«Мистецтво — це блондинка, яка вродлива, але всім потрібно довести, що вона розумна»

Поділитися
Картини й афоризми Олександра Гнилицького.

Національний художній музей України продовжує екскурси в новітню історію вітчизняного мистецтва. Нині тут уперше представлено творчість Олександра Гнилицького (1961-2009), художника магічного, неймовірного, можливо, вже навіть культового. Експозиція охоплює три десятиліття його творчих пошуків. І називається «Гнилицький. Cadavre Exquis».

На виставці Гнилицький - у різних відображеннях. Його власна творчість. І його образ - очима інших художників (та фотографів): Цаголов, Чічкан, Сай, Ройтбурд, Гнилицька, Друганов, Шевчук, Проценко.

У роботах друзів і колег Гнилицький постає героєм перформансів, фотопостановок, відеоарту, об’єктів. Можна сказати, учасником життя певного художнього кола, що сформувало важливий етап у розвитку вітчизняного мистецтва кінця ХХ-початку XXI століття.

В експозиції - багато автопортретів Олександра. Щоправда, ці автопортрети не в традиційному ракурсі, а в специфічному… Наприклад, «Романтичний автопортрет», де художник зображує себе в… ложці, як у дзеркалі. Або «Аварійний вихід»: обличчя Олександра у вікні літака. Ще - «Я спіральний», «Автопортрет у туалеті», «Коли я був маленьким, я був Махатмою», «Вуличне дзеркало»… Ще один автопортрет - «ОГ». Полотно «Будда», де теж відображається лик Гнилицького.

Є й остання його робота - «Лампа. Лютеранська, 8». І в її відсвіті - теж невеличка знайома фігурка…

Критики відзначають, що Гнилиць­кому властива «естетизація потворного». Те, що виливалося в якусь магію живопису, вібрацію барвистої поверхні.

Його роботи позбавлені пафосу. Та й у технологічному плані все дуже витримано.

Значення Гнилицького для українського мистецтва багато хто ще має усвідомити. Це була глибока, тонка людина. Навіть уже прикутий до ліжка, він все одно працював, творив… створював свої роботи до останнього подиху.

Символічна назва виставки - «Гнилицький. Cadavre Exquis». Використаний термін - із практики сюрреалістів. Метод, який поєднує, на перший погляд, несумісні слова чи зображення. Ще Cadavre Exquis - гра. І правила в ній такі: гравці мають продовжити речення або малюнок, не знаючи, що було спочатку. Природно, такий принцип - лише символіка. Але вказує вона на те, що іноді найрізноманітніші речі порівнянні в одному просторі, й тут не треба включати логіку, щоб їх з’єднати…

Репліка Олександра, що вже ввійшла в історію: «Предметику, предметику, можна я тебе намалюю?» - «А навіщо? Я негарний». - «Ні, ти сам навіть не знаєш, який ти гарний і потрібний»…

- Ініціатором експозиції виступив сам музей, - каже куратор виставки Оксана Баршинова. - Ще на початку 2010-го ми почали думати про те, щоб зробити персональну монографічну виставку Гнилицького. У цій справі нам допомогла родина майстра. Тут представлено кілька робіт із приватних колекцій. З колекції музею є лише одна фотографія, зроблена Іллею Чічканом у серії «Золото України». Знаєте, сім’я художника свідомо хотіла уникнути теми ретроспективи, бажання показувати Best of… Тим паче завдяки їхній участі хотілося привнести в нашу експозицію особливий погляд на Гнилицького - через його творчість. Він сам присутній майже в усіх своїх роботах. І виставлене тут - лише верхівка айсберга. Багато робіт опинилося поза нашим відбором. Це якась спроба документалізації його творчості, лише перший крок до архівації. Але архівації живої, а не пило-сухої.

На виставці експонуються й документальні фото: особисті, побутові, дружні. Близьке коло художника - Олег Голосій, Юрій Соломко, Дмитро Кавсан, Лера Трубіна, Арсен Савадов, Олександр Сенченко, Ілля Юсупов, Олександр Ройтбурд. Наприкінці 80-х їхні імена потужно прозвучали як «Нова хвиля»… Уже в 90-х усі ці майстри пішли в «підпілля». Тому й особисті зв’язки набули особливої якості: на кшталт споріднених душ на безлюдному острові.

Трохи згодом організатори виставки в Національному музеї презентують каталог, у якому буде зібрано спогади про Олександра. Це ще одна спроба представити цю талановиту, живу, легку, веселу людину.

…Гнилицький вийшов зі стін Київ­ської академії мистецтв (кафедра монументального живопису в середині 80-х). Він - «продукт української школи», дуже потужної за кольором. Певний час Гнилицький жив у Німеччині. Там у його творчість були привнесені педантичні технічні засоби. Чимало тих, хто знав його з юності, відзначили, що Олександр був схильний майструвати. Адже свого часу (1973-1980) він навчався на театрально-декоративному відділенні Харківського художнього училища.

Куратор відначає, що суперечностей між особистістю художника та його творчістю немає. Тут усе рівноважно й гармонійно. Навіть найбанальніше Олександр передає з особливим трепетом. Ще один його афоризм: «Мистецтво - це блондинка, яка вродлива, але всім потрібно довести, що вона розумна…»

Він завжди спокійно ставився до гучних аукціонів. У нього була чітка позиція: головне, щоб роботи бачила публіка (навіть якщо вони не завжди продаються).

Олександр, як випливає з його робіт, захоплювався різними вченнями: даосизмом, буддизмом, індуїзмом. Тоді були популярні самвидавські книжки з текстами Ошо Раджніша, Шрі Ауробіндо, буддистська «Алмазна сутра».

Він і цікавий насамперед своєю винахідливістю, оскільки органічно працював у різних техніках: відеоарт, медіа­арт, інсталяції.

Сьогодні «актуальне мистецтво» найменше пов’язують із живописом. І часто живопис стає «рабинею» для деяких нових видів мистецтва.

Проте Гнилицький завжди демонстрував, що для справжнього художника немає архаїчних чи «актуальних» видів мистецтва, оскільки він - художник у всьому.

Він залишає живопис актуальним. Але вміє розкрити невловиме без допомоги хитрощів. Тому інколи стоїмо перед його роботами й думаємо: «Ну як це, як це взагалі можливо?» Ця магія творчості властива Гнилицькому найбільшою мірою. Це і робить його значним.

- Батько жив переважно у Мюнхені, але працював з українським контекстом, - розповідає Ксенія ГНИЛИЦЬКА (дочка художника). - У Німеччині народилася його серія збільшених предметів. Там йому довелося попрацювати в кіно… Там він став більш зібраним і довів свою майстерність до вищої точки. Його приваблювала випадкова краса, краса побутового…

- Самоіронія - сильна риса Олександра, - продовжує Леся ЗАЯЦЬ (куратор виставки, дружина художника). - Він ніколи не був набундюченим. У мене немає улюбленої картини Олександра. Це важкий вибір. Взагалі, процес творчості дуже важкий. Маю на увазі процес творчості на рівні задуму. А вже майстерність - це ремесло, тут не потрібно чекати натхнення. Так, Сашкові була близька східна філософія, але жодна інституційована релігія його не цікавила. Тим-таки буддизмом він захоплювався швидше як філософією, як технікою медитації. Він не був ритуальною людиною.

А мотивацією до творчості слугувала реакція його шанувальників і цінителів. Це було навіть якесь повернення витраченої енергії. Він постійно щось робив, читав, знаходив у собі й відкривав. Часто кажуть, що він оспівував красу в непривабливих речах. Але це був його погляд на світ. А світ - це все: і гарне, і огидне. Все йде поруч.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі