови це взагалі не моя справа. Я роблю те, що відчуваю правильним і потрібним. І нехай тим людям, які люблять слухати «Океан Ельзи», буде достатньо мого слова.

— Ви не боїтеся, що частина шанувальників може не зрозуміти вашої участі в агітації за Ющенка?

— Мені жаль, що вибір наразі чітко прив’язує тебе до того чи іншого кандидата. Я знайомий з великою кількістю людей — політиків, журналістів, громадських діячів — які пов’язані з тими чи іншими політичними силами. Дехто з них — мої друзі. І я просто не можу собі дозволити ставити особистісні стосунки у залежність від політичних поглядів близької мені людини. Політичні погляди — це лише політичні погляди. І мені байдуже, як поставляться до мого політичного вибору. Коли щось зміниться, можливо, зміниться і моє ставлення до політики. Просто нині я хочу допомогти саме Віктору Ющенку.

— Втім, назву вашої групи, як і групи «ВВ», використано у передвиборних листівках та білбордах Януковича.

— Так. Я особисто про це дізнався від Олега Скрипки. Мені це здалося, м’яко кажучи, дивним. Адже дев’яносто відсотків людей знають, кого ми підтримуємо. Тому це можна розуміти як провокацію на нашу адресу. Мені трохи смішно дивитися на такі передвиборні технології. Вони виглядають якось по-піонерському. Людям, яким це потрапило до рук, я можу сказати тільки одне: якщо ви насправді любите «ВВ» та «Океан Ельзи» — ви віритимете Ющенкові.

— Як ви взагалі оцінюєте участь зірок естради у передвиборних акціях?

— Я би не хотів цього коментувати. Адже це власний вибір кожного. І кожен може пояснити, чому він чинить саме так. Хтось запевняє, що це його політична позиція і він безкорисливо її захищає. Хтось відверто відповідає: «за гроші», — я цієї позиції не поділяю, але це особиста справа кожного. Інколи нашій групі приписують якусь схильність до опозиційності. На це я можу відповісти: я не є опозиціонером, тим більше — агресивно налаштованим. Це просто наш вибір, який — так сталося — збігається з програмою опозиції. Але ще він збігається з вибором величезної кількості людей — сподіваюся, більшость громадян України.

— Так склалося, що провладні сили підтримують переважно поп-виконавці, а опозиційні — рок-музиканти. Як ви це пояснюєте?

— Ну, нарешті тепер усім стане зрозуміло, що «Океан Ельзи» — це рок-група! Якщо серйозно, думаю, це може бути випадковістю. Втім, ті, хто займається рок-музикою, — просто вільніші, більш незалежні. Адже в них немає продюсерів, купи директорів, інвесторів. Наприклад, в «Океану Ельзи», як і у «ВВ», продакшном займається сама група. Тому ми можемо вільно приймати рішення, робити і відстоювати свій власний вибір. Гадаю, багато виконавців, що мусять так чи інакше співпрацювати з «ким треба», були б раді чинити так само. У кожної людини є власне сумління, яке залишиться з нею і після виборів. І кожному з нас доведеться мати справу зі своєю совістю самостійно.

— Як ви оцінюєте концерт на Контрактовій? З телерепортажів можна було зробити висновок, що ви виступали для стін, дерев і маленької купки випадкових перехожих.

— Це був гарний молодіжний концерт. Народу було повно — гадаю, тисяч тридцять. Повна площа. Дуже приємна атмосфера. Не хотілося б, щоби до таких концертів ставилися виключно як до політичних акцій. Ми особисто не політизуємо ці концерти, як і свою музику. «Океан Ельзи» вважає достатнім просто поділитися своєю енергетикою з такими акціями. Я нині дуже хочу підтримати Віктора Ющенка, тому що вважаю на даний момент це необхідним. Коли ситуація зміниться, коли вибори перестануть бути брудною справою, коли політики почнуть діяти нормально, по-людськи, — ми перестанемо брати участь у таких акціях. Я не хочу виходити на політичні барикади — мене туди штовхає життя і моя совість.

— Ви відчуваєте себе готовим вийти на справжню барикаду?

— Я сподіваюся, що до того не дійде. Ані в Україні, ані будь-де у світі. Я музикант, вихований на «Бітлз», і сповідую принципи, які все життя підтримував Джон Леннон, — мир і любов.

— Інколи ваш політичний вибір пояснюють виключно вашим львівським походженням.

— Так, часто доводиться чути про «вибір сходу» і «вибір заходу». Але «Океан Ельзи» — спільний і для заходу, і для сходу України. У Луганську чи в Харкові у нас шанувальників не менше, ніж у Львові чи в Івано-Франківську. І я хотів би сказати їм усім: ми вас усіх однаково любимо, для всіх вас співаємо, переживаємо за ваше майбутнє. Не давайте можливості комусь вас розділити — ми всі одні й ті самі люди. Очі горять на концертах в усіх однаково. Це показово. Ми маємо багато шанувальників і в Росії, і залюбки туди їздимо, і співаємо там українською. Чи це не підтвердження того, що ми підтримуємо загальнослов’янські і міжнаціональні цінності? Тому «вибір Ющенка» «Океаном Ельзи» як вибір регіональний — це вигадка. І я хотів би сказати всім: не сприймайте наш вибір як якусь тимчасову корисливу дію. Ми справді хочемо добра цій країні. Ми не закликаємо до революційних дій — ми закликаємо до вдумливих дій. Дивіться, слухайте, аналізуйте, вірте власному досвіду. Адже не завжди те, про що говорять по телевізору, — чиста правда. Останнім часом на телебаченні і в газетах багато спекуляцій. Тому треба думати і переконуватися в усьому самостійно.

— «Океанові Ельзи» виповнилося десять років. До цієї дати ви випустили сингл.

— Так. Це наш подарунок людям, які були з нами ці десять років. Пісня має назву «Дякую», вона присвячена нашим сім’ям, нашим близьким, шанувальникам. Ми роздамо диск із цим синглом безкоштовно у багатьох містах України. Його можна скачати на нашому сайті. Він не продаватиметься — адже це подарунок.

— Шанувальників групи стривожило те, що до свого десятиліття ви підійшли в трохи зміненому складі.

— Так, трапляються, на жаль, не самі лише приємні речі. Але життя триває, і я сподіваюся, ми зможемо достойно працювати й далі.

— З чим пов’язаний вихід Хусточки й Шурова з групи?

— Гадаю, в першу чергу — з творчими амбіціями. Хоча в газетах писали про те, що я нібито узурпував владу в групі, мені хочеться думати, що то писали люди, непричетні до Юри і Діми. Спочатку я дуже переживав, але потім сказав сам собі: «Show must go on!» У нас збереглися добрі стосунки. І я гадаю, це було мужньо з їхнього боку — піти з «Океану Ельзи» задля того, щоби реалізувати власні творчі проекти там, де для того є більше простору. Тепер, коли вже минуло трохи часу і я можу говорити про це спокійно, я думаю, що це взагалі нормальна ситуація. Я з повагою ставлюся до їхнього вибору. Тим більше що продукт, який вони нині роблять, — цікавий.

— Зміна складу групи — це загалом процес закономірний. Але й небезпечний.

— Так, бувають групи з «золотим складом», які після зміни музикантів уже не могли піднятися до колишніх творчих вершин, — назва залишалася, а продукт уже був не той, що раніше. Але є й інші приклади — наприклад, Rolling Stones, які постійно змінювали склад, однак при тому їхня музика завжди залишалася якісною.

— Так сталося, що «Океан Ельзи» і «Дзеркало тижня» — ровесники.

— І в нас справді є багато спільного. Не тільки вік. А ще й те, що ваша газета, як і наша група, ніколи не виявляла відвертої прихильності до тих чи інших політичних сил. Утім, нині такий момент, коли ми всі мусимо говорити. Це наш громадянський обов’язок. Бо коли тебе запитують, наприклад: «Чи потрібна Україні незалежність?» — не можна відповідати: «Не чіпайте мене — це політика». Зрозуміло, що від цих виборів залежить, що далі буде з країною. Тому я роблю щиро, відверто свій вибір. У цьому немає жодного розрахунку, агресивних емоцій. І я говорю про це тільки тому, що, гадаю, тим допоможу людям у їхньому виборі. Ми не збираємося вдаватися до якихось політичних ігор чи брутальних методів агітації — в нас є наша музика, наше слово, якому вірять. Тому, що воно щире.