«Хлопцы, чьи вы будете, кто вас в бой ведет?»

Народний депутат Богдан Губський завжди був послідовним опонентом закону про вибори на пропорційній основі, але врешті-решт, як і багато інших, проголосував за нього. Якщо депутати-мажоритарники віддають свої голоси на підтримку виборів за партійними списками, цьому може бути два пояснення. Або вони керуються міркуваннями стратегічного характеру, або підпорядковуються тиску обставин. Богдана Володимировича грішно вважати «кнопкодавом», який готовий виконати чиєсь розпорядження, наступивши на горло власної пісні. Нині, коли на політичному небосхилі країни з’явилася очолювана ним партія «Єдина Україна», припущення про стратегічні міркування отримали остаточне та недвозначне підтвердження. Саме час поцікавитися у винуватця події про спонукальні мотиви його партійного будівництва.

— Отже, Богдане Володимировичу, чим ви можете пояснити власну метаморфозу?

— Я і нині вважаю, що українським виборцям краще бачити обличчя конкретного кандидата в депутати, а не «кота в партійному списку». Адже вони звикли звертатися по допомогу до обраного ними депутата, тому надають великого значення його особистісним якостям. Та, з іншого боку, суспільство неминуче йде до політичної структуризації, в якому інтереси людей, груп людей виражаються в ідеях, зокрема партійних. Отже, у зміні системи виборів є раціональне зерно. Інша річ, що закон про пропорційні вибори має бути дещо іншим. Є різноманітні варіанти виборів за партійними списками. Так, у Великобританії кандидатів від партій висувають в округи. Ось і я пропонував проект, що враховує ментальність українського електорату. Ним саме і передбачалося висування кандидатів у депутати від партій в округи. Та ситуація у Верховній Раді на той момент склалася така, що я зрозумів: батогом обуха не переб’єш, а зміна виборчої системи — вимога часу.

Тепер про наступний свій крок. Якщо людина прагне займатися політичною діяльністю (це не самоціль, а лише засіб реалізації своєї готовності змінити світ на краще), за нових умов їй необхідно перебувати в партії. Добре, що вибір досить багатий. Можна поступити до тієї з існуючих, програма та цілі якої найбільшою мірою відповідають твоїм переконанням. А якщо повної відповідності немає? Тоді є інший шлях — створювати нову партію. Я, як бачите, пішов іншим шляхом. Не хочу робити вигляд, що за цим не криється небажання розставатися з депутатським мандатом. Є бажання працювати для людей, сприяючи прийняттю законів, спрямованих на реалізацію серйозної соціальної політики. А це можливо лише в парламенті. Інститути громадянського суспільства в нас ще не досить розвинені, і через це я маю намір балотуватися 2006 року. Сподіваюся, це досить повно пояснює ваше питання про партійність?

Вам відомо, що я в парламенті не одинак. Я член і співголова депутатської фракції, в якій об’єдналися групи «Народовладдя» і «Демократичні ініціативи». Ми багато радилися і дійшли висновку, що жодна з існуючих на даний момент партій не відбиває повною мірою нашої ідеології, думок і бачення того, як варто здійснювати стратегію розвитку держави. І вже якщо ми однодумці, об’єднані спільною ідеєю, то варто створювати свою партію, яка б проводила в життя ті напрацювання, що в нас є, зайнявши гідне місце в політичному житті країни. Тому цілком закономірно, що багато членів нашої депутатської групи поповнили ряди партії «Єдина Україна», формуючи її ідеологічний кістяк.

— Які цілі та завдання ви ставите перед собою, яка ідеологічна спрямованість «єдиноукраїнців»?

— Програма партії на даний момент розробляється. Коли цей процес завершиться, вона піддасться обговоренню як усередині партії, так і за її межами, а потім затверджуватиметься на з’їзді. Нині можу лише сказати, що виходити сьогодні з того, що партія має бути виключно лівою чи виключно правою, — анахронізм. Головна наша мета, основне завдання партійної діяльності буде звернене на людей, їхні конкретні інтереси. Ми вважаємо, що діяльність будь-яких органів виконавчої влади, тієї чи іншої партії має оцінюватися по тому, що вона дає простому українцю. Адже дуже часто за гарними цифрами неможливо побачити людину. Сьогодні говорять про зростання ВВП, інших економічних показників. Та не чутно, яким чином конвертувати ці показники в поліпшення добробуту людей. ВВП зростає, а зарплата, тим часом, не збільшується відповідними темпами. Я не вважаю це результатом чийогось злого наміру. Просто слід подумати, що потрібно зробити, щоб досягнення держави конвертувати в добробут кожної окремої людини, кожної окремої сім’ї. Будь-який успіх держави має негайно позитивно позначатися на статку її громадян.

Взяти мінімальні зарплати та пенсії. Хіба припустиме їхнє відставання від прожиткового мінімуму? Як при цьому нагодувати та одягти-взути дитину, дати їй таку освіту, завершивши яку, вона матиме можливість займатися улюбленою справою, отримуючи за це гідну грошову винагороду? Тільки тоді, коли все це стане можливим, можна говорити про успіх держави. Державне досягнення не в тому, щоб відправити до космосу корабель. Це теж важливо, але кожний успіх на державному рівні має покращувати добробут громадян. В усьому світі середній клас є рушієм прогресу, а в нас він ледь сягає 10%. Переважна частина населення існує нижче прожиткового рівня. От на що необхідно звертати увагу, шукати шляхи виправлення ситуації.

Ми не закликаємо боротися з багатством, боротися необхідно з бідністю, прагнути до того, щоб забезпеченими були всі.

— А ви знаєте, як цього досягти, не вдаючись до відомого способу «відняти та поділити»?

— Сьогодні прожитковий мінімум становить 362 гривні. Сума невеличка, та й її потрібно ще забезпечити. Незабаром розглядатиметься бюджет на наступний рік. У нього потрібно закласти мінімальну зарплату та мінімальну пенсію на рівні прожиткового мінімуму, потребують вирішення питання повернення вкладникам їхніх вкладів в Ощадбанк. Давайте подивимося, що конкретно можна зробити вже нині. Вирішення цих питань безпосередньо залежить від загальноекономічної ситуації. Та ми ж маємо 5 млрд. гривень надпланових надходжень від приватизації. То чому б не спрямувати їх на виплату вкладів? Люди знають, що на кошти, які вони довірили Ощадбанку, будували заводи та фабрики, зводили греблі. Отже, це і їхнє майно, і якщо воно продається, гроші мають повернути тим, у кого їх позичили. Лише на самі кошти Ощадбанку здійснювалося капітальне будівництво в СРСР!

— Не хлібом єдиним жива людина, Богдане Володимировичу.

— Згодний. Візьмемо охорону здоров’я. Скажіть, чи можуть сільради утримувати сільські лікарні? Нонсенс. Там нині найчастіше немає ні машини «швидкої допомоги», ні медичної техніки, ні ліків. Знаючи про це, фракція торік ініціювала виділення з державного бюджету 40 млн. гривень на придбання машин «швидкої допомоги» для села. Частину коштів вже отримано, і цього року придбають майже 1000 автомобілів. Знову ж, із нашої ініціативи близько 200 млн. гривень заклали в бюджет 2004 року на забезпечення сільських лікарень медичною технікою. Однак, щоб щороку не повертатися до одних і тих самих питань, я вніс законопроект, згідно з яким сільська медицина має фінансуватися за рахунок державного бюджету.

Чи можна говорити про якісну освіту, якщо більшість сільських дітей не мають уявлення про комп’ютер? Комп’ютерний клас має бути в кожній сільській школі. Кожний селянський школяр повинний мати рівну можливість із міськими дітьми поступити до вищого навчального закладу. Саме тому фонд інтелектуального співробітництва «Україна — XXI століття», який я очолюю, упроваджує різноманітні програми, покликані стимулювати інтерес суспільства до цієї проблеми. Близько 500 студентів навчаються нині на кошти фонду, що надходять на його рахунок від добродійників. Та підемо далі. Отримавши освіту, молода людина повинна мати змогу працювати за спеціальністю. Відтік «сірої речовини» за межі країни фарбує в сірий колір її суспільство. Та проблема навіть не в тому, що наші фахівці виїжджають за кордон. Сумно те, що багато професіоналів змушені працювати не за фахом. Держава затратила колосальні гроші на їхню освіту, самі вони віддали навчанню кращі роки свого життя, однак, не знайшовши застосування отриманим знанням, змушені перекваліфікуватися, працювати в інших сферах.

Кожному окремо ці життєві проблеми на державному рівні не вирішити. Отже, необхідно створити державну систему, яка б надавала можливість це робити.

Так, у нас гігантський розрив між бідністю та багатством. І багачі мають усвідомити те, що підвищення добробуту бідноти в їхніх інтересах. А для цього слід поділитися. Ми проти націоналізації, проти ревізії приватизації. На це варто йти лише в окремих випадках. Однак фондом «Україна — XXI століття» уже накопичений чималий досвід, є люди, які усвідомили необхідність добродійності та фінансують фонд, є діти, які на ці гроші отримують освіту. От цю систему і потрібно розгортати в загальнодержавному масштабі. Тому основний напрям діяльності партії — соціальний. Ми за широку програму соціальних реформ. Не економіка заради економіки, а економіка заради людини.

— Ви вважаєте, що саме така назва партії — «Єдина Україна» — відбиває її соціальну спрямованість? Надто вже співзвучно пріснопам’ятному «бренду» «За єдину Україну». Не було сумнівів щодо того, що «как вы яхту назовете, так она и поплывет»?

— Під назвою «Єдина Україна» ми розуміємо єдину державу, єдину відповідальність, єдині можливості.

Єдина держава — це духовна та культурна єдність усіх регіонів і, що особливо важливо, об’єднуюча роль інститутів влади. І де-юре, і де-факто Україна єдина держава, яка має розвиватися. Під єдиною відповідальністю ми розуміємо рівність усіх без винятку перед законом. Що ж до єдиних можливостей, то тут йдеться про те, що кожна людина однаковою мірою повинна мати гарантовану державою можливість самореалізації.

А особисто нам не потрібно об’єднуватися. У нас є конкретна мета, до якої ми прагнемо, і, маю право стверджувати, в цьому ми єдині. Ми не «За єдину Україну», якій це було потрібно, але вона так і не об’єдналася.

До речі, під час виборів моїм конкурентом був кандидат від цього блоку. Це не до того, що я себе комусь протиставляю. Так, виборці не завжди сприймають кандидатів від влади, але точно так само трапляється і з кандидатами від опозиції. Щоправда, особисто я за цією ознакою кандидатів би не розділяв.

— Як український політичний бомонд поставився до вашого партійного зодчества?

— Ми всі, незалежно від політичної спрямованості, єдині в прагненні побудувати державу, що працює на людей. Тактика й стратегія в кожної партії своя, але цілі загалом однакові. І виходячи з цього, вважаю, що конструктивно налаштовані люди з різних політичних таборів, із якими ми спілкувалися, досить позитивно сприйняли нашу ініціативу. Інша річ, що будь-яка партія прагне до перемоги на виборах, отримати якнайбільше голосів, і конкурентна боротьба тут неминуча. Важливо тільки, щоб це була боротьба партійних програм і послідовності в їхньому здійсненні, тоді люди отримають можливість зробити правильний вибір, що забезпечить поліпшення їхнього життя.

— І все-таки, ви відрізняєте вже своїх союзників від супротивників?

— Своїм союзником ми бачимо весь народ України, адже не ставимо перед собою завдань, які пішли б на шкоду людям і державі загалом. І, попри будь-які можливі перешкоди, не маємо наміру поступатися совістю. Це однозначно. Ми завжди висловлюватимемо та відстоюватимемо власну думку, і цим, сподіваюся, заслужимо належну повагу. Що ж до супротивників, то це, безумовно, ті громадські та політичні організації, що бачать своє «світле майбутнє» у роз’єднанні людей, протистоянні регіонів, розколі України.

— А з ким, по-вашому, має бути Україна?

— Наша позиція в тому, що на сьогоднішній день є суверенна держава Україна. У неї немає якихось там заклятих ворогів. Зате є величезні природні, індустріальні та людські ресурси. Та ми чомусь повсякчас шарахаємося то вліво, то вправо, то до Заходу, то до Сходу. Час уже усвідомити, що Україна — держава самодостатня, якій слід знайти власне місце та стати самостійним центром впливу, як мінімум, у європейському, а можливо, і у світовому співтоваристві. Не чекають нас у Євросоюзі — не потрібно впадати у відчай. Не хоче Росія створювати повноцінний економічний простір, не потрібно панікувати з цього приводу. Не повинні ми кидатися зі Сходу на Захід, від ЄС до ЄЕП. Не потрібно до когось постійно проситися. Це принижує. Слід проводити самостійну державну політику, що враховує надії людей на гідне життя. От найголовніший інтерес України як держави. Шанують і цінують самостійних і незалежних. Адже за своїм потенціалом нашу країну можна порівняти з Німеччиною чи Францією, потрібно тільки його реалізувати.

— І останнє запитання. До наступних виборів у Верховну Раду залишилося не надто багато часу. Чи встигне на той час партія наростити м’язову масу, достатню для подолання тривідсоткового бар’єра, чи ви розраховуєте ввійти до парламенту, створивши блок із якоюсь іншою політичною силою?

— Ми абсолютно переконані в тому, що на парламентських виборах 2006 року зможемо подолати прохідний бар’єр самостійно. Понад те, я вважаю, що поріг у 3% явно занижений, і його необхідно підвищити. Верховній Раді наступного скликання партії-карлики не потрібні. Україні потрібні потужні політичні сили.

Уже нині ми плануємо свої дії на майбутніх виборах, створюємо осередки в регіонах. У нашій партії чимало депутатів-мажоритарників, які мають не тільки у своїх округах, а й за їхніми межами заслужений високий авторитет. Не стану називати поіменно, щоб когось не залишити без уваги. Спілкуючись із людьми в регіонах, ми вже нині бачимо, що ідеї «Єдиної України» приваблюють маси.

Соціальна спрямованість, побудова державності — все це можливе тільки за умови демократизації суспільства. Це, насамперед, виборність влади знизу вгору, її звітність перед народом, прозорість виборчої системи. Виходячи з цього, ми бачимо, яким чином можна реалізувати наші ідеї, і абсолютно переконані в тому, що без сторонньої допомоги подолаємо прохідний бар’єр.

Інше питання, що навіть маючи для цього досить сил, я не виключаю можливості блокування з метою створення більш потужної політичної сили з тим, щоб після перемоги на виборах 2006 року створити у Верховній Раді України більшість. І ця більшість візьме на себе відповідальність за розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Та на сьогоднішній день ми маємо намір йти на вибори самостійно.