Перфецький ґоу хоум! Два місяці тому Юрій Андрухович повернув Стаса Перфецького на оновлену батьківщину в новій поемі «Стас Перфецький повертається в Україну!»

Цього слід було чекати.

Відгриміли литаври, демонтовано барикади, замальовано найбрутальніші написи в громадських місцях, і в Україну масово потягнулись колишні вигнанці, особи з підмоченою репутацією, як-от майор Мельниченко, туристи-євробаченці, сенатори, а то й відверті авантюристи на кшталт Бориса Березовського. Однак колишніх вигнанців — тих, хто не просто їде, а повертається, вирізняє одна спільна риса: перед поверненням вони прагнуть гарантій. Гарантій недоторканності, права на свободу пересування, слова й совісті чи принаймні — на справедливий судовий розгляд. Мабуть, якась частинка у них всередині й досі не може повірити, що «влада змінилася».

Зрозуміло, вони отримують гарантії, їх зараз взагалі дуже щедро роздають — гарантії, аби переконати навіть цих — найостанніших, найупослідженіших, найнедовірливіших.

Стас Перфецький. Повертається в Україну. І прагне особливих гарантій. Навіть якщо прямо про це не заявляє. Інакше чому він мав свою промову перед входом до Єврокомісії, Євросуду, Євробанку і Міжнародного трибуналу в Гаазі саме зараз, до того ж майже одночасно з Юрієм Андруховичем, який виступав у Європарламенті? Що завадило Перфецькому виголосити її рік, два, три тому? Кому нині потрібна ця промова на захист студенток, а за компанію ще й України, крім самого Перфецького, якому конче слід мати добрі козирі перед поверненням в Україну. Що за іміджеві технології, Стасе?

Станіслав Перфецький — непересічний український поет та найвідоміший еміґрант совісті зник у серці Європи близько десяти років тому, вдало зімітувавши самогубство. Відтак від нього не було ні слуху ні духу, хіба кілька книжок з «Колекції» Перфецького, та й ті презентував Юрій Андрухович, який є незмінним володарем паперів Стаса й таємниць його кореспонденції.

За весь цей час він не дав жодного інтерв’ю, не мав жодного виступу в пресі. Більше того, багато хто сумнівався, чи ж дійсно самогубство у Венеції було зімітованим. І тим неочікуваніше, що про своє повернення поет заявив таким, сказати б, політичним жанром, як промова.

Що робив Стас Перфецький протягом цих десяти років? Де поневірявся? Чому не з’являвся на публіці? Чому вирішив повернутися? Чи мав наслідки невдалий роман? Чому не надсилав універсалів з еміґрації? Кожен з тих, хто ці десять років картався долею Перфецького, зараз має до нього низку запитань. Я також не виняток. Ось мої запитання.

1. Чи брав він участь у розбудові «Аль-Каїди» і підготовці терактів 11 вересня?

2. Чи бився з поліцейськими на вулицях Ґенуї під час акцій антиглобалістів?

3. Чи, ночуючи у сквотах східного Берліну, допомагав відбивати напади неонацистів?

4. Чи займався трафаретним ґрафіті в Лондоні?

5. Який його особистий внесок в акції global street party RTS?

6. Чи його брали в заручники члени «Аль-Каїди», ІРА, ЕТА, «Фатху», «Хамасу» чи радикальні феміністки?

7. Чи продовжував він курити в ірландських пабах, протестуючи проти заборони тютюнопаління в громадських місцях?

8. Що він робив під час революції троянд і судового процесу над Лімоновим?

9. Чи скористався він послугами сексуальної індустрії Таїланду і чи загинув від цунамі?

10. Чи, відвідуючи Голландію, курив траву, ходив до повій, зробив операцію по зміні статі, уклав одностатевий шлюб, вдався до евтаназії?

11. Чи під час візиту Івана Павла ІІ під виглядом паломника, змінивши зовнішній вигляд і відбитки пальців, таємно відвідав Україну?

Я маю ще безліч запитань, але наприкінці буде ще одне: якщо відповідь «ні», то чому? Чому він цього не зробив? Адже він мав просто унікальну можливість, всю земну кулю, кінець тисячоліття, і жодного досьє на тебе ні в СБУ, ні в ФБР, ні в тій же «Аль-Каїді». Абсолютна свобода, і стільки можливостей, стільки шляхів, стільки спокус.

Правду кажучи, я маю підозру, що нічого подібного він не зробив.

Адже річ не тільки у владі, хай вона скільки разів змінюється. Бо для цього йому самому треба було стати геть іншим Стасом Перфецьким, відмовитися від себе старого, а це не так легко — вік, імідж, та й просто любов до свого образу, такого виплеканого й вистражданого, такого — на свій час — бунтівного, революційного і, як декому й досі здається, перфектного. Боюсь, Перфецький не подужав.

Адже він виголошує промови, аж надто подібні до тих, що звучали з його вуст десять років тому, так само надто переймається принадами студенток й марить Адою Цитриною та власною популярністю. Він розмовляє тією ж лексикою, тією ж мовою, якою розмовляв десять років тому. Чому він не знайшов собі іншої мови? Чому він не вивчив слів веґетизм, альтерглобалізм, сквотинґ, рейв, стрейт-ейдж, арт-хаус, тактичні медіа, а досі носиться зі своїми трансвеститами?

Чи, може, він розраховує одного дня просто приїхати сюди й зацитувати з того ж Андруховича: «Не було мене так довго, що зовсім нічого й не змінилося»? І все йому так просто зійде з рук? А дзуськи!

Світ змінився — ще задовго до 11 вересня. Омріяна Європа змінилася, бо ж з’ясувалося, що в Старому Світі живе безліч молодих і не дуже диваків, кожен з яких перекроює стареньку Європу на свій смак, і в них разом це симпатично виходить.

Більше того, тут, по цей бік «санітарного кордону», змінилися колишні й нинішні читачі Андруховича, навіть сам Андрухович змінився — он які верлібри пише. Частина студенток, які свого часу добре знали Перфецького, зараз викладають на кафедрах філології чи культурології — і в них це також дуже симпатично виходить. А сучасні студентки іноді й справді не знають твого імені, Стасе, більше того, ти навіть уявити цього не міг, серед них трапляються лесбійки, а подекуди навіть анархо-феміністки! Ти можеш розпустити парламент, розстріляти віце-спікера, запровадити полігамію, але як бути з анархо-феміністками? Як — з анархо-феміністками, Стасе?

І чому, чому в тому, що обіцяють Стасові по поверненню, так багато офіціозу — зелений коридор на митницях, зустріч з оркестром, посада голови партії та взагалі багато підозріло управлінських рішень та важелів? Звідки ця політика, ця громадянська пильність? Чи це, боронь Боже, не сигнал про бажання Перфецького переметнутися в табір влади? Чи, може, Стас претендуватиме на посаду гуманітарного віце-прем’ра, якщо вже найнявся тамадою водити Хав’єра Солану по саунах Києва та реформувати правопис? Чи не забажає він хоч у такий спосіб убезпечити себе від найнеприйнятніших змін?

Однак все може бути інакше. Мовчання Станіслава Перфецького може мати цілком інше пояснення.

Адже хто може бути певним, чи у своїй кореспонденції він свідомо не згадав про те, чого найбільше боїться. Хто може бути певним, що якраз у цю мить Стас Перфецький із криком не підхоплюється з нижньої полиці купе в якомусь міжнародному потязі, витирає холодний піт і довго-довго вдивляється у темряву, розмірковуючи, чи знайде він своє місце в цій Україні?

Чи не тому його шлях в Україну такий довгий?