HORROR VACUI, АБО «ДОСКОНАЛА ПУСТКА» СТАНІСЛАВА ЛЕМА

05 жовтня, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 39, 5 жовтня-12 жовтня 2001р.
Відправити
Відправити

У XVIII столітті Жан Жак Руссо, аналізуючи властивості людської цивілізації, напрями її розвитку, ст...

Станіслав Лем

У XVIII столітті Жан Жак Руссо, аналізуючи властивості людської цивілізації, напрями її розвитку, створив утопічну ідею повернення до природи, оскільки людство відійшло від неї на тупикових дорогах поступу і блукає на манівцях. Творчість Станіслава Лема стала найбільшим запереченням цієї думки: розвиток науки, цивілізації затримати неможливо, як неможливо затримати наше прагнення до пізнання. Ця думка — не данина вірі в силу людського ratio, це констатація невідворотності руху вперед, де в тумані незвіданого на нас чекає прірва, тобто наближення до катастрофи.

12 вересня 2001 року Станіславові Лему виповнилось 80.Чи не дивним є те, що один із найчитабельніших письменників science fiction світового масштабу — поляк. Щоправда, парадоксом є й те, що в Польщі він все ще залишається менш відомим, ніж у світі. Пояснюється це, напевно, тим, що поляки, на відміну від «великих держав», не пережили «шоку майбутнього», маючи глибоку основу католицизму, не захопилися так сильно перспективами космосу, що їх відкрило людству ХХ століття. «Я інтегрально належу до польської літератури, — визнає письменник, — але вся парадигматика моєї творчості не йде ані з романтизму, ані з позитивізму, вона виходить з мисельного доробку людськості ХХ віку».

С. Лем є не тільки польським, а частково й українським письменником… Він народився в 1921 році у Львові, більшу частину життя прожив у Кракові, тепер мешкає у Відні. Хтозна, можливо, сентиментом до «малої батьківщини» можна пояснити те, що два роки тому обтяжений роками і славою письменник, що перебував тоді в Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, набагато поважнішим особам. Польська критика завжди наголошувала на нечуваному «галицизмі» Лема, особливо помітному в манері жартувати. Ще хочеться нагадати, що в 1966-му прозаїк написав роман «Високий Замок» — дуже нетипові спогади зі свого львівського дитинства.

Станіслав Лем — автор близько 50 книжок наукової фантастики, він належить до найбільш читабельних польських письменників у світі (враховуючи й Генрика Сенкевича). Його вплив на людські уми є просто колосальним: космонавти свідчать, що стали ними завдяки творам Станіслава Лема, під впливом цього письменника безліч майбутніх творців літератури science fiction взялися за перо. Така масова читабельність і популярність, а також жанр, в якому працює автор (а він досі пише), завжди були причиною просто-таки сміхотворного — натужного визнання Лема як творця серйозної літератури. Сьогодні вже ніхто не вагається назвати його великим письменником, зате сам Лем, прозове письмо якого зупинилося між есе і фабулою, понаписував про наукову фантастику що тільки міг найгіршого. Автор вкрай негативно висловився про свою ранню творчість, засудивши її за дешеве трюкацтво, пласкість і схематизм персонажів, за повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника викликали найбільший резонанс любителів фантастичного жанру. Інша річ, що сам письменник не захотів задовольняти дешеві смаки.

Дебют Станіслава Лема був подвійним: молодий лікар написав медичну працю про функції людського мозку та роман «Людина з Марса» (1946) — оці його дві іпостасі, белетриста й ученого-натураліста, присутні у кожному творі. Науково-фантастична література належить до так званої популярної, або масової, виробивши в собі певні стереотипні ходи й мотиви — поява на нашій планеті гостей із Космосу, залежність людини від витворів її ж розуму (бунти роботів, комп’ютерних систем, ядерні катастрофи), незвичні форми життя на інших планетах, космічні війни між цивілізаціями тощо. Лише в перших своїх книжках («Астронавти», «Сезам та інші оповідання», «Хмара Маґелана») Лем поділяє футуристичні захоплення ентеепу та соцреалістичні формули безоглядної віри в нову, прийдешню цивілізацію. Але вже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» (1957) шаблони популярного жанру стають лише претекстом для справжньої «лемівської» проблематики, пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, на місце захоплень приходять іронія й ґротеск.

До речі, саме ґротеск найсильніше єднає Лема з традиціями польської літератури. А безнастанна гра з літературними формами й жанрами, жартівливі й гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма в поєднанні з розважальними прийомами та глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту дозволяють говорити про присутність постмодерного начала в творчості письменника. Це начало покликане руйнувати ефект «наївної правдивості» зображених у творі «реалій» майбутнього: герої творів Лема, в яких відчутний дух середньовічних рицарів, розмовляють архаїчною мовою й наділені такою ж середньовічною свідомістю, їхні імена — Трурль, Кляпауцій — є гротесковими, як і образ пілота Тіхого, що чимось нагадує Мюнхґаузена. Футурологічні параболи Лема мали часто не просто соціальний, а політичний відтінок. Так було в романі «Щоденник, знайдений у ванні» (1961) — репортаж з якогось підземного «третього Пентагону», інституції, що сама за собою шпигує й сама із собою бореться. Того ж року з’явився найвідоміший роман Лема — «Соляріс», на основі якого Андрій Тарковський у 1973 році знімає фільм.

«Соляріс» відкриває одну з наскрізних в творчості письменника тем — неможливість контакту людини з іншим, відмінним від неї розумом, її вимушена самотність у Космосі. Романи «Непереможний», «Голос Бога», «Фіаско» являють нам чергові спроби людства «вийти з себе», поглянути на себе очима іншої свідомості, впевнитися, що воно не є єдиним проблиском розуму в порожньому й байдужому, «немудрому» Всесвіті. По суті, Лем говорить про невиліковний соліпсизм людини, самотньої під Сонцем і Місяцем — навіть без космічних подорожей, людини, яка постійно шукає контакту й порозуміння зі своїми ближніми, з суспільством, долею й Богом. Навіть якщо Він не існує. А в цьому письменник — атеїст і емпірик сучасної епохи — переконаний; його вперта невіра в парапсихічні явища тепер, на початку ХХІ століття, вже межує з кокетством.

Катастрофічна, а почасти й екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми — проза, нарис, есе. Письменник експериментує з різноманітними суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку нашої цивілізації, неминуче доходячи єдиного висновку — про обмеженість людського пізнання, про безконечну малість і ницість людини, про згубний характер її розуму. Проблематика творів Лема виростає з обмеженої природи людини й безкінечності часу, космосу, пустки. Письменник твердить, що дійсність така, якою вона уявляється людині, є лише функцією випадку: звичайні події і явища, які мають для нас причинно-наслідковий характер, це тільки гра випадковостей, узагальнена статистикою, і за ними не стоїть жодна цілеспрямована діяльність.

Незважаючи на всю свою технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космос, оскільки розглядає його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей є герметично замкненим в її власному колі. Ми не можемо вийти за межі цього кола, не можемо побачити своїх помилок за допомогою іншої, чужої свідомості, не можемо встановити жодного контакту з іншим типом розуму й знайти порозуміння з подібними до себе. Ми ніколи не розшифруємо «голос Бога». Всі ці обмеження посилюють неспокій, відчуття самотності й екзистенційний жах. Станіслав Лем приходить до несподіваного висновку: людина мусить пізнати сама себе, свої обмеження й можливості, всановити контакт сама з собою. Це — єдино можлива «терапія» проти horror vacui — жаху пустки, яка оточує людину у світі людей, а людство — в просторах космосу. Цим філософія польського письменника нагадує мені прозу Валерія Шевчука.

І ще про пустку. Після двох томів есеїстики — «Філософія випадку» з 1968 року (спроба теорії літературного твору) та «Фантастики й футурології», нарисів про наукову фантастику й перспективи футурологічного мислення (1970), на початку 70-х років Лем видає дві не менш знаменні книжки — «Досконала порожнеча» й «Вимріяна велич», які складаються з рецензій і передмов до ненаписаних творів, книг, які у критичній інтерпретації письменника, вельми привабливі.

Цілком несподіваною в цьому світлі є уся творчість великого фантаста: змодельовані ним світи, організми, суспільства, космічні кораблі, подорожі, роботи — вони не існують, вони є порожнечею. Але та, зрозуміла або й незбагненна сила, з якою вони впливають на нас, людей з плоті і крові, надають цій «пустці» особливої сили, роблять її досконалою. Це ж стосується й літератури загалом, а, може, й життя. І хоч як би хотілося бачити майбутнє Землі в світлих тонах, здається, що порожнеча досконала ще й тому, що вона непробивна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК