Легким, надшвидким переміщенням з однієї географічної точки в іншу сьогодні вже нікого не здивуєш...
Легкокрилий лайнер компанії «MALEV» залишив заплаканий осіннім дощем аеропорт «Бориспіль» і через півтори години, показавши нам з висоти пташиного польоту красень Будапешт, розділений іскристою стрічкою Дунаю, легко приземлився (зробив він це так віртуозно, що пасажири в салоні зааплодували майстерності командира) неподалік залитої сонцем столиці Угорщини. І — почалася казка золотої будапештської осені, теплої, красивої та ласкавої.
Знайомство з містом
Якщо ви урбаніст, котрий любить природу, неодмінно побувайте в Будапешті. Це розкішне розділене на дві частини рікою місто, хоч і має, як і кожен метрополіс, тенденцію до розростання, поєднує в собі квартали житлових будинків, побудовані в стилі неоренесансу, палаци в стилі угорської сецесії з густою домішкою класицизму, — схожий на величезний, вічнозелений ландшафтний парк. Багато зелені на вулицях, стінах і вікнах будинків, прикрашені квітами площі, в інтер’єрах традиційні кімнатні рослини.
Щоб стародавню, що зберігає в своєму камінні багатовікову історію, Буду — місце паломництва туристів (до речі, одна з версій походження цієї назви — від українського слова «будинок») — з’єднати з більш юним, прагматичним, рівнинним Пештом, у середині XIX століття побудували міст. З цього витвору Адама Кларка і сьогодні починається знайомство з угорською столицею. І хоча його зруйнували 1945 року, але відновили точно за проектом старого мосту. Його, як і раніше, охороняють величні леви роботи Яноша Маршалка. І з одного, і з другого боку від мосту відкривається настільки красивий краєвид на місто, що я та мої колеги, аби запам’ятати його, не шкодували плівки. Заохочуючи наше захоплення, гіди не втомлювалися зупинятися біля оглядового майданчика ні сонячного дня, ні ясного, всипаного переливчастими вогнями вечора.
Стародавній, теж відновлений фунікулер, помалу розширяючи панораму Пешта, що розлігся на протилежному березі, підносить вас на гору Геллерт, і повз старі купецькі будинки на вулиці Тарнок ви неодмінно пройдете на площу Сентхаромшаг до церкви Матяша. Це традиційне місце вінчання королівських родин і сьогодні благословляє багатьох молодих на довге щасливе подружнє життя, проходять тут і святкові служби, і вишукані концерти класичної церковної музики. Поруч із храмом — Рибальський бастіон, побудований за проектом Фрідеша Шулека — повітряний мікс неоготики й неоромантизму. Він одержав свою назву від рибальського цеху, що захищав цю частину фортечної стіни від ворогів. Повірте, краєвид із його галерей і балконів запаморочливо неповторний. Старими вуличками Буди можна крокувати нескінченно, милуючись їхньою вигадливою архітектурою, заходячи в церкви та музеї, купуючи в незліченних магазинчиках і крамничках сувеніри, а якщо втомитеся, можна відпочити в кав’ярні чи ресторані, яких тут безліч — там вас із задоволенням почастують дуже смачною, ситною та цілком доступною за ціною угорською їжею, робитимуть це так само гостинно, як і в нашій країні.
Угорці, котрі пережили, як і всі ми, соціалістичний «рай», мають свої проблеми, але не втрачають самовладання, не скаржаться. Вони веселі, відкриті й дуже багато працюють, свято вірячи, що блага не впадуть на голову самі собою. Я багато спілкувалася з людьми й ніколи не чула скарг і скиглення. Принаймні між іноземними туристами, що відвідують музеї та історичні місця, і своїми співвітчизниками вони не проводять цінову демаркаційну межу, як це заведено в Україні.
У діловому Пешті, де без надриву проходить і будується побут і майбутній добробут, теж є місця, які просто необхідно побачити — музеї, найбільша в Європі синагога (додам від себе — одна з найкрасивіших), поруч із нею дуже цікавий пам’ятник угорським євреям-мученикам, пішохідна вулиця Ваці, Площа Героїв, ансамбль якої безумовно не давав спокою творцям монумента Незалежності на нашій однойменній площі, Оперний театр і, ясна річ, Центральний маркетхол, що також є пам’ятником архітектури. Тут весь діловий і бездільний Будапешт «отоварюється», закуповуючи продукти на весь тиждень, водночас відпочиваючи сім’ями на другому поверсі в численних кав’ярнях і «фаст фудах». Ціни — більш ніж доступні. Тут навіть є де і на кого залишити дітей на час вашого шопінгу.
Не тільки я — весь наш багатонаціональний журналістський десант безмежно закоханий у це чудове, святкове і працьовите місто, розповідати про яке можна нескінченно. Тим паче, що наші високопрофесійні гіди — Еніко Гаско й Ганна Поппер зробили все, щоб поділитися з нами своєю любов’ю до Будапешта. Але краще — побувайте там самі, не пошкодуєте.
Осінній фестиваль — історія та сучасність
Фестивалями різного штибу сьогодні нікого не здивуєш, вони проводяться повсюди, присвячені театру й кіно, фольклору й танцям, образотворчому мистецтву й пиву з ковбасою тощо. В основі багатьох із них лежать чудові ідеї, що загинули під гнітом фінансово-організаційних проблем. Тому зриме та втілене фестивальне дійство особливо цінне і кількістю одержуваної нової інформації, і з погляду обміну досвідом.
Найбільші угорські фестивалі — весняний і осінній. Перший із них — старший і досвідченіший — проходитиме вже в двадцять перший раз із 16 березня до 1 квітня 2002 року. Це класичний парад світових досягнень у царині театру, музики, балету, образотворчого мистецтва. Сюди з’їдуться провідні музиканти з усього світу: Гідон Кремер з ансамблем «Камерата Балтика» й піаніст з Італії Альдо Сікколінні, симфонічні колективи з Відня і Штутгарта, угорський ансамбль перкусіоністів «Амадінда» й багато інших. Пройде ряд балетних вечорів, а в Будапешті дуже цікава хореографічна школа, в основі якої — класична ваганівська з Санкт-Петербурга. У репертуарі Будапештського балету спектаклі на симфонічні твори Брамса й Чайковського, творчі пошуки в поєднанні симфонічної музики та класичного балету можуть зацікавити не тільки фахівців, а й любителів цього жанру мистецтва. Музичні театри низкою феєричних постановок відзначать сторіччя з дня народження Імре Кальмана, котрого любить, знає та співає весь світ. Пройдуть виставки найкращих колекцій класичного й сучасного мистецтва, фотографій. Загалом, є що подивитися та послухати.
У розмові з багаторічним директором Весняного фестивалю пані Софією Зімані я з захопленням та з великим здивуванням, дізналася, що програма вже цілком готова, випущено каталог, постійно поповнюється інтернетівський фестивальний сайт, на якому, до речі, можна з серйозними знижками заздалегідь замовити квитки на заходи, які вас зацікавили. Упевненість у майбутньому дає міцна фінансова основа фестивалю, що грунтується на державній підтримці. У цьому зацікавлене Міністерство економіки й Міністерство культури. Спонсори, як і в нас, — справа нелегка, в Угорщині теж немає закону, який заохочував би меценатів, але великі компанії вважають участь у такому заході справою шляхетного престижу. Ну й реклама, звісно, але це вже на другому місці.
Осінній фестиваль проходив нині вдесяте. Починаючи знайомити широкі кола співвітчизників і гостей країни із сучасним мистецтвом, упорядники 1992 року навіть не підозрювали, наскільки це зацікавить публіку і який широкий резонанс матиме. Уже саме по собі похвально, що ця серія програм зайняла свою дуже важливу нішу. Вона відкриває можливості презентацій нових напрямів у мистецтві. І теж із усіх кінців світу злітаються в Будапешт учасники, не лише сприяючи популяризації нового мистецтва, а й надихаючись можливістю спілкування одне з одним. Вважається, що споживачами нового мистецтва є, переважно, молодь, але угорський досвід цілком спростовує це — серед глядачів зустрічаються найрізноманітніші вікові категорії. А стосовно фінансової підтримки, то на першому місці, знов-таки, державні структури — Міністерство культури та мерія Будапешта. Звісно, якщо ви хочете розвивати туристичний бізнес, що не є предметом «довгих грошей», будьте ласкаві вкладати в нього. За останні десять років тільки в Будапешті та на його околицях побудовано 23 готелі, спроможні приймати туристів на рівні світових стандартів.
Ми побували на безлічі виставок, концертів і спектаклів, і всі вони були по-своєму цікаві й самобутні. Музей одного з основоположників сучасного дизайну Віктора Вазарелі в Обуді й виставка «MADI на площині й у просторі» — сучасні пошуки в царині руху, абстракції, вимірів і відкриттів. Приголомшливий концерт в одному із найкрасивіших оперних театрів світу за участю Національного симфонічного оркестру під віртуозним управлінням Ервіна Лукаса, котрий надскладні партитури III симфонії Й.Брамса й Ріхарда Штрауса диригував напам’ять. Оркестр хорошого європейського рівня. Дуже проникливо звучали сцена з «Тристана й Ізольди» Ріхарда Вагнера, музики, що вважається традиційно складною для вокалістів, у виконанні солістів Будапештської опери. Про кожну з фестивальних подій можна говорити як про доконану культурну подію. Краще, правда, все це побачити, але я зупинюся докладно на тих моментах програми, які справили на мене особливе враження.
Виставка «MADI» проходила в невеличкій галереї, розташованій в одній із квартир старого будапештського будинку неподалік Московської площі. Квартира просто орендується під галерею, ніхто не переводив її з житлового фонду в нежилий, відповідно, плата — на середньому рівні оренди житлової площі. Експерименти з сучасним мистецтвом, яке ще не стало в Угорщині хітовим товаром на ринку, керівництво може собі дозволити, одержуючи прибуток від антикварних аукціонів, що постійно проводяться. За цей же рахунок підтримуються й виховуються юні художники, котрих для творчої роботи вивозять у літній табір, а потім організовують виставку їхніх творів. Правда, на любителя, все, що висить у галереї, — продається. Така програма, як на мене, це вже не бізнес, а світогляд.
Фольклорний вечір «Брашовський вокзал» — абсолютно новий і дуже тверезий погляд на те, що ми звично називаємо «шароварщиною». За задумом постановників (сценографія — Едіт Зеке, хореографія — Ференц Сара, постановник — Ласло Диосегі, продюсер — Золтан Сато) вокзал подано як «санпропускник» великого міста, що пропускає через себе культуру та безкультур’я зруйнованого соціалізму, так само як і фольклор центральної Європи. Тут можна побачити мультикультурне диво Трансільванії — саксони на шляху в Чегесвас, євреї, що подорожують у Буковину, вірмени й навіть турки, що чекають на бухарестський експрес. Не говорячи вже про циганів, котрі проводять більшу частину свого життя на вокзалах. Ось і живе вокзал своїм власним життям завдяки людям, які чекають на свої поїзди у спогадах про старі речі. Вийшла вистава, не схожа на звичайну театральну постановку, це жива дія, у якій усі можуть узяти участь. Що з задоволенням і робила численна публіка.
І, нарешті, Центр сучасного мистецтва, що вразив не тільки мою уяву. Розташований у самому серці міста, знов-таки у старому будинку, який, знов-таки, держава йому передала. Молода, грамотна, невеличка команда, працюючи не за страх, а за совість, підтримувана мерією та Міністерством культури, куди щороку подаються програми, одержуючи на них гранди, зробила цей Будинок колискою сучасної творчості й лабораторією творчої молоді. Цілком перебудований зсередини, він перетворився на театральний зал на 350 місць, скромно оформлений, але чудово механізований, на лабораторію відео-арту, виставковий зал, кав’ярню-клуб і ресторан, де є сцена для вистав у стилі арт-дансу. Під час фестивалю, приміром, у театральному залі було представлено болгарський спектакль «Майстер і Маргарита» за Михайлом Булгаковим і «Більярд» театру Cinema Group Тадеуша Кантора з Польщі. І я подумала, коли вже наша творча молодь позбавлена своєї подібної лабораторії, то, можливо, варто створити спеціальні студентські тури для знайомства з роботою угорських колег?.. Як говориться у відомій кіноказці Меньшова: «Давайте дружити родинами».
Замість епілогу
Історія — річ довга й підступна, особливо якщо постійно переписувати її наново. Саме тенденція шанувати своє, нехай навіть нелюбе минуле, приємно здивувала мене в Угорщині. У недалекому передмісті Будапешта створено Парк сучасної скульптури. Конструктивно схожий на ГУЛАГ — височенний мур із червоної цегли з важкою чорною брамою, — за цією стіною зібрано всі пам’ятники соціалістичного періоду. Не знесені, не переплавлені, не розчавлені бульдозером. Тим паче що серед їхніх авторів були не тільки кон’юнктурники, а справді талановиті художники. Плати грошики та проходь у недавнє минуле. Тут, і тільки тут купи сувенір того часу, випий скляночку коктейлю «Молотов» і йди собі на територію. Хочеш ностальгувати — поклади квіти до будь-якого пам’ятника, ні — погуляй, подивись і побажай собі та своїм одноплемінникам, щоб це ніколи не повторилося.
Отакі угорські осінні мотиви, що можуть стати серйозною інформацією для роздумів як про шляхи розвитку туризму, так і про ставлення до себе й оточуючих, склала ця надзвичайна поїздка.
Спасибі тобі, Угорщино, за гармонійний осінній акорд, за нових друзів, за затишок «Гілтона», за професійний рівень і людську чарівність команди, що показала нам тебе.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google