Письменник Андрій Курков: «У свідомості Заходу Femen укоренилися як символ нової України»

30 листопада, 2012, 14:45 Роздрукувати Bипуск № 44, 30 листопада-7 грудня 2012р.
Відправити
Відправити

Уявіть, усі 46 відеотек (це як бібліотеки) регіону Пуату-Шарант на кілька місяців стали пропонувати читачам книжки українських письменників у перекладі французькою!

Нещодавно Україна вперше стала почесним гостем фестивалю Європейських літератур у місті Коньяк (Франція). Майже три роки над цим проектом працював письменник Андрій Курков. І він же повернувся з фестивалю переможцем, ставши лідером читацьких симпатій французів (за книжку «Садовник из Очакова»).

В інтерв’ю DT.UA пан Андрій розповів про наклади своїх книжок; про літературний форум у Коньяку; про ставлення до «закону про мови»; про реакцію на витівки Femen і Pussy Riot; згадав також часи хіпі, яким присвячені сторінки його книжки «Львовская гастроль Джими Хендрикса».

- Андрію, недавно в київському Будинку кіно ви брали участь у презентації першої і другої книжок збірника «Хиппи во Львове». Цікаво, що один із «призвідників» цього руху став героєм вашої книжки - «Львовская гастроль…». Як змінилося - чи не змінилося - ваше ставлення до хіпі з роками, навіть десятиліттями? Наскільки ця тема цікава нинішньому молодому поколінню читачів?

- Ви розумієте, «ті» хіпі становлять класику жанру. Тобто вони класичні хіпі. І класично померли від наркотиків. Тепер же поняття «хіпі» характеризує більше політичний, ніж соціологічний акцент. Справді, після перебудови багато хіпі пішли у своєрідні правозахисники. Зазвичай вони захищали своїх друзів, свої інтереси і свободу. Але при цьому мали великий вплив і на формування перших демократичних партій.

Деякі з хіпі брали участь навіть у латиських подіях - у перших демонстраціях у Ризі проти радянської влади.

- І все-таки, чим саме хіпі будуть цінні для історії?

- Тим, що підтримали бітлівську культуру. У певному сенсі підтримали рок. Вони так і залишаться символами боротьби за свободу «від усього». Це - протиріччя заради протиріччя.

Хіпі завжди відмовлялися бути співучасниками ординарного правильного життя. І звідси всі види їхнього протесту. Включно з не лише сексуальною революцією, а й дотриманням гасла - make love, not war!

Усе це кожне окремо в історії, в інших поколіннях ще до початку ХХ століття вже було. Тільки тоді воно називалося нігілізмом. Хіпі ж надали поняттю «нігілізм» моднішого відтінку.

- А ось особисто ви ніколи не хотіли влитися в цей рух?

- У мене і брат, і його друзі були хіпі. Брата свого часу ловили комсомольські патрулі на Нивках, де ми жили. І довге волосся йому обстригали, і кльош розрізали. Все було!

У радянські часи спільнота хіпі називала себе «системою». А «система» полягала в тому, що вони підтримували спілкування одне з одним і без засобів зв’язку могли збиратися в будь-якому місті, пробираючись туди автостопом, і опинятися у Львові, Вільнюсі, Ризі. Де треба! Тобто це була якась, завжди мобільна, група нігілістів, які, на радянський погляд, були дармоїдами, не ходили на роботу.

- У такому разі, хочеться дізнатися, які «неформальні» об’єднання або рухи викликають у вас інтерес сьогодні?

- Неформалів, схожих на хіпі, сьогодні немає! Ті ж таки панки виявилися значно слабшими. Такі об’єднання можуть формуватися лише на етапі розпаду в тоталітарних режимах. Ми в Україні зараз живемо у відносно спокійний час. Ось про Росію не можна сказати, що час у них відносно спокійний. Там є і наці, і антифашисти. Усі ці рухи побудовані для боротьби один із одним. Їхні представники легко ділять світ на «своїх» і «чужих». А хіпі - вони не ділилися на своїх і чужих. У них були «свої», а решта їх не цікавила. І вони не виявляли агресії.

Тому часи хіпі минули!

Тепер усі ці нові субкультури або виявляють, або провокують агресію. Але вони ніколи не стануть такими масовими, якими були хіпі. Все просто! Вони використовують якусь надскладну ідеологію, інші поняття і мотивації, ніж хіпі. Наприклад, придумують сатанізм і витягують на поверхню те, що більшості людей насправді мало цікаве.

- А з приводу українських Femen що скажете? Як би охарактеризували цей «рух» і його «художню місію»?

- Най мій погляд, Femen - суто комерційний проект. Така собі зброя, схожа на пістолет із надувними кульками. І все це привертає увагу тих, хто бачить або чує Femen уперше. А потім набридає…

З одного боку, звісно, це явище веселе. Але завжди неагресивне, попри всі їхні спроби. Адже жіноча агресія, якщо вона не справжня, - занадто
театральна. І в них елементи театральності «на межі» - спилювання хреста, наприклад...

- І як ви поставилися до тієї їхньої витівки?

- Негативно! Бо ці дівчата викликають негативну реакцію суспільства, провокують репресії. Так, вони «хочуть» стати жертвами. Але при цьому поводяться так, як ті, хто шукає жертв. І в даному разі сама Україна стала жертвою цих «фемін». Дожилися… На Заході про них пишуть частіше, ніж про наших видатних спортсменів. Femen укоренилися у свідомості західних людей як головний символ нової України!

- Є ще одна відома неформальна команда - Pussy Riot. Ви стежили за перипетіями судового процесу проти російських активісток?

- Стежив за цим гучним процесом… Pussy - ті ж Femen, тільки без серйозного фінансування. Це малобюджетний проект художньої самодіяльності. Дівчата шукали слави. І вони її знайшли. Хоча й заплатили за цю славу значно більше, ніж очікували.

Усе, побудоване на чистому епатажі, закінчується досить сумно. Ось не вірю я, що вони увірвалися в храм, щиро прагнучи виступити там проти негативних рис православної церкви! Для них сама політична й ідеологічна складова не так багато важила. Було важливо створити галас. І вони його створили. Тепер стали жертвами. Звісно, стаття закону додала їм популярності. Але щойно вони звільняться, їм доведеться відповідати своїй популярності. А виявиться, що в них немає ні таланту, ні ідеології…

- Що говорять на Заході ваші колеги-літератори про ті ж таки Femen і Pussy Riot?

- Femen, наприклад, страшенно популярні у Франції! Всі відстежують, що з ними відбувається і де розгортаються їхні акції. А ось у Німеччині до них ставляться спокійніше. Для багатьох це просто біляполітична клоунада, яка всіх веселить. Особливо чоловіків.

- У місті Коньяк у Франції приз читацьких симпатій отримала ваша книжка «Садовник из Очакова». Розкажіть докладніше про цей літературний форум. Наскільки серйозно ставляться у Франції до сучасної української літератури?

- Ми йшли до цього фестивалю три роки. І все для того, щоб у французькому Коньяку Україну зробили почесним гостем фестивалю. Було безліч зустрічей і у Франції, і в Україні.

Що таке фестиваль у Коньяку? Це форум, присвячений саме іноземній літературі. Тож нинішнього року акцент був на українських письменниках. Причому цей форум проходив не тільки в Коньяку, а й по всьому регіону, який називається Пуату-Шарант: там живуть майже 2 млн. людей. Місцевість колоритна, регіон досить великий. Самі виноградники, найвідоміші коньяки.

І, уявіть, усі 46 відеотек (це як бібліотеки) регіону Пуату-Шарант на кілька місяців стали пропонувати читачам книжки українських письменників у перекладі французькою! А люди читали й голосували за письменника, котрий сподобався.

- Але французькі переклади - це ж процес не короткочасний, а досить тривалий?

- Отож, протягом усієї підготовки до фестивалю ми і зустрічалися з французькими видавцями, оскільки не можна стати запрошеною стороною без перекладу книжок. У мене з 2000-го видано десять книжок французькою. Французькою вийшла книжка Юрія Андруховича «Дванадцять обручів», книжка Любка Дереша. Ми уклали угоду з видавництвом «Галлімар», і вони вже придбали права на «Солодку Дарусю» Марії Матіос. Готується книжка Сергія Жадана.

І ось тільки коли процес перекладів «пішов», організатори фестивалю погодилися розглядати Україну як повноцінного учасника. Хоча спочатку вони пропонували Україну й Польщу, за аналогією з Євро-2012. Вважали, що Україна сама по собі не викличе інтересу широкої публіки. Але, зрештою, ризикнули.

