«Химка, огня!» Актриса Таісія Литвиненко: «Режисер пропонував мені в «Зайцях» відразу дві ролі — на вибір»

%C3%90%C2%A2%C3%90%C2%B0%C3%91%C2%97%C3%91%C2%81%C3%91%C2%96%C3%91%C2%8F%20%C3%90%C2%9B%C3%90%C2%B8%C3%91%C2%82%C3%90%C2%B2%C3%90%C2%B8%C3%90%C2%BD%C3%90%C2%B5%C3%90%C2%BD%C3%90%C2%BA%C3%90%C2%BE%20%C3%90%C2%B2%20%C3%91%C2%84%C3%91%C2%96%C3%90%C2%BB%C3%91%C2%8C%C3%90%C2%BC%C3%91%C2%96%20%C3%82%C2%AB%C3%90%C2%97%C3%90%C2%B0%20%C3%90%C2%B4%C3%90%C2%B2%C3%90%C2%BE%C3%90%C2%BC%C3%90%C2%B0%20%C3%90%C2%B7%C3%90%C2%B0%C3%90%C2%B9%C3%91%C2%86%C3%91%C2%8F%C3%90%C2%BC%C3%90%C2%B8%C3%82%C2%BB

Скріншот ZN.UA

Звичайно, з часу зйомок фільму Іванова, минуло багато часу — картина вийшла на екрани ще в 1961-му. А не так давно у ЗМІ з’явилась інформація: «Нікого з акторів, які грали в цьому фільмі, вже немає на світі!» Це приголомшило Таїсію Литвиненко — ту саму Химку: «Ну як же так?»

Справді, багато акторів із «Зайців» пішли з життя — Олег Борисов, Микола Яковченко, Нонна Копержинська, Наталія Наум... Нещодавно не стало і Маргарити Кринициної. А Химка — давно не служниця — продовжує з успіхом грати на рідній сцені львівського театру імені Марії Заньковецької. У неї десятки різнопланових образів. Вона народна артистка України, дружина відомого актора Федора Стригуна. Інколи вона згадує «як усе почалося...» Тоді молода актриса працювала ще в Запоріжжі. Якось приїхала до Києва. Гуляла бульваром Шевченка, а назустріч їй — режисер Віктор Іванов. Уже біля кінотеатру «Київ» він наздогнав її, схопив за руку і мало не крикнув: «Тасічка, золотко моє, а де ж це ви пропали?» Так фактично і вирішилася доля Химки.

«Ідуть зйомки. А героїні нема!»

— Режисер тоді відразу впізнав мене, — розповідає актриса «ДТ». — Очевидно, шукав для фільму українські типажі. І тоді ж сказав: «Я вам пропоную роль у фільмі «За двома зайцями»! Яку хочете? Галю чи Химку?» Я покрутила оченятками туди-сюди і відповіла: «Химку!» От і вийшло, що Наталя Наум грала Галю, а я — Химку. До речі, аналогічна історія відбулася 1953 року і з фільмом «Назар Стодоля». Я тоді ще тільки вступала до театрального інституту ім. Карпенка-Карого — складала іспити. До нас, абітурієнтів, прийшов Григорій Чухрай (він тоді був другим режисером фільму з добору акторів, відповідав за масовку). Я вдало пройшла кінопроби. І мене мали задіяти в епізоді. Вже ідуть зйомки, а героїні нема — шукають! Причому в театрах. А там героїням понад 35 років — красиві, талановиті, зі званнями, але старші. І режисер Віктор Івченко всіх їх відмітає. А потім показує на мене: «А давайте попробуємо ось цю бджілку». Витягнули мене з масовки. Одягли байбарак. Отак я й почала грати у «Назарі Стодолі» Галю. До речі, ви зауважили, що у фільмі «За двома зайцями» дві Химки. Я ж Химка й у пансіоні. До речі, Віктор Іванов був дуже незадоволений Кринициною на зйомках фільму...

— Чому?

— Він говорив: «Она старовата для этой роли!». Придивіться уважніше: що Проня Прокопівна, що «директриса» пансіону — жінки майже одного віку й однієї «фактури».

— Якщо Маргарита Криницина не задовольняла Іванова, чому ж він не відсторонив її від ролі?

— Чоловік Маргарити (Євген Онопрієнко) був керівником репертуарно-сценарного відділу кіностудії ім.Олександра Довженка. Може, це відіграло якусь роль. Іванов був страшенно незадоволений, як репетирувала і як робила перші кроки на знімальному майданчику Криницина.

— І у чому це виявлялося?

— Він страшенно нервував, кричав. У них були постійні конфлікти. Втім, режисер був вимогливим до всіх акторів — багатьох доводив до сліз.

— І навіть Олега Борисова, який блискуче зіграв Голохвастова?

— Там теж були проблеми. Борисов працював у театрі Лесі Українки. Тоді подавали документи на звання. Зокрема і на Олега Борисова, але йому, молодій зірці, відмовили. Олег тоді страшно протестував.

— Як?

— Як чоловіки «протестують»? Випивками, звичайно.

— А як Іванов до того ставився?

— Дуже толерантно. Перечікував. Тому що актора, кращого за Борисова, для цієї ролі не було.

— А як він ставився до вас на знімальному майданчику?

— Чудово. Коли почала зніматися, Віктор Михайлович сказав: «Ви єдина мене задовольняєте, бо працюєте в стилі мольєрівського театру».

«Іванов був людиною непередбачуваною»

— Ви ввійшли у процес, коли зйомки вже тривали, тобто колектив був сформований. Як у вас особисто складалися взаємини з акторами, задіяними у фільмі?

— А до мене завжди, хоч би де знімалася, дуже добре ставилися — я купалася в любові. А особливо, коли грала Параску у фільмі Івана Кавалерідзе «Григорій Сковорода». А щодо «Зайців»… Я тоді не припиняла роботи в театрі. Більше того, була заклопотана дитям. Щоразу мені треба було пройти пішки шість кілометрів, аби дістатися до батьків, де тоді жив мій син. Крім того, знімаючись у комедії, плакала вдома — Юрчика покусав собака, і моїй мамі довелося лягти з ним до лікарні! Отож мені, попри те, що жартувала у фільмі, насправді було не до жартів. Тому й не дуже вникала в проблеми на зйомках. Хоча здавалося, за великим рахунком, що їх, тих проблем, і не було.

— Не цікавилися в режисера, що саме спонукало його до екранізації комедії Михайла Старицького?

— Я не була з ним у близьких взаєминах, щоби заглиблюватись у творчі плани. І тільки тепер, коли минуло стільки років, мене справді дивує, що Віктор Михайлович Іванов, не етнічний українець, так глибоко зрозумів українську класику. Монтаж, режисерські переходи, вплітання музики, характерні міські пейзажі, прекрасні типажі — для мене все це як казкове мереживо! Пригадайте початок фільму — той довжелезний переїзд камерою вулицями Києва! І це в ті роки, коли ще такою недосконалою була знімальна апаратура. Колись вважалося, що в Києві узагалі нічого путнього зняти не можуть! Крім того, режисер стовідсотково вгадав із типажами. Причому старався знайти таких акторів, щоби мінімально їх гримувати. Крім, звичайно, Кринициної — Проні Прокопівни.

Іванов, як на мене, був людиною непередбачуваною. А з огляду на вік (йому тоді було понад 50 років), очевидно, довго виношував задумку зняти картину саме такого плану. Тим паче що пізніші його роботи — не могли зрівнятися з «Зайцями».

— Які епізоди зйомок запам’яталися особливо?

/img/st_img/2007/671/671-24f2-.jpg

Актриса Таїсія Литвиненко

— Ви не пристали на пропозицію Іванова зіграти роль Галі. Ніколи не шкодували?

— Я — театральна актриса. Тому для мене важливий не великий план, а вся сцена загалом. Уже набагато пізніше, коли знімалася у «Вавилоні ХХ» Івана Миколайчука, головний оператор Юрій Гармаш пояснив мені: «Три великі плани по кілька секунд — це вже успіх!». Ви правильно зауважили: в «Зайцях» у мене — жодного великого плану. І, попри це, Галя, яку зіграла Наталя Наум, не виграла стільки, скільки виграла моя героїня. Це моя особиста думка. Можливо, помиляюся. Галя — лірична героїня. А я в театрі стільки тих ліричних героїнь грала!.. У театрі дуже довго використовували мою зовнішність: тонесенька, довгі коси, чорні брови, зелені очі, приємного тембру голос, гарна дикція — що ще треба для того, аби грати ліричну героїню? А Химка — характерна роль.

«Про мене ніколи не згадували у зв’язку із «Зайцями»

— Чи доводилося зустрічатися з акторами, які знімалися в «За двома зайцями», на інших знімальних майданчиках?

— З Миколою Федоровичем Яковченком у «Максимі Перепелиці» разом грали. Я навіть приятелювала з його дочкою.

— А збереглися стосунки після виходу фільму з іншими акторами?

— Тільки з Наташою Наум. З Маргаритою Кринициною дружніх стосунків не було. Вона взагалі під час знімального процесу була дуже напружена, бо Віктор Михайлович постійно її «скубав». Хоча її грою у фінальній сцені — на паперті — він був дуже задоволений. Це тепер, коли вже минуло стільки років, про ці конфлікти Іванова і Кринициної мало хто згадує... Знаєте, як казала колись Руфіна Ніфонтова? Головне, не як ти зіграєш роль — головне, щоби ти її отримала! Бо ніхто потім не питає про механізми, завдяки яким отримана роль.

— Вас запрошували на святкування чергових річниць цього найпопулярнішого українського фільму?

— Мені боляче про це говорити... Коли відкривали 1999 року на Андріївському узвозі пам’ятник Проні Прокопівні і Голохвастову, коли святкували 45-річчя фільму, про мене навіть не згадали... Більше того, по телебаченню якось озвучили інформацію, буцімто нікого з акторів, причетних до створення фільму, не залишилося живими.

— Це ж просто як у фільмі «Зимовий вечір у Гаграх» з Євгеном Євстиг­нєєвим…

— І раніше не запрошували на творчі зустрічі з приводу «Зайців». Ніколи! Чому? Бо тут, у рідному Львові, я існую як театральна, а не як кіноактриса. А що вже говорити про столицю?.. Коли про мене згадав Миколайчук і запросив до участі у «Вавилоні ХХ», я тоді взагалі 18 років не знімалася. А це були найкращі роки. Пригадую, як присутній на прем’єрі режисер Юрій Іллєнко, побачивши мене, сказав: «Ви у чудовій формі. Я запрошу вас грати у «Лісовій пісні».

— І запросив?

— Ні.

— А в чому проблема?

— В нашій бідності! Щоб запросити актрису, треба оплачувати їй дорогу, проживання. Хоча… Нас вигідно запрошувати, бо якщо у московських чи київських акторів — величезні гонорари, то ми іноді готові зніматися навіть за копійки! Після «Вавилону» минуло років із п’ятнадцять, і Леонід Осика запросив мене у «Гетьманські клейноди». І це останній мій фільм, де я грала дружину старого козака (його роль виконував Кость Степанков). І тоді знімалася тільки для того, щоби знятися, і тільки тому, що це Осика. Можливо, до когось іншого я б взагалі не пішла…

Особова справа

Таїсія Литвиненко — актриса Львівського Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Народна артистка України. Дружина актора Федора Стригуна. Закінчила акторський факультет КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого, курс професора І.Чабаненка. Знялася у фільмах «Назар Стодоля», «Штепсель женить Тарапуньку», «Максим Перепелиця», «Григорій Сковорода», «За двома зайцями», «Вавилон ХХ».

Два роки працювала в Київському театрі імені Івана Франка, шість сезонів — у Запорізькому театрі. Із 1965 року — провідна актриса театру ім. Марії Заньковецької.

Останні роки Таїсія Литвиненко — керівник курсу акторського відділення філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка.