Грузія: перегруз ГРУ

Ви помиляєтеся, коли думаєте, що відносини Росії і Грузії вже не можуть бути гіршими. Події останніх днів засвідчили — можуть. Ще й як можуть. У четвер Кремль прийняв рішення відкликати для проведення консультацій посла Російської Федерації в Грузії В’ячеслава Коваленка і частково евакуювати працівників посольства та членів родин дипломатів. Також припинено видачу віз грузинським громадянам для поїздки в РФ.

Реакція Москви — жорстка форма реагування і в дипломатичній практиці застосовується вкрай рідко. Вона стала відповіддю на затримання грузинськими спецслужбами п’яти російських військових, яких Тбілісі пов’язує з головним розвідувальним управлінням Міноборони Росії. Як стверджують представники грузинської влади, росіяни займалися шпигунською діяльністю. Уже в п’ятницю чотирьом офіцерам було пред’явлено офіційне обвинувачення. (Одного військового, водія Руслана Скрильникова, відпустили невдовзі після затримання.)

Окрім цього, грузинська поліція також оточила будинок штабу Групи російських військ у Закавказзі (ГРВЗ). Грузинські правоохоронні органи вимагають від росіян видачі Костянтина Пічугіна, ще одного офіцера, звинувачуваного у шпигунстві.

Щоб не бути голослівним у своїх звинуваченнях, у четвер МВС Грузії оприлюднило аудіо- та відеоматеріали. Зокрема по грузинському телебаченні було показано оперативну зйомку, на кадрах якої російські офіцери ходять вулицями різних міст Грузії, розмовляють у ресторані з людьми, котрі представлені як завербовані агенти, передають їм гроші й отримують від них якісь папери.

У Москві ці закиди називають «спланованою антиросійською провокацією». Російський міністр оборони Сергій Іванов обвинуватив Грузію в тому, що бандитизм там набув масштабів державного, і порівняв те, що відбувається в цій південнокавказькій країні, з 1937 роком. Окрім цих емоційно-збуджених заяв і жорстких дипломатичних заходів на двосторонньому рівні, які ще більше поглиблюють кризу, Москва намагається залучити до конфлікту міжнародну спільноту. Зокрема НАТО і Раду безпеки ООН.

Але, попри витрачені зусилля, російським дипломатам так і не вдалося домогтися розгляду «грузинського питання» на позачерговому засіданні РБ ООН і прийняття відповідної резолюції. Вони стверджують, що виною цього — позиція Вашингтона, який підтримує Тбілісі: американці, мовляв, загальмували прийняття Радою безпеки ООН документа, який засуджував би дії грузинської влади.

Кроки, до яких сьогодні вдаються росіяни, не слід розглядати тільки як реакцію колишньої метрополії. Для Кремля зараз ціна питання — збереження впливу Росії на процеси, які відбуваються на Південному Кавказі, зокрема, і на пострадянському просторі в цілому. І загострення грузино-російських відносин для Москви вигідне передусім тим, що дозволяє продемонструвати країнам СНД, як Росія має намір відстоювати свої інтереси, використовуючи весь арсенал дипломатичних, енергетичних та економічних засобів. Тим більше у випадку з Грузією, країною, в якій відбулася перша на пострадянському просторі демократична революція і лідери якої активізують відносини з НАТО. Щоб провчити Тбілісі, для науки іншим країнам колишнього Радянського Союзу, цілком можна очікувати і проведення спецоперації з визволення офіцерів. Не випадково глава російського оборонного відомства Сергій Іванов заявив, що реакція Росії буде «адекватною».

У контексті цього було б помилкою думати, що дії грузинської влади викликані лише банальними міркуваннями підвищення рейтингу чинного президента і є спробою відвернути увагу своїх громадян від проблем у самій Грузії. (Хоча, звісно ж, не без цього.) Проблема значно глибша й викликана активним втручанням Росії у внутрішні справи цієї південнокавказької країни. Слід визнати: на жаль, Росія — основне джерело загрози національній безпеці Грузії. І Саакашвілі, із властивим грузинам відчуттям національної гордості, всіма доступними способами (у тому числі й використовуючи політичну підтримку Вашингтона) намагається відстояти суверенітет Грузії, не дозволяючи Росії втручатися у внутрішні справи своєї країни.

Виступаючи на словах за територіальну цілісність Грузії, Москва поступово інтегрує у свій склад Абхазію та Південну Осетію. Російські миротворці відкрито підтримують сепаратистів, постачаючи їм зброю, і покривають нелегальний бізнес правлячої еліти невизнаних республік, а російська влада масово надає громадянам невизнаних республік російське громадянство. Не слід забувати, що слідом за Придністров’ям, яке недавно проголосувало за «незалежність із Росією», про своє бажання провести референдум щодо від’єднання від Грузії заявила і Південна Осетія.

Грузини справедливо підозрюють, що за цією ініціативою стоять росіяни. Затримання російських офіцерів-розвідників — чіткий сигнал для яструбів із Кремля: Тбілісі готовий за будь-яку відстоювати державний суверенітет і територіальну цілісність.