Українські книжки там можна було купити… А хто не хотів купувати, брав їх у бібліотеках. У кожній бібліотеці чіткий графік. Там активне читацьке середовище. Прочитавши, читач заповнював анкету. Мені це нагадало літературне парламентське голосування. Тільки без фальсифікацій. Кожен уболівав за «свого» письменника. Остаточні підсумки підбили перед самим фестивалем. Нас, українських письменників, зібрали у великому фестивальному залі на 200 осіб, де півтори години тривала дискусія про українську літературу. Люди приїхали з різних куточків провінції. І лише після цього оголосили переможця. Ним виявився я… Здивувався. Виступив...

Уявіть, що плакатами зі словом «Україна» була обклеєна вся французька провінція! У центрі кожного містечка на флагштоку майорів український прапор. Наприклад, у самому центрі Коньяку, поряд із пам’ятником королю Франсуа I, - український прапор. На проведення заходу приїхали національна французька преса, французьке ТБ, три канали національного радіо, багато журналістів провідних видань.

Франція продовжує цікавитися українською літературою. І наших письменників уже запрошено на книжковий салон у Парижі, який відбудеться в березні. Там також ітиметься про участь України у фестивалі в Тулузі, на півдні Франції.

Як бачите, ланцюгова реакція - чудова. Важливо, що нам дуже допоміг фонд «Розвиток України» Ріната Ахметова, допомагали також інші організації…

- В якій країні ваші книжки сьогодні виходять найбільшими накладами (окрім України і Росії, звісно)?

- В Україні у мене не такі вже й великі наклади, як за кордоном. Найбільше книжок перекладено німецькою - для Австрії, Німеччини, Швейцарії. Потім - французькою. Потім - англійською.

- Яка з ваших книжок сьогодні абсолютний лідер продажів?

- «Пикник на льду» на першому місці - у всіх країнах. А ось «Ночной молочник» був бестселером у Франції. Ця книжка недавно вийшла французькою мовою і дуже добре продається. Зараз готується переклад «Молочника» румунською. Але «Пикник на льду» продається понад 12 років, а «Молочник» - тільки два роки.

- Чи є цікаві пропозиції від кінобізнесу - у плані екранізації ваших творів?

- Такі пропозиції надходять регулярно. Але коли буде кіно? Не знаю. Ще 1997-го режисер В’ячеслав Криштофович зняв фільм «Приятель покойника» з Олександром Лазарєвим-молодшим у головній ролі.

Недавно американці купили права на римейк. Думаю, це буде інший фільм, але я вже не буду автором сценарію. Швидше за все, йтиметься не про Київ, а про якесь американське чи англійське місто. Права на зйомки «Пикника на льду» купили англійці. Але фільму поки що немає.

- А вас безпосередньо завжди запрошують у кінопроцес як сценариста?

- Тепер уже ні. Бо не хочу відволікатися від майбутнього роману. Маю намір писати про молодих литовців і про входження Литви в Європу. Це не документальний роман, а соціально-драматичний. Литву дуже люблю. У мене там багато друзів. Хотів про них написати.

- Не можу не запитати ось про що… Про ваше ставлення як російськомовного письменника до гучного «мовного закону», який укотре розколов Україну?

- Усе, що розколює, те й не потрібне… У мене з мовами ніколи не було проблем. Але проводити передвиборний закон, який не відповідає Конституції… Це могли тільки політики, котрі грають на «поточний момент». Політики, котрі не думають про майбутнє своєї держави.

Упевнений, що такий закон зовсім не потрібен. А мовну тематику взагалі слід відкласти - років на 20-30, щоб «мовне питання» вирішувало покоління, яке не жило в Радянському Союзі і не обізнане з механізмами боротьби за фінансові інтереси з допомогою електорату.

- У такому разі, що, на ваш погляд, сьогодні може стати об’єднавчим чинником у суспільстві? Культура? Масова культура? Спорт?

- На жаль, зараз тільки нелюбов до влади об’єднує людей… Як Схід, так і Захід. Але це не позитив, а знову негатив. І це замість того, щоб країна створювала концепцію внутрішньої політики.

Уже 21 рік в адміністрації президента існує відділ внутрішньої політики. І немає жодної концепції, яку розробив би або уряд, або адміністрація, щоб показати Україні та українцям, куди ми рухатимемось у найближчі 20 років. Адже кожні чотири-п’ять років ми змінюємо «курс», розвертаємося то в один бік, то в інший.

Тому тільки негатив тепер і об’єднує…

- А якісь політичні технології здатні згуртувати, об’єднати?

- Технології? Та ні… Тому що рівень політичного цинізму в суспільстві вже сягнув крайньої межі. До того ж немає нових лідерів. І мені важко уявити, щоб новий лідер міг прийти з чимось, окрім контрпропаганди теперішнього лідера. Немає можливості прийти з новою ідеєю, яка об’єднає розчарованих.

- Кажуть, що в Росії «об’єднавчим чинником» саме й призначили масову культуру, яка відвертає увагу людей від реальних проблем. Тому там на федеральних каналах таке засилля попси, криміналу, скандалів… Тож усе-таки «масова культура» у певному сенсі теж об’єднує, тим, що відвертає увагу?

- Якщо говорити про серйозну літературу, то вона, звісно, має вплив на читачів. Але цих читачів завжди менше 10%. Тобто насправді журналісти більше впливають на суспільство, ніж письменники.

Інша річ, що в інших країнах суспільством керують читачі. Політики читають, вони дуже освічені, розбираються і в літературі, і у філософії, і в етиці. Аби відповідати поняттю «еліта». Натомість у нас еліта - не читає! Наша еліта вважає, що вона економічно підкована, але при цьому абсолютно обмежена у плані загальної освіти.

Грубо кажучи, нашому президентові ні про що говорити з французьким президентом, окрім як про ціну на газ або товарообіг. У них немає спільної книжки, яку б вони прочитали. При тому що французький президент багато читає і може напам’ять процитувати зо два десятки сучасних французьких письменників.

- Чи ангажували вас у якусь із партій напередодні останніх виборів?

- Тепер - ні. Раніше зверталися регулярно. Разів п’ять. А потім перестали, тому що я сам не планую ставати частиною якоїсь сили.

- Наскільки постраждали ви як автор від бурхливого розвитку електронної книжки, що зменшила паперові наклади?

- Не можна сказати однозначно, що я постраждав. Мої електронні тексти за кордоном продаються. Але, хоч як дивно, в Європі їх продається мало. Що цікаво: в Америці 20-30-40% книжок продаються в електронному форматі. А в Європі - тільки 3-4 %. Отже, більшість людей читають паперові видання. І в Японії те саме, хоча це технологічно найрозвиненіша країна в минулому.

Так, в Інтернеті багато моїх піратських книжок російською мовою. Я вже звик, що вони там є. І їх скачують. Але їх скачують ті, хто не купуватиме. Хай читають! Тільки б читали. Мене це тішить.

- Які ваші наклади сьогодні в Україні?

- У нас наклади мізерні. Зараз вони впали до рівня 2003 року. За винятком Люко Дашвар, Марії Матіос або Василя Шкляра. Треба, щоб книжка була підкріплена скандалом, тоді наклади гарантовано великі.

А в середньому це 2-3 тис. екземплярів. Для країни з 45 млн. населення - мізер! Уявіть, що навіть у Польщі перші наклади українських письменників більші, ніж в Україні.

До того ж книгарні зараз не платять видавцям відсотків за продані книжки. Відтак, видавці перестають давати їм на реалізацію літературу. І книжки видаються під книжковий ярмарок, адже там частина накладу може бути продана.

Сьогоднішня економічна ситуація не стимулює книжкової справи.

- Що в реаліях сучасної України у вас викликає громадянський протест? А що - суто творчий інтерес?

- Мені дуже цікаве все, що пов’язане з історією і розвитком нашого Західного регіону - Карпати, Закарпаття, Буковина. Там минуле набагато складніше, ніж у Східної України. До того ж на Заході більше амбіцій, усе відбувається значно динамічніше. Цікавить із погляду зміни ментальності, характерів… Там усе рухається в кращий бік. Бо йде звільнення від страху, пасивності, кліше, боязні. Людина відкривається, вона більше готова себе захищати. Скажімо, у Східній Україні люди не готові себе захищати. Вони закриті, не позбулися ієрархії. Там пасивність виховувалася в людях 70 років. На Західній Україні теж довго - 40 років. Але там люди протестували і багато чого не сприймали.

А протест? Мабуть, завжди виникає протест проти будь-якої політичної фальші і гри без правил…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК