«Сам я родом з України». Актор Олексій Петренко: поїздки (у часі) на старому автомобілі

04 квiтня, 2008, 12:26 Роздрукувати Bипуск № 13, 4 квiтня-11 квiтня 2008р.
Відправити
Відправити

Відомий актор Олексій Петренко, по суті, двічі святкує свій день народження. Перша дата — 26 березня...

Відомий актор Олексій Петренко, по суті, двічі святкує свій день народження. Перша дата — 26 березня. Друга — 1 квітня (згідно із записом у паспорті). Так що й на цьому тижні можна підняти чарку за здоров’я блискучого лицедія і нашого земляка, який у різний час зіграв у кіно і Гришку Распутіна, і Йосипа Сталіна, і Петра І. Але так, на жаль, і не зіграв Тараса Бульбу в нереалізованому кінопроекті Віктора Греся. Петренко — справжній кінематографічний велет. Народившись на Чернігівщині, він стоптав чимало стежок, перш ніж зійшов на вершину кіноуспіху. Один з останніх — гучний фільм Микити Михалкова «12». Усі 12 акторів цього фільму отримали «Золотого орла» в номінації «За найкраще виконання чоловічої ролі». Серед них і Петренко.

Олексій Васильович ніколи не забуває землі, яка зростила його, яка напоїла його дивовижними українськими мелодіями... Якось авторові цих рядків довелося подорожувати з актором на старенькому ЛАЗі на його малу батьківщину — на вулицю Бойову, де актор вирішив відвідати тих, хто був «родом з дитинства» — з його дитинства.

«Моєму батькові вдалося втекти з концентраційного «ударного будівництва соціалізму»

— Олексію Васильовичу, чи відразу ви знайшли вулицю свого дитинства в Чернігові? Адже дуже багато змінилося відтоді?

— Ще б пак! Знайшов нашу скромну хатинку. Без попередження зайшов до колишніх сусідів Данькових — до тітки Марії й дядька Грицька... Скільки було радості! Вони фактично були нашими родичами, тому що всі ми жили як близькі люди. Вмить уся Бойова позносила частування — в кого що було, й вийшло таке різдвяне свято, що й не пригадаю на своєму віку.

— Розкажіть, якщо можна, докладніше про ті часи й події, що назавжди поріднили вас з Україною…

— Почну з Полтавщини. Тому що саме звідти, наскільки мені відомо, бере початок мій родовід. Батьки мої з Лохвиці. І навіть жили вони там на вулиці Петренківській. Мої бабуся, дідусь, старший брат померли від голоду... Батька Василя Олексійовича за невиконання планів хлібоздачі — коли вже просто нічого було здавати — посіпаки Сталіна засудили з повною конфіскацією майна. Але якимось неймовірним чином батькові вдалося втекти з концентраційного «ударного будівництва соціалізму» — каналу Москва—Волга, де він відбував незаслужене покарання.

Повертатися додому на Полтавщину було небезпечно. І, ховаючись від переслідування, він 1935 року опинився на Чернігівщині... Біля Чемера Козелецького району, в радгоспі імені 10-річчя Жовтня, був невеличкий хуторець. Там він і оселився. А через три роки народився я! Правда, вже не бачив того хуторця. Пам’ятаю тільки те, що залишилося від нього, — руїни, згарище й печі з димарями. Батьки довго ще жили в сарайчику з уцілілою грубкою. А добротні будиночки всі були зруйновані. Деякі з них перевезли до Чемера. Але до пуття так і не довели. Пізніше батько часто малював мені ностальгійну картину, розповідаючи про нашу колишню білу хатинку, яка нагадувала, як він стверджував, хрестоматійну шевченківську.

У Чемері ми жили до 1949 року. Потім переїхали до Чернігова, де купили півхати на вулиці Бойовій. Під’їжджаючи до Чемера, згадав наш зруйнований хутір, покинуті вишняки, де в дитинстві рвали вишні.

«Зарубіжні імпресаріо пропонували шалені гроші за фільм, у якому я грав Распутіна»

— Ну а пам’ятаєте, як почалося ваше «життя в мистецтві» — перші кроки?

— Після школи я кілька разів наполегливо намагався взяти приступом Київський театральний інститут. А в перервах між цим азартним заняттям працював там, куди мене приймали. Це традиційно повторювалося з року в рік. Батьки давали мені на дорогу гроші, харчі, і я їхав з Чернігова до Києва, провалювався на іспитах. І буквально наступного дня йшов найматися на завод, бо не хотів сидіти на шиї в батьків.

Найбільше любив роботу молотобійця на заводі. Опанував іще два фахи — слюсаря й пастуха. Останнє заняття було моїм сімейним обов’язком — аж до десятого класу. 1957 року лише з третьої спроби вступив, але все-таки до Харківського театрального інституту. Пам’ятаю, під час навчання за мною весь час ходив наш лінгвіст і все розпитував: «А як там у вас на Чернігівщині вимовляють таке слово, а таке?..».

Я ж виріс на поліській землі, де мова особлива, змішана — українсько-російсько-білоруська. Закінчив інститут 1961-го. Але, скажу відверто, Україна-ненька не дуже прихильно прийняла мене в своє творче лоно. Досхочу награвшись крихітних ролей у Запорізькому і Донецькому театрах, переїхав спочатку до Ленінграда, а потім і до Москви. У 1981-му забрав до себе батьків.

Відтоді, як відомо, в акторському ремеслі Олексій Васильович віддає перевагу «вільному плаванню». Це дає йому змогу самому вибирати кіноматеріал та театральний репертуар. Певне, сувора юність виробила в актора стійкий імунітет до так званої зіркової хвороби. Та й справжня слава прийшла до нього порівняно пізно — після сорока. Втім, масштаб особистості Петренка виявляється не тільки в акторських роботах, а й у тому, яким він постає в розмові — людиною органічною, відвертою й переконливою. Просто він улаштований як і годиться нормальній людині: не розмінюється на всілякі дрібниці, зосереджений на роботі та внутрішньому житті.

/img/st_img/2008/691/692-18f2-.jpg
/img/st_img/2008/691/692-18f2-.jpg
«Агонія»
— Не можна оминути в цій розмові багатостраждальну історію, пов’язану з фільмом Елема Климова «Агонія» з одіозною постаттю Григорія Распутіна. Багато хто досі вважає, що ця роль — ваше «все». Ваша візитна картка й пропуск у вічність. Але чому все-таки, якщо озирнутися назад, було стільки проблем із виходом цієї картини на радянські екрани?

— Коли знімався фільм — а це було 1973-го, — ми фактично відкривали незайманий пласт однієї з найзагадковіших сторінок історії російського самодержавства. Для мене було справжнім творчим задоволенням працювати в цьому фільмі, доля якого виявилася такою непростою. Адже глядач зміг побачити «Агонію» тільки через десять років після закінчення роботи.

— А міг би й раніше, та славнозвісна полиця завадила. Полиця, на якій складували багато чудових радянських фільмів, серед яких і «Агонія», і «Комісар» Аскольдова…

— Не називатиму всіх мотивів такої, з дозволу сказати, «затримки». Здоровий глузд допоможе глядачеві осягнути рівень дрімучої тупості й недалекоглядності тодішніх чиновників від кіно. Деяким з них, зокрема, не сподобалося, що я показав Распутіна людиною психічно хворою. Якоюсь фанатично одержимою. Втім, так воно й було. Знаю, що за цю стрічку пропонували великі гроші за кордоном. Але її не продали. Хоча, якби фільм вийшов на екрани 1975 року, це могло б справити ефект творчого вибуху. Справжньої бомби! Тоді ж іще ніхто не був готовий до таких сюжетів. Усе, що було до того, рідко виходило за рамки соціалістичного реалізму: сталевари, доярки, бригадири, бездарні кон’юнктурні п’єси… А тут — якась парадоксальна містика й розгул пристрастей. Хоча був у тій ситуації й один позитивний момент: фільм, як добрий коньяк, — що довше настоюється, то смачнішим і ціннішим стає.

«З Висоцьким на зйомках ми були конкурентами»

— Олексію Васильовичу, а якщо пригадати ще одну картину — «Розповідь про те, як цар Петро арапа женив» режисера Олександра Мітти… Якою мірою ця стрічка зблизила вас із Володимиром Висоцьким?

— Можливо, я трохи розчарую вас, але в нас не було великої дружби з Володимиром Семеновичем. На жаль. А на знімальному майданчику ми були просто партнерами. Іноді конкурентами.

— І все ж дует із Висоцьким вийшов гармонійним, попри несхожість ваших акторських і людських фактур. Глядачі були захоплені тим, як ви точно передали на екрані природну неприборканість і неймовірну пристрасть персонажів. Є й щось подібне у вашій грі з партнером. Зважаючи на непростий характер Висоцького, чи були у вас якісь суперечки чи непорозуміння під час зйомок?

— Суперечок як таких не було. Але негласне змагання іноді переростало в справжній творчий азарт. А честолюбства вистачало в обох! Показовий один факт. Кінострічку спочатку назвали, як і повість Пушкіна, — «Арап Петра Великого». А коли подивилися матеріал, автори вирішили, що Петро І — Петренко начебто відтіснив арапа-Висоцького, і фільм вийшов під назвою «Розповідь про те, як цар Петро арапа женив». Володю це зачепило за живе. Він навіть трохи образився. Слава Богу, не на мене. Натура в нього була вибухова. І я б іще додав — художньо-спортивна. Він любив азартно змагатися й перемагати. І це нормально, інакше то був би не Висоцький. А наша схожість у чомусь?.. Можливо, це помітно тому, що ми з ним ровесники — 1938 року народження. І зростали загартовані в епоху лихоліття й повоєнного часу. Закваска в нас така.

— А який післясмак у вас від ролі «батька народів» у фільмі Юрія Кари «Бенкети Валтасара»?

/img/st_img/2008/691/692-18f3-.jpg
/img/st_img/2008/691/692-18f3-.jpg
— Роль Сталіна виявилася для мене і несподіваною, і парадоксальною. Не тільки в мене тоді виникало запитання: а чи не забагато Сталіна? Гадаю, розвіяти сумніви допоможе трохи незвичний ракурс головної лінії фільму. Ми намагалися показати маріонеткове, зловісне оточення Сталіна, яке під впливом диктату втрачало людську гідність, саме в той час, коли відбувалася руйнація фальсифікованої історії. Згадуючи зйомки фільму в Сухумі, можу провести унікальну аналогію... Наша знімальна група перед міськкомом партії збудувала пам’ятник-муляж керманичеві. І що ви думаєте? Буквально через кілька днів місцеві жителі почали… покладати квіти до його підніжжя. А пізніше там навіть школярів приймали в піонери! (До речі, Олексій Петренко п’ять разів грав роль Сталіна. Востаннє — у документально-художньому серіалі «Бі-Бі-Сі». — Авт.).

— Для широкої аудиторії тривалий час у тіні залишалася ваша співоча кар’єра. Але ж співати — це теж ваша внутрішня потреба?

— Саме так. А вийти на сцену з піснею допоміг випадок. Якось моя дружина Галина у розмові зі знайомими виконавцями зізналася: Олексій, мовляв, непогано співає. І якби його хтось послухав і оцінив... Я не просив її закинути за мене слівце. Але ідею підтримали. Організували спочатку невеличкий вокальний гурт із моїми сольними номерами в супроводі гітариста й а капела. Охоче беруся за українські народні пісні, старі романси. Кожен концерт для мене — повернення на батьківщину, в батьківську хату на Чернігівщині, де колись полюбляв слухати, як співає сільський люд.

До речі, вже майже двадцять років Олексій Петренко виступає з піснями. Останнім часом і з відомими російськими оркестрами, зокрема оркестром імені Осипова, співав у церковному хорі й разом із симфонічним оркестром. Співає класику, український фольклор, російські народні пісні й романси.

…Свій доволі тривалий шлях до визнання Олексій Петренко якось порівняв із пізнім сортом яблук: «Є різні сорти яблук. Є ранні, є пізні. І це аж ніяк не означає, що одні кращі, а інші гірші. Як на мене, я — пізній сорт». Петренко жорстко й вимогливо ставиться до себе, як і раніше, знімається в кіно, грає в театральних проектах (нещодавно чудово зіграв Фірса в спектаклі Еймунтаса Некрошюса «Вишневий сад»). Вважає, що нічого особливого в житті не зробив, а часу залишається дедалі менше й менше — тож треба встиг­нути покаятися й замолити гріхи.

Ще актор вивчає церковнослов’янську мову. Каже, що це йому «в майбутньому» знадобиться. Оскільки кожному з нас доведеться постати перед Богом — і до цього треба бути готовим.

З ДОСЬЄ «ДТ»

Олексій Петренко народився в селі Чемер на Чернігівщині 1938-го. У його паспорті фігурує дата — 1 квітня. Тільки цього дня вдалося зробити реєстраційний запис у найближчій сільраді. Батько, Петренко Василь Олексійович, і мати, Петренко Анастасія Федорівна, були сільськими трударями. Після закінчення Харківського театрального інституту актор деякий час працював у Запорізькому драмтеатрі імені М.Щорса та в Донецькому російському драматичному театрі. Невдовзі переїхав до Ленінграда, а згодом до Москви, де також грав у театрах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК