Наш андеграунд
Чесна музика тилу та фронту
культурологиня, журналістка
Василина ДУМАН
Автор:
У моєму автомобільному плейлисті кожен знаходить для себе щось дратівне. Одним пасажирам не подобається патріотичне, іншим — соціальне, третім муляють вухо матюки, п’ятим — попса, а десятим — панк чи нудне інді… Й так щоразу. Річ у тім, що цей плейлист дуже-дуже різноманітний. Ще й сильно поповнився від початку великої війни.
Я люблю слухати музику й не люблю про неї дискутувати.
Тож зазвичай мовчки перемикаю трек (якщо пасажири близькі) або роблю гучніше (якщо чужі).
Щось схоже з нашою музикою зробила велика війна. Когось переключила, когось узагалі видалила з плейлиста, а інших врубила на повну.
З 24 лютого 2022 року наша музика зазвучала інакше. В прямому сенсі — ледь не кожен гурт записав якусь композицію на злобу дня. Й у переносному — старі пісні набули нових сенсів, нові — колосального кредиту довіри. Викликали сльози та щирий відгук пісні, які нині здаються занадто буквальними. Ми могли собі дозволити так співати й так слухати. Короткий період часу, коли всі виявляли патріотизм — не соромлячись, не озираючись на реакцію, не пояснюючи, що це насправді не кон’юнктура, а щира відрухова реакція. Навіть коли виходило неіронічно-наївно.
Ілюстративною в цьому сенсі є творчість Саші Кладбіщє. Саша має власний проєкт Skladno, пише вірші та співає в дуже автентичних і популярних гуртах Zwyntar і Folkulaka. Вона є однією з найщиріших і найяскравіших виконавиць сучасного українського андеграунду. Саша дуже самоіронічна й намагається бути, а не вдавати.
Саша Кладбіще
На своєму сайті-візитівці вона пише:
«Неймовірна експресія, море позитиву, неймовірні сценічні амплуа!.. Все це не про мене. Я взагалі не знаю, чого люди приходять на мої виступи. Я навіть не вмію грати на гітарі».
Її виступи збирають повні зали.
Одна з її пісень у проєкті Skladno — «На твоєму боці» — була представлена ще до повномасштабного вторгнення. І набула з війною геть нового забарвлення. Цю пісню слухала в навушниках Євгенія Закревська, в минулому адвокатка, а нині — військовослужбовиця Збройних сил України, коли робила перші кроки в новій професії.
«Стріляй, мала!
Перезаряджені гармати.
Цей світ так любить нас ламати,
тому ламай його сама.
Давай, мала!
Дай волю внутрішньому звіру,
бо звірі зраджені довіру цінують більше за слова».
І водночас ось іще одна її пісня, написана трохи згодом. Імовірно, з частковим розрахунком на іноземну авдиторію — з огляду на відеоряд і англомовні титри. Це «Азовсталь Hard».
«Світ відвертає очі і бачити не хоче
Ґвалтованих, катованих, вбитих серед ночі
В очікуванні дива під небом незакритим
Горіла наша нива, вмирали наші діти…»
Попри всю щирість намірів, цю пісню після двох років війни мені чомусь важко сприймати без застережень. Бо за цей час багато чого змінилося. Тепер якось трохи незручно говорити про незакрите небо й горілі ниви. Слухаючи цю композицію, я ніби соромлюся самої себе дворічної давнини, якоїсь своєї наївності. Якби хтось із виконавців із не такою гарною репутацією, як у Саші, спробував зараз опублікувати схожу пісню, то міг би отримати квиток на люкс у шакалячому експресі.
Із «байрактарщиною» просто. Кілька музикантів, менш чутливих до суспільних настроїв, вийшли до слухача з піснями, сконструйованими зі, здавалося б, однозначно виграшних символів і смислів. «Ванька-встанька в пакеті», «гарна українка я», гопак, «мама ама — я волонтерила». Їх вихід відбувся несинхронно з вибуховою люттю суспільства.
Це коли в перші місяці ми дуже злилися, й будь-який селянин із Ірпеня чи Горенки міг зняти та викласти без блюру відео, як він копає кишки російського солдата, що валяються на розбомбленій дорозі.
«Байрактарщина» ж почала з’являлися в той момент, коли перша реакція минула.
Ми заходилися глибше рефлексувати: хто, як і про що може/має/хоче співати. А ці музиканти — ще ні.
Ця невідповідність спричинила дуже гостру дискусію. Після цього всі почали обережніше ставитися до патріотичних треків.
Маю певну ностальгію за тим дивним часом — іще до «байрактарщини». Наша «рафінована лють», як казала Настя Зухвала, була прекрасна в своїй музичності та матюкливості. Тодішній настрій легко передати цитатами з популярних пісень початку великої війни.
Весела гірка злість
Пісня Badbok вийшла 9 лютого 2022 року. З нею ми зустрічали повномасштабку.
«Як би було добре, якби Путін повісився.
Якби та скотиняка копита вже відкинула.
Якби він здох від раку простати і упісявся,
Або від крововиливу в сраці він загинув би…»
Уже згаданий вище гурт Zwyntar полюбився слухачам своїм чорним кантрі. Їхні пісні були просто страшними й веселими казками. З початком великої війни зазвучали геть інакше. Давня композиція «Госпел», яку гурт презентував іще 2021 року, з’являється на Ютуб-каналі гурту 27 лютого 2022 року. Не змінилося нічого, крім візуального оформлення. І цього було достатньо: «Коли біда приходить до моєї землі, я беру рушницю!».
Цю пісню у соцмережах зустріли вигуками: о, нарешті якась нормальна музика з’явилася, під яку добре дивитися відео з дохлою руснею!
Виконавці — хмельницький гурт Surface Tension.
«Хто вас, с*ка, кликав сюди,
на**й ви тут всралися?
Х** вам, бл*д*м, а не рай.
Палимо танки з ночі до ранку —
трупами встелено край».
Пісня, створена на хвилі співпраці молодих українських виконавців на початку великої війни. Багато хто тоді разом співав, писав музику і випускав треки. Гурт «Структура щастя» цією та іншими композиціями отак із вогником іще й українізувався, — раніше співали російською.
«Я маю ціль — дістать дробаш
Русня в прицілі — давай, є**ш».
Стара композиція, яку «Піцики Лупіцики» зробили з вірусного запису телефонної розмови, де прикордонник скаржиться мамі на контрабандистів, стала в нових умовах неофіційним гімном піхоти.
«В такій залупі ще не був, не був — телефон забрали
В такій залупі ще не був, не був — рація не робе».
Проект Kolaba заміксував відео з МС Шуруп і Владом Крипаком. Композиція вийшла в квітні 2022 року. Дуже полюбилася за юнацьку нахабність, і згодом її почали цитувати іронічно — на означення «ветеранів усіх воєн».
«Медалі відрами давали — я не брав,
Я в рот ї*ав, я воював».
«Пирятин» пісню «Арта» написав іще за часів гібридної війни — АТО/ООС. Із повномасштабним вторгненням росіян вона отримала другу хвилю популярності.
«І москаля нема! Немає москаля!
Немає ні*** вопше, сама сира земля!
Працює артилерія, ї**шать пацани,
одним кацапом менше, а вторий насрав в штани…»
Коли російські війська вторглися в Україну, українці записали безліч відеозвернень до росіян із закликом зупинити війну й завалити режим Путіна. Російські протести були настільки убогими, що хіба роздратували українців.
«Давайте-давайте, дурака, бл*ть, не валяйте, ага.
Москалякам не пишіть і не відповідайте, бл*ть.
От нашо ви їм пишете? Шо ви, бл*ть, благаєте?
Раби будуть рабами, ви їх х** переконаєте».
Ми пережили колективну втрату страху й тому виставляли ворога смішним і жалюгідним. Це було дуже поширене явище спочатку.
Oisho BTZ, «Друга армія у світі» — прем’єра відбулася 13 березня 2022 року.
«Друга армія у світі пи**ить в селищі курей.
Гєнєрали-палкаводци воювати шлють дітей»
В інформаційну війну тоді включилися всі від малого до великого. Співачка Енджі Крейда, улюблениця українських підлітків, яка раніше робила іронічні треки під укулеле, поставила на музику вірш Людмили Горової. Ні до, ні після виконавиця не працювала в такому жанрі.
Вірш дуже містичний, а пісня лише посилює цей ефект. Композиція дуже налякала росіян, схильних до магічного мислення.
«Скільки зробиш, враже, кроків по Вкраїні,
стільки твого ляже роду в домовині».
Ми висміювали російські фейки та наративи — й наша музика це віддзеркалювала:
«Я давно вже звикла до звуків, коли падають снаряди.
Їх запускає сусід (навіть два), а в себе проводить паради.
Стільки ботів, продажних блогерів і артистів.
Слухай, хто тепер нацисти, а? Хто тепер нацисти?»
Російським ракетам придумали в соцмережах нецензурну назву — бл**іна. Популярною стала пісня харківського гурту Alcohol Ukulele про повітряну тривогу й ракету, яка летить.
«Лети, бл**іна, к х*ям — к х*ям, жодної хвилини тобі не віддам.
Жодної хвилини свого сну, свого міста, свого спокою, свою весну».
Композиція «Один в каное» «У мене немає дому» вийшла задовго до війни, але потім стала неофіційним гімном українських біженців.
«Справа в тому, що в мене немає дому».
Мало хто міг стримати сльози наприкінці кліпу «Стефанія», хоча пісню Kalush Orchestra теж записали ще до великої війни. Пісня, яка раніше користувалася помірною популярністю, стала символом першого року війни й розлуки з рідними.
«Стефаніє, мамо, мамо Стефаніє.
Розквітає поле, а вона сивіє».
Серпень 2022 року. «Бог помер в Маріуполі».
В описі читаємо: «Ця пісня була створена за день, видаємо її без будь-яких серйозних виправлень та змін. Вступ записаний в польових умовах, Олексій Дивачевський задав загальну ідею, накидавши кілька акордів десь з окопів під час несення служби в ЗСУ…». Українці дуже болісно реагували на непевну, перелякану позицію світу, який, як нам здавалося, мляво реагував на російську агресію.
«Ми за вас молимось, тільки не рухали б.
Де ви були, коли в двері вам стукали?..
«Хай Бог помагає», — і дверима грюкали.
Я знаю одне: Бог помер в Маріуполі…»
Те, наскільки російсько-українська війна циклічна, як вона лише масштабувалася з часом, теж проявила нам наша музика.
Пісня Dakh Daughters «Візьми» на слова Сергія Жадана представлена 2015 року. І, вочевидь, вона була інспірована війною на Донеччині та Луганщині, анексією Криму. Цей досвід розрісся до небувалих розмірів, а композиція отримала нову хвилю багаторазових прослуховувань.
«Візьми хліб і городину, а потім іди.
А ми ніколи більше не вернемось сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи всі. До останнього злого листа».
Українська класика
За кілька місяців до повномасштабного вторгнення, коли на кордоні вже визрівала похмура й темна загроза, українські підлітки запустили флешмоб «Батько наш Бандера». Особливо промислових масштабів ця акція набула в ТікТоці. Її розпочали львівські школярі, а підхопили українці різного віку по всіх куточках країни. Коли ще не вірилося в повномасштабне вторгнення, цей флешмоб здавався кумедним способом подратувати північних сусідів, які дуже збудилися й присвячували цьому цілі ефіри на своїх каналах.
Із відстані часу нині здається, що підлітки тонко відчули російську загрозу й у молодечий нахабний спосіб зреагували на неї.
Хоч багато хто робив це неусвідомлено, не до кінця знаючи, хто такий Бандера. Не осягаючи реальності цих слів.
Але пісня про борців за українську незалежність минулого стала ідентифікатором, за допомогою якого можна було означити себе як частину нашої спільноти.
«А ми з москалями та й в незгоді жили,
На самого Петра у бій ми вступили.
Москалі тікали, аж лапті губили,
А наші за ними постріли били.
Батько наш — Бандера, Україна — мати,
Ми за Україну будем воювати!»
За короткий час знову довелося воювати з росіянами за незалежність, і відео з цією піснею знімали вже в піксельному однострої.
Гімн січових стрільців — усусусів «Ой, у лузі червона калина» теж став символом чергової війни за Україну.
Як і марш УПА «Зродились ми великої години» — після того, як його заспівала Катерина «Пташка» Поліщук у катакомбах «Азовсталі».
Феноменальність цього явища — ще й у тому, що з цими піснями українські воїни минулих поколінь ніби знову вступили до бою — через сучасних військових. І отримали шанс перемогти давнього ворога — зі своїми нащадками й через них. Може, й без прямої генетичної спорідненості, але через символічний зв’язок, який виявився неперервним.
І якщо старі військові гімни та марші звучать як маніфест, то є й тихіші голоси української класики. Наші музиканти кладуть на музику нові й нові вірші забутих, забронзовілих, заборонених чи замордованих наших поетів.
Микола Вінграновський
Леся Українка
Іван Франко
Богдан Лепкий
Нова реальність
Після першої хвилі задерикуватої злості настало багато рефлексії. Ми й наша музика досі вивчали з різних боків цю нову любов до своєї країни, але це вже відбувалося значно тонше й не так буквально.
Приклад — нарочито «Наївний альбом» від the koma koma. Інтро до альбому взяте з фільму «Іван і кобила» — доброї та меланхолійної української комедії 1992 року:
«Галю!.. Тепер тобі дуже важко. Здається, зовсім не лишилося сил і нічого не хочеться. Але ти не одна в цьому світі, пам’ятай. Зараз ти сядеш. Руки зручно ляжуть на коліна. Вдихнеш на повні груди повітря і трохи затримаєш видих. Ти не одна в цьому світі, правда. Серце б’ється вільно і спокійно. Дихання рівне і спокійне. М’язи розслаблені», — каже нам із минулого актор Анатолій Лук’яненко. У мініальбомі, крім інтро, ще п’ять пісень.
Ми відчували непевність, втому, невизначеність. І наша музика теж це відчувала. В публічному просторі активно обговорюють питання, пов’язані з експропріацією чужого досвіду та моральним правом говорити за потерпілих або військових, у той час коли вони можуть і мають говорити за себе самі.
Чи можуть музиканти, які самі не воювали, писати пісні про війну? Чи можуть співати про досвід окупації та біженства, коли є так багато живих свідків і першого, й другого? Як робити це правильно?
Один із варіантів відповіді на це питання полягав у тому, щоби співати цивільні пісні попри активну громадянську позицію. Zwyntar, Latexfauna, низка інших виконавців багато донатять і волонтерять. Але тематика їхніх пісень не змінилася.
Соліст гурту Latexfauna Дмитро Зезюлін у подкасті Альберта Цукренка «СучУкрМуз» прямо сказав: «Ми не намагаємося війну приплести до нашої творчості».
Прем’єра пісні «Масандра» відбулася 8 вересня цього року й за два місяці зібрала майже 800 тисяч переглядів.
Є й інші музиканти, які пішли цим шляхом і зараз роблять просто хорошу українську музику. Можна знайти будь-якого жанру й на будь-який смак. І її, цю музику, смакують: у ТікТоку, на музичних стрімінгових сервісах — десятки та сотні тисяч поціновувачів. І нові й нові сингли стають хітами чи вірусяться.
Ця музика — ніби відповідь на запитання «як жити далі?». Початок повномасштабного вторгнення поставив на паузу наші життя. Але війна в своєму триванні цю паузу зняла. Як бути, якщо одномоментно з боротьбою на фронті батьки знову бухають, у тебе депресія чи ти примудрився закохатися? Якось так і бути, ніби кажуть ці пісні. Якось бути.
«Артилерія» (про рок-н-рольну залежність від токсичних стосунків попри психотерапію)
Badactress (бурлеск про розлади харчової поведінки)
«Структура щастя» (українська електроніка про суїцидальні наміри і нервові зриви)
«46 кабінет» (екзистенційна панк-рокова композиція про своє місце у сучасному світі)
«Практика» (теж екзистенційна інді-композиція про те, як усі подавали великі надії і як їх не виправдали)
Nazva & Krutь (карнавальна композиція про звільнення від тиску відповідальності й похід на дно)
«Лівінстон» (пісня, від якої віє готичною вампірською естетикою, — про те, що залежність — не любов, а хвороба)
Schmalgauzen (іронічна композиція про собаку, яка краща за всіх жінок світу)
«МамаРіка» (поп-композиція про ризик раптової смертності)
«Сусіди стерплять» (іще один трек у стилі панк про веселі й токсичні стосунки)
Adam (шансон про щастя й вино)
«Клавдія Петрівна» (інді-поп про приємний переддепресивний стан)
«Діти інженерів» (панк-рок про батька-алкоголіка й дитячі травми)
Sudno (можна вмикати людям, які лікують залежність від Цоя)
«Цвях» (а це вже антидот для залежних від КіШа, впевнених, що лише в Росії є фольк-рок чи горор-панк)
Я, звісно, не змогла б їх усі перелічити — довелося б вивантажувати тут увесь свій 48-годинний автомобільний плейлист, на який і так багато нарікань. Але це різні пісні, в різних жанрах зі спільною рисою — вони підкупають своєю справжністю.
Цивільні пісні, з одного боку, ніби посилюють враження, що в тилу війна закінчилася. З іншого — фронт і тил перетинаються в найнесподіванішому місці завдяки музиці. Так, є композиція «Під вінницьким дощем» поп-виконавиці Darisha.
І саме під неї дуже яскраво відривалися наші військові:
Окопна музика
Що спільного в різних військових композицій — вони життєві та спостережливі в текстах, прості у виконанні, їх можна горланити хором, якщо заманеться. Стосуються переважно конкретних загонів, як-от пісня чернівчанина Саші Буля про те, що він міг би тримати економічний фронт, але з’ясувалося, що народився для війни.
Чи guilty pleasure кожного задовбаного довгою службою вояки — чкурнути до милої в СЗЧ (дії на відео вчиняють професіонали, не повторюйте в реальному житті).
Або мрія про наші танки, які обов’язково будуть у Джанкої, — проста пісня для гітари від дуже фахових виконавців. Це різна музика за професійністю й манерою, але я намагалася підібрати щиру й трохи хуліганську. Може, вона й уся така. Хто її знає, ту музикальну солдатську душу.
Саша Буль
«А я хотів тримать економічний фронт,
Та у житті не завжди все йде гладко,
Тож доки пес Патрон тримає район,
Ми з пацанами тримаєм посадку».
Kara
«Тримайте мене, хлопці, тримайте мене міцно.
А в мене в грудях так пече —
я втечу до милої під покровом ночі,
а завтра подадуть у СЗЧ».
«Громадянин Топінамбур»
«На сході палає, на півдні палає.
Коли повернемось, того я не знаю.
Ми добре навчились триматися строєм,
І тому наші танки все ж дійдуть до Джанкоя».
«Бетон»
«Ворогу лють і праведна злість.
Ми завжди перші! Ми сорок шість!
Зло перед нами за все відповість.
Ми завжди перші! Ми сорок шість!»
Громадянська лірика
У цивільному житті теж з’являються композиції, які тонко резонують із суспільними процесами.
Музиканти з умовного андеграунду дуже акуратно обходяться з темою перемог і героїзму — бо кожна наступальна операція має свою ціну. І за кожним звільненим кілометром стоїть чиясь боротьба — можливо, на смерть. Ворога не висміюють. Мені здається, це для того, щоб не знецінювати роботу української армії, — військові неодноразово наголошували, що воюють проти реальних противників, а не комічних ваньок.
Словом, українці співають про все наболіле й проговорене. Навіть про ухилянтство, містечковість муніципальної політики, корупцію та гризню у владі в умовах великої війни.
«Діти інженерів» і «Хейтспіч»
«Кожні день і ніч ломить спину.
Очі червоніють від розчарування.
Боляче — запалені сильно
Органи місцевого самоврядування».
«Ницо Потворно»
«Нас мало, але це найкраще мало,
Яке я бачив в житті.
Ковалі своєї долі
Посеред житнього темного поля, з якого стирчать ракети».
Роман Забуга, Микола Зізенко («Громадянин Топінамбур»)
«Звідки ви берете сили, щоб починати кожного разу все з початку?
Війна відкрила у ваших життях жахливу шосту печатку.
Кожного разу ви збираєте речі і біжите з ними в нікуди.
Врешті, це стає звичкою, коли твій дім ніде і одночасно всюди».
the koma koma
«Так шо відкинь, відкинь обіди —
Ми маємо рішити наші біди
Ше до того, як виростуть наші діти.
Шоб не намотувати коло, і ніколи-ніколи-ніколи більше не було війни».
Surface Tension
«Нізащо не вийду на вулицю — там схопить мене воєнком-вурдалак,
затягне до себе в нору, і не спасе Геральт-відьмак!»
Lilu45
«А шо мені ґрати? А шо мені совість?
То треба святим бути, не про них повість
Війна усе змиє, війна усе спише
Усі ми такі, а може, і гірші?»
Ці ритми надривні. Ці тексти не демонструють упевненості в швидкому закінченні війни. Демонструють відчайдушну готовність до будь-якого розвитку подій. Реагують на соціальну чи культурну несправедливість. Хтось стає зіркою однієї пісні. Хтось утверджується як артист. Усе це живе, думає, творить. І мені як слухачці дуже-дуже подобається.