Україна ж заплющувала на це очі, за що й поплатилася. Хіба ж так мала діяти країна, яка устами свого президента заявляє про те, що «віра українців в європейський проект і його цінності сильніша, ніж віра в ядрі Європи»?
Європейські суди щонайменше не повертають на підставі формальних і слабко мотивованих звернень гнаних і переслідуваних втікачів -журналістів, опозиціонерів, громадських активістів у пазурі деспотичних режимів, де їм загрожують катування і смерть. Українські суди на вимогу Української держави традиційно третє десятиліття поспіль дуже аргументовано доводять, що ціна відносин з середньоазійськими пострадянськими та іншими деспотіями для України важливіша за цінності прав людини.
Доморощені провидці поспішили передбачити, що прихід до влади в США президента Дональда Трампа ознаменував кінець епохи прав людини і передвіщає початок «ери реалізму» в міжнародних відносинах.
А тим часом у листопаді Литва стала вже п'ятою країною (після США, Естонії, Британії та Канади), яка, у дусі так званого Акта Магнітського узаконила заборону на в'їзд до себе причетних до порушень прав людини, корупції та відмивання грошей. Глобальний Акт (закон США) Магнітського дає повноваження виконавчій владі забороняти в'їзд на територію США й арештовувати власність не лише причетних до самої справи Магнітського (вбитого у російській тюрмі адвоката, який боровся з корупцією), а й відповідальних за позасудові вбивства, катування та інші порушення міжнародно визнаних прав людини, а також посадовців та афілійованих з ними осіб, відповідальних за значні корупційні вчинки та/або сприяння виведенню активів в іноземні юрисдикції.