«Мистецький Арсенал»: честь і закон Ще раз про любов… до головного культбуду країни

Поділитися
Уже нікого не дивує, що тема «Мистецького Арсеналу» — це надовго (і часто з полемічними акцентами)....

Уже нікого не дивує, що тема «Мистецького Арсеналу» — це надовго (і часто з полемічними акцентами). Проблеми «головної культбудови» України нещодавно об’єднали на нараді в секретаріаті президента представників влади і бізнесу: особисто Віктор Ющенко опікувався техніко-економічними та концептуальними засадами, без перебільшення, резонансного проекту. Але й після цього на багато запитань поки що немає переконливих відповідей. Коли Кабмін ухвалить так званий «План заходів» (стосовно «Арсеналу»), який дасть змогу розвести повноваження багатьох суб’єктів однієї «мистецької справи» і врешті стане ясно, кому і скільки коштів має бути виділено наступного року на «арсенальні» проблеми? Скільки ще часу знадобиться, щоб зрушила з місця справа з розробкою закону України «Про Мистецький Арсенал», проект якого мають спільними зусиллями «спроектувати» Мінкульт, Мінекономіки та Мінюст, а потім запропонувати Верховній Раді?

Проект «Мистецький Арсенал» і за масштабами, і за змістом — далеко не приватна й не корпоративна, а, хоч як це пафосно звучить, — національна справа. Французький історик мистецтв Жан Луї Деотт назвав музей «ідеально типовою національною парадигмою», а знаний австрійський музеолог Фрідріх Вайндахер наголосив, що музей як «медіум, який охоче використовують, аби поширювати ідеологічні погляди, потребує контролю з боку суспільства». Більше того, завдяки амбітному позиціюванню цього проекту як українського Лувру або Ермітажу можна сміливо стверджувати, що йдеться про імідж і престиж країни. Ну, а для творчих персоналій «Мистецький Арсенал» оцінюється за гамбурзьким рахунком — з успіхом цього проекту значною мірою пов’язується індекс їхнього соціального капіталу.

Будмайданчик алогізмів

Отже, про Арсенал суспільного інтересу. Одна з основних проблем спорудження комплексу полягає в тому, що процес його створення трохи не вписується… у правове поле країни. Власне, так сталося не тому, що хтось уперто намагався переступити закон, а тому, що чітких правових схем і технологічних процедур для проектів аналогічного рівня в нашій державі ще не вироблено. Не було прецедентів. Були тільки красиві мрії. Одна з них запліднила президентський указ від 15.12.2000 під романтичною назвою «Про заходи щодо відзначення вступу України у третє тисячоліття», підготовлений за прем’єрства Віктора Ющенка. Одним із пунктом цього документу було передбачено «створення музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Отож задум музею музеїв нашої країни виник не спонтанно, інша річ, що ґрунт не було підготовлено.

Для вітчизняної культурної політики, сформованої в колоніальних умовах, уже сам намір подолати губернський чи республіканський формат здавався непідйомним і мало не єретичним. Коли ж нарешті замахнулися на «щось таке», то виявилося — бракує ресурсів. Не лише фінансових, а й інтелектуальних та організаційних. Зокрема — якось не складається з концептуальним мисленням.

Для створення ж такого комплексу, як «Мистецький Арсенал», концепція є ключовим документом, що пов’язує філософію з практикою, робить ідею інструментальною, а діяльність — осмисленою і логічною.

Алогізми з «Арсеналом» почалися, коли, замість окреслення цілей і методів, діячі, допущені до справи тисячоліття, намагалися вирішити по-воландівськи банальне «квартирне» (в нашому випадку земельно-майнове) питання. Це стосується і розпорядження Кабміну №807-р від 26.12.2003 «Про передачу майнового комплексу військового містечка №5 у м.Києві», і розпорядження КМУ №49-р від 03.03.2005 «Про створення культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Останній документ прикметний тим, що саме з нього почалася арсенальна історія «нашої» ери. Пункт 1 цього історичного розпорядження сформульовано так: «Прийняти пропозицію Київської міськдержадміністрації щодо передачі майнового комплексу військового містечка №5 (державне підприємство «Київський ремонтний завод») до сфери управління КМДА для створення… (і далі за текстом): пунктом 2 ставилося завдання «КМДА спільно з Мінкультури розробити проектно-кошторисну документацію та план створення Комплексу і подати їх на розгляд Кабінету міністрів України».

Однак про концепцію ані слова — так, неначе йшлося про давно вирішене питання.

Очікуючи на Годо

Навряд чи розробників історичного розпорядження увів в оману інший документ, виданий ще до «нашої» ери, а саме — наказ Мінкультури №577 від 01.09.2004 «Про організаційні заходи щодо створення музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Нагадаємо, що ці «заходи» завершилися конкурсом, у якому безальтернативно переміг проект, представлений Благодійним фондом В.Пінчука. Відповідне розпорядження Кабінету міністрів України від 17 листопада 2004 року № 858-р «Про будівництво сучасного багатофункціонального Культурно-мистецького центру у м. Києві» скасоване розпорядженням №49-р від 03.03.05. Проте ні результатів конкурсу, ні пункту про «Порядок організації та проведення конкурсу на участь вітчизняних та іноземних інвесторів у створенні музейного комплексу «Мистецький Арсенал» ніхто не скасовував, як і пункту 3.2. наказу Мінкультури №528 від 02.08.2005, яким поставлено завдання подати проект положення про проведення міжнародного конкурсу на кращу архітектурну концепцію (проект) забудови комплексу «Мистецький Арсенал».

Та й взагалі — ніхто не виступив із публічною заявою про недоречність самої практики відкритих конкурсів і про зняття цього питання з порядку денного численних груп та угруповань, які працюють над ідеєю (або навколо) «Мистецького Арсеналу». Дрібниця, скажете, юридична казуїстика? Нічого годувати всілякі там експертні комісії та журі?! Але коли такі «дрібниці» ігноруються, починається плутанина (особливо — у великих справах), адже «концепція» — у перекладі з латини означає «система», «спосіб розуміння».

Чітке завдання щодо розробки концептуальних засад комплексу з’явилося лише в указі президента від 7 жовтня 2005-го. Цим самим документом було затверджено склад ради з питань створення «Мистецького Арсеналу», яку координував В’ячеслав Кириленко.

Сказано — зроблено: вже за місяць робоча група, уповноважена радою, відрапортувала президентові про виконане завдання. 14 листопада 2005 р. концепцію схвалили за основу і відправили на доопрацювання. Обійшлося без конкурсів. 22 лютого 2006-го концепцію, так і не загартовану в горнилі фахових дискусій, презентували нібито громадськості (фактично ж на церемонії оприлюднення був присутній лише політичний і культурний істеблішмент).

Згодом, 22 травня, схвалення концептуальних засад створення та функціонування комплексу було закріплено указом глави держави (знову ж, ідеться не про концепцію, а лише — про засади, тобто, по суті, — тези). Кабмінові доручили, «з урахуванням зазначених концептуальних засад», у двомісячний термін розробити й затвердити План заходів зі створення комплексу.

Плану дій очікували й очікують усі фігуранти мистецько-арсенальського руху. У магічному колі повноважень, обмеженому наразі «пристосуванням будівлі» Старого Арсеналу і «демонтажем аварійних конструкцій», вимушені тупцювати КМДА з комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», які поки що є основними розпорядниками об’єкту, але не мають юридичних підстав розпочати таке ласе повномасштабне будівництво. З нетерпінням чекають легітимації свого (поки що безальтернативного) проекту УкрНДІпроектреставрація з Мінбудом. У невизначеному становищі залишається Мінкультури, яке на цей час не має чіткого уявлення, як і в чому переконувати керівництво підвідомчих музеїв і що з рештою робити з ДП «Мистецький Арсенал». Із останнім взагалі аут — що називається «стратити не можна помилувати», адже без цієї структури урветься і так слабенький зв’язок Мінкультури з майновим комплексом Старого Арсеналу, переданим на баланс КМДА саме через ДП. Ну і, зрештою, Плану заходів очікують як документа, який визначить, кому і скільки грошей у 2007 бюджетному році буде виділено на арсенальські потреби.

План заходів необхідний і для того, аби нарешті відкрити шлях до розробки й затвердження Верховною Радою закону «Про Мистецький Арсенал».

До речі, про фінанси. Ще на початку березня 2006 р., не чекаючи президентського указу про схвалення концептуальних засад, УкрНДІпроектреставрація оцінила зведені витрати на спорудження першої черги комплексу в 1 млрд. 356 млн. гривень.

План заходів із відомих причин не міг бути розглянутий Кабміном за відведених указом два місяці, оскільки всередині-наприкінці липня цього року вже фактично йшлося про передачу влади. Однак тепер актуальність цього документа — який нарешті дасть змогу «розставити коми» у процесі створення «Арсеналу» — тільки зростає.

Відчуваючи кон’юнктуру моменту, УкрНДІпроектреставрація і міська влада навіть пішли на певні «жертви»: вирішили відмовитися від скляного перекриття, підземних поверхів, автономної електропідстанції, і головне — погодилися «здавати» об’єкт в експлуатацію частинами. В результаті проект подешевшав більш ніж учетверо і кошторис зупинився на позначці 250 млн. гривень (нагадаємо, що лише у 2006 р. КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» з успіхом освоїла 62 млн. гривень).

Для Мінбуду, якому підпорядкований УкрНДІпроектрестврація, це дуже непоганий маркетинговий хід напередодні розгляду проекту Плану заходів. Не останню роль тут, напевно, відіграв і факт робочої наради з питань створення комплексу, яку на початку жовтня провів президент України Віктор Ющенко. Серед інших на зустрічі у секретаріаті глави держави були присутні перший віце-прем’єр і міністр фінансів Микола Азаров та гуманітарний віце-прем’єр Дмитро Табачник.

Проте лукавство кошторисного демаршу дуже очевидне: проектанти зробили лише те, до чого їх зобов’язала містобудівна рада Київголовархітектури ще 5 грудня 2005 року. Вже тоді було ухвалено рішення підтримати основну ідею реставрації і пристосування будівлі. Санкції на підземні поверхи і на скляне перекриття (це вже будівництво) ніхто не давав. Більше того, була зауважена відсутність наповнення стадії «ескізний проект», і було наголошено на необхідності підготувати кваліфіковану рецензію проекту.

І тут знову слід підкреслити, що саме позаконкурсний «маршрут» підготовки проекту не сприяє вчасному надходженню оперативної інформації до того, хто несе головний тягар відповідальності за задум «Мистецького Арсеналу», до Віктора Ющенка — і як ініціатора цього проекту, і як глави держави, а отже — виразника інтересів суспільства, а не окремої корпорації.

Як потенційні меценати 6 жовтня на нараді у президента були присутні Ігор Коломойський та Віктор Пінчук. Їх запрошено до реформованої Ради з питань створення «Мистецького Арсеналу». Із попереднього складу ради, крім самого Віктора Ющенка, на зустрічі на початку жовтня були присутні Ігор Ліховий і Вячеслав Кириленко. Реформування (хоча, швидше, йдеться про трансформацію) ради — здоровий процес. Очевидно, цього разу повноважний орган буде укомплектовано не весільними генералами, які змінюються залежно від політичної кон’юнктури, а професіоналами. Хочеться сподіватися, що не тільки українськими. Ідеться ж, зрештою, про головний ресурс — людський, зокрема інтелектуальну й етичну якість цього ресурсу.

Два «плани дій»

Наразі все ще невідомо, коли Кабмін ухвалить згаданий План заходів (ще більш невизначена — часова перспектива його втілення). Це, крім усього іншого, означає, що в експертної спільноти і зацікавленої громадськості є певний запас часу для того, аби мобілізуватися і вже тепер напрацювати певні ініціативи, які б компенсували корпоративний перекіс у багатьох моментах створення «Мистецького Арсеналу». Та й подискутувати є про що… Адже на розгляд уряду запропоновано, як мінімум, два проекти Плану дій. Перший підготовлений Мінкультури спільно з КМДА, другий — напрацьовано фахівцями ДП «Мистецький Арсенал». Кожен із проектів документа має певні вади, і оптимальним виходом із ситуації був би консолідований та доопрацьований варіант.

Проект МКТ—КМДА докладніший і по-господарському ретельний, однак цей документ не проводить чіткої межі між реставраційно-відновлювальними роботами і операціями з пристосування будівлі Старого Арсеналу до виконання музейних функцій. А це розмежування обов’язково слід зробити з означених вище причин.

Проект ДП має міцнішу логіку. Зокрема є чітка позиція щодо унормування принципів взаємодії між МКТ і КМДА і розробки порядку погодження документації між цими двома відомствами; перед МКТ поставлено чітке завдання розробити функціональну концепцію комплексу. Пропонується провести міжнародний архітектурний конкурс на визначення кращої архітектурної концепції комплексу; конкурси на вибір генеральної підрядної організації для проведення будівельних робіт та на визначення інвесторів для участі у створенні й функціонуванні «Мистецького Арсеналу».

Відкритою залишається ситуація щодо спеціального органу управління Комплексу. Найдоречнішим кроком видається передача майнового комплексу Старого Арсеналу до сфери управління Мінкультури й закріплення за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 9,8 га на вулиці Січневого повстання, 28—30. Необхідна послідовність: якщо задекларовано необхідність розробки функціональної концепції, то саме у цьому документі має бути розписано механізм адміністрування комплексу. Крім того, якщо проводити конкурс на визначення інвесторів і генпідрядника, то чому не організувати й конкурс на посаду керівника Проекту зі створення комплексу «Мистецький Арсенал», який призначається терміном на два-три роки і відповідає перед Наглядовою радою? Цей повноважний орган, за логікою, має бути призначено указом глави держави.

Букви закону

Однак, хоч би який варіант проекту Плану дій був схвалений, у кожному з них є вузловий пункт, який їх об’єднує, — йдеться про необхідність розробки закону України «Про Мистецький Арсенал», проект якого мають підготувати і запропонувати Верховній Раді Мінкульт, Мінекономіки та Мін’юст. І навіть якщо в кабмінівському Плані заходів окремі моменти, пов’язані зі створенням комплексу, залишаться неврегульованими, у законі вони повинні знайти вирішення. І тут є ключовий і юридично захищений канал входу для суспільного інтересу, зокрема для творчої спільноти, музейників, експертів та всіх небайдужих громадян. Адже розроблений законопроект стане доступним для публічного обговорення і внесення пропозицій, і цим шансом необхідно скористатися. Передусім це стосується ініціативи конкурсу функціональної концепції й архітектурного вирішення комплексу. В українському законодавстві немає чітко прописаної норми, але світова практика, зокрема досвід створення Музейного кварталу у Відні, Національного центру мистецтва і культури імені Ж.Помпіду в Парижі, Музею Атенаум у Гельсінкі, засвідчує доцільність оголошення міжнародного конкурсу.

Цинізм і нігілістичне ставлення до проекту «Мистецький Арсенал» як позиція має право на існування і, очевидно, житиме в суспільстві, але її варто залишити марґіналам. Відчуття персональної причетності до безпрецедентного культурного проекту і особистої відповідальності за нього — це питання честі країни. Яким буде співвідношення прихильників однієї і другої позицій — великою мірою залежить і від подальших кроків президента України, і від того, який варіант Плану дій ухвалить уряд, і від того, як він реалізовуватиметься. Публічність і прозорість цього процесу, зрештою, забезпечать перетворення арсеналу проблем на арсенал суспільної довіри.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі